3. Страховий ринок

          Страховий ринок – це особливе соціально-економічне середовище, частина фінансового ринку, де об‘єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга) і формуються попит та пропозиція на неї, а також інфраструктури й конкуренція.

Загальновизнаною в західній практиці страхового менеджменту є модель ‘‘4Р” (4МІКС), що складається з чотирьох рівнів управління:

  -страхувальники – збільшення їхньої чисельності вважається метою зусиль маркетингу страховика;

  -страхові послуги – перелік видів договорів страхування, за якими страховик має ліцензію;

  -ціна страхового обслуговування – тарифна ставка щодо конкретного виду страхування, що є виличиною, яка визначається страховим ризиком, витратами страховника й іншими чинниками;

  -ринок – фізична й юридична можливість придбання страхової послуги конкретним страхувальником в умовах розвиненої інфраструктури, страхового сервісу, інформаційного обслуговування.

Об‘єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послугах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.

Головна функція страхового ринку полягає в акумуляції та розподіл і страхового фонду з метою страхового захисту суспільства (громадян) і суб‘єктів господарювання.

Страхові компанії становлять основну інституційної та територіальної структури страхового ринку.

Не особливу увагу заслуговує розгляд питань щодо створення, функціонування, реорганації та ліквідації страхової компанії в Україні.

4. Вторинний страховий ринок

          (перестрахування і співстрахування)

Перестрахування- система економічних відносин, у  процесі  яких страхувальник (цедент,перестрахувльник) з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування ,забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій,беручи на страхування ризики,певну частку відновідальності за них(з урахуванням фінансових можливостей) передає на народжених умовах їншим страхувальникам(перестраховикам)у частині ,що перевищуе розмір власного утримання.Цендент продовжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі договору страхування.

Співстрахування-особливий вид спільної діяльності страховиків за угодою про співстрахквання приймають на страхування великі страхові ризики одного страхувальника з дотриманням принципу пропорційної відповідальності.Кожен із цих страховиків відповідає за свою частину страхових забов‘язень безпосередньо перед страхувальником.За наявності відновідної угоди між страховиками страхувальниками один із страховиків може представляти всіх інших у взаемовідносинах зі страхувальником,залишаючись відпвідальним перед ним у розмірі власної частки.

Однією з форм перестрахування є факультативне перестрахування – індивідуальна угода, що стосується тільки одного ризику. Цей договір дає сторонам, які підписали його, повну незалежність: цеденту- у вирішенні питання, яку частину ризику залишити собі (власне утримання) і на яких умовах  передавати іншу частину ризику; перестраховику(цесіонарію)- у розв‘ язанні проблеми про взяття ризику в повному обсязі.

На відміну від факультативного перестрахування договірні відносини мають обов‘язковий, тобто облігаторний характер.

Облігаторне перестрахування зобов‘язуе цедента передати перестраховнику в межах певної частини всі ризики одного виду.

Якщо участь перестрахування в кожному переданому йому ризику визначається заздалегіть і зумовлена часткою участі цедента в цих ризиках, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного перестрахування розрізняють квотні, ексцедентні й квотно-ексцедентні договори.

Непропорційне перестрахування використовується за договорами страхуваня цивільної відповідальності власників транспортних коштів за збитки, завдані третім особам, а також в усіх видах страхування, якщо немає верхньої межі відповідальності перестрахувальника. Різновидами договорів є ексцедент збитку й ексцедент збитковості, тобто покриття поширюється на абсолютний та відносний рівні збитків як недоотримання доходів.