66. Юридична відповідальність. Умови, що виключають юридичну відповідальність.

Юридическая ответственность представляет собой один из видов социальной ответственности. Социальная ответ­ственность — это отношение общества к поступкам личности с точки зрения выполнения ею социальных норм. К видам социальной ответственности можно отнести: моральную, религиозную, политическую, партийную. Юридическая ответственность отличается от всех других видов социальной ответственности лишь тем, что она основана на нормативных требованиях, обеспечиваемых в необходимых случаях го­сударственным принуждением.

Выделяют два аспекта юридической ответственности:

1) позитивный (проспективный или поощрительный) — предполагает поощрения за исполнение полезных для об­щества и государства вариантов поведения на уровне, превышающем общие требования (нравственно-сознатель­ное отношение к исполнению обязанностей). Таковы, на­пример, государственные награды, разнообразные по ха­рактеру премии и иные поощрения;

2) негативный (ретроспективный или охранительный) — предполагает ограничение и наказания за правонарушение, то есть за уже совершенное деяние. Именно этот аспект юридической ответственности, как правило, имеет особое значение в теории и практике.

С позиций социального управления негативная юриди­ческая ответственность предстает как применение мер го­сударственного принуждения к лицу, виновному в совершении правонарушения. В то же время юридическая от­ветственность — это своеобразное правовое отношение между государством и правонарушителем, в силу которого государство имеет право предпринять по отношению к пра­вонарушителю определенные меры воздействия, а право­нарушитель обязан претерпеть установленные государством лишения личного и имущественного характера. Признаки юридической ответственности:

1) опирается на государственное принуждение, которое реализуется через деятельность специальных государствен­ных органов;

2) влечет определенные отрицательные последствия для правонарушителя, которые выражаются в личных ог­раничениях и/или имущественных взысканиях;

3) представляет собой реакцию на виновное антиобще­ственное деяние. Мысли, чувства, желание совершить правонарушение, не реализованные вовне, не могут быть основанием для привлечения лица к юридической ответст­венности;

4) имеет процессуальную форму воплощения. Юриди­ческая ответственность реализуется компетентным органом государства в строгом соответствии с установленной зако­ном процедурой.

Для возникновения юридической ответственности тре­буются определенные обстоятельства, которые составляют ее фактические и юридические основания:

1) фактическим основанием является состав правона­рушения, т.е. совокупность его элементов: объекта, субъ­екта, объективной и субъективной сторон (сложный юри­дический факт);

2) юридическим основанием является норма права, предусматривающая возможность применения мер ответ­ственности за противоправное поведение (санкция правовой нормы) и правоприменительный акт — решение конк­ретного органа (например, приговор суда).

Цель юридической ответственности — формирование правомерного поведения субъектов права, как лиц, совершивших правонарушение, так и всех иных членов обще­ства.

Юридическая ответственность является следствием пра­вонарушения. В зависимости от отраслевой принадлежнос­ти различают такие виды юридической ответственности:

1) уголовная — применяется только за совершение пре­ступления. Это наиболее суровый вид ответственности, предполагающий самые жесткие ограничения личного и имущественного характера, наступает с момента вступле­ния приговора суда в законную силу, реализуется исклю­чительно в судебном порядке;

2) административная — применяется за совершение административного проступка. Налагаемые в данном слу­чае взыскания личного и имущественного характера носят гораздо более мягкий характер (например, если арест, как уголовное наказание, устанавливается на срок от одного до шести месяцев, то административный арест не превышает 15 суток);

3) гражданско-правовая — наступает за неисполнение договора, причинение имущественного вреда. Носит исклю­чительно имущественный, компенсационный характер. Ее особенность состоит в добровольном исполнении правона­рушителем ответственности, без применения государствен­ного принуждения (договорная ответственность). Государ­ственное принуждение используется в случае возникнове­ния конфликта между участниками гражданского право­отношения (внедоговорная ответственность);.

4) дисциплинарная — наступает за нарушение трудовой, служебной, учебной дисциплины и носит, как правило, личный характер (замечание, выговор, строгий выговор, перевод на низшую должность, отчисление из учебного за­ведения и т.д.). Особенность этого вида ответственности со­стоит в том, что она применяется не только государственны­ми органами, но и негосударственными субъектами (адми­нистрацией предприятия, учреждения, организации);

5) материальная ответственность — состоит в обязан­ности возместить ущерб, причиненный собственнику пред­приятия, учреждения, организации работником при испол­нении своих трудовых обязанностей;

6) конституционно-правовая ответственность являет­ся сравнительно новым для отечественной практики. При­мерами такой ответственности являются роспуск парла­мента, импичмент президента, отставка правительства., .

Особым видом ответственности является международно-правовая ответственность. Таковы, например, экономичес­кие санкции (запрет на торговлю, совместную экономичес­кую деятельность) против государства — нарушителя норм международного права.

Будь-яке протиправне діяння, як вже зазначалося, тягне за собою юридичну відповідальність. Проте з цього загального правила є винятки, пов'язані з особливостями криміногенних суспільних відносин, коли законодавством спеціально обумовлюються такі обставини, за настанні яких відповідальність виключається.

Невменяемость. Обумовлена хворобливим станом психіки або недоумством нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент здійснення правопорушення. Законодавець виділяє два критерію неосудності: медичний (біологічний) і юридичний (психологічний).

Медичний критерій припускає наступні розлади психічної діяльності особи: хронічна душевна хвороба; тимчасове розлад діяльності; слабоумство; інше хворобливий стан психіки.

Під юридичним критерієм розуміється такий розлад психічної діяльності людини, при якому він втрачає здатність віддавати звіт у своїх діях або не здатна керувати своїми діями. Відсутність здатності віддавати звіт у своїх діях утворює інтелектуальний момент юридичного критерію.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на душевну хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Необхідна оборона. Вона має місце при захисті громадянином своїх прав і законних інтересів, а також прав і законних інтересів іншої особи, суспільства, держави від злочинного посягання, незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Захист від нападу, не сполученого з насильством, небезпечним для життя обороняється або іншої особи, або з погрозою застосування такого насильства, є теж правомірною, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Крайня необхідність. Цей вид протиправного діяння допустимо у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі або правам даної особи чи інших громадян, якщо ця небезпека не могла бути усунута іншими засобами, а заподіяну шкода є менш значним, ніж відвернена.

Дія в стані крайньої необхідності стає суспільно корисним актом тільки при дотриманні обмежувальних умов, що відносяться до небезпеки і до заходів щодо її усунення.

Одна з умов крайньої необхідності - наявність небезпеки, загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особистості. Джерелами небезпеки можуть бути стихійні сили природи, тварини, різного роду механізми, людина і ін

Друга умова полягає в наявності небезпеки, яка вже почала перетворюватися на дійсність у формі заподіяння шкоди або створення реальних умов, за яких правоохоронюваним інтересам загрожує неминуча небезпека.

Заподіяння шкоди можна вважати виправданим тільки тоді, коли у людини не було іншого виходу і він міг врятувати більш цінне благо лише шляхом заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Для переважної більшості громадян вчинення дій у стані крайньої необхідності є суб'єктивним правом.

малозначність правопорушення, що не представляє суспільної небезпеки. Питання про визнання діяння малозначним вирішується на основі сукупності фактичних обставин кожної конкретної справи. Тут враховується характер діяння, умови його здійснення, відсутність істотних шкідливих наслідків, незначність заподіяного збитку і т. д. Крім того, дія або бездіяльність визнається малозначним тільки в тому випадку, якщо вчинила його особа не тільки не завдало істотної шкоди громадським відносин, але й не мало наміру його заподіяти.

Казус. У силу різноманіття суспільних відносин багато хто з них важко заздалегідь передбачити і закріпити законодавчо, тому вони не підпадають під дію права. Держава охоплює правовими рамками лише ті з них, які на сьогоднішній день є найбільш важливими і актуальними, т. тобто вимагають правового вирішення.