Тема 3. Фінансове право та фінансова політика.

 

1. Діяльність фінансової системи держави як предмет фінансового права.

     Фінанси охоплюють широкий спектр обмінно – розподільних і перерозподільних відносин, що за єдиної сутності мають характерні ознаки й особливості. «Розуміння фінансів як єдиного цілісного явища дає підставі для виділення поняття «фінансова система»як певної сукупності форм і методів фінансових відносин та їх інституціонального забезпечення».

Не можна впевнено керувати фінансами не знаючи всієї сукупності цих взаємо зв’язків, їх змісту, спрямованості, взаємодії. Під час прийняття рішення з окремих питань управління фінансами( регулювання діяльності підприємницьких структур , функціонування банківської системи, фінансового ринку тощо) потрібно враховувати якими будуть наслідки для інших складових фінансової системи. Тобто, для ефективного управління фінансами слід мати чітке уявлення про об’єкт управління, розуміти проблеми формування та функціонування фінансової системи країни .

Питання що до сутності та складу фінансової системи не менш дискусійне у фінансовій науці, ніж стосовно власне фінансів та їх функцій.

     Ґрунтовне дослідження  теоретико –методологічних аспектів розбудові фінансової системи України здійснив В.М. Опарін, який детально вивчив проблематику фінансової системи, визначив різні підходи щодо трактування фінансової системи у фінансовій науці.

Фінансова система – «непросто сукупність певних форм і методів фінансових відносин. Це відповідно організована система».

       Заслуговують на увагу та підтримку й інші визначення фінансової системи. На думку О.Р. Романеска. «Це сукупність відокремлених, але взуємо пов’язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості мобілізації та використання фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення». Вона характеризує фінансову систему в двох аспектах:

1)    за внутрішньою стуктурою – як сукупність відокремлених але взаємо пов’язаних сфер і ланок фінансових відносин, що відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

2)    за організаційною структурою – як сукупність державних органів та установ, котрі здійснюють фінансову діяльність.

Узагальнюючи різні підходи до структуризації фінансової системи, слід зазначити, що загалом позиції авторів багато в чому збігаються, хоча вони використовують різні терміни. Майже всі автори зауважують, що до фінансової системи належать різні ланки державних фінансів, фінанси підприємницьких структур, фінансовий ринок, але є розбіжності стосовно включення до фінансової системи фінансів домогосподарств і міжнародних фінансів.

     Зважаючи за сказане вище, у структурі фінансової системи вирізняють такі сфери( підсистеми) :

1)    централізовані фінанси, основу яких становлять державні фінанси;

2)    децентралізовані фінанси, до котрих належать фінанси суб’єктів господарювання (підприємств) та фінанси домогосподарств.

2. Правове регулювання фінансової діяльності держави.

      Правове регулювання фінансової діяльності – провідна форма державного керівництва економікою. Система правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави, становить фінансове право.

     Фінансове право – сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперервного функціонування.

     Велика кількість фінансово – правових норм, із яких складається фінансове право, утворює складну систему, всередині якої ці норми групуються у різні підрозділи відповідно до сфер і ланок фінансової системи держави. Отже, у фінансовому праві норми інтегруються у самостійні підгрупи – фінансові інститути, що регулюють однорідні фінансові відносини в галузі бюджету, державного кредиту, державних позабюджетних цільових фондів тощо. Правові норми фінансового права включаються в акти різних правових форм: закони, укази, інструкції, рішення та ін..

     Головне значення у правовому регулювання фінансової діяльності держави має Конституція України, якій містяться основоположні принципи ( на них ґрунтується галузь фінансового права); вона визначає вихідні положення нормативної регламентації фінансових відношень, є базою для фінансового законодавства.

     За статтями Основного Закону встановлюються повноваження у сфері фінансів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати. У Конституції визначення також повноваження  в галузі фінансів Автономної Республіки Крим (ст.. 138), органів місцевого самоврядування(ст.. 141 – 143)

     Істотну роль у правовій регламентації фінансової діяльності держави відіграють закони України  з фінансових питань. Насамперед до них належать ті, які за п. 1ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюють:

-         державний бюджет України

-         бюджетну системи України;

-         податки та збори;

-         принципи створення і функціонування  фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

-         статус національної валюти, статус іноземних валют на території України;

-         порядок утворення то погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргів;

-         порядок випуску й зберігання державних цінних паперів, їх види і типи.

У фінансове законодавство включається велика кількість підзаконних актів, яким є нормативні укази Президента з фінансових питань, Постанови Уряду України, накази й інструкції міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

      Нормативно – правові акти Кабінету Міністрів України у сфері фінансів розробляються на основі законів.

      У спеціальному фінансовому законодавстві держави чітко розмежовується публічної влади, і фінансова діяльність.