18. Філософія права. Галузі філософії права. Антропологія права.

Філософія права - самостійна галузь теоретичних знань. Її предмет не вичерпується жодною філософською чи юридичною дисципліною. Вона має власну багату традицію та специфічний категорійний апарат. В історії людської думки відома ціла низка різних концепцій філософії права, підходів до проблеми її предмета, методу та сфери інтересів.

Філософсько-правові проблеми ставили й аналі-зували ще античні мислителі. Перша самостійна філософсько-правова система - теорія природного права - виникла за епохи Просвіти. Вона досліджувала сукупність принципів, прав, цінностей, зумовлених власне природою людини. Близьким до цієї теорії був І. Кант, з точки зору якого предметом філософії права є умови, за яких домагання різних членів сус-пільства можна узгодити між собою відповідно до загальних законів природи.

Гегель у своїй "Філософії права" проаналізував сукупність усіх форм регуляції людських відносин - не лише право, а й етику та моральність. Причому етику він розглядає як більш високу форму права, а моральність - як найвищу, гранично розвинену її форму.

Буржуазне суспільство потребувало всебічно розвиненої юриспруденції, отже і філософію права розробляли переважно як правову теорію, ототожнюючи її предмет з предметом загальної теорії права. Однак наприкінці ХІХ ст. фахівці з філософії права переходять від вивчення чинного права та реального правопорядку до ідеальних, духовних засад права. Саму "ідею права" трактують з позицій неокантіанства або неогегельянства.

Марксизм при дослідженні філософсько-правових проблем виходив з принципів діалектичного та історичного матеріалізму: право розуміється як піднесена до закону воля панівного класу і, відповідно, предмет правової філософії обмежується інструмен-тальною суттю права та умовами його оптимального використання для досягнення проголошеної марксистами утопічної мети - побудови комунізму.

Друга половина ХХ ст. у філософії права ознаменувалася виникненням феноменологічного напряму як реакції на панування неокантіанського підходу. Пре-дставники нового напряму обирають предметом своїх досліджень онтологію права, розуміючи під нею певне ідеальне буття права. В останні десятиріччя формується також екзистенціальна правова філософія, яка аналізує конкретні юридичні ситуації в аспекті суб'єктивних переживань, що їх супроводжують.

У СРСР філософсько-правові дослідження були спорадичними. Нині у пострадянських країнах відновлюється статус філософії права і продовжується дискусія щодо її предмета.

Звернімося до нових праць українських дослідників правової філософії. Насамперед слід назвати навчальний посібник та монографію Л.В. Петрової, а також навчальний посібник В.В. Шкоди.

Л.В. Петрова у навчальному посібнику ("Нариси з філософії права") викладає класичну філософсько-правову теорію, предметом якої є "ідея права - поняття права та його втілення". Філософія права, на її думку, "виявляє за змінюваними юридичними явищами вічну ідею права, котра розкривається розумом людини. В ній - його сутність".

У своїй монографії "Фундаментальні проблеми методології права" Л.В. Петрова зазначає, що "погляд на право як елемент людського буття у його цілості й граничності, атрибут людського духу є філософським розумінням права. Філософія права прагне знайти останній критерій істинного і хибного в праві. Вона є наукою, яка завжди претендує на те, щоб винести своє міркування про позитивне право. Очевидно, що під цим кутом зору питання права є важливими проблемами філософії, оскільки саме філософія пізнає суще (людське буття) у його цілості й граничності".

В.В. Шкода починає з питання, чим займається філософія права і, відповідно, чим цікавиться філософ, який зосереджує свою увагу на праві. Висновок полягає в тому, що філософ цікавиться поєднанням думки і вольового акту. Мислення і практична дія - найзагальніші поняття, що характеризують людське буття. Філософствувати означає вільно міркувати над першоосновами, міркувати над власним мисленням. Практична дія має на меті зменшити розрив між сущим та належним. Постає проблема цінності як фундаментальної властивості культури. Право повинне орієн-туватись на природні цінності людини. Так виникає ідея природного права. Позитивне право повинне відповідати природному, Закон - Праву. Ця проблема по-сідає центральне місце у філософії права. В цілому ж "правова філософія покликана зрозуміти підвалини права, що кореняться в глибинах культури. А в ширшому розумінні - зрозуміти людину завдяки розумінню права".

Правова антропологія — галузь філософії права, яка вивчає співвідношення особистості й права, особистість як об'єкт дії права та її вимоги до права, структуру цінностей особистості та право як засіб утілення цих цінностей у суспільне життя, права людини та їх юридичний захист, себто в цілому особистісний аспект права. Під особистістю ми розуміємо індивід, оскільки він не є лише природним організмом, а виявляється у своїй людській якості, тобто як діючий, наділений волею і прагненнями, як представник своїх думок, поглядів, суджень, як істота з претензіями і правами.

Правова антропологія — нова для нашої науки галузь. Не викликає сумнівів її зв'язок з культурною та філософською антропологією, з соціальною психологією тощо. Становлення правової антропології відбувається в межах сучасного гуманітарного ренесансу — різкого підвищення престижу і статусу гуманітарного знання та відмови від технократичного синдрому попередніх десятиліть. Це стає зрозумілим з огляду на численні небезпеки, що загрожують нормальному життю людини, самому її існуванню на Землі. Аби відвести цю загрозу, простого співчуття недосить: потрібна мобілізація нових знань про людину та її середовище, подолання старих спрощених уявлень про її сутність, її місце в природі та історії.

Серед цих знань важливе місце посідає правова антропологія.

У дослідженні проблем правової антропології добре зарекомендував себе аксіологічний підхід. Основним поняттям аксіології є поняття цінності. Зупинімося на деяких моментах його історії.

Найбільш фундаментальне воно розроблене в німецькій класичній філософії, особливо в І. Канта. Власне, лише в межах розробленої Кантом системи філософських категорій виявилося можливим розкрити зміст поняття цінності у взаємному зв'язку з іншими, спорідненими з ним, поняттями.

Близьким до поняття цінності у Канта було поняття доброї волі. Він визначав його як волю, яка є доброю не через те, що вона надає руху або виконує; вона є доброю не через свою придатність до досягнення якої-небудь поставленої мети, а тільки завдяки волінню, тобто сама по собі. Розглядувана сама по собі, вона повинна цінуватися незрівнянно вище, ніж усе, що могло б бути коли-небудь здійснене нею на користь якоїсь схильності та, якщо завгодно, навіть на користь усіх схильностей, разом узятих. Якби навіть через особливу немилість долі ця воля була б зовсім не в змозі досягти своєї мети; якби за всіх намагань вона нічого не домоглася і залишалася б тільки одна добра воля, — то все ж вона виблискувала б подібно до коштовного каменя сама по собі як щось таке, що містить у самому собі свою повну цінність.