35.Правові презумпції,правові аксіоми,правові фікції

Правові презумпції — це офіційно визнані припущення про наявність або відсутність тих або інших юридичних фактів. Правова презумпція виступає як спосіб встановлен­ня юридичних фактів, при якому юридичний факт перед­бачається існуючим на підставі якого-небудь явища об'­єктивної дійсності.

Необхідно відрізняти презумпції від правових аксіом, оскільки, по-перше, аксіома — це дійсна думка, а презумп­ція — це положення, умовно прийняте за істину. По-друге, аксіоми в праві — очевидні прості істини, завдяки чому вони є зрозумілими для більшості людей, а презумпції — склад­ніші правові категорії, їхній зміст вимагає роз'яснення.

Розрізняють спростовні та неспростовні презумпції. Спростовні презумпції можуть бути спростовані, якщо буде встановлене існування іншого, у протилежність перед­бачуваному, юридичного факту. До таких презумпцій на­лежать: презумпція невинуватості підсудного (криміналь­ний процес); презумпція винуватості боржника (цивільне право); презумпція авторства (право інтелектуальної власності). До неспростовних презумпцій належить презумп­ція знання закону: передбачається, що кожен повинен знати закони своєї країни, а незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення.

За формою правового закріплення презумпції бувають фактичними і законними.

Правові аксіоми — це вироблені юридичною наукою і практикою загальні положення, які через свою простоту, ясність і багатократне підтвердження практикою сприйма­ються як самоочевидні істини, що не вимагають доказів.

Сутність, роль і значення правових аксіом оцінюються по-різному. У зв'язку з цим у юридичній науці розрізняють такі види аксіом:

1) аксіоми — ідеї правосвідомості, істинність яких не вимагає особливих доказів, які слугують ідеологічними передумовами принципів права¹. Правові аксіоми є резуль­татами розумової діяльності людини і виражаються в по­няттях і думках. Істинність і переконливість їх перевірені,

багаторічною, а нерідко й багатовіковою практикою. На­приклад, очевидним є те, що «суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок», а «правопорушення передбачає покарання»;

2. аксіоми юридичної науки, що складаються в резуль­ таті узагальнення багатовікового досвіду суспільних від­ носин. Наприклад, Г.І.Манов виділяє три аксіоми загаль­ ної теорії права: право реалізується в трьох формах (нор­ мативні акти, правовідносини і правосвідомість), а четвер­ тої немає; не заборонена нормами і принципам права по­ ведінка дозволяється; ніхто не може бути суддею у власній справі¹;

3. аксіоми — окремі принципи права, тобто виражені в праві початкові нормативно-керівні засади, що характе­ ризують його зміст. Наприклад, таким є принцип взаємо­ зв'язку прав і обов'язків²;

4. аксіоми — конкретні норми права, закріплені у законодавстві. Наприклад, в цивільно-процесуальному праві діють такі аксіоматичні положення, як: «тягар до­ ведення лежить на позивачеві»; «кожен позов обмежений межами певного часу»; «рішення суду не повинне зачіпати тих, хто не брав участь у справі»³;

5. аксіоми — загальновизнані норми права, що вира­ жають зміст загальнолюдської моралі, що знаходять своє віддзеркалення в праві. Наприклад, ніхто не зобов'язаний надавати свідчення проти себе і своїх близьких

При вирішенні конкретних справ судами або іншими органами ці положення приймаються «на віру» як переві­рені життям і враховуються при винесенні рішень. До таких аксіоматичних положень належать: «Хай буде вислухана інша сторона», «Всякий сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого», «Один свідок — не свідок»..

Правова фікція (від лат. f ictio — вигадка) — це прийом юридичної техніки, за допомогою якого особі, предмету або явищу в цілях захисту законних приватних, суспільних і державних інтересів свідомо приписується характеристика, якою особа, предмет або явище насправді не володіє.

За допомогою правової фікції конструюється неіснуюча або, точніше, умовна реальність. Вона служить засобом удосконалений юридичного складу і застосовується, коли інші засоби досягнення певної мети вичерпані або мало ефективні. Правова фікція дозволяє істотно спростити структуру фактичного складу і тим самим сприяє економії в правовому регулюванні суспільних відносин.

Основною ознакою правової фікції є те, що норма-фікція умовно заповнює невідомі обставини і надає їм значення юридичного факту. Таке заповнення досягається такими способами:

1. штучне уподібнення або прирівнювання одне до одно­ го таких понять та обставин, які насправді є різним або навіть протилежними. Наприклад, фікцією є електронний цифровий підпис (реально це не власноручний підпис);

2. визнання реальними неіснуючих обставин і запере­ чення існуючих. Наприклад, Цивільний кодекс України допускає визнання фізичної особи померлою, якщо за міс­ цем її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Фізична особа оголо­ шується померлою з дня набрання чинності рішенням суду про оголошення її померлою;

3. визнання існуючими обставин і ситуацій до того, як вони стали існувати насправді або виникли пізніше, ніж це було насправді. Наприклад, такими є законні інте­ реси дитини, яка ще не народилася;

4. штучна реконструкція фактів, що реально мали місце. Наприклад, кримінально-процесуальне право визнає доказом відтворення обстановки і обставин події.

За допомогою правових фікцій досягаються цілі законо­давчої політики. Правова фікція, що діє в системі право­вого регулювання суспільних відносин, вносить якісну визначеність в правові інститути і тим самим сприяє ста­більності правопорядку.