IV. Тести в залежності від часових обмежень.

1) тести швидкості:

а) коли ми задаємо певний час і визначаємо скільки за цей час людина виконала завдань;

б) коли ми визначаємо об'єм завдань і фіксуємо час, за який людина ці завдання виконала;

2) тести результативності

а) орієнтовані на констатацію досягнутого результату.

V. Тести за наочністю.

1) апаратурні - проведення яких вимагає необхідної апаратури;

2) бланкові тести - бланки.

6. Співвідношення понять: психологічний, медичний, клініко-медичний та функціональний діагноз.

Термін "діагноз" почав розумітися як розпізнавання будь-якого відхилення від нормального функціонування або розвитку і навіть як визначення стану конкретного об'єкта (індивіда, сім'ї, малої групи, тієї або іншої психічної функції або процесу у конкретної особи).

Психологічний діагноз - це не висновок про психічну хворобу або про схильність до певного психічного захворювання. У сучасній психодіагностиці психологічний діагноз не зводиться до фіксації і не пов'язаний з прогнозом можливих психічних захворювань. Він може бути поставлений будь-якому здоровій людині і означає структурований опис комплексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, стильових рис і мотивів особистості.

Основне в медичному діагнозі - визначення та класифікація наявних проявів захворювання, які з'ясовуються через їх зв'язок з типовим для даного синдрому патофизиологическим механізмом.

Функціональний діагноз дає лікарю не тільки "назва" хвороби, але і дозволяє відповісти на питання про те, у кого (якій особистості) і в якому середовищі (соціальна мікросередовище) виникає хвороба.

Клінічний діагноз —дає інформацію про локалізацію, характер та стадію захворювання, яке обґрунтовує оптимальний вибір лікувальної тактики (керувальної дії) в межах наявних медичних ресурсів.

У психологічному діагнозі, на відміну від медичного, ми стикаємося з необхідністю з'ясування в кожному окремому випадку того, чому дані прояви виявляються в поведінці обстежуваного, які їхні причини і наслідки.

Психологічний діагноз - кінцевий результат діяльності психолога, спрямованої на опис і з'ясування сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки їх актуального стану, прогнозу подальшого розвитку та розробки рекомендацій, визначених метою дослідження.

6. Причини психодіагностичних помилок пов’язаних з обробкою даних.

Причини психодіагностичних помилок пов’язаних з обробкою даних.

Большинство специалистов в области психодиагностики согласны с тем, что ко- личественная оценка полученных результатов (в виде стандартных величин, про- филей) весьма полезна. Однако существуют противоречивые мнения о том, какой путь обобщения данных исследования ведет к более надежному прогнозу: клини- ческий, более ориентированный на субъективный опыт, интуицию, или стати- стический, основанный на объективных, формализованных критериях1.

Клинический подход опирается на анализ в основном качественных показате- лей, стремясь охватить их во всей полноте. Его существенной особенностью яв- ляется доверие к «субъективному суждению» и профессиональному опыту. В «чи- стом» виде клинический подход недалеко уходит от суждений здравого смысла.

Статистический подход предусматривает учет объективных (количественных) показателей, их статистическую обработку в виде, например, уравнения регрессии или факторного анализа. Роль субъективного суждения сводится к минимуму.

Рис. 2.4. Изменение точности прогноза при увеличении количества диагностическихданных

Прогноз осуществляется на основе эмпирически определенных статистических со- отношений. Вопрос об эффективности клинического и статистического прогноза неоднократно обсуждался психологами и до сих пор служит предметом дискуссий.

П. Мил (Мееhl, 1954), положивший начало этим дискуссиям, опираясь на ана- лиз значительного количества работ в этой области, приходит к заключению о том, что статистический прогноз оказывается значительно более эффективным, неже- ли клинический (приведен обзор 20 исследований, которые за вычетом одного свидетельствуют в пользу статистического подхода). Это подтверждается и более поздними исследованиями, в которых, в частности, показаны причины, ограничи- вающие результативность клинического прогноза (Barendregh, 1961). Оказывает- ся, что увеличение объема диагностических данных, которые должен учитывать психолог, вначале приводит к возрастанию, а затем к снижению точности прогно- за (рис. 2.4).

Наиболее уязвимое место клинического подхода — жертва частным, отдель- ным, во имя полноты картины. П. Б. Ганнушкин в свое время писал, что чем бога- че опыт клинициста-психиатра, тем труднее делается, а подчас совершенно невоз- можен дифференциальный диагноз отдельного припадка.

Из этого, однако, не следует делать вывод о том, что клинический подход дол- жен быть вытеснен из психодиагностики. Статистический подход не может заме- нить клинический, когда ставится задача всестороннего описания личности, рас- крытия причинных связей и отношений. Трудно найти альтернативу клиниче- скому подходу и в тех областях исследования личности, в которых использование тестов оказывается малоэффективным. Критики взглядов П. Мила вполне резон- но указывают, что он явно усилил расхождения, существующие между сторонни- ками статистической оценки и клинического подхода, опираясь в своей работе на исследования, в которых оценка эффективности производилась по необоснован- ным критериям (Holt, 1978; Ехпег, 1986; и др.). При этом П. Мил статистическо- му подходу противопоставляет то, что может быть названо как «наивно-клиниче- ский» подход, оказывающийся неэффективным (Holt, 1978).

В полноценном диагностическом исследовании необходимо сделать обосно- ванные психологические заключения, а тем самым осуществить выход за рамки статистических данных. «Чрезмерная боязнь так называемых субъективных мо- ментов в толковании и попытка получить результаты наших исследований чисто механическим, арифметическим, путем ложны. Без субъективной обработки, т. е. без мышления, без интерпретации, расшифровки результатов, обсуждения дан- ных нет научного исследования» (Выготский). В большинстве диагностических ситуаций необходимо гармоничное сочетание клинического и статистического подходов, а не их противопоставление.