3. Застосування електроенцефалографії у психологічних та психофізіологічних дослідженнях.

Електроенцефалографія (ЕЕГ) — метод графічної реєстрації біопотенціалів головного мозку, що дозволяє проаналізувати його фізіологічні зрілість і стан, наявність осередкових уражень, загальмозкових розладів і їхній характер.

Полягає в реєстрації й аналізі сумарної біоелектричної активності головного мозку - електроенцефалограми (ЕЕГ). ЕЕГ може зніматися як зі скальпу, так і з глибоких структур мозку.

ЕЕГ використовується для діагностики захворювань, що супроводжуються втратою свідомості, судомами, падіннями, непритомностями, вегетативними кризами. ЕЕГ інформативна при головних болях, епілепсії, панічних атаках, істерії, отруєннях ліками, будь-яких епізодах втрати свідомості.Також використовується для оцінки зрілості мозку, готовності до навчання, аналізу труднощів шкільного навчання, з метою вияснення закономірностей формування мозкового обчислення когнітивних процесів, для визначення функціональних станів організму, зокрема сну.

Електроенцефалографія вважається одним із класичних методів психофізіологічних досліджень. Хоча і визнається, що, незважаючи на перспективність цього методу, він залишається для психофізіолога поки ще одним з найменш зрозумілих джерел даних, а інформативність одержуваних результатів багато в чому залежить від досвіду дослідника.

ЕЕГ вимірюється між двома точками. Існують два основних методи її реєстрації: біполярний і монополярний. При біполярному методі реєструється різниця потенціалів між двома активними електродами (обидва електроди розташовуються в електрично активних точках скальпа). При монополярному - реєструється різниця потенціалів між різними точками на поверхні голови стосовно якої-небудь індиферентної точки. Міжнародною федерацією товариств електроенцефалографії була прийнята система "10-20", що дозволяє точно вказувати розташування електродів.

Вважається, що електричні процеси, яга реєструються енцефалографом, пов'язані із синаптичною активністю нейронів. В ЕЕГ відображаються тільки низькочастотні електричні процеси тривалістю від 10 мс до 10 хв.

У залежності від частоти показників, що реєструються у ЕЕГ, виділяють такі основні ритми мозку: дельта-ритм (0,5- 4 Гц); тета-ритм (5-7 Гц); альфа-ритм (8-14 Гц) - основний ритм ЕЕГ, переважає в стані спокою; бета-ритм (15-35 Гц); гамма-ритм (вище 35 Гц).

Друга важлива характеристика електричних потенціалів мозку - амплітуда коливань, яка пов'язана з їхньою частотою. Так, в однієї тієї самої особи амплітуда високочастотних бета-хвиль може бути нижчою за амплітуду більш повільних альфа-хвиль майже в 10 разів.

4. Застосування електрокардіографії у психологічних та психофізіологічних дослідженнях.

Електрокардіографія, ЕКГ - це метод графічної реєстрації електричних явищ, які виникають у серцевому м'язі під час його діяльності, з поверхні тіла. Криву, яка відображає електричну активність серця, називають електрокардіограмою (ЕКГ). Таким чином, ЕКГ — це запис коливань різниці потенціалів, які виникають у серці під час його збудження.

Електрокардіографія є одним з основних методів дослідження серця і діагностики захворювань серцево-судинної системи. У наш час він є незамінним у діагностиці порушень ритму і провідності, гіпертрофій, ішемічної хвороби серця. Цей метод дає можливість з великою точністю говорити про локалізацію вогнищевих змін міокарда, їх розповсюдженість, глибину і час появи. Електрокардіографія дозволяє виявити дистрофічні й склеротичні процеси в міокарді, порушення електролітного обміну, що виникають під впливом різних токсичних речовин. Цей метод широко використовують для функціонального дослідження серцево-судинної системи. Поєднання електрокардіографічного дослідження з функціональними пробами допомагає проводити диференційний діагноз між функціональними та органічними порушеннями.

У психології використовується для вивчення емоцій і функціональних станів організму, стресу, а також при патологіях.

5.Застосування психофізіологічних методів у дослідженнях пізнавальних процесів. Відчуття – це пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму, який виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття в даний момент. Сприймання – це пізнавальний психічний процес цілісного відображення предметів і явищ дійсності при їхній безпосередній дії на органи чуття в даний момент.

Психофізіологія відчуттів і сприймань вивчає нервові процеси в аналізаторах, починаючи з рецепторів і закінчуючи корковими відділами. Встановлено специфічні апарати колірного зору, специфічні рецептори і провідні шляхи тактильної і больової чутливості, відкриті нейрони, що реагують на окремі властивості зорових і слухових стимулів.

Увага – це пізнавальний психічний процес, який полягає у спрямованості та зосередженості психічної діяльності на певних об’єктах та явищах, зовнішніх або внутрішніх, при одночасному відволіканні від інших. Психофізіологія уваги досліджує нейрофізіологічні кореляти уваги (зміна ЕЕГ і викликаних потенціалів, зміна шкірно-гальванічної та ін реакцій). Психофізіологія уваги тісно пов'язана з проблемами вивчення орієнтовного рефлексу і другої сигнальної системи. Загальна ідея теорій фільтра уваги полягає в тому, що на шляху проходження електричних імпульсів (збудження) по нервових волокнах від рецепторів, що були піддані впливу зовнішніх подразників, до кори, має місце механізм, який відфільтровує ці імпульси.

Пам'ять розуміють як пізнавальний психічний процес закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду. Пам'ять людини пов'язана зі змінами на рівні нервової системи, що зберігаються впродовж певного часу і впливають на її подальшу поведінку. Комплекс таких структурно-функціональних змін пов'язаний із процесом утворення енграм ("слідів пам'яті").

"Молекули пам'яті". Концепції біохімічного кодування індивідуального досвіду в пам'яті, спираються на дві групи фактів: 1) утворення в мозку при навчанні нових біохімічних факторів (наприклад, "пептидів пам'яті"), 2) можливість передачі придбаної інформації ненавченого мозку за допомогою цих факторів. В даний час вважається, що гіпотеза молекулярного кодування індивідуального досвіду не має прямих фактичних доказів. Незважаючи на те, що встановлена ​​істотна роль нуклеїнових кислот і білків в механізмах навчання і пам'яті, передбачається, що приймають участь у формуванні нової асоціативної зв'язку РНК і білки специфічні лише по відношенню до функціонального зміни беруть участь в процесі синапсів і неспецифічні по відношенню до самої інформації.

Медіаторні системи. Медіаторам - хімічним посередникам в синаптичній передачі інформації - надається велике значення в забезпеченні механізмів довготривалої пам'яті. Основні медіаторні системи головного мозку - холінергічна і моноаміноергічна - беруть безпосередню участь у навчанні та формуванні енграм пам'яті.

Мислення – це пізнавальний психічний процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Мовлення – це психічний процес спілкування між людьми за допомогою мови (системи словесних знаків).

Психофізіологія мови і мислення вивчає функціональну роль різних областей мозку і їх взаємозв'язків у здійсненні мовних процесів. Принципово важливим стало встановлення тісного зв'язку розумових процесів з діяльністю мовнорушійного аналізатора.

Вивчення мисленєвої діяльності в психофізіології має свою специфіку. До сих пір не існує широко прийнятих концепцій, які пояснювали б, яким чином ЦНС забезпечує процес мислення. У той же час є чимало емпіричних досліджень, які присвячені вивченню цієї проблеми. Вони утворюють два відносно незалежних підходи. В основі першого лежить реєстрація фізіологічних показників у ході розумової діяльності. Фактично він спрямований на виявлення динаміки фізіологічних показників в процесі вирішення завдань різного типу. Варіюючи зміст завдань і аналізуючи супутні зміни фізіологічних показників, дослідники отримують фізіологічні кореляти виконуваної діяльності. На цій основі робляться висновки щодо особливостей фізіологічного забезпечення вирішення завдань різного типу. Другий підхід виходить з того, що притаманні людині способи пізнавальної діяльності знаходять закономірне відображення в фізіологічних показниках, в результаті ті набувають стійких індивідуальних особливостей.