33. Правосвідомість та правова культура особистості:

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна осо­ба володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональ­ним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.

Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використову­ють спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової ре­альності — правосвідомість.

Право — це об'єктивна реальність, а суб'єктивне ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідо­мість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, си­стема відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оці­нок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають пове­дінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалі­зації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх еле­ментах механізму правового регулювання — в нормах права, право­відносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як еле­мента культури.

Велике значення правосвідомість має на стадії реалізації права, у процесі втілення в життя юридичних прав та обов'язків. Від рівня правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспіль­стві — правомірною або неправомірною.

Правосвідомість складається з трьох елементів.

1.   Раціональні, світоглядні компоненти правосвідомості включа­ють в себе знання та уявлення про право та правові явища в суспіль­стві. Рівень та якість таких уявлень можуть бути різними: від при­мітивних, поверхових — до науково-теоретичних, що утворюють

правову ідеологію. Велике значення у правовій ідеології відводиться юридичній науці. Наукова теорія визначає стратегію розвитку пра­вового життя в суспільстві, здійснює всебічний аналіз сучасної ситу­ації у сфері правового регулювання.

Правова ідеологія формується в результаті наукового теоретич­ного відображення правової дійсності, на основі узагальнення теорії як минулого, так і сучасного. Сучасна правова ідеологія включає в себе концепції правової держави, поділу влад, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, громадянсь­кого суспільства, принципи демократизму, гуманізму тощо.

2.   На відміну від раціонального компонента правосвідомості, правова психологія, яка утворює емоційний компонент правосвідо­мості, утворюється стихійно, на основі емоційного ставлення до пра­вових явищ в суспільстві, яке може бути і позитивним, і негативним.

Емоції є невід'ємною складовою свідомості. Взагалі важко зрозу­міти природу людської поведінки, якщо повністю відкинути її емоційність. Емоції у правовій сфері впливають як на правомірну, так і на неправомірну поведінку особи. Правова психологія передба­чає "переживання" правових явищ у свідомості на емоційному рівні.

Правова психологія і правова ідеологія знаходяться у невід'ємному зв'язку. На їх основі формується третій компонент правосвідомості.

3.    Поведінковий, або вольовий елемент правосвідомості включає в себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті уста­новки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі.

Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінформованість була і залишається важливим каналом формування юридичне зрілої особи;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів (емоційно-психологічний зріз);

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими актами — у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура особи -це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перств рення особою своїх здібностей і соціальних костей на підставі правового досвіду.

Змістом правової культури особи є:

1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;

2) правомірна поведінка;

3) результати правомірної поведінки і правового мислення. Показником правової культури особи є правова активність особи як вища форма правомірної поведінки, що припускає:

1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);

2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корисну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).