Струкгурно-геоморфопогічна схема та основні елементи рельєфу дна Тихого океану:

1 - підводні окраїни материків; 2 - перехідна зона (улоговини окраїнних морів з острівними дугами та глибоководними жолобами); 3 -дно улоговин ложа океану; 4 - височини та гірські хребти ложа океану; 5-серединно-океанічні хребти; 6-зони найбільших розломів.

Улоговини. І -Північко-Західна, І І-Північно-Східна, 1І І-Південна, IV-Перуанська, V-Чилійська, VI - Центральна, XII -улоговина Беллінсгаузена;

Підняття: VIІ - Південно-Тихоокеанське, VIІ - Східно- Тихоокеанське; XI - їм ператорські гори;

X - Гаванський хребет;

XI - Новозеландське плато.

У східній окраїні океану знаходяться дві області - Центрально-Американська і Перуансько-Чилійська (їх часто об'єднують назвою Східно-Тихоокеанська). Вони відрізняються тим, що тут знаходяться лише глибоководні жолоби, немає окраїнних морів, а замість острівних дуг вздовж глибоководних жолобів простягаються молоді складчасті гори Центральної і Південної Америки. ^

Для цих областей характерна геологічна активність, тут проходить окраїнний Тихоокеанський пояс вулканів і землетрусів («вогняне кільце»).

Перехідні області на західній окраїні Тихого океану мають вигляд двох дуг, причому наймолодші за стадією розвитку області знаходяться в другій дузі, на межі з ложем океану (Бонінсько-Маріанська, Вітязевська, Тонга-Кермадекська), тоді як більш сформовані або знаходяться в першій дузі, або відокремлюються від ложа океану досить значними острівними дугами (Курило-Камчатська, Алеутська) і острівними масивами суші з материковою земною корою (Японський).

Ложе океану. Більшу частину ложа океану (4/5 його площі) займає своєрідна океанічна платформа, яка має дуже складну будову рельєфу. Поверхня її знаходиться в середньому на глибинах 5500 м. Для цієї платформи характерні лише дві з трьох основних товщ земної кори материкового типу: осадова (потужністю 1000-2000 м) і базальтова. Замість гранітної товщі виділяється шар, який складається або з ущільнених порід, або з вулканогенних відкладів. Подекуди його зовсім немає.

Виділяються такі типи підводних піднять ложа Тихого океану: океанічні вали, вулканічні хребти, брилові хребти, окраїнні вали. Вулканічні хребти поширені скрізь, в тропічних широтах на конусах вулканів сформувалися коралові атоли. Брилові хребти знаходяться в зонах широтних океанічних розломів; особливо вони поширені на північному сході океану, але зустрічаються і на південному сході (хребти Карнегі, Кокос, Наска). Брилові хребти, очевидно, лежать в основі островів Мікронезії, Гілберта, Тувалу, Туамоту та ін. Окраїнні вали - це підняття менших масштабів, які простягаються вздовж глибоководних жолобів. Десятки підводних хребтів і височин ділять ложе океану на велике число улоговин. На заході і в центрі океану великі хребти утворюють систему дугоподібних піднять, які починаються на заході і закінчуються на південному сході (Гавайський, Лайн-Туамоту, Маршалові, Тувалу та ін).

На дні Тихого океану, в межах його ложа знаходяться понад 10 тисяч окремих підводних гір (гайотів), як правило, вулканічного походження. Багато з них мають плоскі вершини, які знаходяться в середньому на глибині 1300 м. Вважають, що вершини гайотів колись були на поверхні океану, а потім після абразійного чи денудаційного вирівнювання зазнали опускань.

Більшість островів західної і центральної частин Тихого океану коралового походження. Якщо і зустрічаються серед них острови вулканічного генезису, то вони практично завжди перекриті кораловими вапняками. Велика потужність цих відкладів на сучасних атолах свідчить про значні опускання ложа Тихого океану в кайнозої. Найдавніші коралові вапняки мають еоценовий вік (Pgj). Вони залягають на глибинах близько 1300 м, тоді як коралові поліпи можуть існувати лише у поверхневій 50-метровій товщі води.

Дуже яскравою рисою рельєфу та тектонічної будови в межах ложа океану є широтні розломи величезної протяжності - до 4-5 тис. км. Це перш за все, розломи північно-східної частини океану - Мендосіно, Меррей, Кларіон, Кліпертон, а також розломи південно-східної частини - Галапагос, Пасхи та ін. До цих розломів приурочені комплекси тектонічних улоговин (грабенів) та брилевих хребтів (горстів).

Серединно-океанічні хребти в Тихому океані представлені Швденно-Тихоокеанським та Східно-Тихоокеанським підняттями і займають близько 12% площі дна. Це єдина структура завширшки до 200 км і протяжністю декілька тисяч кілометрів. Рифтова структура осьової частини виражена слабше, ніж, наприклад, в Атлантиці. Але такі риси рифтових зон, як щільність земної кори під хребтами, сейсмічність, вулканізм, високі показники теплового потоку, поширення уяьтраосновних порід виражені дуже яскраво.

На північ від екватора Східно-Тихоокеанське підняття стає вужчим, з чіткою рифтовою структурою. Цей рифт поширюється на Північну Америку в районі Каліфорнії (зокрема, цим пояснюється утворення величезного активного розлому Сан-Андреас, який є причиною високої сейсмічної активності цієї території).

Таким чином, для східної частини океану типовими є обширні улоговини з рівнинним чи горбистим рельєфом, серединно-океанічний хребет, субширотні розломи. Для західної ж частини характерне складне поєднання підводних хребтів, глибоководних жолобів, окремих гір, відносно невеликих улоговин, численних острівних груп, у тому числі понад 300 атолів.

Наукові дослідження дна Тихого океану в кінці XX століття привели до цікавих відкрить. Так, було виявлено велику кількість гігантських споруд гідротермального походження, висота яких досягає декількох десятків метрів, а вага декількох сотень тонн. Термальні води з температурою в кілька сотень градусів знаходяться над поверхнею дна океану. У районах виходу термальних вод знайдено багатий органічний світ. Такі ділянки назвали екологічними оазисами(улоговина Гуаймас при вході в Каліфорнійську затоку, улоговина Хесса в осьовій зоні Галапогоського хребта поблизу з" єднання з Східно-Тихоокеанським підняттям та ін.). Термальні води містять велику кількість сполук різних металів (мідь, цинк, кобальт, нікель, марганець, залізо та ін.); крім того, в місцях їх виходу на поверхню дна океану формуються товщі сульфідних руд.