Тематика завдань та методичні вказівки Модуль і Загальна частина Змістовий модуль 1. Загальні положення та суб'єкти міжнародного приватного права

Тема 1. Поняття та джерела міжнародного приватного права

План семінарського заняття

1. Поняття, предмет і сфера регулювання міжнародного приватного права.

2. Методи правового регулювання приватноправових відносин ускладнених іноземним елементом.

3. Система міжнародного приватного права.

4. Поняття та види джерел міжнародного приватного права.

Методичні вказівки

Для відповіді на перше питання студенту (курсанту) рекомендується дати загальне визначення терміну “міжнародне приватне право”, охарактеризувати предмет та методи регулювання в МПП. Це надасть змогу студентові (курсантові) запропонувати власне бачення даних понять та виділити три основні групи правовідносин, врегульованих МПП: цивільні, шлюбно-сімейні та трудові правовідносини. Характерною особливістю даних відносин є те, що вони ускладнені „іноземним елементом”, тобто мають міжнародний характер. Студенту (курсанту) необхідно зупинитися на визначенні категорії „іноземний елемент” та навести приклади правовідносин, що регулюються МПП. Зазначити, що під "іноземним елементом" розуміють:

• суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичніх осіб; "національність" - щодо юридичних осіб);

• об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави;

• юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

При відповіді на друге питання необхідно співставити МПП з міжнародним публічним правом та внутрішнім (національним) законодавством конкретної держави, виділити їх спільні та відмінні риси. Щодо юридичної природи МПП, то існує декілька доктринальних підходів:

1. представники цивілістичної концепції стверджують, що МПП є частиною національного права конкретної держави;

2. частина науковців вважають МПП галуззю міжнародного публічного права;

3. прибічники полісистемної концепції ведуть мову про подвійний характер норм МПП, які частково відносяться до міжнародного публічного права і частково до внутрішнього. Переважна більшість вітчизняних науковців схиляється до того, що МПП є частиною національного законодавства, тому потрібно детальніше зупинитися на визначенні особливастей саме цього підходу.

Окрему увагу слід приділити системі міжнародного приватного права. Система МПП як науки співпадає з системою МПП як галузі права, яка включає в себе загальну та особливу частини. Студентові (курсантові) необхідно зупинитися на визначенні питань, які до них відносяться.

Розгляд джерел МПП доцільно почати з з’ясування термінів “джерела МПП” та “форми МПП”. Це надасть змогу студентам (курсантам) вивести власне визначення джерел МПП та перейти до розгляду їх особливостей, що випливають із концепції подвійності джерел МПП. Подвійність джерел означає поділ джерел МПП на „національні” і „міжнародні”. Існує п'ять видів джерел МПП: внутрішнє законодавство країн; міжнародний договір; правовий звичай, як внутрішньодержавний, так і міжнародний; судова та арбітражна практика (США, Великобританія); правова доктрина. Студентам (курсантам) необхідно охарактеризувати вказані види джерел та виділити їх особливості.

Українська доктрина джерелом першорядного значення вважає внутрішнє законодавство країни (Г.К.Матвєєв «Міжнародне приватне право»). Друге місце посідає міжнародний договір, оскільки через процедуру імплементації він може бути тісно пов'язаний з внутрішнім правом, стати його складовою частиною.

Основним нормативно-правовим актом в сфері МПП нашої держави є Закон України „Про міжнародне приватне право”, прийнятий 23 червня 2005р. Окрім цього, норми МПрП знаходяться в Цивільному кодексі України, Сімейному кодексі України, Кодексі торгового мореплавства України, Повітряному кодексі України, Законі про правовий статус іноземців та осіб без громадянства та ін. нормативно-правових актах.

Щодо поняття звичай, то - це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не вимагає своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні. Міжнародні звичаї засновані на послідовному й тривалому застосуванні певних правил. Тому в міжнародному приватному праві застосовується принцип: "рівний над рівним не має юрисдикції"; заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо. Потрібно звернути увагу студентів (курсантів) на те, що міжнародний звичай обов'язковий для держави тільки в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі. Різновидом міжнародних звичаїв є звичаї торговельні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торговельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторонами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговельні звичаї.

Норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Зазначені угоди можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за:

• предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

• видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

• кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

• суб'єктами, які створюють їх, чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я);

• ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують трансформації в національне законодавство або ж "самовиконувані", тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

Основною є класифікація за якою міжнародні договори поділяються на універсальні, регіональні та двосторонні.

Судова та арбітражна практика – це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прециденти). Вони мають вирішальне значення для розгляду судами аналогічних справ у майбутньому. Широко застосовується у Великобританії, менше в США. Якщо брати до уваги нашу державу, то в Україні судова та арбітражна практика не визнається джерелом права, в т. ч. міжнародного приватного. Проте тлумачення правових норм за допомогою судової практики має місце і в зазначеній галузі права.

Потрібно звернути увагу студентів (курсантів) на те, що джерелом міжнародного приватного права також визнається правова доктрина, тобто опубліковані праці юристів, які дістали загального визнання. Деякі правові системи допускають можливість при обґрунтуванні своєї позиції в суді посилатися не тільки на норми закону, а й на думку відомих учених-правників. Довгий час доктрина відігравала суттєву роль у тлумаченні й застосуванні норм міжнародного приватного права — внаслідок нерозвиненості правового регулювання в цій галузі судові органи при розгляді конкретних справ часто зверталися до її положень. На даний час, доктринальні джерела використовуються в країнах загального права, де можна в суді посилатися не тільки на закони, а й на приватні кодифікації прецедентного права.

Самостійна робота

• Історичні аспекти розвитку міжнародного приватного права.

• Закони зарубіжних країн в сфері міжнародного приватного права.

• Загальна характеристика положень Закону України ”Про міжнародне приватне право” 2005 року.