Евакуація

Уже з перших днів війни стало зрозуміло, що частина території СРСР буде окупована. Постало питання евакуації розташованих на цій території заводів, фабрик, радгоспів, колгоспів, наукових й культурно-освітніх закладів, державних установ, людей. Раду з евакуації, організовану ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР, очолив перший секретар ВЦРПС М. Шверник. В Україні евакуацією керувала комісія на чолі із заступником голови РНК УРСР Д. Жилою. На схід виїхало понад 3,8 млн робітників, селян і службовців. На нових місцях вони включалися в роботу на оборонних підприємствах, у сільському господарстві, в установах.

До східних областей РРФСР, середньоазіатських республік було евакуйовано понад 550 підприємств, майно багатьох колгоспів, радгоспів, МТС, установ. Те, що не можна було вивезти, підлягало знищенню. Було виведено з ладу й зруйновано тисячі промислових об'єктів, електростанцій, шахт, мостів, продовольчих складів, запасів промислових товарів, адміністративних споруд, житлових будинків і навіть пам'ятників. Знищувалося навіть те, що було вкрай необхідне для виживання населення на окупованій території. Але хибна воєнна доктрина, відсутність завчасно складених планів евакуації внесли, особливо в перші тижні війни, дезорганізацію в евакуаційні процеси. Тож до рук противника потрапили великі матеріальні цінності й об'єкти стратегічного характеру.

Оборонні бої в Україні літа осені 1941 р

7 липня розпочалась оборона столиці України Києва, яка тривала 72 дні. До військ Південно-Західного фронту, що обороняли Київ, улилося 200 тис. жителів столиці, ще 900 тис. добровольців поповнили народне ополчення і винищувальні батальйони. 160 тис. чоловік працювали на будівництві оборонних споруд.

Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили 16 липня Кишинів. Але під Одесою, де спільно з німецькими вели наступ війська 4-ї румунської армії, окупанти були зупинені. Це велике місто, важливий промисловий центр і порт, захищала Окрема Приморська армія, підтримувана Чорноморським флотом. Оборона Одеси розпочалася 16 липня і тривала 73 дні. На правому фланзі Південного фронту противник прорвав оборону радянських військ і оточив ослаблені частини 6-ї та 12-ї армій у районі Умані. Війська зазнали тяжких втрат. Нацисти прорвалися до Дніпра. 18 серпня радянські війська, висадивши в повітря греблю Дніпрогесу, відійшли на правий берег Дніпра в Запоріжжі, а через тиждень залишили Дніпропетровськ. На деякий час Дніпро став лінією фронту, яку гітлерівці деякий час не могли подолати. Але у першій половині вересня 1941 р. німецькі війська, поновивши наступ, взяли у кільце в районі Києва чотири армії радянського Південно-Західного фронту. Командування фронту відчувало наближення поразки. 11 вересня начальник штабу Південно-Західного фронту В. Тупіков доповідав начальнику Генерального штабу Б. Шапошникову: «Початок зрозумілої для вас катастрофи - справа двох днів». Але Й. Сталінвідмовлявся дати згоду залишити Київ. Лише пізно ввечері 17 вересня Ставка дозволила відступати. 19 вересня гітлерівці зайняли Київ. Війська фронту розбилися на численні загони й групи, кожна з яких самостійно виривалася з оточення. Тисячі солдатів та командирів загинули, переважна більшість особового складу фронту - понад 665 тис. - потрапили до німецького полону. Доля фронту спіткала і його командування. Штабна колона була оточена фашистськими військами біля урочища Шумейки на Полтавщині. В бою загинули командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник М. Кирпонос, член Військової ради М. Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал В. Тупіков. Трагедія Південно-Західного фронту була однією з найбільших невдач Червоної армії у 1941 р. Невдовзі після цього була залишена Одеса, потім радянські війська були розбиті в Криму, але зуміли закріпитися в Севастополі, героїчна оборона якого тривала 250 днів.

Таким чином, протягом літа-осені 1941 р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим. Неокупованими в Україні залишилися лише східні райони Харківської області, частина Донбасу, а також невеликий клаптик кримської землі з Севастополем.   Невдалі спроби радянського контрнаступу в Україні

 В грудні 1941 р. радянські війська провели успішну наступальну операцію під Москвою. Передбачалося, що наступ під Москвою перетвориться у загальний наступ Червоної армії на всіх фронтах. Але події засвідчили нереальність і безпідставність цих планів. Зірвалася перш за все операція по звільненню Криму. Радянські війська здійснили в умовах штормової погоди й панування в повітрі ворожої авіації 25 грудня 1941 р. - 2 січня 1942 р. Керченсько-Феодосійську десантну операцію та очистили від противника Керченський півострів, але були зупинені на Ак-Монайських позиціях. Червона армія не досягла поставлених цілей і на інших стратегічних напрямах. Гітлерівському керівництву до весни 1942 р. вдалося не лише компенсувати втрати, а й збільшити загальну чисельність військ на Східному фронті. Тим часом можливості й ресурси радянських військ унаслідок зимового наступу були вичерпані, а резерви ще не підготовлені. У такому ослабленому складі радянське командування готувало наступ під Харковом, який розпочався 12 травня 1942 р. Наступ закінчився повним провалом. Радянські війська були оточені. Бої тривали до 29 травня. Лише невеликим групам з боями пощастило вийти з оточення. В полон потрапило 240 тис. солдатів і командирів.

У травні 1942 р. радянські війська зазнали поразки і на Керченському півострові. Втрати Червоної армії становили 200 тис. чол. Гітлерівці захопили майже всю бойову техніку і важке озброєння радянських військ, запаси продовольства, спорядження.

Події на Керченському півострові визначили долю Севастополя. На початку липня 1942 р. після героїчної 250-денної оборони місто захопили німецькі війська. Саме в цей час О. Довженко залишив у своєму щоденнику сповнений розпачу запис: «Вся фальш, вся тупість, все безпардонне і безтямне ледарство, увесь наш псевдодемократизм, перемішаний із сатрапством -усе вилізає боком і несе нас, як перекотиполе, степами, пустелями. І над усім цим - «Ми переможемо!»

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну обстановку на радянсько-німецькому фронті. Ініціатива знову перейшла до рук противника. Зосередивши 90 дивізій на півдні, ворог забезпечив собі вирішальну перевагу над військами Брянського, Південно-Західного й Південного фронтів. Наприкінці червня розпочався наступ нацистів проти Брянського фронту. 22 серпня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловградської області, після чого вся Україна опинилася під окупацією. Війська Німеччини і з'єднання її сателітів повели наступ на Сталінград і Кавказ. Тринадцять місяців замість планованих кількох тижнів витратив вермахт для захоплення України.