Недоліки та переваги впровадження кредитно-модульної системи у внз.

3.1. Проблеми впровадження кредитно-модульної системи у вищій школі.

Існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу: надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня

чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої

економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

На жаль, ні економічно, ні законодавчо, ні соціально освіта в Україні не є вирішальною сферою соціального буття, трансформаційних процесів. Про це свідчать фактично залишковий принцип фінансування освіти, несвоєчасна виплата заробітної плати педагогам, проблема існування навчальних закладів різних форм власності, пенсійне забезпечення і соціальний захист викладачів і студентів навчальних закладів недержавної форми власності.

Недавно з'явилось нове поняття — "циркуляція мозків". Йдеться про циклічні переміщення: за кордон для навчання і подальшої роботи, а потім — повернення на батьківщину і поліпшення професійної позиції за рахунок переваг, отриманих під час перебування за кордоном. Вважають, що ця тенденція посилиться в майбутньому, особливо якщо економічні розходження між країнами будуть зменшуватися.

Відплив мозків сприймається в Європі насамперед як загроза втрати наукової еліти — (la creme de la creme), тобто "зірок науки", яскравий талант яких може забезпечити величезні переваги країні, у якій вони працюють. Так у минулому європейські дослідники , що працювали в США, забезпечували цій країні значний економічний ефект, крім того, багато американських нобелівських лауреатів мали європейське походження. Той факт, що вони часто відбираються на конкурсній основі, також підтверджує, що їхній загальний рівень вищий за середній. Більшість іммігрантів молоді, між 20 і 40 роками, тобто перебувають у найпродуктивнішому віці. 50 % українських мігрантів мають вік від 28 до 40 років, 25 % українців, які працюють за кордоном, мають вищу освіту, 34 % — незакінчену вищу.

В Україні вже сформувалась концепція неперервної освіти, яка сьогодні є провідною освітньою ідеєю. Освіта розглядається як неперервний процес, що є

результатом продуманої освітньої політики, коли на перше місце вийшли інтереси особистості: людина оволодіває не тільки способами вчення, але й перепідготовки, способами адекватної самооцінки, адаптаційними механізмами.

Основна відмінність нашої вищої освіти від європейської полягає в тому, що вона професійна. Ми даємо людині право після закінчення ВНЗ займатися професійною діяльністю. У багатьох розвинутих країнах бакалаври одержують професійні навички після закінчення ВНЗ, уже працюючи на відповідному місці роботи. Виходить, професійність вищої освіти в нашій країні варто зберегти.

Зміст модернізації на основі нової освітньої політики має логічно пов'язувати всі рівні освітньої сфери. Всі інновації в основному стосуються освіти взагалі, а не конкретно вищої освіти. І вища школа має відреагувати: змінити технології, зміст, структуру, адаптувавши їх до нового абітурієнта. Зміни у вищій освіті в основному пов'язані зі створенням нових фінансових механізмів виживання та розвитку вищих навчальних закладів, з появою спеціальностей, які користуються попитом у населення, інтеграцією факультетів і навчальних закладів, що є відповіддю на потреби сьогодення.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського.