21. Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права.

Інструментальна (службова) цінність права - виражається в його зовнішніх властивостях (нормативності, системності, формальній визначеності, загальній обов'язковості та ін.) як регулятора суспільних відносин, інструменту для вирішення різних завдань, зокрема для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Інструментальною цінністю права є те, що: а) інструментарій права (правові способи) використовується різними суб'єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами; б) відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовують цінності й анти-цінності; в) право виступає ефективним засобом захисту від правопорушень, розв'язання спорів, конфліктів у суспільстві; в) право зберігає накопичені цінності - закріплює їх, інформує про них, створює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає. Особливістю права як інструменту є володіння оптимальною нормативністю - обсяг нормативного регулювання повинен відповідати вимогам життя, а нормативне й індивідуальне регулювання - бути співвідносними. Надмірність нормативного регулювання суспільних відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

Цінність права - це його здатність бути метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян і їх об'єднань (суб'єктів оцінювання), бути комунікативним і погоджувальним соціальним інструментом. Цінність права слід сприймати як шкалу виміру самого права, оскільки цінність - це те сутнісне, що дає змогу праву залишатися самим собою. Визначення цінностей права - предмет юридичної (правової) аксіології (від грец. axios - цінність, logos - слово, поняття).

Цінності, на відміну від знання, не підлягають логічної, емпіричної перевірки та обгрунтування. Вони являють собою якісь нерозкладних (вихідні) інтелектуально і емоційно сприймаються даності, які спонукають суб'єктів до їх збереження, до володіння ними і діяльності на їх основі, бо сприймаються як різноманітні блага. Їм не можна дати точного і повного пояснення, не вдаючись до понять аксіології. Мабуть, мають рацію автори тут тих концепцій, які вважають, що смисловий центр буття людей у світі становлять ті або інші цінності. Як філософської категорії цінність - це те, що почуття і розум людей диктують визнати особливо значущим з усього і в ім'я чого проживає життя, те, чого людина хоче для себе самого, а не заради чогось іншого. Цінність виступає як мета сама по собі, до неї прагнуть заради неї самої, а не заради суто матеріального інтересу, вигоди або чуттєвого задоволення. Спрямованість установки суб'єкта і його діяльності на визначену цінність називається ціннісною орієнтацією. Процедура вибору на основі цінності називається оцінкою.

Тим цінностями, оцінками і нормами існують зв'язок і взаємні переходи. Тому в науках, що мають предметом мораль, право, мистецтво, потрібно їх взаємопов'язане вивчення і пояснення, а разом з цим і їх розмежування.