5.9. Факторинг
Факторинг (factoring, від англ. factor — посередник) — різновид посередницької операції, що проводиться банками і спеціальними компаніями, являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.
Інкасація боргових зобов’язань — банківська послуга з отриманням за дорученням клієнта коштів від боржника такого клієнта у рахунок погашення його боргу або акцепту за векселями, чеками, іншими розрахунковими і товарними документами.
Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передання клієнтом банку права на стягнення боргів.
Суб’єкти факторингових операцій:
факторинговий відділ банку або факторингова кампанія (або фактор-фірма) — спеціалізована установа, яка скуповує рахунки-фактури у своїх клієнтів;
клієнти — постачальники товару або виконавці робіт — промислові та торговельні фірми, що уклали угоду з банком чи факторинговою компанією;
покупці товарів та послуг.
Клієнтами факторингових компаній виступають переважно:
невеликі та середні фірми, які розширюють обсяги продажу або які виходять на нові ринки;
нові компанії, які мають недостатньо грошового капіталу у зв’язку з несвоєчасним надходженням платежів від дебіторів, існуванням значних запасів, труднощів в організації виробничого процесу.
фірми, що мають несприятливу структуру балансу, у зв’язку з чим їх кредитний статус не дає змогу отримати банківський кредит.
Факторингова компанія дозволяє скоротити управлінські витрати, підвищити ефективність комерційної роботи, а також поряд з бухгалтерським обслуговуванням фактор-фірми здійснює кредитний контроль за угодами клієнта, проводить загальний аналіз господарської діяльності фірми.
Організацію факторингової операції можна показати на схемі (рис. 5.5).
Рис. 5.5. Організація факторингу
Етапи здійснення факторингової операції.
1-й етап — аналіз факторинговою компанією платоспроможності (кредитоспроможності) імпортера.
Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом, у якій вказується на обов’язки банку, серед яких: аналіз кредитоспроможності боржників; стягнення боргу та його обслуговування; інкасація; облікові операції та ін.
До обов’язків клієнта входить плата за факторингові послуги банку.
2-й етап — перевірка та купівля факторинговою компанією грошових вимог усіх рахунків-фактур, виставлених на імпортера-експортером.
3-й етап — оплата факторинговою компанією рахунків експортера — отримання від банку авансу за продану дебіторську заборгованість у розмірі 70—90 % суми боргу. Решту боргу(10—30 %) банк отримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.
4-й етап — поставка товарів (послуг) експортером імпортерові.
5-й етап — оплата вимог імпортером.
Сутність факторингової операції полягає в тому, що факторингові компанії скуповують рахунки в експортерів зі знижкою. Експортери отримують від факторингової компанії від 70 до 90 % номінальної вартості рахунків готівкою залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта суми (10—30 % після вирахування комісії за кредит) сплачується тоді, коли імпортер перерахує кошти за товар. Вигода експортера — можливість запобігти кредитному та валютному ризикам і можливість прискорення кругообігу коштів. Вигода для імпортера — можливість не мати справи з переказним векселем та акредитивом.
При купівлі вимог факторингова компанія застосовує звичайно відкриту цесію, тобто повідомляє покупця про перевідступлення вимог експортерів, іноді приховану цесію, коли покупцю не повідомляється про неї. Процент за факторинговий кредит, як правило, на 2—4 % перевищує офіційну облікову ставку і забезпечує високі прибутки факторинговим компаніям. Термін кредиту — до 120 днів.
Фірма-експортер передає всі зобов’язання щодо реалізації товарів факторинговій компанії, яка купила дебіторську заборгованість клієнтів цієї фірми, веде бухгалтерські рахунки боржників і кредиторів. Завдяки факторинговому обслуговуванню фірма має справу не з окремими покупцями, а з факторинговою компанією, яка регулярно направляє своєму клієнтові виписку за рахунками й отримує винагороду за послуги. Компанія отримує наперед узгоджену комісію 0,5—2 % до суми обігу клієнта залежно від надійності покупця, виду послуг, якості боргових вимог, а також проценти за позиками під ці вимоги.
Факторингові компанії перевіряють вимоги клієнтів з погляду платоспроможності покупця за допомогою своїх довідкових відділів і банків. Крім кредитних і обліково-контрольних операцій, факторингові компанії здійснюють юридичні, складські, інформаційні, консультативні послуги. Вони мають значну інформацію про світові ринки. Цьому сприяють тісні ділові зв’язки з банками, які переважно виступають ініціаторами створення факторингових компаній і надають їм фінансову підтримку.
Процес концентрації і централізації охопив і цю сферу — 37 факторингових компаній з 18 країн, чи 95 % їх загальної кількості (без урахування факторингів, що є філіями великих фірм), об’єднаних в асоціацію «Фекторз чейн інтернешнл», що має штаб-квартиру в Амстердамі.
Слід ураховувати вартість факторингового обслуговування, яка є досить високою у зв’язку з комплексним характером послуг фактор-фірми і підвищеними ризиками у випадку зворотного факторингу.
Вартість факторингового обслуговування складається з:
процента за користування кредитом (вище ринкової ставки за кредитами відповідної строковості на 2—3 процентні пункти);
плати за обслуговування (бухгалтерія, інкасація боргу та інші послуги): нараховується як процент від суми рахунка-фактури, в межах 0,5—3 %;
при незворотному факторингу — спеціальна надбавка за ризик у розмірі 0,2—0,5 % від суми кредитування.
Факторинг поділяють на окремі види за певними ознаками, які наведені нижче:
за видами здійснення операцій:
конвенційний (широкий) факторинг — універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.;
конфіденційний (обмежений) факторинг — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передання права на отримання грошей та ін.;
залежно від кількості факторів операції:
прямий факторинг — в операції бере участь лише один;
фактор — з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду;
опосередкований факторинг — в операції беруть участь два фактори: 1) з експорту в країні експортера; 2) з імпорту в країні імпортера;
за ступенем інформованості дебітора:
розкритий факторинг — операція, в якій дебітор повідомляється про факторингову угоду;
нерозкритий факторинг — операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжний дебітор не повідомляється про неї.
5.10. Форфетинг
Форфетинг (франц. a forfait — цілком, загальною сумою) — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникли з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфетером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.
Компанія, яка здійснює купівлю боргових зобов’язань без регресу на експортера, має назву форфетингової компанії чи форфетера.
Форфетингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу на експортера (форфетиста) у випадку несплати.
Форфетинг застосовується у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.
Купівля торговельних зобов’язань призначається на певну дату, але без права повернення (регресу) до попереднього власника.
Форфетер надає фінансове забезпечення для покупців, які перебувають за кордоном, і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфетинговому банку зі знижкою, яка найчастіше базується на домінуючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер бере на себе всі політичні та комерційні ризики.
Форфетування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі і державне страхування експортних кредитів, оскільки включає додаткові ризики. Тому форфетер надає перевагу боржникам з країн з високим міжнародним рейтингом. На початку форфетування використовувалося для першокласних експортних операцій і при поставці заводів «під ключ», а в сучасних умовах — для кредитування експорту обладнання, сировини, товарів широкого вжитку.
Форфетинговими інструментами є вексель та інші боргові та товарні документи, що виникають із товарних поставок.
На відміну від традиційного обліку векселі форфетування застосовуються:
у разі поставки обладнання на великі суми (мінімальна сума — 250 тис. дол.);
за умови надання тривалої відстрочки — платежу від 6 місяців до 5—7 років (понад традиційні 90—180 днів);
якщо вексель містить гарантію чи аваль першокласного банку, які необхідні для переобліку векселів.
Форфетування використовується для мобілізації капіталів на середній термін кредитно-фінансовими установами на вторинному ринку шляхом перерахунку експортних векселів, термін яких ще не закінчився. Цей ринок дістав назву «а форфе». Для роботи на вторинному ринку банки створюють дочірні форфет-інститути. Учасники ринку а форфе (форфетування) — форфет-інституції і банки — укладають угоди переважно по телефону з наступним підтвердженням.
Організацію форфетингової операції можна показати на такій схемі (рис. 5.6).
Рис. 5.6. Організація форфетингової операції
1 — між експортером та імпортером укладається угода з установленим терміном платежу;
2 — експортер звертається у форфет-компанію, яка визначає умови операції;
3 — імпортер виписує комерційний вексель і авалює його;
4 — векселі, що індосовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру;
5 — експортер індосує векселі і продає їх форфет-компанії на первинному ринку документів без права регресу;
6 — експортер отримує інвалютну виручку;
7 — форфетингова компанія індосує векселі і перепродає їх на вторинному ринку, що представлений спеціалізованими фінансовими установами з форфетування в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижі й т.п.;
8 — форфет-компанія подає імпортеру вексель до оплати;
9 — імпортер через свій банк оплачує наданий вексель в обумовлений строк.