Фізико-географічне районування

У межах Тихого океану виділяються всі фізико-географічні пояси, крім арктичного і субекваторіального (див схему на ст. 58).

Субарктичний пояс займає частину Берінгового і Охотського морів. На цей пояс безпосередньо не впливають води Північного Льодовитого океану, бо зв'язок з ним Тихий океан має лише через вузьку Берінгову протоку. В ньому панують холодні води. У межах поясу знаходиться обширний шельф, на яких біогенні речовини не втрачаються, як на великих глибинах, є багато корму для риб, тому води цього поясу характеризуються значною біологічною і промисловою продуктивністю.

Північний помірний пояс. Тут взаємодіють холодні і теплі повітряні маси, панують західні вітри. Середня швидкість вітру 9 м/с. На півночі знаходиться Алеутський мінімум, а на півдні поясу - Гавайський максимум. Це активні центри баричної дії атмосфери. Це пояс, для якого характерні зіткнення теплих і холодних водних мас, тому біопродук-тивність його значна.

Північний субтропічний пояс. Панують помірні повітряні маси взимку і тропічні влітку. Середня швидкість вітру взимку - 5 м/с. Характерна відносно низька біопродуктивність.

Північний тропічний пояс. Значна частина поясу знаходиться постійним впливом пасатів Північної півкулі і Північної Пасатної течії. Середня швидкість вітру 6 м/с. У західній частині розвинута мусонна циркуляція. Для поясу характерні високі температури, низька б іопродуктивність.

Екваторіальний пояс. Займає обширну акваторію. Цей пояс характеризується постійно теплими водами поверхневого шару, складною горизонтальною циркуляцією вод, великою кількістю опадів, широким розвитком висхідних потоків, відносно високою біопродуктивністю. Середня швидкість вітру 6 м/с.

Південний тропічний пояс. Включає в себе Коралове море. На сході поясу - відносно простий рельєф дна, а на заході і в центральній частині знаходяться декілька тисяч островів. Гідрологічні умови визначає Південна Пасатна течія. Солоність води в цілому така ж, як і в Північній півкулі (34,8-34,9%о), проте в сезон грудень-березень вона зменшується в результаті значних опадів. На заході часто виникають тропічні урагани (тайфуни). Середня швидкість вітру 6 м/с.

Південний субтропічний пояс. Сюди входить більша частина Тасманового моря. Вісь пояса - зона субтропічної конвергенції, де сходяться води Південної Пасатної та Течії Західних вітрів. Положення цієї зони нестійке, залежить від сезону і змінюється з року в рік, проте основні процеси, типові для поясу, тут постійні: низхідні потоки повітряних мас, формування області високого тиску, морського тропічного повітря і температурних інверсій. На сході поясу, в районі Перуанської течії, відбувається інтенсивне підняття води, в результаті чого утворюється зона субтропічного апвелінгу і з'являються сприятливі умови для формування біомаси.

Південний помірний пояс. Включає в себе більшу частину Течії Західних вітрів (Антарктичної циркумполярної). Це область панування західних вітрів, невисоких температур поверхневої товщі на протязі року і інтенсивного перенесення із заходу на схід поверхневих мас води. Середня швидкість вітру 9 м/с.

Субантарктичний пояс. Порівняно з іншими океанами цей пояс у Тихому океані зміщений на південь до 63-75° пд. ш. Взимку води поясу вкриваються кригою. Рельєф дна відносно простий. Середня швидкість вітру 7 м/с.

Антарктичний пояс. У межах Тихого океану він досить обширний. У районі морів Амундсена і Беллінсгаузена пояс збігається із зоною шельфу. Рельєф дна вивчений недостатньо. Південна частина моря Росса зайнята шельфовим льодовиком Росса, площа якого 547 тис. км². Тут панує антарктичний клімат із переважанням вітрів із континенту (стокові вітри). Іноді з північного заходу приходять циклони, які приносять штормову погоду. У поясі збереглися великі морські ссавці, перш за все кити.

На глибинах гідрологічні та біологічні відмінності поясів слабшають. На дні океану вони виражені слабо. За характером донних відкладів виділяються 5 поясів: екваторіально-тропічний, два помірних і два полярних. Склад донних відкладів у цілому відповідає зональному поширенню планктону, а склад глини теригенного походження відображає особливості будови поверхні суші, звідки вона потрапляє в океан.

 

 

◄

РЕГІОНАЛЬНА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТОВОГО ОКЕАНУ.

ЛЕКЦІЯ 6.3.

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АТЛАНТИЧНОГО ОКЕАНУ

Загальні відомості. Атлантичний океан - другий за розміром серед океанів. Глибинами він поступається лише Тихому. Площа Атлантичного океану 91,6млн. км², середня глибина 3600 м, а максимальна - 8742 м (жолоб Пуерто-Ріко). Об'єм води 329,7 млн. км³. Протяжність від субарктичних широт до Антарктиди 16 тис. км. Він істотно поступається Тихому у протяжності із заходу на схід - максимальна ширина його 9450 км (між Мексикою та Гібралтарською протокою). Характерною особливістю конфігурації цього океану є значна кількість морів, що зумовлює порізаність його берегової лінії.

Північна межа океану на захід від Гренландії проходить по 70° пн. ш., східніше - 61° пн. ш. Від мису Голкового межа йде по меридіану 20° сх. д. до Антарктиди.

В Північній півкулі берегова лінія дуже порізана; тут знаходяться майже всі моря Атлантичного океану та великі затоки (Біскайська, Гвінейська та ін.). Важлива особливість Атлантичного океану - наявність Середземних морів. У Південній півкулі береги порізані слабо.

Основні групи островів - материкового походження (Британські, Ньюфаундленд, Фолклендські або Мальвінські та ін). Є острови-* вулканічного (Азорські, Трістан-да-Кунья, Святої Єлени та ін.) та-*^г коралового (Багамські та ін.) походження. Загальна площа островів 1070  ' тис. км².