7. Догматичний ( формально-логічний) метод у юридичній теорії та практиці.

Метод науки – це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»).

Метод дослідження слід відрізняти від його методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу.

Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма науками, і приватнонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Методи дослідження: діалектичний (юр. явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, ознак, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефективності, перспектив),історико-порівняльний(аналіз певного явища на різних історетапах), конкретно-соціологічний (дослідження держ.-прав.практики), системний аналіз, формально- логічний.

Велика роль у формуванні юридичної науки належить фор¬мально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосе¬редженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформу¬ються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматичного (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: державне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій основі формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. Недоліком застосування формально-логічного методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-правових явищ, майже не відбиває зв'язку держави і права з іншими суспільними явищами.

Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобічність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.

8. Поняття та засоби правового мислення. Формування правового мислення..

Правове мислення є самостійною категорією юриспруденції, яка притаманна лише юристам, завдяки професійним знанням, досвіду та використанню системи змістовних, процедурних, визначальних засобів правового мислення.

Так, підвалини правового мислення формуються під час отримання юридичної освіти, як процесу навчання майбутнього юриста вміло використовувати понятійно-категоріальний апарат юриспруденції, становлення носія професійного праворозуміння. Саме завдяки правовому мисленню юрист пізнає правову реальність у контексті моделювання судження, умовиводу та поняття про право та правові явища, що дозволить у подальшому сформувати лінію професійної юридичної діяльності на благо зацікавлених суб’єктів права, яка відповідає як духові права, так і букві закону.

Цілком очевидно, що користування юридичними поняттями та категоріями, вивчення діючої нормативно-правової бази притаманні і особам, які мають компетентну правову свідомість, однак вони оперують правовими засобами у контексті функціонального підходу до права, а не системою засобів правового мислення.

Носії компетентної правової свідомості мислять про право завдяки притаманному для їх професії типу мислення(економічному – для економістів, медичному – лікарів, інженерному – інженерів тощо).

Для правового мислення квінтесенцією є не компетентність у правовій сфері(здатність раціонально та ефективно використовувати владні повноваження у службовій сфері), а саме професійність, що дозволить говорити лише про правове мислення у аспекті професійної юридичної діяльності як окремої трудової діяльності, покликаної наслідувати букву закону та дух права, сприяти реалізації законних прав та інтересів у чітко визначених законодавчих межах.

Водночас, здійснення професійної юридичної діяльності відбувається у різних елементах механізму дії права із притаманними для правового мислення особливостями. Так, правове мислення у нормотворчості функціонує з метою створення правового акту, зміни вже існуючої нормативно-правової бази, та представляє собою розумову діяльність творчого характеру юриста, пов’язану із вивченням, аналізом існуючих соціальних зв’язків, які будуть регламентовані або піддані зміні у їх правовій регуляції, підготовкою проекту такого джерела права за допомогою нормотворчої техніки, вирішальне значення серед якої належить законодавчим дефініціям, юридичним конструкціям, прийняттям відповідного правового акту.

Функціонування правового мислення у правозастосуванні пов’язано із стадіями правозастосування, у кожній із яких відбувається тлумачення норм права. Встановлення фактичних обставин справи вимагає пошуку всіх ознак події, що сталося. Встановлення юридичних обставин справи – юридична кваліфікація відбувається шляхом співвіднесення встановлених фактів із існуючими нормами права та встановлення їх відповідності. Прийняття правозастосовного акту є заключною стадією правозастосування та вимагає від юриста-правозастосовувача прийняти законний, правовий акт з метою конкретизації відповідних правовідносин.

Правове мислення у інтерпретаційній діяльності є творчою, інтелектуальною діяльністю юриста, направленою на з’ясування та роз’яснення дійсного змісту конкретної норми права та пов’язаною із нею інших норм права, з метою офіційного або не офіційного тлумачення відповідних норм та реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Із огляду на вищезазначене, правове мислення є притаманною лише юристам системою етапів виявлення, усвідомлення, формулювання юридичної ситуації(необхідність регламентації, юридичній спір тощо), здійснення вивчення цієї ситуації із позицій факту, пошуку правових норм, регламентуючих функціонування досліджуваного об’єкту, встановлення можливих завдань та лінії професійної юридичної діяльності у даному випадку, визначення системи засобів правового мислення у цих правовідносинах, втілення в життя завдань професійної юридичної діяльності.

Як зазначалось раніше, засоби правового мислення розподіляються на процедурні, змістовні та визначальні. Процедурними засобами правового мислення вважаємо закони формальної логіки, використання методик, алгоритмів. Змістовними засобами правового мислення є принципи, концепції, теорії, парадигми, що містяться як у джерелах права, так і розроблені юридичною наукою. Визначальні засоби правового мислення містяться у законодавчих дефініціях, понятійно-категоріальному апараті юриспруденції, юридичних конструкціях, презумпціях, преюдиціях тощо.

Резюмуючи вищезазначене необхідно відмітити те, що існування професійної юридичної діяльності неможливе без функціонування правового мислення, що є внутрішньою формою її буття, яка забезпечує інтелектуальну сторону професійної юридичної діяльності, направлену на фактичне втілення приватних та публічних інтересів та перевірку істинності правового мислення.