9. Герменевтичний підхід у правовій сфері. Мистецтво тлумачення права.

Герменевтика (грецьк. пояснюю, тлумачу) — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

Герменевтичний підхід у правовій сфері ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, а останні можуть мати форму як нормативно-правових, так інших правових документів, а також наукових монографій і інших письмових праць вчених. Цей підхід як домінуючий властивий аналітичній юриспруденції.

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення як термін є багатозначним. Звичайно під тлумаченням розуміється будь-який пізнавальний процес, направлений на пояснення явищ природи чи сусп. явищ. Також під тлумаченням розуміється також теорія та практика інтерпретації мовних виразів, які представлені у вигляді знаків, символів і усного мовлення.

Тлумачення права виступає як один з видів пізнання, тобто складного процесу розумової діяльності, в результаті якої відбувається перехід від незнання до знання, відтворюється дійсна, істинна картина об’єктивного світу .

Більшість вчених також визначають тлумачення права як необхідний елемент правореалізаційного процесу, складну і багатогранну діяльність різних суб’єктів, направлену, на пізнання і роз’яснення правових норм, правозастосовних актів, договорів.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена.

• Усвідомлення – це внутрішній розумовий процес, що має виключно суб’єктивний характер і не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора.

• Роз’яснення – це зовнішній вираз висновків, до яких дійшов інтерпретатор в результаті усвідомлення норми права, щодо сенсу і змісту державної волі, яка в ній міститься.

Тлумачення норм права – це діяльність суб’єктів щодо усвідомлення і роз’яснення дійсного змісту правових норм з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів.

Термін «герменевтика» також позначає мистецтво тлумачення, роз'яснення, аналізу тексту. Можна розглядати тлумачення права як посередника між загальною та абстрактною нормою і різноманіттям конкретних життєвих ситуацій, до яких повинні застосовуватися ці норми.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак¬тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

Граматичний спосіб тлумачення норм права

Систематичний спосіб тлумачення правих приписів

Логічний спосіб тлумачення правових приписів

Історичний спосіб тлумачення правових приписів.

10. Юридична антропологія: право в людині - людина у праві.

Антропологія- наука про походж.та еволюц.людини.

Антропологічний підхід до дослідження людини, культури й суспільства може бути розглянутий з різних точок зору: з погляду основних напрямків антропологічного знання — філософської, соціокультурної антропології, або просто з точки зору людського виміру явищ, що досліджуються.

Традиційна проблематика юридичної антропології розглядається в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини є прикладом конкретизації завдань антропології права стосовно до міжнародного права прав людини.

Юридична антропологія аймає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юридико-антропологічні дані судова практика.

Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому.

Юридична антропологія є продуктом діяльності людини, оскільки надає можливість вивчити певні суспільні процеси і впливати на них, а також використовувати її потенціал у формуванні правової реальності. Розрізняється максимальна і мінімальна антропологія. Перша робить акцент на спроможності людини до змін і реформаторства. Друга - на необхідності людині залишатися самим собою. Максимальна антропологія намагається з'ясувати, що є оптимальною формою буття людини, але, як правило, виявляється байдужою до права і прав людини. Мінімальна антропологія відмовляється від навчання про цільове призначення людини. Те, яким повинна бути людина, залежить від рішення самої людини.

1. Предмет антропології права

Антропологія права вивчає правове буття людства (і складових його етнічних груп, народів, націй) на всіх стадіях розвитку цього буття, від архаїчних до сучасних.

Предметом антропології права є правові системи і в цілому весь комплекс правових явищ: правові норми, правовідносини, ідеї і уявлення про право, правові інститути, процедури і способи регуляції поведінки, захисту порядку, вирішення конфліктів, які складаються в різних співтовариствах (первісних, традиційних, сучасних), у різних етносів (народів, націй), в різні епохи і в різних регіонах світу [1].

2. Суміжні науки

Юридична антропологія виникла на стику юриспруденції з цілим рядом інших гуманітарних дисциплін і перш за все - з соціальної антропологією, етнологією, соціологією, культурологією, історією, філософією (особливо - філософією історії). З юридичних дисциплін помітний вплив на юридичну антропологію надають історія права і порівняльне правознавство.

3. Історія

Родоначальником і засновником науки юридичної антропології був англійський юрист, історик Генрі Мейн, який першим почав вивчення юридично-антропологічного напряму в своїх працях Древнє права, Історія древніх установи, Старовинні закон і звичай, опублікованих в 1860 роках 19 століття.