Прямі іноземні інвестиції в україну1

Країни	Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2003 р., млн дол. США	У  % до підсумку
Усього	6037,5	100,0
У тому числі: Сполученi Штати Америки	997,6	16,5
Кiпр	631,1	10,5
Сполучене Королiвство Великобританії	564,7	9,4
Вiргiнськi острови, Британські	481,4	8,0
Нiдерланди	410,7	6,8
Нiмеччина	359,7	6,0
Росiйська Федерацiя	342,9	5,7
Швейцарiя	300,1	5,0
Австрiя	243,3	4,0
Корея, Республiка	172,1	2,9
Інші країни	1533,9	25,2

Таблиця 11.2

Прямі інвестиції з україни в економіку країн світу2

Країни	Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2003 р., млн дол. США	У  % до підсумку
Усього	159,7	100,0
У тому числі: Росiйська Федерацiя	84,1	52,6
Панама	18,9	11,9
В’єтнам	16,8	10,5
Iспанiя	13,8	8,7
Гонконг	5,4	3,4
Сполученi Штати Америки	5,2	3,3
Швейцарiя	3,9	2,4
Кiпр	1,9	1,2
Грецiя	1,6	1,0
Естонiя	1,1	0,7
Грузiя	1,1	0,7
Інші країни	5,9	3,6

У даний час українська економіка має потребує припливу іноземних інвестицій. Це викликано практично повною відсутністю фінансування з коштів державного бюджету, відсутністю достатніх засобів у підприємств, розвитком загальної економічної кризи і спадом виробництва, великим зносом установленого на підприємствах устаткування та інших причин. Справді, іноземний капітал, залучений у національну економіку і використаний ефективно, з одного боку, впливає на економічне зростання, допомагає інтегруватися у світову економіку. Але, з іншого боку, залучення іноземних інвестицій передбачає певні зобов’язання, створює різні форми залежності країни, викликає різке зростання зовнішнього боргу та ін. Отже, іноземні інвестиції можуть мати неоднозначні наслідки для національної економіки. У зв’язку з цим природно ставиться питання про розширення технічної допомоги, спрямованої на поглиблення використання власних ресурсів, підвищення кваліфікації національних кадрів, а вже потім про залучення інвестицій у вигляді кредитів. Ідеться про те, що спочатку необхідно навчитися ефективно використовувати свої фінанси, а потім залучати іноземний капітал у свою економіку.

Державні заходи щодо залучення іноземних інвестицій можна звести в дві групи. До першої відносять дії, спрямовані на зниження темпів інфляції, ризиків для іноземних інвесторів у країні, а також гарантовані виплати за зовнішніми боргами. До другої — заходи уряду, які знижують податки для іноземних інвесторів і полегшують митні умови.

Продуктивна інвестиційна політика держави тісно пов’язана з амортизаційною та, науково-технічною політикою, політикою стосовно іноземних інвестицій тощо. Усі вони є складовими економічної і соціальної політики держави, повинні випливати з неї і сприяти її реалізації. Інвестиційна політика не може здійснюватися без механізму її реалізації. Він передбачає:

• вибір джерел і методів фінансування інвестицій;

• визначення термінів реалізації;

• вибір органів, відповідальних за реалізацію інвестиційної політики;

• створення необхідної нормативно-правової бази функціонування ринку інвестицій;

• створення сприятливих умов для залучення інвестицій.

Окрім державної інвестиційної політики розрізняють галузеву, регіональну інвестиційну політику та інвестиційну політику підприємства. Усі вони пребувають в тісному взаємозв’язку, але визначальною і первинною є державна інвестиційна політика, тому що вона створює умови, а також сприяє активізації інвестиційної діяльності на всіх рівнях господарювання.

Під галузевою інвестиційною політикою розуміється інвестиційна підтримка пріоритетних галузей господарства, розвиток яких забезпечує економічну безпеку країни, експорт промислової продукції, прискорення науково-технічного прогресу і встановлення оптимальних щодо сьогоднішніх потреб господарських пропорцій на ближчу і далеку перспективу.

Під регіональною інвестиційною політикою розуміють систему заходів, проведених на рівні регіону і сприятливих щодо мобілізації інвестиційних ресурсів і визначення напрямів їх найбільш ефективного і раціонального використання в інтересах населення регіону, а також окремих інвесторів.

Інвестиційна політика в кожному регіоні має свої особливості, які можуть бути обумовленими такими факторами:

• економічною і соціальною політикою, яка проводиться в регіоні;

• величиною наявного виробничого потенціалу;

• природними та кліматичними умовами;

• оснащеністю енергетичною сировиною;

• географічним місцезнаходженням і геополітичним положенням;

• станом навколишнього середовища;

• демографічною ситуацією;

• привабливістю регіону для іноземних інвестицій та ін.

Дедалі більшу роль в інвестиційній діяльності останнім часом відіграють окремі (не завжди малі) підприємства й організації. Виходячи з цього істотно підвищується роль інвестиційної політики кожного підприємства, яке претендує на власне місце у зовнішньоекономічній діяльності держави.

Багато проблем формування інвестиційного процесу в умовах сучасної України обумовлені відсутністю чітко розробленої системи принципів інвестиційної політики. Система принципів інвестиційної політики є стрижнем розвитку економіки, який забезпечує ефективну взаємодію всіх рівнів, починаючи від окремих підприємств і охоплюючи органи влади всіх рівнів.

Згідно з попереднім досвідом, основними принципами інвестиційної політики мають бути: цілеспрямованість, ефективність, багатоваріантність, системність, гнучкість, готовність до освоєння ресурсів, регульовані дії, і разом з цим соціальна, екологічна а також економічна безпека. Ці принципи повинні реалізовуватися в інвестиційній політиці органів влади різного рівня. Інвестиційна політика на державному рівні має активізувати інвестиційну діяльність на рівні регіонів і підприємств.

Грошово-кредитна політика широко використовується державою в процесі державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика націлена на: забезпечення стійкості грошового обігу; оптимізацію обсягу і структури грошової маси; керування емісією (випуском) грошей; формування та ефективне використання кредитних ресурсів; регулювання інфляції; досягнення стабільного обмінного курсу національної грошової одиниці (гривні); забезпечення своєчасності і безперебійності розрахунково-платіжних операцій у галузях економіки; регулювання банківської системи (комерційних і державних банків); керування діяльністю фінансового ринку; регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів та їх обігу (курсу купівлі і продажів).

Як складова фінансової політики держави цінова політика здійснюється в напрямі регулювання цін і тарифів на монопольні товари і послуги. При цьому варто мати на увазі, що сьогодні держава монопольно володіє землею та її надрами, водними просторами, залізницями, нафтопроводами і газопроводами, мережами електрозв’язку. Також треба мати на увазі, що сьогодні в Україні існує механізм установлення державою цін на так звані стратегічні товари для нашої країни. В інших галузях господарства ціни залежать від їхньої динаміки на вироблені ними товари і зроблені послуги.

Митна політика є органічною частиною податкової і цінової політики. Адже митні збори і мито безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг. При цьому митна політика певною мірою є самостійною — вона впливає на економіку країни, обмежуючи або розширюючи доступ до внутрішнього ринку країни імпортних товарів та послуг, а також стримуючи або заохочуючи експорт вітчизняних товарів та послуг.

Митна політика значною мірою визначає розподільні процеси не тільки між державою та економічними суб’єктами, й між галузями господарства, регіонами країни а також між економічними суб’єктами. Сьогодні митна політика багато в чому пов’язана і залежить від бюджетної політики, спрямованої на збільшення збору мита і платежів.

Останнім часом дедалі більшого значення в країнах світу набуває політика у сфері міжнародних фінансів. В її основі лежить керування валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Вона пов’язана з міжнародним поділом праці, формуванням і погашенням державного зовнішнього боргу, з участю нашої країни в діяльності міжнародних організацій, у тому числі міжнародних фінансових організацій. Міжнародна фінансова політика країн спрямована на розвиток продуктивних сил країни і на те, щоб зайняти своє вагоме місце на міжнародних ринках сировини, товарів, робочої сили і капіталів. При проведенні політики у сфері міжнародних фінансів, наприклад, наша держава, спрямовує свої зусилля, зокрема на:

• інтеграцію у світову фінансову систему;

• визнання України країною з ринковою економікою;

• повномасштабну участь України в групі промислово розвинених країн світу;

• вступ у міжнародні організації, у тому числі й до Світової організації торгівлі (СОТ);

• зміцнення позицій України в Міжнародному валютному фонді і Світовому банку реконструкції і розвитку;

• урегулювання зовнішньої заборгованості України;

• підвищення стійкості курсу гривні відносно іноземних валют.

Для реалізації фінансової політики, успішного проведення її в життя потрібен відповідний фінансовий механізм, що являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, застосовуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку. Цей фінансовий механізм має включати всі види, форми і методи організації фінансових відносин. Сполучення цих елементів утворить конструкцію фінансового механізму, що приводиться до руху шляхом установлення кількісних параметрів кожного елемента, тобто певних ставок і норм вилучення, обсягу фондів, рівня витрат та ін.