Тема. Загальні засади педагогічної інноватики.

1. Інноваційність як ознака сучасності.

2. Пріоритетні завдання сучасної освіти.

3. Гуманістична спрямованість освітніх інноваційних процесів.

4. Сутність педагогічної інноватики.

5.Поняття про інноваційні освітні процеси та інноваційну діяльність

6.Структура педагогічної інноватики.

7. Класифікація педагогічних нововведень.

8.Умови ефективності інноваційних педагогічних процесів.

Література.

1.Бондарева К.І., Козлова О.Г. педагогічний аналіз інноваційної діяльності вчителя: Науково-методичний посібник. – Суми, 2001.

2.Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.:Академвидав, 2004. – с.7-56.

3.Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Автор-укладач Н.П.Наволокова. – Х.: Вид.група «Основа»,2009. -176 с.

4.Інноваційні виховні технології / Когут О.І.,Юзефик Л.О.,Тимчишин О.І. – Тернопіль: Астон, 2009. – 352 с.

Інноваційність як ознака сучасності

Інновації в педагогіці пов'язані із загальними проце­сами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграці­єю (лат. integratio — відновлення, об'єднання в ціле окре­мих елементів) знань і форм соціального буття. Нині створюється нова педагогіка, характерною ознакою якої є інноваційність — здатність до оновлення, від­критість новому.

Найзначущішою особливістю сучасної системи освіти є співіснування двох стратегій організації навчання —традиційної та інноваційної. Терміни «традиційне (нормативне) навчання» та «інноваційне навчання» запропоновані групою вчених у доповіді Римському клубу (1978), який звернув увагу світової наукової гро­мадськості на неадекватність принципів традиційного навчання вимогам сучасного суспільства до особистості, її пізнавальних можливостей. Інноваційне навчання трактувалось у ній як процес і результат навчальної та освітньої діяльності, що стимулює новаторські зміни в культурі, соціальному середовищі. Воно орієнтоване на формування готовності особистості до динамічних змін у соціумі за рахунок розвитку здібностей до творчості, різноманітних форм мислення, а також здатності до співробітництва з іншими людьми.

Інноваційне (лат. innovatio — оновлення, зміна) навчання — зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка грунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адапта­ційних можливостей особистості.

Пріоритетні завдання сучасної освіти.

Специфічними особливостями інноваційного нав­чання є його відкритість майбутньому, здатність до пе­редбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних си­туаціях.

Докорінна зміна традиційного способу життя поро­джує нові вимоги, які спонукають людину краще розу­міти інших і світ загалом. З урахуванням цього пріори­тетними завданнями сучасної освіти є навчання навча­тися, навчання працювати, навчання співіснувати, навчання жити.

Навчання навчатися полягає у виробленні вміння оволодівати та оперувати найрізноманітнішою інфор­мацією.

Навчання працювати має на меті формування здатності ефективно оволодівати професійними навич­ками, вміння знаходити вихід у найнепередбачуваніших виробничих ситуаціях, співпрацювати в колекти­ві, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати.

Навчання співіснувати полягає у розвитку таланту до налагоджування соціаль­них, дружніх і родинних стосунків, вихованні здат­ності до емпатії, персоніфікованих взаємин з іншими людьми.

Завданням навчання жити є формування в молодої людини цілісного світогляду і світосприйнят­тя, вміння осмислено бачити особистісний сенс жит­тя, прагнути до духовної зрілості, бути відповідальною за себе, усвідомлювати відповідальність за долю людства.

Професіоналізація педагога і входження його в інно­ваційний режим роботи неможливі без творчого самовиз­начення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливе забезпечення нової якості освіти.

Якість освіти — рівень знань і вмінь, розумового, морального і фі­зичного розвитку тих, хто навчається, на певному етапі відповідно до поставлених цілей; рівень забезпечення навчальної діяльності і надання освітніх послуг учасникам освітнього процесу навчаль­но-виховним закладом.

Інноваційність розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування но­вого, а насамперед як відкритість. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

1. відкритість вихователя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

2. відкритість культурі й суспільству, яка виявля­ється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв'язання;

3) відкритість свого «Я», власного внутрішнього сві­ту, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».

Гуманістична спрямованість освітніх інноваційних процесів

Найголовнішою умовою навчально-виховного про­цесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодос­татнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця. Ступінь гуманізації цього процесу залежить від того, наскільки він створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості.

Характерні ознаки гуманіс­тичної педагогіки.

• надання дітям ініціативи у пізнавальній діяль­ності, створення емоційно стимулюючого навчального середовища, розвиток у дітей саморегуляції і свободи, закорінених у почуття й усвідомлення особистої відпо­відальності;

• здійснення навчально-виховного процесу в атмо­сфері взаємодії, приязні, емоційної співдружності;

• структурування педагогічного процесу на визна­ній педагогом і дітьми солідарній основі;

• виконання вчителем ролі порадника, консультан­та, джерела знань, метою якого є створення для учнів реальних можливостей вибору пізнавальних альтерна­тив і самореалізації у формі, яка б відповідала рівневі розвитку кожного з них;

• формування і добір освітніх програм з огляду на максимальні можливості розвитку потенціалу і стиму­лювання творчих здібностей дітей, обговорення вчите­лем з учнями проблем пізнавального розвитку, засобів його оцінювання.

Особистісно-орієнтовану педагогіку називають інно­ваційною. Але, як справедливо стверджують вітчизняні вчені, інноваційною вона є тільки для нашої педагогіч­ної системи, оскільки інші уже давно еволюціонують у гуманістичному напрямі, поступово трансформуючись у систему нових відносин.

Педагогіка співробітництва — сформований у середині 80-х ро­ків XX ст. новаторський напрям у педагогіці, представники якого започаткували й використовували інноваційні системи і методи навчання та виховання.

Завдяки старанням педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання. їм належать різноманітні відкриття

Сутність педагогічної інноватики

Педагогічна інноватика — вчення про створення, оцінювання, освоєння і використання педагогічних новацій.

Термін «нове» тлумачиться як уперше відкрите, створене або зроблене, яке сформувалося недавно за­мість попереднього.

На думку сучасного російського вченого Володимира Загвязинського, нове у педагогіці — не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не вису­вались або ще не використовувались, а й комплекс еле­ментів чи окремі елементи педагогічного процесу, які ввібрали в себе прогресивне начало, що дає змогу в змін­них умовах і ситуаціях ефективно розв'язувати завдан­ня виховання та освіти.

Нове як особливий феномен співвідносять за такими ознаками:

• просторово-часова неідентичність (несхожість новоствореної, новосформованої, щойно відкритої систе­ми на інші);

• актуальність (важливість, нагальність, суттєвість нового для певного часу);

• стабільність (свідчить про єдність, цілісність, повторюваність основних елементів нового протягом певного проміжку часу);

• ефективність (засвідчує об'єктивну можливість за допомогою новацій розв'язувати завдання, заради яких вони були створені);

• оптимальність (свідчить про найвищу економіч­ність і ефективність створення нового засобу або спосо­бу діяльності, а також про змогу з його допомогою опти­мальним шляхом розв'язувати проблеми);

— змінюваність (новий засіб, який апробується в пе­дагогічній діяльності, постійно доопрацьовується, мо­дифікується, видозмінюється).

Інновація (лат. innovatio — оновлення, зміна) — нововведення, зміна, оновлення; новий підхід, створення якісно нового, викорис­тання відомого в інших цілях.

У педагогіці поняття «інновація» вживають у таких значеннях:

• форма організації інноваційної діяльності;

• сукупність нових професійних дій педагога, спря­мованих на вирішення актуальних проблем виховання і навчання з позицій особистісно-орієнтованої освіти;

• зміни в освітній практиці;

• комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень;

• результат інноваційного процесу.

Одним із найголовніших аспектів педагогічної інно­ватики є новизна педагогічного засобу.

Новизна — один із основних критеріїв оцінювання педагогічних досліджень; основний результат творчого процесу; властивість і самостійна цінність нововведення.

У педагогічній практиці, як і в інших сферах діяль­ності, новизна є відносною як в особистісному, так і в іс­торичному плані: те, що нове для одного педагога, може бути не новим для іншого. Новизна завжди має кон­кретно-історичний характер. Народжуючись у певний час, прогресивно розв'язуючи завдання конкретно-істо­ричного етапу, вона з часом стає нормою, загальноприй­нятою масовою практикою, або згодом — гальмом роз­витку.

Результатами педагогічної творчості можуть бути:

1. Педагогічні відкриття — наймасштабніші нова­торські педагогічні рішення, пов'язані з формуванням, обґрунтуванням нових педагогічних ідей та їх впрова­дженням у конкретній педагогічній системі.

2. Педагогічні винаходи — перетворення, конструю­вання окремих елементів педагогічних систем, засобів, методів, умов навчання та виховання.

3. Педагогічні вдосконалення — модернізація й адаптація до конкретних умов уже відомих методів і за­собів.

Отже, важливою умовою інноваційного процесу і об'єктивною необхідністю в інноваційній діяльності пе­дагога, сутнісною характеристикою інноваційного про­цесу є творчість.

Наукові інтереси педагогічної інноватики пов'язані з вивченням інноваційних процесів у системі освіти і виховання. Саме такими є процеси створення, освоєння і застосування педагогічних новацій.

Поняття про інноваційні освітні процеси та інноваційну діяльність.

Інноваційні освітні процеси — зумовлені суспільною потребою ком­плексні процеси створення, впровадження, поширення новацій і змі­ни освітнього середовища, в якому здійснюється їх життєвий цикл.

Як і в інших сферах суспільного буття, в системі ос­віти інноваційні процеси є не просто впровадженням нового. Вони реалізуються як цілеспрямовані зміни ці­лей, умов, змісту, засобів, методів, форм діяльності, яким властиві новизна, високий потенціал підвищення ефективності діяльності загалом або у певних їх сферах, здатність забезпечити довготривалий корисний ефект, узгодженість з іншими нововведеннями.

Завдяки цим особливостям інноваційні процеси прин­ципово відрізняються від процесів стабільних .

Відмінності між стабільними та інноваційними процесами

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів стано­вить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутво­рень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Суб'єктом, носієм інно­ваційного процесу є насамперед педагог-новатор.

Інноваційною діяльністю займається багато творчих педагогів, серед яких умовно можна виокремити три групи:

1. педагоги-винахідники, які приходять до нового в результаті власних пошуків;

2. педагоги-модернізатори, що вдосконалюють і по-новому використовують елементи створених систем за­для позитивного результату;

3. педагоги-майстри, які швидко сприймають і доско­нало використовують як традиційні, так і нові підходи та методи.

Діяльність педагогів, що належать до цих категорій, утворює інноваційний педагогічний потік, який збага­чує практику новими ідеями, новим змістом і новими технологіями.