2.3. Порушення проблеми добра і зла на прикладі прочанина і Юди – героїв драми.

Мимоволі в у творі проявляється проблеми добра і зла, милосердя і байдужості, гостинності і непривітності, вірності і зради. Спробуємо визначити сутність цих та інших понять.

За «Словником української мови» (далі - СУМ): «добро – це усе позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям; благо; протилежне лиху, злу» [7,ІІ,323]. За словником російської мови С.І.Ожегова: «добро все позитивне, хороше, корисливе» [5,145]. З філософської точки зору слово добро трактується як «категорія моралі, в якій дається позитивна оцінка соціальних явищ і вчинків людей; належне і морально-позитивне у мотивах діяльності людей» [1,425]. За «Словником по етиці»: «добро – одне з найбільш загальних понять моральної свідомості і одна із важливих категорій етики» [6,75]. У «Словнику синонімів»: «добро – благо, усе добре» [3,89]

З метою показати позитивну рису характеру Юди у поемі Леся Українка вживає такі словосполучення, як «добре серце», «добряча людина», адресовані Юді прочанином. В даному випадку добро – все позитивне, хороше, корисливе!

Тут же виникає своєрідна контрастність – за добром криється зло. Коли Юда виступає у драмі незнайомцем, він – «добра людина», готова допомогти перехожому. Як тільки прочанин дізнається, ким насправді є його співрозмовник, тут же розкривається і негативні риси характеру.

«Зло – це що-небудь погане. Недобре; протилежне добру; нещастя, лихо, горе; почуття роздратування, гніву, досади, розлюченість» [7,ІІ,597], - знаходжу я у СУМі. У словнику С.І Ожегова: «зло – щось погане, шкідливе; досада, злість» [5, 200]. За словником Даля, «зло – недобре, зле, лихо» [2,І,683]. У «Філософському словнику» зло трактується, як «морально-негативне, негоже» [11, 114]. За «Словником по етиці»: «зло – це категорія етики, за своїм змістом протилежна добру, і поняття моральної свідомості» [3,141]. У «Словнику синонімів», «зло – зле, погане, недобре» [3, 141].

Отже, враховуючи усе сказане, можна вибрати найбільш оптимальний варіант цього поняття для даної цитати: зло – розлюченість, почуття роздратування, досади.

У творі присутня проблема милосердя.

Скажи,

Де ти береш тут воду? Я піду

Та й наберу собі й тобі.

[10,5]

«Милосердя, за СУМом, - добре, співчутливе ставлення до кого-небудь» [7,ІV,706]. У «Словнику російської мови» «милосердя – готовність надати допомогу, проявити милість з жалості, людинолюбства, а також сама допомога, милість, викликані такими почуттями» [8,ІІ,269]. За словником С.І. Ожегова «милосердя – готовність допомогти кому-небудь чи простити кому-небудь з жалості, людинолюбства» [5,302].

Отже, співставляючи значення словників, я приходжу до висновку, що у драмі Лесі Українки «На полі крові» милосердя – готовність надати допомогу. Прочанин співчуває чоловікові, що працює, і хоче йому допомогти, принести води, щоб полегшити цим працю, адже у віруючої людини на першому плані – допомога ближньому.

Поки чоловік нам не знайомий, сам себе не видав, він з байдужим ставленням, неохоче відповідає на запитання прочанина. Не можна не підмітити таку рису як байдужість, що характерна для Юди.

За СУМом, «байдужий – який не звертає уваги на кого -, що-небудь, не виявляє зацікавлення; який не викликає до себе інтересу, не цікавий, не важливий до кого-небудь; який не піддається жодному впливові» [7, І, 90]. За словником С.І. Ожегова – «байдуже відношення до кого-, чого-небудь» [5,38]. За словником В, Даля «байдужість – відсутність відмітних властивостей, одноманітність, схожість, подібність, рівність» [2, І, 72].

Співставляючи вищезгадане і звертаючись безпосередньо до самого тексту, можна сказати, що байдужість – це відсутність певної уваги, зацікавлення. Якщо в прочанина присутні увага, зацікавлення, він постійно розпитує про причину придбання землі, ціну, то у Юди ми цього і близько не помічаємо.

Однією з головних проблем драми є зрада. Ця проблема є лейтмотивною у творі.

Що є товар? Як хто що зайве має,

Той може те продати, От я мав

Учителя, - як він зробився зайвим,

То я його продав.

[10,11]

«Зрада, - за СУМом, - це перехід на бік ворога; віроломство, зрадництво; відмовлення від своїх переконань, поглядів» [7,ІІІ,680]. За «Словником російської мови»: «зрада – зрадницька поведінка, зрадницький вчинок, віроломство» [8,ІІІ,362]. У словнику В. Даля: «зрадити – вручити чи віддати з покірністю, з приборканням» [2,І,683]. До слова зрада можна підібрати такі синоніми: «віроломство, відступництво, зрадництво, запроданство, невірність» [3, 147]. На мій погляд, зрада у драмі виступає як зрадницький вчинок, що обумовлений переходом на бік ворога.

Далі Юда з досадою, сумом розповідає про своє минуле життя. Ми дізнаємося, що він мав у Каріоті дім, добру ниву, садок, виногради. Але одного разу, поїхавши на торг в містечко Капернаум, він вперше почув проповіді Ісуса. Ці проповіді пронизували людську душу, відкривали очі на речі, яких людина ще до цього не помічала, не звертала певної уваги. Ісус вчив людину збагачуватись духом святим. Юда ці проповіді сприймав по-своєму, він уявляв себе в раю, де його життя буде пихате й безтурботне. Пророк говорив про царство Боже і увійти в це царство можна лише з ним, «без нього ж – а ні до порога». Юда розчарувався у вченні Ісуса. Горе завдане від того, що Юда чекав від нього більшого. Саме це розчарування, зневіра у вченні призвели до тяжкого злочину. Зрадник прагнув не духовно збагатитися, а матеріально, фізично.

Кожна людина усвідомлює те, що вона грішна на цій землі. Коли Ісус запитав Юду, чи він виконує закони й не грішить, той мовив, що так. Розповідаючи це прочанину, чоловік все-таки підтверджує, що це була правда. Юда зраджуючи, не усвідомлював, який це тяжкий гріх. Він вважав, що Ісус Христос сам в цьому винен, все це сталося через нього. Юда ніби вірив у те, що людина не повинна грішити, але потім сам зробив найважчий гріх у своєму житті.

Досада

Уперше ворухнулась в мене в серці

Супроти нього (Ісуса)…

[10, 18]

Спробуємо дати визначення такій категорії, як досада, виділеній у цій цитаті. За СУМом «досада – почуття незадоволення, гіркоти, викликане чим-небудь» [7, ІІ, 381]. У «Словнику синонімів» до цього слова можна підібрати такі, як «незадоволення, розчарованість, гіркота» [3,95]. В даному випадку Леся Українка надала цій категорії такого значення, як незадоволення своїм становищем. Почувши проповіді Ісуса, Юда захотів мати царство Божого, якого може досягнути лише та людина, яка справді піде за Месією. Ось, мабуть, і тому Ісус порадив Юді усе своє майно роздати бідним і йти за ним.

Хоч як важко було йому позбутися батьківського надбання, та вже ж він зробив цей крок лише для того, щоб дійти до бажаної мети – стати більш збагаченим, ніж він був раніше. Отже, Юда пішов не заради віри, а заради наживи. Не безпідставно він роздав своє майно бідним – покинув менше в прагненні здобути більше. Навіть зраджуючи, він не просто видав Ісуса Христа, а продав його.

Дурень той або злочинець,

Хто дарма віддає. [10,11]

«Жадоба, - за СУМом, це велике бажання чогось, пристрасне прагнення до збагачення, наживи»[7,ІІ,502]. За «Словником російської мови»: «жадоба – велике пристрасне бажання чого-небудь»[8,І,469]. «Словник синонімів»: «жадібність, захланність, ненасить, грошолюбство, пожадливість»[3,108]. Ця категорія в контексті виступає як велике пристрасне бажання Юди збагатитися.

Хоч наскільки сильна була жадоба Юди, але він втратив надію дуже швидко. Вже останнім часом, бувши учнем Ісуса, Юда «мусив терпіти в без надії…».

За СУМом «надія – впевненість в можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; сподівання; те, на що можна надіятися, що є відрадою, опорою для кого-небудь»[7,V,70]. У «Словнику російської мови»: «надія – очікування чого-небудь бажаного, поєднане з певністю можливості здійснюваного»[8,ІІ,343]. «Надія – очікування, впевненість в здійсненні чого-небудь радісного, приємного»[5,321], - знаходжу в словнику С.І Ожегова. У «Словнику синонімів»: «надія – сподівання, впевненість» [3,215].

Так от, надія – це очікування бажаного, що супроводжується впевненістю в здійснення. Леся Українка вжила слово «надія» з метою показати, що Юда сподівався дістати царство Боже, але розуміння, бачення, погляд на світ з своєї точки зору просто таки не дали змогу зрозуміти суть вчення Месії.

Однією з головних проблем драми «На полі крові» є поняття мани. «Мана – уявний образ кого - , чого-небудь, що ввижається в чомусь; привид, примара» [7,IV,616]. Таке визначення в СУМі. За словником Грінченка: «мана – це спокуса, привид, ілюзія» [9,ІІ,403]. У «Словнику синонімів»: «мана – привід, примара, мара, манія, ілюзія, омана, принада» [3,193]. На мою думку, Леся Українка розглядає цю категорію як ілюзію, спокусу, оману.

Все марилось мені – то райська брама,

То золотий престол, а на престолі

Месія в образі того промовця…

Коло престолу гурт його обранців,

Щасливих, радісних, і їм слугують

Народи всього світу залюбки…

І я їм заздрив…

[10, 18]

«Заздрість – почуття роздратування, досади, викликане якоюсь перевагою, добробутом іншого» [7,ІІ,126] (за СУМом). За «Словником по етиці»: «заздрість – неприязно-вороже почуття по відношенню до успіхів, популярності, моральній вищості чи перевазі положенню іншої особи» [6,94]. У «Словнику синонімів»: «Заздрість – завидющість, завидки, зависть, завидощі» [3,120].

Заздрість – провідна категорія у драмі. Юда заздрив тим, хто піде за Ісусом, буде поруч з ним у царстві Божому. Тут заздрість виступає на рівні ілюзії, адже він відобразив у своїй уяві картину життя в едемі. Леся Українка розглядає заздрість Юди як незадоволення своїм станом, викликане іншого.

У поемі також зустрічається слово «глум». Щоб краще зрозуміти значення даної категорії, знову ж таки звертаються до словників.

«Глум, - за СУМом, - зле висміювання, насміхання» [7,ІІ,87]. У «Словнику синонімів»: «глум – висміювання, посміх. глузування» [3,69]. Юда з глумом розповідає про Ісуса Христа. Цим, звичайно, підкреслюється зневага до Учителя, до його промов.

За СУМом «зневага – почуття презирства, відсутність поваги до кого-небудь, відсутність турботи, піклування про когось; навмисне приниження чиєї-небудь гідності; образливе слово, вчинок» [7,ІІІ,,87]. У «Словнику російської мови»: «зневага – принизливе, гордовите, зневажливе відношення до кого-небудь; відсутність належної турботи про когось, уваги до когось як незначущому, неістотному» [8,ІІІ, 379]. За словником С.І. Ожегова – «гордовите, позбавлення всілякої уважності та поваги, цинізм» [3,50].

З перелічених визначень, можна, співставляючи усі, утворити єдине поняття: зневага – позбавлення всілякої поваги зневажливе відношення Юди до Ісуса. Ось як він зневажливо наслідує його голос: «Лукавий! Маловіре!» [10, 13]. Саме так говорив Учитель про нього. І хоч як в душі Юда не зневажав Ісуса, та все ж «гіркий сором гнав з мого лиця, … як жебрав їм того вина та хліба» [10, 23], - розповідає христопродавець про своє становище між усіма іншими.

Саме через жадобу, заздрість Юда робить рішучий крок у своєму житті – усе роздає убогим, а сам з порожніми руками йде шукати Вчителя і, знайшовши його, розчарувався. Це розчарування настало після промов Месії, адже для Юди вони не приносили ніякої користі, не задовольняли його. Він просто не розумів Ісуса Христа як носія добра, чистоти тіла і духа, якому не було рівних. Саме звідси у Юди з’являється зневіра до Вчителя. Усе це наштовхує Юду на скоєння такого тяжкого злочину, як зрада. Це ж так просто й легко підійти й поцілувати Вчителя в щоку, «щоб признаку дати, котрого з гурту брати» [10,26]. Він зумів зрадити Ісуса Христа лише тому, що той не виправдав його сподівань. Як думає сам Юда, для нього це був єдиний вихід і тридцять срібняків, - саме за таку ціну було продано Ісуса, - були далебі важливіші, ніж його проповіді. І от, нарешті, розвінчавши Юдину філософію запроданства, прочанин кидає наприкінці в нього разом із презирливим «гад», «сатана» вбивче «Будь проклят!» [10, 27], а насамкінець: «Тебе убити мало!» [10, 28].

Кожна людина в душі є носієм добра і зла. Усіх людей умовно можна поділити на дві категорії. Перша – коли добро бере верх над злом. В цьому випадку добро розвивається, дає позитивну дію, приглушуючи цим зло, яке майже себе не проявляє. Друга категорія навпаки – зло перевищує добро. Отже, існує панівне становище в характері людини. Аналізуючи текст драми, я прихожу до висновку, що як і прочанин, так і Юда є носіями добра і зла. Перший випадок характерний для прочанина, а другий відповідно для Юди. Ми бачимо, що Юда допоміг перехожому, дав йому води, той в своє чергу захотів допомогти Юді. Це і є позитивні риси характеру в обох героях. В прочанина відбувається теплота його слів, мови в цілому, а в Юди, навпаки, цього спостерігати не можна. Він говорить якось з презирством, з нахабністю, злісно, шорстко і навіть з глузуванням. Дізнавшись, який гріх зробив Юда, як він себе виправдовує в цьому, прочанин проклинає його, хоча навіть у Біблії сказано, що потрібно любити й свого ворога. Це, звичайно, негативні сторони героїв.