Розділ 2 розуміння лесею українкою морально-етичних категорій у драматичній поемі «на полі крові»

2.1. Проблематика твору

Внутрішній світ людини – це всі ті морально-етичні категорії, які закладені в характері кожної особистості. Найбільша увага акцентується на таких категоріях, як добро, зло, любов, ненависть, заздрість, жадоба, мана, глум, досада, зневага, надія, помста, згуба, вірність і навіть зрада.

Усі ці категорії в процесі історичного розвитку людства зазнали певних видозмін. Нерідко в один і той же період різні автори по-різному їх трактують. А як же саме ці категорії знаходять своє втілення в драмі Лесі Українки «На полі кров»? Відповідь знайдемо, аналізуючи текст твору, його проблематику. Перейдемо безпосередньо до аналізу поеми. Спочатку дослідимо внутрішню сутність прочанина.

«Благослови Господь твою роботу, мій брате»! – звертається прочанин до чоловіка. В цих словах прослідковується повага до праці, до людини, яка працює. Також з цих та інших слів ми бачимо, що прочанин є віруючою людиною.

Світ не близький

Мені додому йти. Я з Галілеї.

Ходив оце в Єрусалим на прощу,

Там маю родичів – сестру і тітку, -

От з ними й паску їв. [10,5]

Отже, прочанин подолав великий шлях, щоб відвідати родичів, яких не цурається, і сходити на прощу, очистити свою душу від гріхів.

Далі прослідковується гостра спостережливість прочанина і прагнення докопатися до будь-якого іншого поняття.

…Пам’ятаю,

Що як ішов я се в Єрусалим

То ся місцина облогом стояла

І нивки сеї наче не було…

Десь недавно купив ти свою землю?

[10,6]

Своєрідність композиції діалогу полягає в тому, що ані прочанин, ані читач не знають Юду. Чоловік відповідає якось дивно, неохоче і цим пробуджує у прочанина цікавість. Поетеса сама провокує, створює таку ситуацію, в якій неминуче треба докопатися до причин, в даному випадку – причини придбання землі. Завдяки тверезому розсудку, природній людській цікавості, логічному мисленню відбувається «знайомство».

2.2. Морально-етичні категорії, які розкриває Леся Українка в драмі.

За традицією, в менталітеті, звичаях багатьох народів є обов’язковою щирість, гостинність, добродушність, повага до старших. На прикладі Юди всі ці критерії не прослідковуються. Коли прочанин попросив води у чоловіка, той, показуючи на кухоль з водою, мовив: «Он, можеш взяти» [10,5]. Відчувається атмосфера негостинності, але все ж таки на воду він показав, хоча міг взагалі нічого не дати. Прочанин жадібно припадає до кухля і довго п’є; потім, напившись, дякує:

Нехай Господь тобі продовжить віку,

Що ти мене порятував. [10,5]

На початку поеми прочанин адресує Юді «мій брате!», «мій друже», на що той відповідає:

Напився, відпочив ти, - ну й іди.

Мені з тобою ніколи базікать.

[10,7]

Прочанин відступив було ображений, але потім спиняється і хоче благословити чоловіка, «як батько сина рідного» [10,8]. Ось тут в словах «я зовсім не хочу твого благословення… я не хочу» [10,8] криється зневіра в те, в що раніше намагався повірити сам Юда. Ця відмова спонукає замислитися над тим, що чоловік не такий, як усі християни.

Далі нам доводиться спостерігати, як прочанин намагається впізнати Юду.

Та казали

Мені в Єрусалимі, що неначе

Той Юда сторонський привів сторожу

На вчителя свого…

[10,10]

Але тут же він з радістю згадує, що Юда-зрадник повісився. Тут дідок вдивляться в чоловіка і помалу відступає:

Тепер я бачу. Ти той Юда,

Що вчителя продав.

[10,11]

Чоловік мимоволі видає себе, вигукуючи те, що Юда повісився – це неправда.

З Біблії відомо, що він відступився від Христа, одержав за те тридцять срібняків і повісився. Якщо точніше, то перед тим, як повіситися, Юда розкаявся, повернув ті тридцять срібняків архієреям, а так як то були гроші нечисті, «ціна крові», то вони їх не покликали до церковного сховку, а знайшли їм такий вжиток: купили за них гончарне поле під цвинтар для захожих. Тому те поле і зветься відтоді «полем крові».

Але щоб Юда купив нивку на глинищах і солонцях під Єрусалимом! Нивку за ці тридцять срібняків, - і обробляв її мотикою! Це могла написати тільки Леся Українка. Та не тільки написати, а й роздумувати над питанням етики й моральності, людської, жорстокості, добра і зла, показати непримиренну битву запроданства й честі, цинізму й благородства. І тому Леся Українка у своїй драмі примушує Юду жити, несучи в собі тяжкий душевний тягар.

Видавши себе, Юда одвагою безвихідності змінює свою дотеперішню понуро-потаємну розмову на рішучу, до нахабності одверту:

«Продав! Продав!» Хто дарма віддає,

Той ліпше робить?

…як він зробився зайвим,

То я його продав.

[10,11]

Ось тут, саме в цих словах, ми бачимо, який тяжкий злочин зробив Юда, - зрадив учителя. Вустами Юди говорить сама зрада.