11. Робочий час

"Бережіть час — це матеріал, із якого виткано життя" (К. Рі-чардсон).

Щоразу при заповненні вакансії необхідно, знаючи всі особливості роботи, враховувати, що робота може виконува­тися за умови:

— нормальної тривалості робочого часу;

— скороченої тривалості робочого часу;

— ненормованого робочого часу.

При прийнятті працівника на роботу з нормальною три­валістю робочого часу необхідно враховувати деякі особли­вості такого режиму праці.

Тривалість робочого часу називається нормальною, якщо саме вона є узвичаєною нормою часу, яку працівники зобо­в'язані пропрацювати протягом тижня на роботах із нормаль­ними умовами праці.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст. 50 КЗпП України).

Ця норма тривалості робочого часу встановлюється як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні.

При 5-денному робочому тижні тривалість щоденної робо­ти (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, затвердженими власни­ком чи уповноваженим ним органом за погодженням із орга­ном, що представляє інтереси найманих робітників. При цьо­му має дотримуватися встановлена законодавством макси­мальна тривалість робочого тижня (40 годин).

При 6-денному робочому тижні тривалість щоденної робо­ти не може перевищувати 7 годин (зі скороченням роботи в передвихідний день до 5 годин, щоб сумарна тривалість робо­чого часу за тиждень не перевищувала 40 годин).

У разі виробничої необхідності, якщо за умовами вироб­ництва не може бути дотримано встановленої щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається за пого­дженням з органом, що представляє інтереси найманих працівників, застосування підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП України).

Підсумований облік означає, що встановленої законом нор­ми робочого часу має бути дотримано в середньому за визначе­ний обліковий період:

— тиждень;

— місяць;

— квартал;

— рік.

Про застосування підсумованого обліку робочого часу в структурному підрозділі або за окремим видом робіт власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати наказ (розпорядження), в якому визначається розпорядок робочого часу і графік змінності. При цьому переробіток норми робочо­го часу, що виникає в окремі дні, тижні, місяці, компенсуєть­ся додатковими днями відпочинку або відповідним недоробіт-ком в інші дні, тижні, місяці облікового періоду.

Нормальна кількість робочих годин в обліковому періоді визначається множенням кількості годин робочого дня, вста­новленого для конкретної категорії працівників, з урахуван­ням його тривалості напередодні вихідних, святкових і неро­бочих днів, на кількість робочих днів за календарем 6-денного робочого тижня в тому самому періоді.

Наприклад, у листопаді 2007 року за календарем налічува­лося 26 робочих днів, з яких 4 дні були передвихідними. Ви­ходить, нормальний робочий час за листопад буде становити 174 години(26*7-8).

Одним із методів організації праці, при якому застосо­вується підсумований облік робочого часу, є вахтовий метод. Він застосовується при значному віддаленні виробничих об'єктів від місця розташування підприємства (фірми) (Типо­ве положення про вахтовий метод організації робіт, затвер­джене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 03.12.81).

На роботах з особливими умовами й характером праці ро­бочий день може бути поділено на частини з такою умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановле­ної тривалості робочого дня (ст. 60 КЗпП України).

Застосування такого порядку роботи допускається за­конодавством для деяких категорій працівників зв'язку, транспорту, театрів та ін. Для інших галузей господарювання такий порядок роботи може застосовуватися в тому разі, якщо його передбачено колективним договором.

Крім того, необхідно врахувати, що напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого дня працівників (крім тих, для яких установлено скорочену тривалість робочого часу) скорочується на 1 годину як при 5-денному, так і 6-денному робочому тижні (ст. 53 КЗпП України).

Якщо святковому або неробочому дню передують дні щотижневого відпочинку (в тому числі й за графіком), три­валість роботи (робочої зміни) не скорочується.

При роботі в нічний час установлена тривалість робочої зміни скорочується на 1 годину. Такий порядок не поши­рюється на працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, та на окремі категорії працівників, для яких установлено скорочену тривалість робочого часу.

Тривалість нічної роботи прирівнюється до денної в тому разі, якщо це диктують умови виробництва, зокрема, на без­перервному виробництві, а також на змінних роботах при 6-денному робочому тижні з 1 вихідним днем (ст. 54 КЗпП України).

На практиці тривалість роботи в нічний час не скорочуєть­ся також у тому разі, коли працівник влаштувався на підпри­ємство (в організацію) спеціально для роботи в нічний час.

Нічним вважається час із 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.

Перед ухваленням рішення про найм працівника необхід­но відповісти на такі запитання:

— чи виправдана робота повний робочий день;

— чи буде працівник, зайнятий повний робочий тиждень, більше сприяти підвищенню ефективності виробництва, ніж тимчасовий працівник або працівник, зайнятий неповний ро­бочий тиждень?

Необхідно також врахувати всі витрати на утримання шта­ту працівників, зайнятих повний робочий день, вирішити, чи варто вводити в штат працівника з нормальною тривалістю робочого часу при таких витратах. Якщо це дорого, можливо, слід змінити організацію праці на підприємстві.

Можливо, є інший варіант розв'язання завдань, які перед­бачається покласти на певного працівника. Ознайомлення з викладеною вище інформацією за умов нормального робочого часу допоможе прийняти правильне рішення про доцільність роботи найманих працівників у такому режимі.

Скорочена тривалість робочого часу

Скорочений робочий день — це робочий день тривалістю менше нормального робочого дня, що встановлюється для ок­ремих категорій працівників із метою надання додаткового відпочинку й створення умов для посиленої охорони праці. Скорочений робочий день установлюється для працівників:

— віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;

— віком від 15 до 16 років (учнів від 14 до 15 років, які пра­цюють під час канікул) — 24 години на тиждень;

— зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці — не більше 36 годин на тиждень.

Право на скорочений робочий час мають також працівни­ки, посадові оклади (тарифні ставки) яких у встановлених розмірах виплачуються за таку кількість годин на день:

— учителям І—IV класів — за 4 години викладацької робо­ти на день (24 години на тиждень);

— учителям V—XI класів — за 3 години на день (18 годин на тиждень);

— вихователям шкіл-інтернатів — за 5 годин на день (ЗО годин на тиждень);

— вихователям і вихователям-методистам дошкільних ди­тячих закладів — за 6 годин на день (36 годин на тиждень);

— лікарям і середньому медичному персоналу лікарень, пологових будинків, амбулаторно-поліклінічних закладів — за 6 годин ЗО хвилин на день;

— лікарям амбулаторно-поліклінічних закладів, зайня­тим винятково амбулаторним прийняттяом хворих, лікарям-стоматологам, зубним лікарям-протезистам — за 5 годин 30 хвилин на день.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється також для працівників, які успішно навчаються без відриву від ви­робництва в навчальних закладах.

Знання цих особливостей скороченої тривалості робочого часу деяких категорій працівників допоможе правильній роз­становці кадрів.

Неповний робочий час і ненормований робочий день

Неповний робочий час може встановлюватися за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним орга­ном як при прийнятті на роботу, так і через деякий час (ст. 56 КЗпП України).

Розрізняють неповний робочий день і неповний робочий тиждень. При неповному робочому дні працівник щодня пра­цює меншу кількість часу, ніж це потрібно за графіком або за правилами внутрішнього трудового розпорядку, наприклад не 8 годин, а 4. При неповному робочому тижні замість скоро­чення тривалості робочого дня може бути скорочено кількість робочих днів протягом тижня. Зокрема, може бути обумовле­но угодою роботу через день та ін.

Система праці за умов неповного робочого часу характери­зується такими ознаками:

— працівник зайнятий на роботі лише частину робочого часу й оплата його праці провадиться пропорційно відпрацьо­ваному часу або залежно від кількості виробленої продукції;

— тривалість робочого часу для осіб, яких наймають на ро­боту з режимом неповного робочого дня або неповного робочо­го тижня, встановлюється власником за згодою з працівни­ком;

— для працівників, зайнятих протягом неповного робочо­го часу, робота є постійною.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язані встано­вити неповний робочий час за їхніми заявами:

— вагітній жінці;

— жінці, яка має дитину віком до 14 років або дитину-ін-валіда віком до 16 років, у тому числі ту, яка перебуває під її опікою;

— жінці, яка здійснює догляд за хворим членом сім'ї від­повідно до медичного висновку.

Крім цього, робота на умовах неповного робочого часу може встановлюватися для пенсіонерів, інвалідів, інпіих осіб, які за станом здоров'я не можуть працювати протягом повного робо­чого дня. При цьому тривалість щоденної роботи, як правило, не може бути меншою ніж 4 години, а робочого тижня — 20— 24 години відповідно, при 5- і 6-денному робочому тижні.

Згода на роботу за умов неповного робочого часу оформ­ляється наказом.

Робота за умов неповного робочого часу не призводить до обмежень трудових прав працівників, зокрема не обмежує їхніх прав на щорічну відпустку такої самої тривалості, як і при роботі з нормальною тривалістю робочого часу, не змінює узвичаєного порядку нарахування виробничого стажу, ви­плат, допомог із соціального страхування.

У деяких ситуаціях як виняток може вводитися ненормо-ваний робочий день. Відмінність ненормованого робочого дня від нормованого полягає в тому, що для працівників із ненор-мованим робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робо­чого часу є також коло й обсяг обов'язків, що покладаються на них.

Ненормований робочий день є однією з умов праці деяких категорій працівників, робота яких у зв'язку зі специфікою та характером їхньої праці не завжди вкладається в рамки нормального робочого дня.

Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб адміністративного, управлінського, технічного й госпо­дарського персоналу, робота яких не піддається обліку за ча­сом (агенти, консультанти, інструктори та ін.); для працівни­ків, які розподіляють час для роботи на свій розсуд; для пра­цівників, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

Юридичною підставою для віднесення працівників до ка­тегорії осіб із ненормованим робочим днем на підприємствах (в організаціях і установах) є відповідні списки посад та про­фесій, що затверджуються при укладанні колективного дого­вору і є додатком до нього.

Компенсацією за роботу понад нормальну тривалість для таких працівників може бути надання додаткової відпустки, тривалість якої встановлюється колективним договором.

Можливий варіант, коли необхідна робота може виконува­тися працівниками вдома, що значно скорочує витрати на ви­робництво. Вона має сезонний характер або є короткочасною. У такому разі допоможуть знання про регламентування умов праці надомних, сезонних і тимчасових працівників.

Надомна праця

Надомниками вважаються особи, які уклали трудовий до­говір із підприємством про виконання роботи вдома з ма­теріалів та з використанням знарядь і засобів праці, що виді­ляються підприємством або придбаних за рахунок коштів цього підприємства. Власник або уповноважений ним орган можуть дозволити надомникам виготовлення виробів для під­приємства з власних матеріалів і з використанням власних механізмів та інструментів. Виконання обумовлених догово­ром (завданням) робіт може провадитися за участю членів сім'ї надомника.

Переважне право на укладання трудового договору про роботу вдома надається: жінкам, які мають дітей віком до 15 років; інвалідам і пенсіонерам (незалежно від виду призна­ченої пенсії); особам, які досягли пенсійного віку, але не одер­жують пенсії; особам зі зниженою працездатністю; особам, які здійснюють догляд за інвалідами або членами сім'ї, котрі хворіють протягом тривалого часу і за станом здоров'я потре­бують догляду; особам, зайнятим на роботах із сезонним ха­рактером виробництва (в міжсезонний період), а також тим, хто навчається на стаціонарі (Положення про умови праці на­домників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС 29.09.81).

Понаднормові роботи

Понаднормовими вважаються роботи понад установлену тривалість робочого дня (ст. 52 і 53 КЗпП України). Понад­нормовими визнаються тільки ті роботи, що велися з відома власника або уповноваженого ним органу.

Якщо така робота виконується працівником без відома власника або уповноваженого ним органу з власної ініціати­ви, то вона не вважається понаднормовою і відповідній оплаті не підлягає.

При веденні підсумованого обліку робочого часу понаднор­мовою вважається робота понад норму тривалості робочого часу за обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік).

Власник або уповноважений ним орган можуть застосову­вати понаднормові роботи тільки у виняткових випадках з обов'язкової згоди профспілкового органу (ст. 64 КЗпП Украї­ни). Оскільки випадки застосування понаднормових робіт є винятковими, не допускається їхнє санкціонування на трива­лий період. Понаднормові роботи можуть застосовуватися:

— при проведенні робіт, необхідних для безпеки країни, а також для запобігання стихійному лихові, виробничій аварії та при негайному усуненні їхніх наслідків;

— при проведенні суспільно необхідних робіт із водопоста­чання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку, для ліквідації випадкових або несподі­ваних обставин, що порушують їхнє правильне функціону­вання;

— при необхідності закінчення початої роботи, що внаслі­док непередбачених обставин або випадкової затримки, викли­каних дотриманням технічних умов виробництва, не могла бути закінчена в нормальний робочий час, і коли припинення її може призвести до псування або знищення майна, а також у разі потреби проведення обов'язкового ремонту машин, вер­статів або іншого устаткування, несправність яких викликає припинення робіт для значної кількості працівників;

— при необхідності виконання вантажно-розвантажуваль­них робіт з метою недопущення чи усунення простою рухомо­го складу або скупчування вантажів у пунктах відправлення і призначення;

— для продовження роботи при нез'явленні змінного пра­цівника, коли в роботі не допускається перерв. У цьому ви­падку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів для заміни відсутнього працівника (ст. 65 КЗпП України).

Не допускається проведення понаднормових робіт для ви­конання виробничих завдань, ліквідації втрат робочого часу, викликаних простоєм та ін., під приводом виробничої необ­хідності.

Загальний час понаднормових робіт не може перевищува­ти для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП України).

При підсумованому обліку робочого часу понаднормові ро­боти протягом дня разом із роботою за графіком не можуть перевищувати 12 годин.

До понаднормових робіт забороняється залучати:

— вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

— працівників, які не досягли 18 років;

— працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних закладах без відриву від виробниц­тва, у дні занять (ст. 63 КЗпП України);

— інвалідів;

— хворих на туберкульоз;

— працівників, які навчаються без відриву від виробниц­тва в навчальних закладах II—IV рівнів акредитації, у період їхньої виробничої практики.

Залучення працівників до понаднормових робіт компен­сується підвищеною оплатою. Компенсування відгулом не до­пускається.