Сонячний вітер
Сонце являється джерелом постійного потоку частинок. Нейтрино, електрони, протони, альфа-частинки, а також більш важкі атомні ядра всі разом складають корпускулярні випромінювання Сонця. Значна частина цього випромінювання представляє собою неперервні витоки плазми, так званий сонячний вітер, являються продовженням зовнішніх слоїв сонячної атмосфери – сонячної корони. Біля Землі його швидкість становить звичайно 400-500 км/с.
Перші зміни сонячного вітру помічені в 1959 році на АМС «Луна-9». В 1962 році «Марінер-2», направляючись до Венери, провів спостереження сонячного вітру і одержав наступні результати: швидкість сонячного вітру мінялась в границях від 350 м/с до 800 м/с, середня концентрація сонячного вітру 5,4 іона на 1 см3, іонна температура 160 000 К. Середня напруга. Середня напруга магнітного поля 6∙10–5 ерстед.
Багато нового про сонячний вітер виявила міжнародна космічна станція SOHO. Виявилось, що він переносить такі елементи, як нікель, залізо, кремній, сірку, кальцій, хром
Потік заряджених частинок викидається з Сонця через коронні дірки.
Сонце обертається з періодом 27 діб. Траєкторія руху частинок сонячного вітру, які рухаються вздовж ліній індукції магнітного поля, мають спіральну структуру, внаслідок обертання Сонця. В результаті обертання Сонця геометричною формою потоку сонячного вітру буде Архімедові спіраль, яка нагадує форму потоку води з садової шланги, обертаючого округ осі.
В дні сонячних бур сонячний вітер різко посилюється. Він визиває полярні сяйва і магнітні бурі на Землі, а космонавтам не слід в цей час виходити у відкритий космос.
Сонце – потужне джерело радіовипромінювання. В міжпланетний простір проникають сантиметрові радіохвилі, які випромінює хромосфера, і набагато довші хвилі випромінювані короною.
Сонячні затемнення
Час від часу Місяць стає прямо межи Землею і Сонцем, повністю закриваючи сонячний диск.
В далекі від нас часи сонячні затемнення викликали в людей жах. Не знаючи причин затемнень, люди домальовували до того, що вони бачили свою фантазію. Вони вважали, що сонячні затемнення представляють собою особливі знамення, інші бачили в цьому страшного чудовиська-дракона, який хоче з’їсти небесне світило. Малодушні в паніці розбігались, намагаючись сховатись від сонячного затемнення і гніву богів, а більш хоробрі, намагаючись врятувати Сонце від дракона, швидко озброювались підручними засобами-бубнами, барабанами, каструлями, сковорідками, луками зі стрілами, списами і каменями, словом всім тим, що зразу попадалось під руку, і, піднявши неабиякий шум кидали стріли, списи і камені в чудовисько. І для своєї радості швидко виявляли, як із-за чорної круглої завіси на небі появлявся вузький сонячний серп, зникають зірки і Сонце знову сяє на небосхилі. І якщо через багато років Сонячне затемнення повторялось знову, то маючи досвіт «спасіння» Сонця, знов прибігали з тими ж діями.
В древніх великих централізованих країнах, при правителях, провидці жерці-астрологи, які були змушені вести спостереження за небом і за рос положеннями небесних світил передбачати наставання небесних, явищ, які можуть допомогти, або зашкодити життю держави і діям правителів. З астрологами обов’язково радились перед прийняттям якихось важливих для держави рішень, і горе було тому астрологу, який не вірно передбачив закінчення якихось дій. Цілком зрозуміло, що добре вивчали періодичні явища астрологи передбачали правильно і заслуговували похвали своїх правителів, але інші їх передбачення були завжди туманними і не визначеними.
З часом, до початку VI століття до нашої ери, древні астрономи встановили причину сонячних затемнень. Вони звернули увагу на покриття зірок Місяцем при її русі на небі і на випромінювання Місяця під час сонячних затемнень, а від цього прийшли висновку, що Місяць зустрічається з Сонцем і затемняє його.
Геродот описує затемнений Саламінський морський бій між грецьким і персидським флотом, який відбувся в Сардонічній затоці біля південного берега Греції. Бій цей знаменитий тим, що персидський флот із 800 суден потерпів повну поразку від грецького флоту, в складі якого були 350 кораблів. В цей день на березі Греції відбулося повне затемнення Сонця і по ньому була визначена дата бою – 2 жовтня 480 року до нашої ери. При появі сонячних затемнень жах охоплював лише тих людей, які не усвідомлювали цього, в давні часи, звісно, була значна більшість. Але значну причину затемнень не викликали перед ними ніякого страху і використовували свої знання в певних цілях.
Можна привести багато прикладів, коли ви числення обставин і дат сонячного затемнення дозволяло встановити чи уточнити дати історичних подій.
30 липня 1954 року на території Кавказу, України і Білорусії спостерігалось повне сонячне затемнення. Ще задовго до цього дня газети і радіо широко повідомляли населення нашої країни про наближення цікавого явища природи. Вчені різних країн з’їжджались в смугу видимості затемнення. Вони привозили з собою найскладніші прибори. І ось наступив день затемнення Сонця. Природа живе своїм звичайним життям. В синьому небі яскраво сяє Сонце. Ніщо не передбачає чогось особливого, але поступово сонячне світло починає слабшати. Та правому краю Сонця появилася відмітка. Вона поступово зростала і Сонячний диск почав приймати форму серпа, оберненого випуклою стороною вліво. Темнота згущується. Робиться прохолодніше. На кінець останній сонячний промінь гасне. І все навкруг понурюється в темряву. Небо приймає нічний вигляд, на ньому спалахують все нові і нові зірки. Вздовж горизонту появляється кільце оранжевого відтінку.
Це настало повне сонячне затемнення. На місті погашеного світила видно чорний диск, одружений сірувато-перлинним сяйвом.
Налякані раптовою темрявою, звірі і птахи замовкають і поспішають до нічного сну, безліч рослин згортають листя; 2, 3, іноді навіть 5 хвилин триває необачна темнота. Але тут справа з-за червоного диску появляється край сонця, і знову спалахують яскраві сонячні промені. В цей же момент зникає сірувато-перлинним сяйво, гаснуть зорі. Ніби вранці, співають півні, повідомляючи про настання дня. Вся природа знову оживає.
Сонце знову стає у вигляді серпа, але тепер вже повернутого випуклістю в іншу сторону, як серп молодого Місяця. Серп збільшується, і вже через час в небі все, як звичайно.
Сонячне затемнення представляє собою величезне і дуже красиве явище природи. Ніякої шкоди рослинам, звірам і людині воно, звісно, заподіяти не може.