- •1. Зміст методології юриспруденції. Підоди та методи осягнення правової реальності
- •2. Первісне і похідне походження держави. Олігархічна теорія.
- •3. Конфліктне призначення права. Примирювальна теорія походження права.
- •4. Співвідношення держави та права. Правова та етатистська держава.
- •5. Юриспруденція та її система. Загальнотеоретична юриспруденція як сучасна теорія держави та права:
- •6. Предмет загальнотеоретичної юриспруденції. Правознавство та державознавство.
- •7. Догматичний ( формально-логічний) метод у юридичній теорії та практиці.
- •8. Поняття та засоби правового мислення. Формування правового мислення..
- •9. Герменевтичний підхід у правовій сфері. Мистецтво тлумачення права.
- •10. Юридична антропологія: право в людині - людина у праві.
- •11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне, індивідуальне регулювання.
- •12. Правові традиції. Законодавче, прецедентне та звичайне право.
- •13. Правові системи. Національна, інтегративна та міжнародна правові системи.
- •14. Структура і джерела романо - германського права.
- •15. Сім’я загального права. Прецедент в англійському та американському праві:
- •16. Релігійні правові системи. Джерела індуського та мусульманського права.
- •17. Компаративістика. Її роль у вивчені правової реальності.
- •18. Філософія права. Галузі філософії права. Антропологія права.
- •19. Соціологія права. Правова соціалізація. Суспільна думка про право.
- •21. Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права.
- •22. Власна цінність права. Правові цінності.
- •23. Предмет і метод правового регулювання. Прийоми правового регулювання.
- •24. Правовий режим, поняття та види. Різноманіття правових режимів.
- •25. Поняття правового регулювання. Прийоми правового регулювання.
- •26. Поняття та ознаки правової норми. Структура правової норми.
- •27. Класифікація правових норм. Дефінітивні норми.
- •28. Поняття і структура правового відношення.
- •29. Поняття та види юридичних фактів. Фактичний склад.
- •30. Поняття та структура правосвідомості. Правовий менталітет.
- •31. Правосуб’єктність правоздатність, дієздатність, деліктоздатність. :
- •32. Правова культура суспільства та її компоненти.
- •33. Правосвідомість та правова культура особистості:
- •34.Поняття і класифікація принципів права.Принцип верховенства права.
- •35.Правові презумпції,правові аксіоми,правові фікції
- •36.Юридична концепція прав людини.Правовий статус особистості.
- •37.Три покоління прав людини.Індивідуальні і колективні права людини.Проблема четвертого покоління прав людини.
- •38.Субєктивні права і юридичні обов’язки .Поняття ,структура
- •39.Загально-соціальні і спеціальні функції права.Функції права і функції правосвідомості.
- •40.Правове виховання і його форми.Правова інформованість.
- •44.Соціальний процес формування права і правотворчість.(нормотворчість)
- •45.Юридична практика:поняття і види.Роль судової практики в системі юр.Практики.
- •46.Держава і соціальне партнерство.
- •47.Компетенція суб’єктів права: поняття і зміст.
- •48.Правові аномалії:нігілізм,ідеалізм,догматизм.
- •49.Субєкти права.Юридичні особи як суб’єкти права.
- •50.Систематизація законодавства.Облік нпа.Правовий
- •51.Система права,галузі і інститути права.Правові спільноти.
- •52.Приватне і публічне право.Уособлення соціального права.
- •53.Матеріальне і процесуальне право.Зростання ролі процесуального права.
- •54.Реалізація права.Форми реалізації права.
- •55.Поняття і призначення застосування права.Ідеологія застосування права.
- •56. Реалізація і застосування права. Безпосередня і правозастосовна реалізація права
- •57. Процес застосування права. Стадії правозастосовного процесу.
- •58. Акти застосування права : поняття і види. Структура складного акту
- •59. Тлумачення права: поняття і види. Офіційне тлумачення права.
- •60. Прогалини в праві і способи їх усунення
- •61. Поняття і види правової поведінки . Правова активність .
- •62. Ознаки правомірної поведінки. Типологія правомірної поведінки.
- •63. Кодифікація й інкорпорація. Їхні різновиди.
- •64. Обєктивно протиправне діяння.
- •65. Поняття і види правопорушень. Зловживання правом.
- •66. Юридична відповідальність. Умови, що виключають юридичну відповідальність.
- •67. Штрафна и правовідновна відповідальність:поняття і призначення.
- •68.Державний і правовий примус.Міри відповідальності,міри захисту і профілактичні міри.
- •69.Поняття держави.Сильна і слабка держава.Образ держави.
- •70.Держави і інститути громадського суспільства.Максимальна і мінімальна держава.
- •71.Суперенітет держави.Криза суверенітету сучасної держави.
- •72.Сучасна і до сучасна держава .Особливості сучасних держав.
- •73.Державна влада.Єдність і поділ влади.
- •74.Типологія держави.Формаційний і цивілізаційний підходи до типології держави.
- •75.Поняття механізму держави.Механізм держави і державний апарат.
- •76.Законодавча влада і її функції.Представницька функція законодавчої влади.
- •77.Судова влада і здійснення правосуддя.Підвищення судової влади.
- •78.Виконавча влада і її система.Виконавча влада сучасної України.
- •79.Державне управління і місцеве самоврядування.
- •80.Держава і політичні партії.
- •81.Конституційна держава.Співвідношення конституційної і правової держави.
- •82.Концепція соціальної держави.Україна як соціальна держава.
- •83.Концепція правової держави.Україна як правова держава.
- •84.Державні органи і їх класифікація.Центральні і місцеві державні органи в Україні.
- •85.Функції сучасної держави.Функції держави та державні послуги.
- •86.Державна служба.Проходження державної служби.
- •87.Форма правління в сучасній державі.
- •88.Політичний і державний режим.Державний режим сучасної України.
- •89.Територіальне буття сучасної держави.Регіональна держава.
- •90.Армія як інститут держави.Правовий статус в.Службовців.
- •91.Податкова політика сучасної держави.Загальнодержавні та місцеві податки і збори.
- •92.Аграрна політика сучасної держави.
- •93.Інноваційна політика сучасної держави.
- •94.Становлення контрольної ради і її інститутів.Рахункова палата.
- •95.Правова культура та правове життя.Зміст правової культури суспільства.
- •96.Еліта в сучасній державі.Формування юридичної еліти в Україні.
- •97.Держава і релігія.Світська і теократична держава.
- •98.Статика та динаміка держави.
- •99.Етика та естетика держави.Етика та естетика держ.Влади в Україні.
11. Право в системі соціального регулювання. Нормативне, ненормативне, індивідуальне регулювання.
Соціальне регулювання — це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу. У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання.Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:
— Воно здійснюється в межах суспільства.
— Регулює поведінку соціальних суб'єктів.
— Має загальний характер.
— Поширюється на всіх суб'єктів.
— Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.
— Гарантується суспільством.
— Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.
Під способами правового регулювання розуміють первинні засоби правового впливу на поведінку людей, пов'язані з наділен¬ням їх суб'єктивними юридичними правами або покладанням на них суб'єктивних юридичних обов'язків. До основних спо¬собів правового регулювання належать, дозво¬ли, зобов'язання та заборони.
Нормативне регулювання реалізується за допомогою норм права, об'єктивованих у вигляді законів та інших нормативно-правових актів, санкціонованих державою звичаїв, нормативних правових договорів, правових прецедентів. Для нормативного ре¬гулювання притаманні такі ознаки:
поширення не на одну конкретну життєву ситуацію, а на за¬здалегідь непередбачувану кількість випадків певного виду;
адресування персонально невизначеному колу суб'єктів;
встановлення нових загальних прав та обов'язків.
Індивідуальному регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування від¬носин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами. Індивідуальні правові рішення завжди формулюються лише «для даного випадку» і не є обов'язковими для інших аналогічних ситуацій.
Як правило, індивідуальне правове регулювання засновується на нормативному, полягає в уточненні, пристосуванні правових норм до особливих умов їхньої дії. Найпоширенішими актами індивідуаль¬ного правового регулювання є рішення та вироки судів за резуль¬татами розгляду окремих юридичних справ і т. ін.
Ці види юрид. регулювання взаємно доповнюють один одного. Завдяки їхньому комбінуванню компенсуються недоліки як нормативного регулю¬вання (абстрактність, віддаленість від фактичних відносин), так і індивідуального (мінливість, значний простір для проявів сва¬вілля, суб'єктивізму).
Розрізняють також централізоване правове регулювання та децентралізоване правове регулювання поділяється на координаційне і автономне.
12. Правові традиції. Законодавче, прецедентне та звичайне право.
«Правова традиція» в якості поняття може тлумачитися виключно в межах правової культури2. Традиція є усвідомленням успадковано-го модусу культури, що виконує роль джерела натхнення для іденти-фікації з спільнотою, вона вимагає тяглості як заохочувальної чи пояснювальної сили. Таким чином, «правова традиція» сама є кон-цептом відношення, проблемою є конкретне відношення. Для тради-ції ним не може бути ані частина, ані аспект минулого. Більше того, вона сама не прагне зовнішньої чи внутрішньої точності, не шукає підтверджень, не показує шляхів. Вона є лише зустріччю двох сторін, вибором сегменту минулого чи оцінкою приписаних йому явищ задля того, щоб сучасність, розглянута з перспективи майбутнього, могла бути пов'язана з минулим як його гідне продовження, з огляду на успадковані цінності. До речі, як факт, який може бути тільки «встановлено»3, традицію може бути лише стверджено, забезпечуючи те, що нам потрібно, і в тому числі усвідомлення її значного впливу і ціннісної тяглості. Відповідно, є небагато користі в ствердженні того, що, наприклад, «хтонічні суспільства не функціонували у поняттях культури. Вони функціонували в поняттях традиції»4. Дійсно, на додаток до логічної включеності, два полюси презентують сумісність у взаємності, яка просто виключає будь-яку роз'єднаність. Або, кажучи більш витончено, все, що ми можемо стверджувати, це те, що в певних суспільствах дійсно наявна (чи колись була) культура пле кання традиції, в той час як в інших — можливо — практикується чи практикувалося щось інше.
Відповідно, самий лише факт того, що компаративіст здійснює ґрунтовне дослідження, в «Правових традиціях світу» навряд чи озна-чає щось більше чи інше аніж коректно визначену типову рису права, особливу вірність минулим зразкам (шляхом радикальної матеріалі-зації і створення цілковито штучних артефактних формалізмів й автоматизмів, час від часу гарантованих механізмами прямого відчу-ження).
Законодавче (СТАТУТНЕ ПРАВО) - Сукупність норм, що містяться у статутах, які діють у країнах англо-сакс. системи права поряд із загальним правом.
Термін «статутне право» виник у Великобританії в 16 ст. Вживається також в юрид. теорії та практиці деяких країн, де прийнято брит, конст. модель.
С. п. — частина права, яка утворюється законодавчими органами на противагу звичаєвому праву і прецедентному праву та актам, які приймаються органами виконавчої влади. Характерною рисою С. п. Великобританії є його фрагментарність. Хоча роль С. п. є вагомою, воно не претендує на вироблення заг. принципів.
У широкому розумінні — С. п. включає в себе найважливіші акти англ. права допарлам. періоду, прийняті в різні роки та епохи (передусім Велику хартію вольностей 1215), акти делегованого законодавства, а також правові акти, які приймаються авт. установами, зокрема англіканською церквою. Єдиних критеріїв, на основі яких той чи ін. статут можна було б віднести до числа конституційних, не існує. Це зумовлено тим, що всі статути Великобританії мають рівну юрид. силу, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування.
2) У США —це писані конституції, кодекси та ін. законодавчі акти.
ПРЕЦЕДЕНТНОЕ ПРАВО - 1) составная часть права стран англо-американской системы, которую образуют прецеденты судебные, в отличие от статутного права. В рамках П.п. сложились две ветви: общее право и право справедливости; 2) правовая система, в которой основным источником права признается судебный прецедент.
Звичаєве пра́во — система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих верховною владою правил у певному суспільстві.
В Україні існувало з найдавніших часів. Зі зміцненням державної влади звичаєве право поступово оформлюється в писаних збірниках: «Руська правда», « Литовський статут», «Права, по которым судится малороссийский народ» тощо. Показовими у цьому плані були неписані «права і звичаї» Війська Запорізького. Офіційно не санкціоновані державною владою, вони, проте, регулювали фактично все внутрішнє життя січовиків. Іноді звичаєвому праву надавалася сила закону. Судді посилалися на його норми тоді, коли в чинних юридичних актах «чогось не доставало».
