Тема 6. Міжнародні перевезення пасажирів та вантажів

План семінарського заняття

1. Поняття і особливості договору міжнародного перевезення.

2. Джерела регулювання міжнародних перевезень.

3. Міжнародні транспортні організації.

Методичні вказівки

У сучасних умовах розвитку економічного співробітництва між державами сприяє міжнародне перевезення, яке покликане забезпечувати перевезення вантажів і пасажирів з однієї країни в іншу. В законодавстві України не має загального визначення поняття «міжнародні перевезення», в окремих конвенціях закріплені визначення міжнародних перевезень, що здійснюються тими чи іншими різновидами транспорту. Студенти (курсанти) мають сформулювати дане поняття проаналізувавши навчальну літературу, при цьому їм слід звернути увагу на підручник з міжнародного приватного права Ю.Г. Федосєєвої. В рамках даного питання студентам (курсантам) потрібно також зупинитися на співвідношенні таких понять, як «договір міжнародного перевезення» та «зовнішньоекономічний договір». Вказати, що за договором міжнародного перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародними вважаються перевезення вантажів і пасажирів між двома чи кількома державами. Вони виконуються на умовах, що встановлені укладеними цими державами міжнародними угодами (транспортними конвенціями). Особливістю договору міжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, національним законодавством чи транспортним документом, виданим перевізником. Студентам (курсантам) рекомендується опрацювати колізійні принципи, які використовуються у сфері міжнародних перевезень, такі як: закон місця відправлення пасажирів (вантажу), закон прапора, закон місця реєстрації судна (транспортного засобу), закон країни призначення, транзиту, закон країни-перевізника, принцип автономії волі. А також звернути увагу на колізійні принципи, закріплені в Законі України “Про міжнародне приватне право” в Розділі IV Колізійні норми щодо договірних зобов'язань; Розділі III Колізійні норми щодо правочинів, довіреності, позовної давності (наприклад, закріплений в ст. 32 принцип найбільш тісного зв'язку).

Правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має специфіку. По-перше, їх найважливіші умови визначені у міжнародних угодах - транспортних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. По-друге, норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними. По-третє, специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявлятися у відображенні норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них. Міжнародне перевезення має широке коло джерел правового регулювання як на міжнародному рівні, так і на національному рівні. Міжнародні акти з питань міжнародної транспортної політики, можна поділити на дві групи: міжнародні акти загального характеру, в яких передбачено загальні напрямки щодо співробітництва в галузі транспортної політики, закріплено статус міжнародних транспортних організацій, врегульовано правила руху тощо; міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного законодавства у галузі міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу та вантажів з допомогою різних видів транспорту: морського, повітряного, залізничного, автомобільного, водного, а також змішаних перевезень. Студентам (курсантам) необхідно назвати дані міжнародні договори та зробити їх правовий аналіз. На національному рівні у багатьох державах прийнято спеціальні нормативно-правові акти про міжнародні перевезення, які ґрунтуються на конвенційних нормах, або акти, частина норм яких регулює міжнародні перевезення. Студентам (курсантам) потрібно вказати нормативно-правові акти, прийняті в Україні для регулювання міжнародних перевезень та охарактеризувати їх.

Розкриваючи останнє питання студентам (курсантам) потрібно звернути увагу на міжнародні організації, які сприяють розвитку транспорту, такі як Європейська Економічна Комісія ООН (Комітет по внутрішньому транспорту Європейської Економічної комісії ООН), Міжнародна морська організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжурядова організація міжнародних залізничних перевезень, Організація співробітництва залізниць, Міжнародний союз автомобільного транспорту, Світова асоціація автомобільних магістралей, Європейська конференція міністрів транспорту, Європейська конференція цивільної авіації, Європейська організація з безпеки аеронавігації, Координаційна транспортна нарада держав-учасниць СНД та ін. Опрацьовуючи дане питання студентам (курсантам) рекомендується підготувати аналітичну довідку по одній із вказаних міжнародних організацій. В аналітичній довідці потрібно вказати особливості створення, основну мету діяльності, завдання та структуру обраної міжнародної організації.

Самостійна робота

• Міжнародні морські перевезення.

• Міжнародні повітряні перевезення.

• Міжнародні залізничні перевезення.

• Міжнародні автомобільні перевезення.

Методичні вказівки

Залежності від виду транспорту перевезення можуть здійснюватися залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим транспортом. Студентам (курсантам) необхідно зробити правовий аналіз міжнародних договорів, які регулюють міжнародні перевезення морським, повітряним, залізничним, автомобільним транспортом та визначити особливості таких перевезень.

Найбільш відомими конвенціями, присвяченими врегулюванню міжнародного перевезення морем є: Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент, 25 серпня 1924 р.; Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства, 5 квітня 1965 р. Її було прийнято Україною з поправками 1975 р. до неї та з поправками 1969, 1977, 1986, 1990 рр. до її додатків (Постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. про прийняття Україною Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 р.); Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їхнього багажу, 13 грудня 1974 р., яка є чинною для України на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р. і Протоколу 1976 р. до неї » від 15 липня 1994 р.; Конвенція ООН щодо морського перевезення вантажів, 1 січня 1978 р., яка є чинною для України.

З метою уніфікації правил міжнародних повітряних перевезень прийнято цілу низку договорів (конвенцій): Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 12 жовтня 1929 р., застосовується до будь-якого міжнародного перевезення людей, багажу чи вантажу, що здійснюється за винагороду за допомогою повітряного судна. Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не є перевізниками за договором, 18 вересня 1961 р.; Конвенція для Уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень, 28 травня 1999 р., є чинною для України; Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 7 грудня 1944 р., є чинною для України. Її положення застосовуються лише до цивільних повітряних суден і не поширюються на судна, що використовуються військовою, митною та поліцейською службами; Угода про транзит при міжнародних повітряних сполученнях, 7 грудня 1944 р., діє для України відповідно до указу Президента України «Про приєднання до Угоди про транзит при міжнародних повітряних сполученнях» від 4 червня 1997 р. Уряди країн укладають двосторонні договори про міжнародне повітряне сполучення. За деякими договорами Україна є правонаступницею СРСР, а низку договорів вона уклала вже в період своєї незалежності (між урядом України та урядом Латвії, Лівану, Бразилії, Угорщини, Австрії, Кореї, Лівії та з іншими). Зазначені договори, хоча не є ідентичними в цілому, передбачають однакове врегулювання відносин у даній сфері.

Залізничне перевезення, порівняно з перевезеннями за допомогою інших різновидів транспорту, за своєю вартістю та безпекою є найбільш привабливе як для громадян, так і для суб'єктів господарювання. На сьогоднішній час розроблено значну кількість договорів (конвенцій), головною метою яких є уніфікація правил міжнародного залізничного перевезення: Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), 9 травня 1980 р., для України діє на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)» від 5 червня 2003 р. із застереженнями; Угода про міжнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція з 1 січня 1998 р.), є чинною для України; Угода між залізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне залізничне вантажне сповіщення, 1 жовтня 1997 р.; Угода про міжнародне пасажирське сповіщення (УМПС) діє з 1 листопада 1951 р. (нова редакція — з 6 січня 1998 р.), є чинною для України; Угода між залізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне пасажирське сповіщення, 28 травня 1997 р.; Європейська угода про міжнародні магістральні залізничні лінії, 31 травня 1985 р., є чинною для України.

Міжнародні автомобільні перевезення також мають свою специфіку і регламентуються міжнародними договорами. З метою полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху, а також дорожніх знаків і сигналів 8 листопада 1968 р. було прийнято дві Віденські конвенції: Конвенція про дорожній рух з поправками від 3 березня 1993 р. та Конвенція про дорожні знаки та сигнали. Обидві вони є чинними для України. Окрім них основними документами, що регулюють автомобільні перевезення, вважаються ще чотири: Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), 30 березня 1957 р., діє для України на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів» (ДОПНВ) від 2 березня 2000 р.; Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, 19 травня 1956 р., зі змінами, внесеними Протоколом від 5 липня 1978 р. СРСР приєдналася до Конвенції 1 серпня 1983 р. Конвенція є чинною для України як правонаступниці СРСР; Європейська угода про міжнародні автомагістралі, 15 листопада 1975 р., є чинною для України на підставі Постанови Уряду «Про приєднання Української РСР до Європейської угоди про міжнародні автомагістралі від 15 листопада 1975 р.» від 9 листопада 1982 р.; Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу, 1 березня 1973 р., є чинною для України. Існує також ціла низка двосторонніх урядових договорів про міжнародне автомобільне сполучення. У ряді випадків Україна є правонаступницею СРСР (договори між урядом СРСР та урядами Італії, Іспанії, Норвегії тощо), більшість договорів були укладені вже в період незалежності (договори між урядом України та урядами Латвії, Естонії, Білорусі, Литви, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Узбекистану, Росії, Угорщини, Бельгії тощо). Зазначені договори хоча не є ідентичними, але в цілому передбачають однакове врегулювання відносин у даній сфері.

Для опрацювання вказаних вище міжнародних договорів студентам (курсантам) рекомендується скористатися наступним WEB-сайтом http://zakon.nau.ua/?uid=1084.1.70&title=%CD%EE%F0%EC%E0%F2%E8%E2%ED%B3%20%E0%EA%F2%E8%20%EC%B3%E6%ED%E0%F0%EE%E4%ED%EE%E3%EE%20%F5%E0%F0%E0%EA%F2%E5%F0%F3.