Вінницький державний педагогічний університет
іменні Михайла Коцюбинського
Природничо-географічний факультет
Кафедра економічної і соціальної географії
Індивідуально-дослідне завдання на тему:
Виконала:
студентка V курсу
групи А-1
Вінниця-2011
Зміст
Вступ…………………………………………………………………….. 3
Зародження медичної географії як науки………………………………4
Розвиток медичної географії в Україні…………………………………6
Сучасний стан та перспективи розвитку……………………………….10
Розвиток нетрадиційної медицини.…………………………………….14
Висновки……………………………………………………….…………16
Вступ
Економічна і соціальна географія нині переживає етап становлення нової парадигми. Одним із підтверджень цієї тези можна вважати становлення і розвиток відносно нового напряму науки – соціальної географії та соціологізації економічної географії в традиційному розумінні предмета її дослідження. Серед галузевих соціально-географічних наук розвивається медична географія.
Медична географія загалом як і медична географія України, зокрема, є відносно молодою галуззю географічних знань. Вона містить у собі унікальну змістову інформацію, яка нагромаджувалась ще з давніх часів. Ця галузь знань є перспективною й буде динамічно розвиватись, тому що цього вимагає сьогодення.
Сучасний стан медичної географії вимагає глибокого вивчення взаємозв’язків суспільства і природи, людини та стану її здоров’я із середовищем проживання, тому що саме довкілля формує цей стан. Адже, незаперечною є істина: здоров’я людини – це найдорожча цінність.
Зародження медичної географії як науки.
Батьком медичної географії став батько і медицини - Гіппократ. У своїй праці "Про повітря, води і місцевості" він виявив зв'язок побуту, здоров'я і характеру народів з довкіллям.
Хоча медична географія офіційно стала професією всього декілька десятиліть тому, ймовірно, її корені йдуть в древні часи, усе розпочалося з клятви Гіппократа, в якій є слова "Не зашкодь". Багато явищ, які вивчає географія вплинули на здоров'я людини, у тому числі якість води і повітря, спосіб життя людей в тих або інших регіонах, то, як вони живляться. Дві тисячі років назад Гіппократ вивчав ті ж самі явища, про які ми говоримо сьогодні. В середині XIX століття британський лікар Джон Шоу використовував принципи медичної географії для визначення джерела спалаху холери, що викликала велику епідемію в Лондоні. Коли він наніс на карту міста місця, де жили хворі, виявилось, що усі вони групуються в районі однієї і тієї ж водорозбірної колонки. Це дозволило лікарям зробити висновок, що вода з неї стала джерелом поширення холерного вібріона. Джон Шоу фактично створив те, що ми зараз називаємо географічною інформаційною системою.
Проте, офіційною батьківщиною медичної географії визнано Італію. У XVII ст. італійський вчений Б.Раммаціні увів термін "медична географія" і розкрив зміст цього поняття. Перші праці з медичної географії були опубліковані також за межами України. Таку протирічиву ситуацію (українські вчені дуже близько підійшли до народження нової науки, але не зуміли вчасно використати нагромаджений багаж медико-географічних знань) можна вважати особливістю розвитку медичної географії в Україні.
Одна з перших праць з медичної географії "Узагальнення всезагальної медичної практичної географії" була написана в 1792 р. німецьким вченим Фінке. Він зазначає, що назви "медична географія" заслуговує така праця, в якій, описуючи кожну країну, досліджують
її географічне положення, стан її землі, властивості повітря, води, клімату, продукти харчування її жителів; повідомляють про мораль і звички людей, що впливають на їхнє здоров'я; розповідають про хвороби та засоби їх лікування в цих країнах, - нарешті, повідомляють про все, що необхідно знати про медичний стан кожної країни.
У 1853 р. в Берліні вийшла праця Фуке "Медична географія", у якій дано таке визначення цьому поняттю: медична географія - це наука, що вивчає закони за якими на Землі розподіляються і поширюються хвороби. Фуке розрізняє "географічну нозологію" і "нозологічну географію".
Французький лікар військового госпіталю Буден у праці "Досвід медичної географії" (1843) дав таке визначення медичній географії: "Народження, життя, захворювання і смерть - все змінюється залежно від клімату і грунту, від племені і національності. Ці різноманітні прояви життя і смерті, здоров'я і хвороби, ці неперервні переміни в просторі, що видозмінюються походженням людей, складають спеціальний предмет медичної географії".
В середині XIX ст. медичну географію починають розглядати як галузь загальної географії.
А.Н.Сисін (1879-1956), якого вважали одним з організаторів і керівників санітарно-епідеміологічної справи в СРСР, вбачав завдання медичної географії у виясненні зв'язків масових захворювань (не лише епідемічних) з умовами місцевості, а також зв'язків цих захворювань з даним зовнішнім середовищем (живим і мертвим) (1929). Цю дискусію продовжили медико-географи різних країн при подальшій участі й українських учених. Так, Ріпман (1934) під медичною географією розумів той напрям географії, який досліджує і пояснює вплив на людину і тварину факторів, що виходять з географічного простору землі, і їх вплив на життя. Обергулемер (1935) вважає, що поняття і зміст медичної географії випливають з установленого факту поширення певних захворювань у визначених областях земної кулі і знайшли свій вираз як у старій медичній літературі, так і в перших спробах їх картографування.
Ще одною особливістю розвитку медичної географії є те, що як медико-географічні знання, так і перші медико-географічні праці переважно належали медикам. Навіть у ХХ ст., коли географи довели свої права на медичну географію, медики відігравали не останню роль у розвитку цієї науки.