14. Структура і джерела романо - германського права.

Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї вважається континентальна Європа, тому її називають ще континентальною.

Романо-германська правова сім'я — це сукупність національних правових систем держав, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його пристосування до нових національних умов. Характерними рисами є:

• домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права;

• поділ системи права на публічне та приватне право;

• диференціація та кодифікація галузей права;

• нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем;

• включення у поняття права норм-роз'яснень (тлумачень), які виходять, насамперед, від законодавця та суддів.

Проте континентальне право має певні особливості у кожній країні. Схожі риси не можуть зменшувати своєрідність та різницю, що особливо помітні між малими та великими країнами (за територією та кількістю населення). Держави, що займають великі території, головним чином покладаються на "тяжке право", кодифікацію та суворе втілення в життя норм права з метою збереження єдності різних частин своїх країн. Для невеликих держав характерне "м'яке право", що передбачає свободу розсуду та чутливість до соціальних конфліктів.

Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і володіють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської системи є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.

Важливе місце серед джерел романо-германского права займають кодифіковані акти (кодекси). Романо-германське право, на відміну від англосаксонського, прагне не до зовнішнього об’єднання нормативного матеріалу (інкорпорації), а до об’єднання змістового, внутрішнього.

Крім законів, у країнах романо-германської системи приймається безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, укази, постанови та інші документи виконавчої влади.

Джерелом романо-германського права є також звичай. Як самостійне джерело права звичай сьогодні відіграє другорядну роль у правовій системі, виступаючи як доповнення до закону.

Структура романо-германського права відрізняється своєрідністю. У країнах романо-германської правової системи існує розподіл права на публічне і приватне. Підставою, критерієм виділення публічного права виступає загальний, державний інтерес (здійснення суспільних цілей і завдань), приватного права — особливий, приватний інтерес (реалізація цілей окремих осіб, громадян, організацій). Іншою структурною особливістю романо-германського права є послідовний галузевий розподіл норм, їх прив’язка до конкретних галузей права і правових інститутів.