2. Індивідуальне старшинство в дипломатичному представництві

Індивідуальне старшинство членів дипломатичного персоналу, які підпорядковуються главі дипломатичного представництва, визначається в наступному порядку:

• Повноважний посланник;

• Радник-Посланник;

• Радник;

• Перший секретар;

• Другий секретар;

• Третій секретар;

• Аташе.

Порядок старшинства військових та спеціальних аташе визначається кожним представництвом індивідуально.

Точний порядок дотримання старшинства вказується в списку дипломатичного корпусу. Обов’язком глави дипломатичного представництва є повідомлення Міністерства закордонних справ країни, що приймає, про порядок старшинства його підлеглих [24].

3. Індивідуальне старшинство inter se дипломатів під час формальних або дипломатичних прийомів

Індивідуальне старшинство під час формальних або дипломатичних прийомів залежить від рангу певної особи і визначається у такому порядку:

• Апостольський нунцій (у тих країнах, де він за посадою призначається дуайєном ex officio);

• Посол, Верховний комісар, Апостольський нунцій;

• Надзвичайний посланник і Повноважний Міністр;

• Повірений у справах (en titre);

• Повірений у справах (ad interim);

• Повноважний міністр;

• Посланник-Радник;

• Радник;

• Перший секретар;

• Другий секретар;

• Третій секретар.

Службовці та спеціалісти-аташе, як правило, йдуть після радників, хоча на практиці можливі інші варіанти [24].

4. Старшинство глав дипломатичних представництв в рамках порядку дотримання старшинства, прийнятого певною державою

Місце за старшинством глав дипломатичних представництв визначається відповідно до традицій країни. Як правило, вони йдуть після членів кабінету міністрів та глав законодавчих зібрань. У Великобританії глави диппредставництв у ранзі посла йдуть за старшинством після семи сановників, які займають високі державні посади, вищим від старшинства яких є лише старшинство суверена та членів королівської сім’ї [24].

3. Дипломатичний корпус та його значення в діяльності дипломатичних працівників

Розкриваючи поняття дипломатичного протоколу та його значення в практичній діяльності дипломатів, слід звернути увагу на особливості функціонування в дипломатичному середовищі такої структури, як дипломатичний корпус.

Поняття “дипломатичний корпус” вживається у двох значеннях:

1. дипломатичний корпус у вузькому розумінні – це сукупність незалежних один від одного глав дипломатичних представництв, спільними для яких є лише країна перебування та характер їхньої діяльності;

2. дипломатичний корпус в широкому розумінні – це члени дипломатичного персоналу всіх дипломатичних представництв, акредитованих в державі перебування, а також члени їхніх сімей (дружини, неповнолітні діти і незаміжні повнолітні дочки) [14].

Як поняття, дипкорпус складався поступово, в процесі утворення постійних представництв.

Дипломатичний корпус не має статусу політичної організації чи іншого органу, який базується на нормах міжнародного права. Він не має юридичних прав, не може виступати як політична сила і не може втручатися у внутрішні справи держави, що приймає.

Дипломатичний корпус виконує такі функції:

1. оперативне вирішення деяких протокольних та церемоніальних питань, які стосуються всіх дипломатичних представництв, акредитованих в країні перебування;

2. сприяння забезпеченню дипломатичних представництв своєчасною інформацією про різні аспекти політичного курсу країни перебування;

3. забезпечення постійних контактів з офіційними колами та між представництвами;

4. також в дипломатичній практиці зафіксовано багато випадків, коли дуайєн дипломатичного корпусу доводить до відома уряд держави перебування про своє негативне ставлення до порушеня імунітетів та привілеїв членів дипломатичного корпусу (при появі в ЗМІ “некоректних” статей про акредитованих в країні дипломатів) [14].

Відомства закордонних справ регулярно видають довідники дипломатичного корпусу. У довіднику наводиться перелік держав, з якими підтримуються дипломатичні відносини і представництва яких відкриті в столиці, та перелік представництв міжнародних організацій, прирівняних за статусом до дипломатичних. У довіднику також наводяться:

1. адреси представництв, номери їх телефонів, факсів та телексів;

2. дати національних свят представлених країн;

3. дати вручення послам вірчих грамот;

4. список дипломатичного персоналу [24].

На чолі дипломатичного корпусу стоїть дуайєн (старшина). Дуайєном стає глава дипломатичного представництва, який раніше, ніж інші глави представництв, прийняв повноваження. Час отримання повноважень визначається моментом вручення вірчих грамот главою держави. Дуайєном може бути лише дипломатичний представник вищого класу – посол або папський нунцій.

Хоча в деяких країнах, як правило, католицьких (особливо в Латинській Америці) папський нунцій завжди стає дуайєном незалежно від часу його акредитації.

Як виникло поняття старшини дипломатичного корпусу? Ще 19 березня 1815р. 8 країн (Австрія, Іспанія, Франція, Великобританія, Португалія, Прусія, Росія та Швеція) підписали Паризький трактат. У ньому зазначалося, що в межах кожного класу дипломати будуть користуватися старшинством відповідно до дати прибуття. Так вперше в офіційному документі і було визнано старшинство одного дипломата, який раніше, ніж інші, повідомив про своє прибуття.

Дуайєна ще називають „діном дипломатичного корпусу” (в англомовних країнах назив. „Dean of the Diplomatic Corps”).

Дуайєни – це, як правило, досвідчені дипломати, які добре знають порядки країни перебування, особливості історії та культури народу та контактують з представниками влади, МЗС і т.д.

В дипломатичній практиці прийнято, що новоприбулі посли після відвідин міністра закордонних справ повинні здійснити візит до дуайєна, отримуючи від нього повну інформацію про країну перебування.

Функції дуайєна мають переважно протокольний характер і полягають у наступному:

1. Від імені дипломатичного корпусу дуайєн виступає на урочистих церемоніях в країні перебування, здійснює привітання або висловлює співчуття офіційним особам. Як правило, такі виступи попередньо узгоджуються з іншими главами дипломатичних представництв.

Іноді, коли дуайєн не впевнений, що його виступ буде сприйнятий всіма, він може надіслати текст виступу своїм колегам.

2. З метою вироблення спільної позиції в дипломатичному корпусі дуайєн періодично організовує з главами дипломатичних представництв консультативні наради. Ці наради мають неофіційний характер і відбуваються під час сніданку або обіду.

3. Дуайєн може виступати на захист привілеїв дипломатичного корпусу.

4. Дуайєн може виступати в якості третейського судді при виникненні суперечок між дипломатичними представниками (повідомивши про це свій уряд).

5. Від імені дипломатичного корпусу дуайєн влаштовує прийоми з нагоди приїзду або від’їзду одного з його членів. Дуайєн вручає подарунок від’їжджаючому дипломату від імені дипломатичного корпусу. Фінансування цих заходів здійснюється всіма дипломатичними представництвами в рівних частинах. Збором коштів до каси дипломатичного корпусу займається казначей, якого обирають з числа глав представництв. Періодично він звітується перед дипломатичним корпусом з питань витрачання коштів.

Дуайєн – почесна посада, але будь-яких прав по відношенню до інших членів дипкорпусу він не має. Його вказівки не є обов’язковими, і кожен дипломатичний представник має право ставитися до них, виходячи зі своїх міркувань або інструкцій свого уряду.

В деяких країнах, де відкрито багато дипломатичних представництв, дипломати об’єднуються в групи за територіальними ознаками, мовою, союзницькими відносинами (група західноєвропейських дипломатів, дипломатів країн Латинської Америки). В таких групах також призначають дуайєна – посла, який першим з членів групи вручив вірчі грамоти. На зібраннях цих груп вирішуються деякі організаційні та протокольні питання.