1. Зміст методології юриспруденції. Підоди та методи осягнення правової реальності

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області досліджений державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:

¨ проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;

¨ закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;

¨ понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін;

¨ структура й операційний склад методів юридичної науки;

¨ аналіз її мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового правового знання і т.д.

Змістові характеристики методології правознавства виявляються в тому, що:

¨ методологія правознавства поки що не є самостійною юридичною наукою. Вона виникла і розвивалася всім комплексом наукового юридичного знання, а її функціональне призначення складається в обслуговуванні будь-якого наукового юридичного дослідження, тобто це загальнонауковий феномен, внутрішньо властивий правознавству в цілому і кожній його окремій науковій дисципліні зокрема. Причому такий загальний характер методології правознавства припускає її пристосування, адаптацію до специфіки кожного досліджуваного юриспруденцією об'єкта;

¨ методологія правознавства має ряд компонентів: світоглядну позицію (тип наукового мислення), загальні теоретичні принципи (парадигми), систему методів та засобів пізнання, вчення про неї. Ці компоненти органічно між собою пов'язані, взаємопроникають і збагачують один одного;

¨ ядром методології правознавства є єдність і взаємоперетворення діалектики, гносеології і логіки, кожна з яких несе на собі цілком визначене методологічне навантаження, тобто одна система законів і категорій у діалектиці виступає як світогляд і принципи пізнання об'єктивного світу, у гносеології як засіб вирішення конкретних пізнавальних задач, а у логіці -як форми наукового мислення;

¨ структурно методологія правознавства має декілька рівнів: світоглядний, що визначає головні напрямки і загальні принципи пізнання в цілому; загальнонауковий (міждисциплінарний), який використовується при пізнанні особливої групи однотипних об'єктів; конкретно-науковий, який застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об'єкта групою наук; спеціально-науковий — властивий вивченню визначених властивостей об'єкта в межах конкретної науки; рівень процедур і методик - властивому конкретному науковому дослідженню з дослідження тієї або іншої властивості об'єкта.

Між приведеними рівнями методології правознавства існує органічний зв'язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.

Методологія юридичної науки — це: а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також б) вчення (теорія) про їх використання при вивченні державно-правових явищ.

До складу цієї методології, зокрема, входять:

- філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

- загальнонаукові методи, тобто такі, що використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);

- групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

- спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті для дослідження предмета лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т. ін.).

Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового дослідження: кожна з них може знадобитись на якомусь етапі — тому навіть з цієї причини методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте їхня роль у науковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження. Його загальну спрямованість, орієнтують на знаходження, відбір, накопичення цілком визначених у соціально-змістовному відношенні фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе і непотрібне.