16. Праця жінок і молоді

Праця жінок

Конституція України законодавчо закріплює рівність чо­ловіків і жінок в усіх сферах трудових відносин: при прий­нятті на роботу, встановленні розмірів оплати праці, визна­ченні режиму робочого часу, часу відпочинку тощо. Крім того, з огляду на особливості жіночого організму і соціальну роль жінок у суспільстві, законодавство додатково передба­чає пільги для працюючих жінок.

Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок

Забороняється застосовувати працю жінок на важких робо­тах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами пра­ці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного і побутового обслуго­вування) (ст. 174 КЗпП України). Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких заборо­няється застосовувати працю жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.12.93 № 256.

Питання, пов'язані з використанням праці жінок на під­земних роботах, регулюються Постановою Ради Міністрів СРСР від 13.07.57 №839 "Про заходи із заміни жіночої праці на підземних роботах, у гірничодобувній промисловості і на будівництві підземних споруд". Постанова забороняє вико­ристання жіночої праці на цих роботах, за винятком тих ви­падків, коли жінки обіймають керівні посади і не зайняті фі­зичною працею, займаються санітарним і побутовим обслуго­вуванням, проходять курс навчання, допущені на стажування в підземні частини підприємств, а також коли їм належить спускатися час від часу в підземні частини підприємства для виконання нефізичних робіт.

Перелік посад, пов'язаних із підземними роботами, на яких як виняток дозволяється застосування жіночої праці, затверджено Постановою Держкомпраці СРСР від 30.08.57 № 292. До цього переліку входять: начальники (директори), головні інженери шахт і копалень з видобутку вугілля, руд­них і нерудних копалин, що добуваються підземним спосо­бом, на будівництві метрополітенів, тунелів, шахтобудівних та шахтомонтажних управлінь, на будівництві інших підзем­них споруд; їхні заступники, головні інженери, техніки й інші керівні працівники, спеціалісти і службовці, які не ви­конують фізичної праці; головні, старші і дільничні марк­шейдери; геологи, гідрологи і працівники науково-дослідних та нормативних організацій, установ; працівники навчаль­них пунктів, які проходять курс навчання і допущені до ста­жування в підземних частинах підприємства; лікарі, середній і молодший медичний персонал, інші працівники, зайняті санітарним обслуговуванням; буфетниці, працівники, зайняті побутовим обслуговуванням; чергові, які обслуговують стаціонарні механізми з автоматичним пуском і не виконують інших робіт, пов'язаних з фізичними навантаженнями.

На деяких важких роботах для жінок установлено змен­шені норми виробітку. Так, Постановою Ради Міністрів СРСР "Про більш широке залучення жінок до участі в кваліфіко­ваній праці в сільському господарстві" для жінок-механіза-торів, які працюють на тракторах, комбайнах і складних сільськогосподарських машинах, установлюються норми ви­робітку на 10 % нижчі, ніж норми, що діють у господарстві.

Граничнодопустимі навантаження для жінок при підій­манні і переміщенні важких речей вручну визначено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10.12.93 № 241.

Гранична маса важких речей, що підіймаються або пере­міщуються жінкою, за умови чергування з іншою роботою (до 2 разів на годину), не може перевищувати 10 кг. Гранично­допустима маса на підійманні й переміщенні вантажів по­стійно протягом робочої зміни не може перевищувати 7 кг.

Загальна маса вантажів, що переміщуються протягом ро­бочої зміни з робочої поверхні, не може перевищувати 350 кг, а з підлоги — 175 кг.

Не допускається також залучення жінок до роботи в ніч­ний час, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасова міра (ст. 175 КЗпП України). Ці обмеження не по­ширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті тільки члени однієї сім'ї.

Гарантії та пільги для жінок

Законодавством забороняється відмовляти жінкам у прий­нятті на роботу і знижувати їм заробітну плату у зв'язку з ва­гітністю або наявністю дітей віком до 3 років, самотнім мате­рям, що мають дитину до 14 років або дитину-інваліда. При відмові їм у прийнятті на роботу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про причини відмови в письмовій формі (ст. 184 КЗпП України).

Працюючі жінки також мають гарантії і пільги. Так, недо­пустимо залучати жінок до робіт у нічний час, до понаднормових робіт, до робіт у вихідні дні і направляти у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей віком до З років (ст. 176 КЗпП України).

Згідно зі ст. 54 КЗпП України нічним вважається час із 22-ї години вечора до 6-ї години ранку. Якщо на цей час при­падає тільки частина зміни (наприклад, 2 години), то й у цьо­му разі жінок не можна залучати до роботи.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до понаднормових робіт або направлятися у відрядження без їхньої згоди (ст. 177 КЗпП України). Відмова жінки в таких випадках не може розгляда­тися як порушення трудової дисципліни.

До вирішення питання про надання вагітній жінці від­повідно до медичного висновку іншої роботи, що є легшою і виключає вплив шкідливих чинників, вона підлягає відсто­роненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені з цієї причини робочі дні за рахунок підприємс­тва, установи, організації (ст. 178 КЗпП України).

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу зі збереженням середнього заробітку на попередній роботі до до­сягнення дитиною 3-річного віку. Якщо заробіток на легшій роботі вищий, ніж той, який вони отримували до переведен­ня, то їм виплачується фактичний заробіток.

Жінкам, які працюють на роботах зі шкідливими умовами праці, що дає право на додаткову відпустку, період виконан­ня інших робіт у зв'язку з вагітністю включається в стаж для додаткової відпустки.

Відпустка жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами на­дається тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнення пологів, народження двох і більше дітей або якщо жінка відповідно до Закону України "Про статус і со­ціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи" належала до І—IV категорії — 70) календарних днів після пологів. Ці дні розраховуються су­марно і надаються жінкам цілком незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, а також, на їхнє ба­жання, надається частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з оплатою за ці періоди допомоги з державного соціального страхування (ст. 179 КЗпП України).

Якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці на­дається відпустка без збереження заробітної плати триваліс­тю, обумовленою медичним висновком, але не більше, ніж до досягнення дитиною б-річного віку.

Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі лікарняного листка, який видає відповідна медична установа.

За весь період такої відпустки всім жінкам виплачується допомога з державного соціального страхування в розмірі 100 % незалежно від тривалості загального стажу роботи.

Підприємства й організації за рахунок власних коштів мо­жуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку і від­пустку без збереження заробітної плати для догляду за дити­ною більшої тривалості, ніж передбачено законодавством.

Частково оплачувану відпустку і додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною може бути використано цілком або частково також батьком дити­ни, бабусею, дідусем або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною або особою, котра усиновила або взяла опікунство над дитиною.

Згідно зі ст. 180 КЗпП України власник зобов'язаний нада­вати жінкам відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами і за їхньою заявою приєднувати до цієї відпустки і щорічну від­пустку. При цьому чергова відпустка надається на бажання жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї незалежно від тривалості роботи на цьому під­приємстві, в установі, організації.

У будь-якому разі щорічна відпустка надається в повному розмірі, а не пропорційно відпрацьованому часу (якщо в жін­ки немає 6-місячного стажу роботи, відпустку вона одержує авансом). Якщо жінка не використала відпустку за минулий рік, то на її прохання відпустки за минулий і поточний рік належить об'єднати. Коли термін відпустки у зв'язку з вагіт­ністю та пологами настає в період чергової відпустки, то неви­користана його частина переноситься на інший час.

Частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і додаткова відпустка без збе­реження заробітної плати для догляду за дитиною до досяг­нення нею 6-річного віку надаються за заявою жінки або осіб, котрі здійснюють фактичний догляд, цілком або частково в рамках передбаченого терміну й оформляється наказом (роз­порядженням) власника або уповноваженого ним органу (ст. 181 КЗпП України).

Час частково оплачуваної відпустки для догляду за дити­ною до досягнення нею 3-річного віку і додаткової відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (від­повідно до медичного висновку) до досягнення нею 6-річного віку зараховуються як у загальний, так і в безперервний стаж і стаж роботи за спеціальністю. Час наданої підприємством відпустки для догляду за дитиною понад норму, встановлену законодавством, в безперервний стаж не зараховується.

У стаж роботи, що дає право на щорічну оплачувану від­пустку, час відпустки для догляду за дитиною не зарахо­вується.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосеред­ньо з пологового будинку, надається відпустка з виплатою у встановленому порядку допомоги у зв'язку з пологами за пе­ріод із дня усиновлення і по закінченні 56 днів із дня наро­дження дитини (70 календарних днів — при усиновленні

2 дітей і більше). їм також надаються частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і додаткова відпустка без збереження заробіт­ної плати тривалістю відповідно до медичного висновку, але не більша, ніж до досягнення дитиною 6-річного віку (ст. 182 КЗпП України). Працюючі жінки, які мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і прий­мання їжі мають право на додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше, ніж через

3 години тривалістю не менше ЗО хвилин кожна (ст. 183 КЗпП України). Терміни і порядок надання перерв для годування дитини визначає власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з огляду на побажання матері.

Іноді, з огляду на відстань від місця роботи до місця про­живання жінки і стан здоров'я дитини, перерву може бути продовжено.

За наявності двох і більше немовлят тривалість додаткової перерви встановлюється не менше однієї години.

При 7- і 8-годинному робочому дні жінці, як правило, на­даються дві додаткові перерви для годування дитини (з інтер­валом 3 години, з огляду на обідню перерву), а при 6-годинно-му робочому дні — дві додаткові перерви, з огляду на обідню перерву, і одна, якщо обідню перерву не передбачено. Якщо дитину за станом здоров'я потрібно годувати частіше, необ­хідно подати медичний висновок.

Якщо жінка не має можливості використовувати надану перерву у зв'язку з віддаленістю місця роботи від місця про­живання, для годування дитини допускається приєднання додаткової перерви до обідньої перерви, об'єднання двох пе­рерв або перенесення їх на кінець робочого дня.

Додаткові перерви надаються також для штучного году­вання дитини.

Перерви для годування дітей включаються в робочий час і оплачуються із середнього заробітку.

Законодавством забороняється звільнення з роботи вагіт­них жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за медич­ним висновком — до 6 років), самотніх матерів, які мають ди­тину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Звільнення таких жінок з ініціативи власника або уповно­важеного ним органу можливе лише в разі повної ліквідації підприємства, установи, організації і за умови їхнього обо­в'язкового працевлаштування (ст. 184 КЗпП України).

По закінченні терміну трудового договору звільнення ва­гітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (або старших, ніж 3 роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо ди­тина відповідно до медичного висновку в цей період потребує домашнього догляду), самотніх матерів (жінок неодружених, котрі подали свідоцтво про народження дитини, в якому не­має запису про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, удови), що ма­ють дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, також відбувається з обов'язковим працевлаштуванням (ч. З ст. 184 КЗпП України).

Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав це зобов'язання з працевлаштування, якщо працівниці не було надано на тому або на іншому підприємс­тві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано ро­боту, від якої вона відмовилася з поважної причини (напри­клад, за станом здоров'я).

Ці гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'яз­ку із закінченням терміну договору таких працівників, коли їх було прийнято на сезонні роботи.

Законодавством передбачено низку пільг для жінок. Згід­но зі ст. 185 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки в санаторії і в будинки відпочинку безплатно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу.

Жінкам (або одному з працюючих членів сім'ї) також на­дається допомога по догляду за хворою дитиною віком до 14 років на період, коли є потреба у догляді за дитиною, але не більший, ніж 14 календарних днів. Якщо сім'я має кількох дітей віком до 14 років і вони хворіють не одночасно, допомо­га з тимчасової непрацездатності надається на кожну дитину окремо. Якщо одночасно хворіють двоє і більше дітей, то лі­карняний листок видається один на всіх хворих дітей і допо­мога з тимчасової непрацездатності надається за одним лікар­няним листком.

Якщо дитина хворіє і по закінченні терміну, на який може бути видано лікарняний листок по догляду за нею (14 днів), особі, яка працює, видається довідка про тимчасову непра­цездатність на період захворювання дитини.

Допомога з тимчасової непрацездатності за час відсутності на роботі відповідно до довідки не надається.

Працюючій матері або іншій працюючій особі, звільненій від роботи у зв'язку з перебуванням разом із хворою дитиною в стаціонарі, допомога з тимчасової непрацездатності випла­чується за весь час перебування в стаціонарі.

Сезонним і тимчасовим працівникам, які доглядають за хворою дитиною, допомога з тимчасової непрацездатності призначається і виплачується на загальних підставах (Поло­ження про порядок призначення і виплати державної допомо­ги сім'ям із дітьми).

Жінки, які народили 5 і більше дітей і виховали їх до 8-річного віку, а також матері інвалідів з дитинства, що вихо­вали їх до цього віку, мають право на призначення пенсії за віком по досягненні 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу роботи часу по догляду за дітьми (Закон України "Про пенсійне забезпечення").

Дружинам військових, крім військовослужбовців строко­вої служби, до загального стажу роботи, необхідного для при­значення пенсії за віком, зараховується також період прожи­вання разом із чоловіком у місцевостях, де не було можли­вості працевлаштування за фахом, але не більше 10 років (Закон України "Про соціальний і правовий захист військо­вих і членів їхніх сімей").

Жінки, в яких є діти віком до 15 років, мають переважне право на укладання трудового договору про роботу вдома (Положення про умови праці надомників, затверджене По­становою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.81).

На час відсутності працівниці-жінки, яка народила дити­ну, власник або уповноважений ним орган має право прийня­ти на її місце іншого працівника, уклавши з ним тимчасовий трудовий договір.

Працюючі жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, відповідно до чинного законо­давства мають право:

— на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 кален­дарних днів без урахування вихідних;

— на додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 14 календарних днів щорічно.

Праця молоді

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18 років. Як правило, на роботу приймаються особи, що досягли 18 років.

Разом із тим за згодою одного з батьків або осіб, які їх замі­няють, можуть як виняток прийматися на роботу особи, котрі досягли 15 років.

Допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчаль­них закладів для виконання легких робіт, що не заподіюють шкоди здоров'ю і не порушують процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, яка заміняє його (ст. 188 КЗпП України).

Неповнолітні в трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітнього.

Приймаючи на роботу неповнолітніх, власник або уповно­важений ним орган зобов'язаний ознайомити їх із правилами внутрішнього трудового розпорядку, правилами техніки без­пеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки. Підліт­ки зобов'язані знати свої права й обов'язки. Якщо робота під­літка буде пов'язана з обслуговуванням верстатів, машин, механізмів, його необхідно попередньо ознайомити з прави­лами їхньої експлуатації і провести інструктаж з техніки без­пеки безпосередньо на робочому місці.

Для осіб, які не досягли 18 років, випробувальний термін при прийнятті на роботу не встановлюється (ст. 7 КЗпП України).

На кожному підприємстві, в установі, організації має вести­ся спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їхнього народження (ст. 189 КЗпП України).

При прийнятті на роботу цих осіб власник або уповноваже­ний ним орган має враховувати, що їх не може бути допущено до виконання важких робіт, робіт зі шкідливими або небез­печними умовами праці, а також підземних робіт (ст. 190 КЗпП України).

Розв'язуючи це питання, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний керуватися Переліком важких робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких заборо­няється застосування праці неповнолітніх, затвердженим на­казом Міністерства охорони здоров'я України від 31.03.94 № 46.

При проходженні виробничої практики особи віком до 18 років, які навчаються у професійних навчально-виховних закладах і загальноосвітніх школах, можуть перебувати на виробництві і на роботах, перерахованих у Переліку, не біль­ше 3 годин на день.

Граничнодопустимі навантаження для неповнолітніх ви­значено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.03.96 № 59. Згідно з цим наказом граничні норми підій­мання і переміщення вантажів підлітками під час коротко­часної і тривалої роботи не можуть перевищувати:

1) при короткочасній роботі:

— у віці 14 років: для юнаків — 5, для дівчат — 2,5 кг;

— у віці 15 років: для юнаків — 12, для дівчат — 6 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 14, для дівчат — 7 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 16, для дівчат — 8 кг;

2) при тривалій роботі:

— у віці 15 років: для юнаків — 8,4, для дівчат — 4,2 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 11,2, для дівчат — 5,6 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 12,6, для дівчат — 6,3 кг. Граничні норми сумарної ваги вантажів для підлітків з

розрахунку на годину робочого часу не можуть перевищувати:

1) при підійманні ваги з рівня робочої поверхні:

— у віці 14 років: для юнаків — 10, для дівчат — 5 кг;

— у віці 15 років: для юнаків — 48, для дівчат — 12 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 160, для дівчат — 40 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 272, для дівчат — 72 кг;

2) при підійманні ваги з підлоги:

— у віці 14 років: для юнаків — 7, для дівчат — 3,5 кг;

— у віці 15 років: для юнаків — 24, для дівчат — 6 кг;

— у віці 16 років: для юнаків — 80, для дівчат — 20 кг;

— у віці 17 років: для юнаків — 130, для дівчат — 32 кг. Усі особи віком до 18 років приймаються на роботу тільки

після попереднього медичного обстеження і надалі, по досяг­ненні 21 року, щорічно підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП України).

Якщо медичний висновок лікувальної установи є позитив­ним, підліток працює далі. Якщо під час огляду встановлено, що певна робота негативно впливає на його здоров'я (медична

установа дає висновок про неможливість використання праці такої особи на цій роботі), то власник або уповноважений ним орган зобов'язаний перевести такого підлітка на іншу, не про­типоказану йому роботу.

Забороняється також залучати працівників віком до 18 ро­ків на нічні та понаднормові роботи і на роботи у вихідні дні.

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими гро­мадянами право на працю. Особливості праці неповнолітніх установлюються законодавством України.

Реалізації права на працю сприяє навчання, в тому числі трудове, учнів середніх загальноосвітніх навчально-вихов­них закладів, здійснюване в спеціально обладнаних помеш­каннях, навчально-трудових центрах або безпосередньо на виробництві.

Виконана при цьому учнями робота оплачується у встанов­леному законодавством порядку.

Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на термін не менше 2 років після закінчення навчання в середніх загальноосвітніх, професійних навчаль­но-виховних і вищих навчальних закладах, завершення про­фесійної підготовки та перепідготовки, а також після звіль­нення з військового (навчального закладу) за станом здоров'я або сімейними обставинами (ст. 7 Закону України "Про спри­яння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні").

Молодим спеціалістам — випускникам державних на­вчальних закладів, потребу в яких було заявлено підприємс­твами, установами, організаціями, надається робота за спе­ціальністю на період не менше 3 років у порядку, визначено­му Кабінетом Міністрів України (ст. 197 КЗпП України).

Випускники, які уклали договір із вищим навчальним за­кладом після зарахування на навчання за державним замов­ленням, зобов'язані відпрацювати на місці призначення не менше 3 років.

Особи, зараховані до вищих навчальних закладів на ці­льові місця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Укра­їни від 21.06.92 № 408 "Про пільги для сільської молоді при прийнятті у вищі навчальні заклади, удосконалення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів", після закінчення вищого навчального закладу направляються на ро­боту на підприємства, в організації сільського, лісового, вод­ного господарства, переробних галузей агропромислового комплексу, закладів соціальної сфери села і зобов'язані від­працювати на місці призначення не менше 3 років.

Особи, зараховані до вищих навчальних закладів відповід­но до Закону України "Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і віднесені до III і IV категорій, зобов'язані після закінчення вищого навчального закладу відпрацювати на місці призна­чення не менше 3 років.

Розірвання випускником договору допускається з таких поважних причин:

— встановлення інвалідності І і II групи, внаслідок чого випускник не може виїхати на роботу за призначенням;

— встановлення інвалідності І і II групи в дружини (чолові­ка), одного з батьків (або осіб, що заміняють їх) випускника;

— якщо випускник — вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину віком до 3 років або дитину, що відповідно до медичного висновку потребує догляду (до досягнення нею б-річного віку), мати-одиначка або батько-одинак, котрі ма­ють дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;

— проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядо­вого, сержантського і старшинського складів, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах України, Національ­ній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також в інших формуваннях, утворених відповідно до законодавс­тва України, і служба в органах внутрішніх справ поза міс­цем розміщення замовника;

— вступ до вищих навчальних закладів III—IV рівнів акре­дитації для випускників вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації.

Розірвання договору з ініціативи замовника допускається:

— у разі неможливості надання випускникові роботи за спеціальністю відповідно до медичного висновку (якщо ме­дичний огляд для прийняття на роботу згідно із законодавством є обов'язковим) або висновку медико-соціальної експер­тної комісії;

— у разі банкрутства замовника.

Якщо випускник без поважних причин не захистив дип­ломного проекту, замовник може надати йому роботу з ураху­ванням отриманої спеціальності і кваліфікації.

Молодим спеціалістам, які одержали направлення на робо­ту після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю ЗО календарних днів. За час відпустки молодим спеціалістам виплачується допомога в розмірі мі­сячної стипендії за рахунок замовника. Після укладення тру­дового договору на молодих спеціалістів поширюються всі види соціального захисту, передбачені колективним догово­ром працівників підприємства, установи, організації.

Посади за штатним розкладом, на які в поточному році має бути прийнято на роботу молодих спеціалістів згідно із дого­вором, не підлягають заміщенню іншими працівниками. У разі виробничої необхідності на ці посади може бути прийня­то інших працівників на термін до призначення на них моло­дих спеціалістів.

Якщо випускник за його згодою переводиться на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, йому видається цим підприємством, установою, організацією нове направ­лення на роботу. За випускником у цьому разі зберігаються всі права й обов'язки молодого спеціаліста.

Випускникам, які закінчили вищі навчальні заклади на відмінно, за рішенням замовника може встановлюватися вища заробітна плата в межах схеми посадових окладів.

Випускники, які одержали направлення на роботу в іншу місцевість, а також члени їхніх сімей забезпечуються жит­лом згідно із законодавством.

Випускники, не забезпечені житлом відповідно до догово­ру і які й надалі працюють за призначенням після визначено­го терміну, мають право на позачергове одержання житла не­залежно від терміну роботи за цим призначенням.

Звільнення молодого фахівця з ініціативи замовника до закінчення терміну договору дозволяється у випадках, перед­бачених ст. 40 КЗпП (Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюва­лася за державним замовленням, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 № 992).

Робочий час і час відпочинку підлітків

Згідно зі ст. 51 КЗпП України для підлітків установлено скорочену тривалість робочого часу.

Для працівників віком від 16 до 18 років вона становить 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може переви­щувати половини максимальної тривалості, передбаченої викладеними нормами. У передвихідні й передсвяткові дні тривалість робочого дня для осіб віком до 18 років не змі­нюється.

Щорічна відпустка працівникам віком до 18 років надаєть­ся тривалістю 31 календарний день. Відпустки неповнолітнім належить надавати влітку або на їхнє бажання в інший час року.

З ініціативи власника або уповноваженого ним органу осіб, які не досягли 18 років, може бути звільнено з роботи, крім дотримання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії у справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП України). Однак звільнення працівника віком до 18 ро­ків у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організа­ції, скороченням чисельності або штату працівників, виявле­ною невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або за станом здоров'я, які перешкоджають про­довженню цієї роботи, а також при поновленні на роботі пра­цівника, котрий раніше її виконував, провадиться лише у ви­няткових випадках і не допускається без їхнього працевла­штування.