4. Енергетична складова Іранського питання: пропозиції та інтереси основних центрів сили

Іранське питання має багато аспектів, яке включає ядерну, зовнішньоекономічну, енергетичну та воєнну політику Ірану. Велику роль в цьому відіграє енергетична складова, без глибокого розуміння якої неможливо визначити сутність політики щодо Ірану з боку провідних центрів сили – США, ЄС, Росії, Китаю, Японії та Індії.

Іран є найбільшою країною Каспійського басейну та Азії у демографічному, економічному та військовому відношенні, яка впливає на політичний клімат у великому регіоні від Південної Європи до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Іран є однією з найбільших нафтовидобувних країн світу, здатних безпосередньо впливати на динаміку світових цін на енергоносії. Він є другим експортером нафти серед країн-членів ОПЕК.

Основними учасниками співробітництва у нафтохімічної галузі, з однієї сторони виступають провідні західні компанії, підприємства Азійсько-Тихоокеанського регіону, з іншої сторони – міністерство нафти Ірану спільно з Національною Іранською Нафтопереробною Дистрибуційною Компанією (НІНПДК) та компанією „Нафтіран Інтертрейд Компані” (НІКО, Швейцарія)^1[1], яка представляє інтереси Національної Іранської Нафтової Компанії (НІНК, Іран).

Протягом 2007-2008 рр. між керівництвом нафтогазової промисловості Ірану та міжнародними нафтовими компаніями, консорціумами й корпораціями велись переговори та успішно укладались угоди про розробку іранських нафтогазових родовищ: Бендере-Аббас – з інденізійською компанією „Стар Пертрогас” загальною сумою – 2 млрд дол. США; Південний Парс (фаза 13, 14) – з нідерландською компанією „Шелл” (25 %) спільно із іспанською компанією „Репсол” (25 %) – загальною сумою – 4,3 млрд дол. США; Південний Парс (фаза 22, 23, 24) – з турецькою нафтовою компанією, загальною сумою – 12 млрд дол. США; Голшан й Ферелдувс – з малайзійською компанією „СКІ Венчурес”, загальною сумою – 20 млрд дол. США; Азадеган із запасами нафти 4 млрд т – з нафтовими компаніями Японії, Китаю й Росії; Чашмехош – з іспанською компанією „Сапса”; Бангестан – з нафтовими компаніями „Тотал” й „Бритіш Петролеум”.

В цілому, Іран експортує 30 % своєї нафти до ЄС, 11 % – до Китаю, 26 % – до Японії, 9 % – до країн Африки, до країн Південно-Східної Азії – 19 %. (Див. Рис 4).

4. 1. Інтереси сша

У регіональній енергетичній політиці США пріоритет віддається політико-економічним відносинам з країнами, що володіють великими запасами енергоресурсів на Близькому та Середньому Сході. Енергетична складова політики США в Каспійському регіоні передбачає: розширення напрямів і шляхів транспортування енергоносіїв з регіону, використовуючи нафтогазові проекти: „Набукко”, „Баку-Тбілісі-Ерзерум” (БТЕ) та інші; лобіювання Транскаспійських газо- і нафтопроводів; сприяння доступу країн ЄС до родовищ газу і нафти Каспійського регіону з метою зменшення їх енергетичної залежності від Росії; переорієнтацію економіки і енергоресурсів країн Каспійського регіону на Захід.

Складовою національної енергетичної політики США у період адміністрації Дж. Буша було недопущення домінування Ірану в регіоні Близького та Середнього Сходу. Інструментом реалізації цього завдання було введення жорстких економічних санкцій проти Ірану.

Обраний президент США Барак Обама сьогодні намагається розробити більш гнучку політику щодо Ірану. Можливі зміни у політиці США щодо Ірану відкривають більш сприятливіші можливості для країн ЄС, а також й для України відповідно розвитку співпраці з Іраном в енергетичній сфері.