Тема 1. Роль дипломатичного протоколу в розвитку міжнародних відносин

1. Поняття дипломатичного протоколу, етикету, церемоніалу

В наш час світове співтовариство нараховує більше 250 суверенних держав, кожна з яких має свою історію, традиції та культуру. Інструментом, який створений багатовіковою історією міжнародних відносин та регулює взаємовідносини держав на основі принципів рівноправності, суверенітету, невтручання у внутрішні справи, є дипломатичний протокол та етикет.

Дипломатичний протокол – це сукупність загальноприйнятих правил, традицій та умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, дипломатичними працівниками та іншими офіційними особами в міжнародному спілкуванні. Він визначає порядок візитів, форм листування, організації і проведення дипломатичних прийомів тощо. Регламентує порядок приймання в країні глав іноземних держав, глав уряду й урядових делегацій. Правил дипломатичного протоколу дотримуються як щодо великих держав, так і щодо малих [15].

Слово “протокол” походить від грецького “protokollon” (“protos” – перший, а “kolla” – клеїти). Цим словом у середньовіччі називалися правила оформлення документів та ведення архівів. Етимологічно слово “протокол” означало у візантійській дипломатії першу частину складеного з використанням урочистих висловлювань документа, в якому перераховувався склад учасників. У дипломатії поняття “протокол” стало використовуватися в період абсолютних монархій [23].

Дипломатичний протокол є міжнародною категорією. Всі держави повинні дотримуватися його основних норм однаково, хоча в актах міжнародного права немає письмово зафіксованих положень, які б змушували їх це робити.

Недотримання норм дипломатичного протоколу може розцінюватися як певна демонстрація або як неввічливість, що може призвести до втрати державою авторитету на міжнародній арені, а також до напруження у міжнародних відносинах.

Дипломатичний протокол має міжнародний характер і у всіх країнах дотримується приблизно однаково. Але, в окремих країнах, можуть бути певні відхилення від загальноприйнятих норм дипломатичного протоколу, які випливають із соціального ладу, національних та релігійних звичаїв. В Індії та Індонезії, наприклад, почесного гостя увінчують вінком (гірляндою) квітів. На індонезійському острові Балі кожен гість, що прибуває на цю землю, проходить церемоніал вигнання “злих духів”. У слов’янських країнах високих гостей прийнято зустрічати “хлібом-сіллю” [15].

В процесі еволюції протокольних норм відбувся відхід від надмірної помпезності та з’явилося прагнення спростити та здешевити протокольні заходи. Та ці зміни не повинні стосуватися основи протоколу, пов’язаної з реалізацією принципів зовнішньої політики.

Правила дипломатичного протоколу грунтуються на принципі міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що символізує чи представляє державу.

Відповідно до правил дипломатичного протоколу визначається поведінка дипломатів у країні перебування. Загальноприйняті норми протоколу дотримуються і міжнародними організаціями.

Дипломатичний протокол є інструментом реалізації таких основних принципів зовнішньої політики:

• принцип суверенітету держави виражається у таких протокольних нормах, як виконання гімну, виявлення почестей державному прапору і т.ін.;

• принцип рівноправності держав виявляється у дотриманні альтернату (почергового старшинства на офіційних заходах), впорядкованого розсаджування дипломатичних представників відповідно до класів і рангів [6].

Окремі норми дипломатичного протоколу мають особливо урочистий характер і називаються церемоніалом: наприклад, церемоніал вручення вірчих грамот, церемоніал зустрічі і проводів офіційної делегації, церемоніал підписання міжнародних договорів і т.д. [15].

Церемоніал – це офіційно прийнятий розпорядок (протокол) проведення урочистостей, прийомів, процесій тощо. Відповідно церемонією називають урочисту офіційну акцію, прийом високих посадових осіб згідно з існуючим етикетом, правилами і етичними нормами.

Церемоніал, прийнятий в міжнародній практиці, має надзвичайно важливе значення. Він базується на традиціях, враховує національні особливості, створює в кожній державі відповідні умови для того, щоб відносини між урядами суверенних держав та посадовими особами різних країн могли розвиватися в мирній та дружній атмосфері [2].

Поняття “етикет” також з’являється в період абсолютних монархій. В той час воно означало сукупність правил поведінки при дворі монарха з метою возвеличення його особи.

Етикет (від франц. еtiquette – ярлик, етикетка) - сукупність правил поведінки, які регламентують зовнішні прояви ставлення до оточуючих, включаючи манери, одяг, форму привітань і звертань і т.д. Правила етикету багато в чому визначаються конкретними умовами, в яких відбувається міжособове спілкування [15].