Практичне завдання студентам

1. Підготувати презентацію: які показники валютно-фінансової статистики можна занйти на сайті МФВ і виокремити ті, які можуть знадобитись для аналізу при впливі на світову торгівлю.

Питання для підготовки до семінарських занять:

1. Система показників статистики державного бюджету

2. Система показників грошового обігу

3. Система показників кредитів

4. Система показників статистики цінних паперів

5. Система показників статистики фондових бірж

6. Система показників статистики страхування

7. Система показників фінансового стану підприємств на макрорівні

8. Система макроекономічннх показників банківської статистики

9. Джерела статистичної валютно-фінансової інформації

Контрольні питання:

1. З яких розділів складається система фінансової статистики?

2. Назвіть дві класифікації статистики податкових платежів. В чому їх різниця?

3. Назвіть основні статті доходів і видатків відповідно міжнародної класифікації GFS.

4. Назвіть чотири категорії функціональної класифікації видатків бюджету.

5. З чого складається схема класифікації операцій фінансування бюджетного дефіциту за типом кредитора?

6. З чого складається система показників грошового обігу?

7. За якими ознаками класифікуються кредити?

8. На які групи розподіляється система показників статистики цінних паперів?

9. Які показники використовуються на первинному та вторинному ринку фондових бірж?

Тема 5. Фактори валютно-фінансового впливу на світову торгівлю

1. Валютно-фінансові умови зовнішньоторгівельних контрактів.

2. Вплив валютного курсу.

3. Вплив валютного регулювання та валютного контролю.

4. Вплив порядку здійснення міжнародних розрахунків

5. Вплив фіскальних важелів державної політики.

На обсяги світової торгівлі впливають наступні валютно-фінансові фактори: валютно-фінансові умови зовнішьноторгівельних контрактів, валютний курс, державне валютне регулювання і контроль, порядок здійснення міжнародних розрахунків, державні установи та державна валютно-фінансова політика, міждержавні торгові угоди.

Всі ці фактори можна розподілити на внутрикорпоративні, національні та міжнародні. Внутрикорпоративні фактори враховують фінансовий стан підприємства, наявність експортно-імпортної спеціалізації та компетенції. Національні фактори враховують всі державні інструменти, що регулюють діяльність підприємств, а міжнародні – ті фактори, які виходять з участі країни в тих чи інших міждержавних угодах.

1. Першочерговою і необхідною умовою здійснення міжнародної торговельної операції є зовнішньоторговельний контракт, який визначає права та обов’язки сторін, їх відповідальність за проведення операції [23]. При складанні контракту велике значення має правильне визначення валютно-фінансових і платіжних умов угоди, від яких залежить рентабельність зовнішньоторговельних операцій, своєчасне отримання платежу, виконання обов’язків за контрактом, страхування сторін від валютних ризиків.

При визначенні валютно-фінансових і платіжних умов дуже часто виявляється протилежність інтересів сторін. Так, експортер після відвантаження товару його імпортеру заінтересований отримати максимально велику суму валюти в короткий термін, одержати від покупця відповідні гарантії щодо забезпечення платежу тощо. Імпортер, у свою чергу, прагне скоріше отримати товар, сплатити менше валюти і, по можливості, максимально відтягнути платіж, тобто домогтися від продавця надання комерційного кредиту.

Вибір валютно-фінансових і платіжних умов контрактів залежить від багатьох чинників, зокрема від характеру економічних і політичних відносин між країнами, наявності або відсутності міждержавних угод, кон’юнктури ринку і перспектив його розвитку, традицій та звичаїв торгівлі даним товаром, норм національного законодавства, міжнародних правил і конвенцій, які регулюють розрахункові відносини, тощо.

Якщо укладенню зовнішньоторговельного контракту передує міждержавна угода (наприклад, про порядок поставки і проведення платежів), яка має деякі загальні валютно-фінансові умови, то в контракті доцільно посилатися на таку угоду. Це дуже важливо з погляду вирішення спорів, що можуть виникнути між сторонами в ході виконання контракту.

Валютно-фінансові та платіжні умови охоплюють такі основні елементи: валюту ціни і спосіб визначення ціни; валюту платежу, курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони не збігаються; умови розрахунків; форми розрахунків та банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватись (Рис. 5.1).

Рис. 5.1. Основні елементи валютно-фінансових умов зовнішньоторговельного контракту. Джерело: [24].

Від вибору валюти ціни та валюти платежу залежить значною мірою валютна ефективність угоди.

Валюта ціни — це валюта, в якій визначається ціна контракту. При виборі валюти ціни враховуються міжнародні традиції торгівлі даним товаром, умови міждержавних угод. При укладенні зовнішньоторговельного контракту ціна товару може бути зафіксована в будь-якій вільно конвертованій валюті: країни продавця, країни покупця або третьої країни. Якщо між країнами укладена угода про порядок розрахунків за клірингом, то ціна товару встановлюється у тій валюті, яка прийнята для клірингових розрахунків. Для українських зовнішньоторговельних організацій вибір валюти ціни складніший через обмежене використання гривні в зовнішніх операціях. Як свідчить практика, основною валютою ціни в розрахунках за українським експортом є американський долар. Водночас в імпортних операціях як валюта ціни часто використовуються вільно конвертовані валюти інших розвинутих країн. Це зумовлено прагненням продавців отримати свої національні валюти.

Експортні та імпортні контрактні ціни досить різноманітні і залежать від додаткових витрат, які включаються в них у міру просування товарів від експортера до імпортера. У міжнародній практиці існує п’ять способів визначення цін товарів.

Тверда фіксація, за якої установлені ціни не підлягають змінам під час виконання умов контракту. Спосіб твердої фіксації ефективний при відносній стабільності цін на світових ринках на відповідну групу товарів. Він досить поширений при короткотермінових поставках, проте може бути використаний і в угодах з більш тривалим терміном поставки, особливо у разі повторних контрактів із перевіреними партнерами.

При підписанні контракту обумовлюється принцип визначення ціни (наприклад, на основі котирувань того чи іншого товарного ринку на день поставки), а сама ціна встановлюється в процесі виконання угоди. Цей спосіб визначення ціни застосовується тоді, коли виявляється тенденція до підвищення ринкових цін на товар.

Похідним від двох попередніх способів є спосіб встановлення рухливої ціни, коли ціна твердо фіксується в момент укладення контракту, проте може бути переглянута, якщо узгоджені сторонами показники знизилися (наприклад, індекс цін, світова ціна тощо) на більшу величину, ніж про це обумовлено в контракті. Прикладом може бути перегляд контрактної ціни у випадку зміни ринкової ціни товару порівняно з контрактною більше ніж на 5%.

Змінна ціна залежно від зміни елементів витрат. Вона розраховується в момент виконання контракту шляхом перегляду базисної ціни з урахуванням змін ціноутворюючих елементів, (зокрема витрат виробництва), під час виконання контракту. Вона застосовується у разі продажу продукції, яка має тривалі строки постачання (здебільшого складного комплектного обладнання).

При змінних цінах у контракті встановлюються: базисна ціна та її структура, момент початку зміни ціни, спосіб і момент розрахунку остаточної ціни, межа зміни (допустимий максимум і мінімум відхилення ринкової ціни від контрактної). Межа зміни, що перевищує 15—20% базисної ціни, не вигідна імпортеру.

Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, а частина встановлюється в змінній формі.

Вибираючи валюту ціни, важливо врахувати вид товару. Відповідно до правил світової торгівлі сьогодні валюти ціни на окремі види товарів не є предметом узгодження, навіть якщо ця валюта не задовольняє повною мірою ні продавця, ні покупця. Ціла низка товарів, у тому числі сировина, продається на світових ринках за стандартними умовами постачання, розробленими Генеральною угодою про тарифи і торгівлю (ГАТТ), а також міжнародними асоціаціями експортерів та імпортерів розвинутих країн. Умови торгівлі цими товарами (ціни, валюта платежу, валютні та багатовалютні застереження в контрактах) та оформлення зовнішньоторговельних документів (передусім рахунків-фактур і страхових документів) підпорядковуються строгим правилам. Зокрема, ціни на сиру нафту, газовий конденсат, цукор-сирець, каву, кольорові метали, вироби зі шкіри котируються в доларах США. В англійських фунтах стерлінгів котируються ціни на західноєвропейських товарно-сировинних біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, кольорові метали, каучук. Згідно з порядком котирування на біржах, де встановлюються ціни товарів, визначається валюта платежу.

Валюта платежу — це валюта, в якій оплачується зобов’язання покупця (імпортера). Якщо валютні курси нестабільні, то ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж — у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігаються, то в контракті вказується курс перерахунку першої на другу (або за паритетом, який фіксується МВФ на базі СДР, або за ринковим курсом валют).

У контракті встановлюються умови перерахунку:

- курс відповідного виду платіжного засобу — телеграфного або банківського переказу за платежами векселями чи без них;

- час коригування (наприклад, напередодні або в день платежу) на відповідному валютному ринку (продавця, покупця або третьої країни);

- обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок: як правило, це середній курс дня, іноді курс продавця або покупця на час відкриття або закриття валютного ринку.

Важливе значення має час перерахунку. Його неправильне встановлення може призвести до великих втрат унаслідок зміни валютних курсів. Однією з найбільших помилок, яка часто трапляється, є перерахунок валют за курсом дня укладення контракту. У разі нестабільності валюти платежу та її тенденції до девальвації, екпортер може зазнати великих збитків у момент платежу. Наприклад, імпортер з України 15 січня 2001 р. підписує контракт з постачальником із Росії на суму 1,5 млн російських рублів. У цей день обмінний курс гривні та рубля дорівнює 0,19 грн за 1 рос. руб. Курс обміну фіксується в контракті, отже, імпортер вважає, що він заплатить 7 894 736 млн грн. Однак у день, коли настає дата платежу, обмінний курс дорівнює 0,15 грн за рос. руб. (тобто гривня подешевшала відносно рубля), й імпортер мусить уже заплатити 10 млн грн. Збитки імпортера дорівнюють 2 105 264 грн.

Незбіг валюти ціни і валюти платежу — один з найпростіших методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, англійський фунт стерлінгів) знизився, то сума платежу (у німецьких марках) пропорційно зменшується, і навпаки. Для експортера (кредитора) існує ризик зниження курсу валюти ціни, а для імпортера (боржника) — ризик її підвищення.

Окрім правильного вибору валюти ціни і валюти платежу, підприємства (фірми) можуть використовувати й інші засоби, спрямовані на страхування валютних ризиків. До таких засобів відносять: можливість зміни термінів платежу за контрактом, збалансованість грошових вимог і зобов’язань, валютно-товарні застереження, бартерні угоди, включення розміру можливих збитків у ціну. Крім того, активну участь у процесі страхування валютних ризиків беруть банки, які здійснюють хеджування шляхом укладення форвардних і опціонних угод, а також обліково-дисконтних, факторингових і форфейтингових операцій, які захищають клієнта не тільки від ризику валютних коливань, а й від неплатоспроможності боржника.

Умови платежу визначають порядок і строки оплати вартості товару, який зазначений у зовнішньоторговельному контракті. Вони установлюються індивідуально. Вибір умов платежу залежить від сили партнерів на ринку. При обговоренні сторонами умов платежу дуже важливим є погодження таких питань:

- коли належить робити платіж (наприклад, до, у момент чи лише після поставки товару);

- у який спосіб має бути здійснено платіж (форма розрахунків);

- де він повинен бути здійснений.

Аналіз міжнародної торгівлі свідчить, що найбільшого поширення набули два основні способи торговельних розрахунків: на умовах негайного платежу й оплати в розстрочку. Крім того, часто виділяють дві додаткові платіжні умови — комбінований платіж і кредит з опціоном негайного платежу. Виділяти два останні у самостійні умови недоцільно, оскільки вони є лише похідними від основних платіжних умов.

Традиційно залежно від домовленостей контрагентів, а також специфіки товарів, що продаються, імпортер здійснює негайний платіж за однією з таких умов:

а) після отримання підтвердження про закінчення відвантаження товару в порту відправлення;

б) при врученні імпортеру комплекту товарних документів з наданням для оплати кількох пільгових днів і годин;

в) при прийманні товару імпортером у порту призначення.

Практика проведення міжнародних розрахунків свідчить, що за умови негайної оплати товару імпортеру та його банку надається 3—5 пільгових днів для ознайомлення з товаророзпорядчими документами і здійснення платежу, якщо інші умови не зазначені в контракті та платіжних інструкціях експортера. При цьому максимальний строк перевірки документів у банку — сім днів. У міжнародній практиці досить часто затримується негайний платіж на кілька днів з різних причин: територіальна віддаленість контрагентів та їхніх банків, необхідність здійснення платежів через треті банки, затримання оплати з вини імпортера. Проте, з банківського погляду, негайним вважається платіж, на здійснення якого витрачено часу не більше, ніж необхідно для опрацювання контрагентами та їхніми банками платіжних документів.

Міжнародні розрахунки переплітаються з обміном валют і наданням кредитів зовнішньоторговельними партнерами одне одному. У цьому проявляється зв’язок міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій. У світовій торгівлі широко використовується комерційний кредит, який реалізується через надання продавцем покупцю відстрочки платежу за поставлений товар.

Розстрочка платежу передбачає взаємозв’язок торговельної та кредитної угод. Закінчення торговельної операції збігається з початком кредитної угоди, яка, у свою чергу, буде завершена погашенням підприємством-боржником заборгованості за позичкою. Особливість розстрочки платежу в тому, що угода позики не є головною метою. Вона лише супроводжує угоду з купівлі-продажу товару.

Покупці з ряду причин вдаються до відстрочення платежу частіше, ніж до отримання банківського кредиту для негайної оплати товару. Це пояснюється тим, що банківський кредит часто є дуже дорогим і не завжди доступним. Дійти до взаємної домовленості з партнерами завжди легше, особливо у разі тривалого і плідного співробітництва. Прагнення покупця платити у розстрочку обумовлено його бажанням негайно отримати право власності на матеріальні цінності, на їх використання у виробництві або для перепродажу, тоді як платіж для погашення заборгованості він може здійснити пізніше.

Ефективність виконання зовнішньоторговельних контрактів залежить від правильного вибору форми розрахунків. Під формою розрахунків у зовнішній торгівлі розуміють способи оформлення, передання й оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, які використовуються в міжнародній комерційній і банківській практиці. Основними формами розрахунків, які використовуються в міжнародній торгівлі, є документарний акредитив та документарне інкасо, банківський переказ, платіж на відкритий рахунок та авансові платежі.

Важливим моментом при обговоренні умов платежу є вибір країни, де буде здійснюватись платіж. Адже значний вплив на міжнародні розрахунки має валютне та зовнішньоторговельне регулювання. Якщо в цих сферах є значні обмеження, то швидке та ефективне проведення розрахунків майже неможливе. Крім цього, негативний вплив на швидкість проведення міжнародних розрахунків має платіжна система та розрахункова дисципліна, які, наприклад у багатьох країнах СНД, перебувають на низькому рівні. Так, у Росії, Україні та в інших країнах дуже часто спостерігається ситуація, коли комерційні банки навіть при отриманні вчасно платіжних документів, зараховують кошти на рахунок своїх клієнтів зі значними затримками, що негативно впливає на розвиток відносин між торговельними партнерами.

Особливу увагу потрібно приділяти валютним ризикам, що виникають під час експортно-імпортних операцій і продажі товарів у кредит у випадку зміни курсу іноземної валюти відповідно до національної чи внаслідок падіння її купівельної спроможності через погіршення умов торгівлі.

Захисні застереження застосовують для зменшення валютних ризиків. Є два їх типи: двосторонні й односторонні. У першому випадку здійснюють перерахунок сум платежу при зміні валюти платежу. Застосовують цей метод переважно у торгівлі з країнами, що розвиваються. Односторонні зазвичай використовують у торгівлі з розвиненими країнами; на їх основі також перераховують суму платежу. Застереження може бути одновалютним за умови, що валюти ціни і платежу однакові та визначені залежно від курсу іншої валюти.

При мультивалютному застереженні суму грошових платежів уточнюють залежно віл зміни середньоарифметичного курсу кількох валют.

Індексне застереження застосовують для запобігання зниженню купівельної ціни валют. Сума платежу зміниться залежно від динаміки індексу цін. Іноді використовують "плинні" ціни, тобто враховують зміни ціни товару і суми платежу відносно руху ринкових цін на певний товар.

Банки можуть здійснювати страхування валютних ризиків на основі висунення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті (хеджування). Одним із методів хеджування є укладання термінових валютних угод чи проведення форвардних операцій, під час яких банк чи торгова фірмо купує якусь валюту за спот-курсом - поточним курсом готівкових валютних угод - і одночасно продає за форвард-курсом, що, як правило, відрізняється від попереднього. Можна провести протилежні операції: здійснити форвардну купівлю однієї валюти і продаж іншої за спот-курсом.

Якщо спот-курс нижчий від форвард-курсу, то цю різницю називають премією, а якщо перший виший за другий – дисконтом.

Наведемо приклад хеджування з метою страхування експортера, який повинен через три місяці отримати плату в доларах США. Експортер звертається до банку з проханням про страхування. Банк, знаючи про надходження в доларах, через три місяці відраховує покупцю цю суму і просить на неї кредит терміном на три місяці. Долари реалізують, наприклад, за французькі франки, й отриману суму кладуть на тримісячний страховий депозит. У випадку зниження курсу долара до франка експортер не зазнає збитків завдяки форвардній угоді. Потім банк викуповує долари з їх появою за повним курсом, розраховується з кредитором та експортером і завдяки депозитові не зазнає втрат [25].

Використовують також валютні опціони – привілеї, які отримує при сплаті премії одна сторона (банк, фірма) з метою надання іншій права купити чи продати валюту за узгодженим курсом у будь-який день упродовж певного періоду або відмовитись від угоди без відшкодування збитків. Валютний опціон дає його покупцеві право вибору між виконанням угоди чи відмовою від виконання зобов'язань при укладанні відповідних умов.

Щоб не зазнати збитків від коливання курсу проводять ф'ючерсні операції з іноземною валютою – термінові угоди, за якими здійснюють купівлю-продаж валюти за зафіксованим у момент укладення угоди курсом. Операцію реалізовують за певний проміжок часу в 1–3 роки. Зазвичай ф'ючерсні операції не закінчуються наданням готівкових засобів, оскільки їх метою є хеджування. Якщо б продаж валюти не відбувався, то у випадку зниження курсу сторона зазнавала б прямих збитків.

2. На міжнародну торгівлю істотно впливають валютні курси, які визначають конкурентну вартість товарів на національному і міжнародному ринку. Вплив валютного курсу відображається у цінових співвідношеннях експорту й імпорту, а це, у свою чергу, викликає зміни у внутрішньоекономічній ситуації та коригує діяльність фірм, що працюють на експорт та/або конкурують з імпортом [26].

Суб'єкти господарської діяльності, використовуючи валютний курс, мають можливість порівняти свої виробничі витрати з цінами світового ринку. Валютний курс впливає на прибуток підприємців і конкурентоспроможність їх продукції на міжнародному ринку.

З огляду на численні чинники валютні курси не можуть бути абсолютно незмінними протягом тривалого часу, проте їх різкі коливання не можна вважати позитивним явищем. Валютні курси є індикатором нестабільності міжнародних економічних відносин загаломі валютно-кредитних та фінансових зокрема.

Знецінення національної валюти вигідне експортерам і невигідне імпортерам. У разі такої ситуації експортери мають можливість знизити ціни в іноземній валюті на свою продукцію. Експортери одержують премії, обмінюючи одержану іноземну валюту (яка стала дорожчою) на національну валюту (яка стала дешевшою). Свою продукцію експортери реалізують за цінами, що нижчі за середньосвітові. Отже, експортери збагачуються у той час, коли їх країна біднішає.

Зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпорту, оскільки іноземні постачальники змушені збільшувати ціни на свою продукцію, щоб компенсувати втрату надходжень від зниження валютного курсу країн своїх зарубіжних контрагентів. У результаті у країнах, де національна валюта знецінюється, зростають ціни, скорочується імпорт і споживання іноземних товарів, і це загалом негативно позначається на внутрішній економічній кон'юнктурі. Зни-ження валютного курсу посилює тягар зовнішніх боргів, зафіксованих у іноземній валюті, стає невигідною репатріація прибутків, одержаних іноземними інвесторами у валюті країни, в якій вони інвестували. Такі прибутки реінвестують або ж використовують для придбання товарів за внутрішніми цінами країни інвестування з метою їх подальшого експорту.

Якщо валютний курс у країні підвищується, то це негативно по-значається на її експортних галузях. Зміни в обмінних валютних курсах неминуче призводять і до змін у цінах імпортованих та експортованих такими країнами товарів.

Високий валютний курс сприяє розширенню імпорту до такої країни та зростанню надходжень іноземних інвестицій. Збільшується репатріація прибутків від іноземних інвестицій. Реальна сума зовнішнього боргу, зафіксована в іноземній валюті, скорочується.

Обмінний валютний курс є своєрідною палицею на два кінці. Зрозуміло, що уряди окремих країн можуть піддатися спокусі використати обмінний курс для вирішення певних проблем. Існує багатий арсенал заходів завищення і заниження валютного курсу. Завищення курсу національної валюти означає його офіційне встановлення на рівні, що перевищує паритетний. Занижений курс, навпаки, встановлюється на рівні, що менший за паритетний.

У зв'язку з валютним курсом слід згадати і про інфляцію. Якщо темпи інфляції перевищують темпи зниження валютного курсу, то (за інших однакових умов) зростає імпорт товарів з метою їх продажу за високими цінами. Якщо ж зовнішнє знецінення валюти інтенсивніше за внутрішнє, то створюються умови для так званого валютного демпінгу.

В окремих країнах може використовуватись кілька валютних курсів для різних учасників зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, у сфері комерційних операцій застосовується офіційний валютний курс, а щодо міжнародного руху капіталу — ринковий. Практика свідчить, що валютний курс за комерційними операціями, як правило, занижений. Уряди вдаються до таких маніпуляцій, щоб пожвавити економіку та підвищити конкурентоспроможність екс-порту. У такій країні зростає виробництво, однак скорочується споживання, підвищуються внутрішні ціни, що негативно позначається на добробуті населення.

Штучне підтримання постійного валютного курсу, рівень якого значно розбігається з паритетним, також може призвести до серйозних негативних наслідків (приклад банкрутства Аргентини [27]).

Зміни валютних курсів викликають перерозподіл між країнами тієї частини сукупного суспільного продукту, що реалізується у сфері міжнародної торгівлі.

Прихильники механізму плаваючих валютних курсів вважають, що вільне коливання валютних курсів адекватно реагує на попит і пропозицію іноземних валют, автоматично коригує дефіцит і активи платіжних балансів. Плаваючі валютні курси значно впливають на ціноутворення, інфляцію, міжнародний рух капіталу (передусім короткотермінового). Надходження спекулятивного іноземного капіталу ("гарячих грошей" — hot money) до країни, що підвищила курс своєї національної валюти, використовується урядами для прискорення економічного розвитку та покриття дефіциту державного бюджету.

Такий взаємозв’язок може бути пояснений певними теоріями [28]: теорією еластичності, дохідно-абсорбційним і монетарним підходами.

Головним постулатом теорії еластичності, над якою не одне десятиліття працювали такі науковці, як А. Крюґер, А. Маршалл, Л. Метцлер, Дж. Робінзон, є теза про те, що в довгостроковому періоді номінальна девальвація обмінного курсу поліпшує торговельний баланс, хоча у короткостроковому періоді можна спостерігати негативні ефекти (ефект J-кривої: відразу ж після девальвації - в миттєвий і короткостроковий період - обсяги чистого експорту, надходження інвалюти знижуються, валютний курс продовжує падати; у середньостроковому і довгостроковому періоді ситуація змінюється на протилежну, динаміка всіх цих показників стає позитивною. Якщо відобразити її траєкторію на малюнку (показники - по вертикалі, час - по горизонталі), то вона опише шлях, що формою нагадує букву "джей").

У загальному вигляді механізм впливу обмінного курсу на торговельний баланс із позицій теорії еластичності виглядає таким чином: при знеціненні національної валюти (девальвації) експортні ціни на вітчизняну продукцію знижуються, підвищуючи її конкурентоспроможність на міжнародному ринку.

Це викликає зростання попиту з боку іноземних покупців на продукцію даної країни і призводить до розширення експорту, водночас збільшуються ціни на імпортну продукцію у зв'язку зі зростанням курсу національної валюти й бажанням імпортерів не втратити свій прибуток від девальвації. Дорога імпортна продукція стає менш привабливою для покупців, отже попит на неї зменшується. Внаслідок цього торговельний баланс країни з валютою, яка мала тенденцію до знецінення, повинен поліпшитися. При зміцненні національної валюти (ревальвації) зростають ціни на експортну продукцію, через що зменшується її конкурентоспроможність на світових ринках. Імпорт усередині країни розширюється, спричиняючи погіршення торговельного балансу.

Описаний механізм ліг в основу так званої умови Маршалла-Лернера, яка показує, що ефект від знецінення валюти буде позитивним, якщо сума абсолютних значень еластичності внутрішнього попиту на імпорт і зовнішнього — на експорт — більше одиниці. Тобто торговельний баланс урівноважиться, якщо:

1) порівняно висока еластичність експортного попиту стимулює таке збільшення експорту, що його загальна вартість перекриває загальну вартість імпорту, навіть у разі скорочення його фізичних обсягів за рахунок зростання внутрішніх цін, обумовленого знеціненням обмінного курсу;

2) доволі висока еластичність імпортного попиту викликає скорочення фізичних обсягів імпорту в тій самій пропорції, що і зростання імпортних цін, і приводить до незначного зростання загальної вартості імпорту, яке нейтралізується невеликим збільшенням вартості експорту.

Проте ця закономірність проявляється за умови існування певних обмежень і передбачає:

- необов'язковість поліпшення торговельного балансу навіть у разі, якщо сума еластичностей експортного й імпортного попиту більше одиниці;

- гнучкість експортних та імпортних цін (зміни валютного курсу повністю включаються до цін);

- симетричне реагування експортних та імпортних цін на коливання обмінного курсу; - наявність механізму досконалої конкуренції.

Аналіз практики впливу валютного курсу на економічну рівновагу дав можливість науковцям довести, що девальвація в короткостроковому періоді не приводить до поліпшення торговельного балансу країни, оскільки ціни змінюються в меншій пропорції, ніж курс, і реагують на його коливання з відповідним лагом. У свою чергу, лаги у змінах експортних та імпортних цін є асиметричними, тому торговельний баланс упродовж деякого часу після девальвації (6—8 кварталів) може погіршуватися (ефект J-кривої).

Незважаючи на умовність підходу, заснованого на принципах еластичності, та на всі припущення, які приймаються до виконання тих чи інших положень концепції, в цілому потрібно наголосити, що теорія еластичності вказує на низку основоположних принципів взаємодії валютного курсу, цін і торговельного балансу. Для більш детального моніторингу наслідків знецінення валюти та їх урахування в економічній практиці теорію еластичності почали розглядати в комплексі з іншими підходами, одним із яких є дохідно-абсорбційний (С. Александер, Дж. Мід, А. Харберґер), іншим — монетарний (Р. Дорнбуш, Р. Манделл, Дж. Френкель).

Дохідно-абсорбційний підхід передбачає дослідження взаємозв'язку між торговельним балансом і макроекономічними ефектами, які виникали внаслідок скорочення внутрішнього споживання відносно обсягів виробництва. Зростання доходів усередині країни призводить до погіршення торговельного балансу через зростання попиту на імпорт, тоді як унаслідок збільшення доходів у країнах- партнерах збільшується попит на експорт.

Проте в останні роки встановлено, що зворотний взаємозв'язок між зростанням доходів у країні й торговельним балансом не є апріорі заданим, оскільки збільшення внутрішніх доходів сприяє зростанню попиту як на імпорт, так і на експорт у разі, якщо виробництво експортних товарів більшою мірою залежить від імпорту. Більше того, зростання доходів усередині країни може бути викликано збільшенням виробництва продукції, яка заміщує імпорт. У цьому разі імпорт скорочуватиметься.

У зазначеному підході, крім ефекту доходу, фігурує чинник прямого впливу девальвації на абсорбцію. С. Александер вважав, що абсорбція — це те, що споживається всередині країни. Вона має особливе значення в тих випадках, коли знецінення валюти може призвести до значного зростання темпів інфляції. Девальвація спричиняє підвищення цін на імпорт, особливо у випадках, коли ступінь відкритості економіки є достатньо високим, тобто імпорт становить велику частку у ВВП. Таке зростання пов'язують із особливістю гнучкості цін, які більше схильні до зростання, ніж до зниження.

Тому, коли після девальвації валюти з тих чи інших причин здійснюватиметься ревальвація, загальний рівень цін у країні не знизиться. При цьому в разі періодичного знецінення або зміцнення курсу валюти у країні відбуватиметься постійне зростання цін.

Для отримання зростання інфляції здійснюють політику дорогих грошей, а саме жорсткий контроль за показником грошової маси. При її скороченні зростання цін спричиняє зниження реальної вартості грошових активів домашніх господарств і фірм. Якщо економічні суб'єкти бажають залишити свій дохід на незмінному рівні, то зростання цін робить їх більш економними, що викликає скорочення абсорбції, яке, у свою чергу, сприяє поліпшенню торговельного балансу. Проте в цьому разі може виникнути й зворотна ситуація; побоюючись подальшого знецінення своїх активів економічні суб'єкти збільшать споживання, отже, відбуватиметься погіршення торговельного балансу.

Описаний у загальних рисах дохідно-абсорбційний підхід, на думку науковців, має більше переваг, оскільки на відміну від теорії еластичності дає можливість розглядати економіку в цілому.

Основоположники монетарного підходу в дослідженнях виходили з того, що платіжний баланс є суто грошовим феноменом. Відповідно до цього підходу дефіцит платіжного балансу, що традиційно розглядали як результат підвищеного попиту на товари, послуги й активи, насправді зумовлюється підвищеним попитом на гроші або їх пропозицією. Тому девальвація, яка викликає зниження реального попиту на гроші, поліпшує платіжний, а отже, і торговельний баланси.

Усі дослідження, в яких здійснюється аналіз впливу динаміки обмінного курсу на торговельний баланс, поділяються на дві групи, які:

- емпіричним шляхом не підтвердили існування довгострокової залежності між змінами обмінного курсу й торговельним балансом, а також не встановили ефекту J-кривої (П. Вілсон, Дж. Йеллен, С. Махдаві, М. Рахман, А. Роуз, А. Сохрабіан); - підтверджують позитивний вплив девальвації валюти на торговельний баланс у короткостроковому й довгостроковому періодах, а також виникнення в тому чи іншому випадку ефекту J-кривої (П. Кале, А. Лал, Т. Ловінгер, О. Онафовора).

Російський учений М. Єршов, досліджуючи вплив зміни обмінного курсу долара на торговельний баланс США, дійшов висновку, що знецінення американської валюти привело до поліпшення балансу в довгостроковому періоді. Крім цього, з допомогою математичних моделей він довів, що одразу після знецінення валютного курсу торговельний баланс погіршується ще упродовж 4—6 місяців, після чого тенденція змінюється на протилежну. Подібне явище викликає асиметрична реакція цін на коливання курсу (прояв J-ефекту).

Аналізуючи ситуацію у зовнішній торгівлі США другої половини 1990-х років, М. Єршов дійшов висновку, що в сучасних умовах збільшилися лаги між змінами курсу й торговельним балансом, що свідчить про ослаблення впливу валютних курсів на торгівлю та існування інших чинників, які модифікують механізм зв'язку "валютний курс — торговельний баланс". Такими чинниками можуть бути величина критичного імпорту для держави й цінова кон'юнктура світових товарних ринків. З таким висновком важко не погодитись.

Зокрема, якщо імпорт має стратегічне значення (наприклад, енергоносії) для країни й попит на нього не зменшується навіть за умови зростання цін, імпортні закупівлі скорочуються неадекватно зростанню цін. Тому загальна вартість імпорту при знеціненні валюти збільшиться, що призведе до погіршення торговельного балансу. Подібна ситуація може виникнути і з експортом. Зниження цін не завжди викликає пропорційне зростання зовнішнього попиту, і тоді надходження валютної виручки зменшуються, що знову негативно вплине на торговельний баланс.

Крім цього, кон'юнктура товарних ринків істотно впливає на величину експорту продукції та ціноутворення на неї. Якщо кон'юнктура ринку сприятлива і продукція користується великим попитом (наприклад, енергоносії, металопродукція, машини й обладнання тощо), то незалежно від девальвації національної валюти фізичні обсяги експорту зростатимуть.

Разом із тим дослідження М. Єршова засвідчують, що роль валютного фактора у зовнішній торгівлі не втратила свого значення. Більше того, на думку науковця, усі основні закономірності впливу обмінного курсу на зовнішню торгівлю існують і сьогодні.

Дослідження впливу обмінного курсу на торговельний баланс Білорусії І. Точицької показали, що в короткостроковому й довгостроковому періодах девальвація національної валюти приводить до поліпшення торговельного балансу.

При цьому також проявляється ефект кривої, але його дія спостерігається на дуже малому проміжку часу й зумовлюється існуванням лагів у часі, протягом якого виробники і споживачі пристосовуються до нових цін, а також тим, що експортні й імпортні ціни змінюються різною мірою. Таким чином, науковець дійшла висновку, що знецінення або зміцнення обмінного курсу національної валюти може використовуватись як ефективний інструмент для поліпшення торговельного балансу країни й підвищення її конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Дослідження впливу валютного курсу на торговий баланс України О.І. Береславської довели, що зміни валютного курсу впливають на ціну всіх вітчизняних товарів — як тих, що експортуються, так і тих, що продаються на внутрішньому ринку, де вони конкурують із імпортними товарами. Для вітчизняних товаро-виробників та економіки загалом підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому ринку має не менш важливе значення, ніж на зовнішньому, а в окремих ситуаціях посилення конкурентних позицій вітчизняних товарів усередині країни може мати більш важливе значення, ніж за її мерами.

Якщо у структурі експорту переважають сировинна продукція чи товари з низьким рівнем переробки, а природні запаси відповідної сировини обмежені, то зниження імпорту за рахунок посилення конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок маніпулювання валютним курсом є доцільнішим і вигіднішим для економіки, ніж нарощування експорту цієї продукції таким самим шляхом. Зокрема, позитивне сальдо торговельного балансу можна збільшувати шляхом скорочення імпорту з одночасним зменшенням витрат запасів сировинних ресурсів, розширенням внутрішнього споживання, збільшенням зайнятості тощо.

Різноспрямований вплив зміни валютного курсу на торговельний баланс відбувається таким чином: девальвація позитивно впливає на динаміку експорту й негативно — на динаміку імпорту, а ревальвація — негативно на динаміку експорту й позитивно — на динаміку імпорту, а також істотно ускладнює й обмежує використання їх у регулятивній практиці.

Стимулюючий вплив девальвації на збільшення експорту і скорочення імпорту протягом 1993—2001 років в Україні проявився не досить чітко. Курс гривні знижувався впродовж шести років, а експорт зменшувався лише у 1998—1999 роках. При знеціненні гривні щодо долара США (1995—2001 роки) майже втричі обсяг експорту збільшився лише на 23,4 % (у 2001 році щодо 1995-го), імпорту — на 12 %. Беручи до уваги не дуже виражену тенденцію до зростання експорту у 1996— 2000 роках та зважаючи на темпи падіння гривні у цьому періоді, слід визнати, що девальвація національної валюти не привела до істотного поліпшення торговельного балансу.

У роки найвищої девальвації (1998—1999) збільшення обсягів експорту не спостерігалося взагалі, натомість відбувалось істотне його скорочення. І хоча з 1999-го спостерігається позитивне сальдо торговельного балансу, його обсяг не є адекватним рівню девальвації національної валюти. Виходячи з цієї тенденції, можна зробити висновок про те, що в досліджуваний період спрацював ефект J-кривої.

Досить чутливою до девальваційних процесів виявилася динаміка імпорту: його обсяги скоротилися більше, ніж зменшився експорт, особливо у 1999 році, що сприяло появі позитивного сальдо торговельного балансу (вперше за досліджуваний період). Поряд із цим знецінення гривні у 1998—1999 роках у 2,7 раза, на жаль, мало й інші наслідки: було нанесено нищівного удару по фінансових активах суб'єктів господарської діяльності й доходах громадян, у таких же масштабах відбулося зменшення реального значення всіх показників, які характеризують економічний розвиток (ВВП на одну особу населення в доларовому обчисленні, капітали комерційних банків тощо), збільшилися бюджетні видатки на обслуговування зовнішнього боргу.

Упродовж періоду помірної девальвації (1996—1997, 2000—2004 роки) чутливість динаміки експорту виявилася досить високою: на 1 % девальвації припадало 3—4 % зростання експорту. Динаміка імпорту була малочутливою, а його обсяги усупереч девальваційному тиску зростали.

Динаміка імпорту товарів і послуг у 1995— 2004 роках, визначеного в іноземній валюті, була неадекватною динаміці девальвації гривні: у 1996,1997 і 2000—2004 роках імпорт зростав, незважаючи на знецінення гривні, а у 1998—1999-му скорочувався, утім значно повільніше, ніж девальвувала гривня.

Розбіжності в динаміці імпорту й девальвації обмінного курсу гривні підтверджують висновок М. Єршова про модифікацію механізму взаємозв'язку "валютний курс — торговельний баланс" за рахунок включення до нього інших факторів. Слабка реакція імпорту на знецінення національних грошей зумовлена тим, що попит на енергоносії, сировину, матеріали й комплектуючі не зменшився, оскільки не мав альтернативи на внутрішньому ринку. Імпорт цих товарів здійснювався навіть при зростанні цін.

Скорочувався лише імпорт товарів широкого вжитку, які могли бути замінені аналогічними товарами вітчизняного виробництва, але це скорочення не могло відчутно вплинути на загальну динаміку імпорту в бік його зниження. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що поставки в Україну багатьох видів імпортних продуктів було монополізовано (нафтопродукти, газ тощо) і вітчизняні підприємства не мали можливості диверсифікувати їх купівлю на світовому ринку. Такі постачальники намагались утримувати, а то й підвищувати контрактні ціни, незважаючи на скорочення платоспроможності українських імпортерів. Це, у свою чергу, погіршувало їх фінансове становище й поглинало той девальваційний потенціал, який товаровиробники накопичували як експортери.

Ревальвація гривні (2004—2005 роки, І півріччя 2008-го) негативно позначилася на темпах зростання експорту за відповідний період і стимулювала зростання фізичних обсягів імпорту. Починаючи з 2005 року, позитивне сальдо торговельного балансу зменшувалось і у 2006 році стало від'ємним (-1,617 млрд дол. США). Проте динаміка зростання експорту протягом 2006—2008 років виявилася нечутливою до процесів зміцнення гривні, що свідчить про наявність лагів між темпами зміцнення курсу гривні й динамікою торговельного балансу. Крім цього, високі ціни на металопродукцію на світових ринках деякий час підтримували позитивну динаміку темпів зростання українського експорту.

Фіксація курсу гривні у 2006—2007 роках і високий рівень інфляції істотно знизили конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що призвело до прискорення темпів зростання імпорту. Порівняно з 2006 роком імпорт зріс на 12,8 в. п. у 2007-му, а від'ємне сальдо торговельного балансу збільшилось у 3,6 раза і становило за відповідний період -5,918 млрд дол.

Відсутність прямої залежності між динамікою експорту й імпорту в Україні та динамікою курсу гривні в досліджуваному періоді пояснюється кількома причинами:

По-перше, довгострокова девальваційна політика в Україні спровокувала посилення у країнах-контрагентах нецінових способів захисту ринків від товарів традиційного українського експорту. На товари, які імпортувалися з України, запроваджувався податок на додану вартість і встановлювалося мито (Росія), здійснювались антидемпінгові розслідування, зокрема, у США, Китаї та інших країнах. Через це український експорт упродовж 1997—2000 років мав тенденцію до скорочення, а потенціал цінової конкуренції, який забезпечувала політика девальвації, був просто заблокований і не міг повноцінно спрацювати.

По-друге, більшість українських експортерів перебувала у великій залежності від імпорту, споживаючи імпортовані енергоносії, сировину, комплектуючі тощо. В умовах обвального зниження курсу гривні, хронічної платіжної кризи, високої енергетичної залежності від зовнішніх ринків додаткові девальваційні витрати цих підприємств на імпорт випереджали за термінами й обсягами формування їх додаткових доходів від експорту, що погіршувало фінансовий стан підприємств і не стимулювало нарощення експорту.

По-третє, стрімкі темпи знецінення курсу гривні щодо долара США (у 2,7 раза) протягом дворічного періоду провокували девальваційні очікування суб'єктів господарювання, що не стимулювало підприємства-експортери збільшувати експорт, а, навпаки, підживлювало подальші очікування девальваційного ресурсу. Показовим є 2000 рік — при зниженні темпів девальвації до 104,2 % (у 1998-му — 180,5 %, у 1999-му - 152,2 %) тенденція до зростання експорту змінилася на тенденцію до його зменшення, що тривало й у 2001 році;

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо: політику девальвації та ревальвації гривні регулятивні органи влади можуть застосовувати як ефективний інструмент для поліпшення торговельного балансу країни й підвищення її конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Разом із тим обсяги експорту й імпорту є занадто високими відносно ВВП, що спричиняє надмірну залежність економіки України від кон'юнктури світового ринку.

Це значно ускладнює макроекономічну ситуацію в Україні, робить національну валюту надто чутливою до будь-яких коливань на міжнародних ринках, що, у свою чергу, становить певну загрозу перспективам її економічного зростання. Отже, і з цієї причини тривала девальвація як усвідомлена політика, спрямована на підтримку конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, викликає певні сумніви в її доцільності.

3. Сучасна система національних форм регулювання зовнішньої торгівлі являє собою доволі складну сукупність контролюючих, регулюючих і стимулюючих заходів, які можна класифікувати за такими критеріями: місце виникнення (застосування) регулюючих оптимізаційних заходів; походження інструментів регулювання; об'єкт регулювання (експорт або імпорт); характер впливу на об'єкт регулювання. За місцем виникнення інструменти регулювання міжнародної торгівлі поділяються на три основні групи: превентивне правове регулювання, прикордонне регулювання та заходи з обмеження продажу і споживання іноземних товарів (рис. 5.2.).

Валютно–кредитне регулювання стосується всіх стадій здійснення експортно–імпортної угоди. Така система діє цілеспрямовано: обмеження передбачаються в міжнародних угодах і національних правових нормах, імпортні обмеження зустрічають товар на кордоні і супроводжують його на всьому шляху до кінцевого споживача. Ці заходи обмежують конкурентоспроможність іноземних товарів на кожному з етапів імпортної угоди (домовленість — ввезення — платіж — продаж усередині країни — споживання). На будь–якому з цих етапів імпорт може бути об'єктом одночасного впливу кількох інструментів, тобто регулювання імпорту має кумулятивний ефект (Табл. 5.1.).

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності мають валютні обмеження, що виступають або фактором стримування розвитку зовнішньої торгівлі й всієї зовнішньоекономічної діяльності, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями і є частиною валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, переклад прибутків, податкових та інших платежів. В зовнішній торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер у цьому випадку зобов'язаний одержати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно позначається в цілому на зовнішній торгівлі країни.

Рис. 5.2. Система національних інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі. Джерело: [29].

Конкретнішими цілями валютного регулювання є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості та ін. Його головним об'єктом є валютний курс національної грошової одиниці, зміна якого істотно впливає на зовнішню торгівлю, платіжний баланс країни, заборгованість та інші явища і процеси.

Вплив валютного контролю на суб’єктів ЗЕД проявляється, у тому числі через механізм валютних обмежень (Рис. 5.3.).

Валютні обмеження — система встановлених у законодавчому або адміністративному порядку нормативних правил, спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та деякими іншими валютними цінностями.

Основними методами валютних обмежень є: заборона вільного продажу і купівлі іноземної валюти; обов'язковий продаж (або здача) іноземної валюти власній державі за офіційнім курсом; регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів (упровадження особливого порядку на цю операцію) та ін.; ліцензування для комерційних банків права здійснювати валютні операції.

Таблиця 5.1.

Кумулятивний ефект дії інструментів регулювання зовнішньої торгівлі (на прикладі імпорту)

Етапи імпортної операції	Ввезення товару через митний кордон	Оплата імпортного товару	Продаж імпортного товару на внутрішньому ринку	Споживання кінцевим покупцем
Інструменти регулювання та їх дія	- Підвищення ціни імпортного товару за допомогою митних тарифів, імпортних податків, зборів; - Пряме кількісне обмеження імпорту	Валютно-кредитні інструменти, які ускладнюють або погіршують умови розрахунків за товар, що постачається	- Внутрішні податки, які підвищують вартість імпортних товарів; - Фінансові пільги і субсидії національним фірмам, котрі здешевлюють місцеві товари	Адміністративні, технічні та інші норми і стандарти, які обмежують використання імпортних товарів і сприяють збільшенню споживання національних товарів

Джерело: [29].

Рис. 5.3. Класифікація валютних обмежень. Джерело: [30].

Ступінь валютних обмежень залежить від комплексу економічних показників: стабільності курсу національної валюти, стану торговельного і платіжного балансів, економічної кон'юнктури та ін. Останнім часом валютні обмеження в більшості країн значно послаблені. Водночас у багатьох державах зберігаються валютні обмеження поточними операціями платіжного балансу, по операціях з рухом капіталів, по термінах обміну іноземної валюти на національну при розрахунках у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами; в деяких країнах (Франції, Італії, Канаді та ін.) заборонено (або потрібний дозвіл) для відкриття рахунків в іноземній валюті всередині країни і за кордоном; у Швейцарії контролюються відсоткові ставки, які виплачують банки за вкладами нерезидентів, купівля іноземцями цінних паперів та ін.

Важливу роль у валютному регулюванні виконує валютне законодавство — сукупність правових норм, які встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями. Ці угоди укладаються всередині країни, між організаціями і особами однієї країни з аналогічними суб'єктами іншої країни. Правовими нормами також передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, і з зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародний туризм, виплату репарацій та ін.

Валютне законодавство розвинутих країн зобов'язує своїх експортерів здавати валютну виручку або депонувати її у спеціальних банках, здійснює регламентацію валютних ринків. Банки цих країн повинні брати дозвіл на надання іноземним позичальникам довготермінових або короткотермінових валютних коштів у національній валюті; валютне законодавство передбачає встановлення режиму валютних рахунків, лімітів вивезення валюти тощо. Так, в Австрії державі відомо адресу кожного постачальника, ціну, обсяг, сертифікацію товарів, а сам експорт контролюють податкові і банківські установи.

Відповідно до українського сучасного валютного контролю і регулювання у сфері міжнародної торгівлі необхідно:

1. перевірити підпадає чи ні товар та обсяг платежу під необхідність отримувати спеціальну ліцензію НБУ на розрахунки за нього у валюті;

2. знати межі перерахунку валютних цінностей за кордон та перелік необхідних документів для здійснення такого перерахунку через певні системи міжнародних платежів для фізичних осіб, фізичних осіб підприємців та юридичних осіб;

3. забезпечити статутом можливість здійснювати зовнішньоекономічну діяльність;

4. знати, що торгівля іноземною валютою на території України резидентами та нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою НБУ, виключно на міжбанківському валютному ринку України;

5. враховувати, що банк, який відкрив розрахунковий рахунок в іноземній валюті, про відкриття такого рахунку повідомляє податковим органам та банку, де клієнт має розрахунковий рахунок в національній валюті.

Для придбання іноземної валюти потрібно надати документи, що підтверджують необхідність цієї операції [31]. Це може бути:

- відповідним чином оформлений контракт на імпорт товарів, робіт або послуг;

- документи, які свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від інвестицій в Україні; документи щодо руху капіталу ліцензованого НБУ;

- документи, що свідчать про правомірність купівлі іноземної валюти для погашення та обслуговування резидентом кредиту, отриманого в іноземній валюті у встановленому порядку в уповноваженому банку.

Операції купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів та з оплатою комісійної винагороди на договірних умовах, при цьому до доручення додаються необхідні документи, що підтверджують характер угоди.

Придбана або зарахована на спеціальний рахунок клієнта іноземна валюта має бути використана у повній відповідності до контракту або інших необхідних документів протягом 5 банківських днів. У випадку порушення цього терміну придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, яка може виникнути при такій операції, спрямовується до державного бюджету України, а негативна курсова різниця зараховується до результатів господарської діяльності резидента.

У випадку, якщо після оплати контракту залишилися кошти, сума яких не перевищує одного біржового лоту, вони повинні бути зараховані на поточний валютний рахунок клієнта. Залишок валюти в сумі, що перевищує один біржовий лот, має бути проданий на найближчих біржових торгах.

Придбання фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України здійснюється:

- під належним чином оформлені угоди (контракти) та інвойсу з юридичною особою;

- для власного вжитку;

- лише за наявності посередника - юридичної особи;

- у безготівковій формі;

- на суму не більше 8000 дол. США.

Основні функції валютного контролю при купівлі іноземної валюти здійснюють уповноважені банки, які повинні отримувати від клієнтів необхідні документи на придбання іноземної валюти та контролювати її цільове використання. Уповноважені банки також здійснюють функції агента валютного контролю при переказуванні іноземної валюти за кордон.

Однією із суттєвих ознак валютного регулювання в нашій державі є терміни розрахунків за експортно-імпортними операціями.

При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках в терміни виплати заборгованостей, що вказані у контрактах, але не перевищують 90 календарних днів від дати митного оформлення продукції, а у випадку робіт, послуг або передачі прав інтелектуальної власності - від моменту підписання акту або іншого документа, які свідчать про їх виконання.

Отримання продукції по імпортних контрактах не повинне перевищувати 90 календарних днів від моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселю на користь постачальника продукції, що імпортується.

Порушення резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями призводить до нарахування пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3% від суми недоотриманої виручки або недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день заборгованості. Нарахування пені здійснюється на підставі вантажних митних декларацій, отриманих на митниці, а також журналу обліку розрахунків за імпортними контрактами.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення строків розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про нарахування пені державну податкову інспекцію за місцем реєстрації резидента, яка, своєю чергою, дає розпорядження на безакцентне списання суми пені з рахунку резидента. Уповноважені банки щомісяця 28 числа перераховують до державного бюджету України (за розпорядженням податкової інспекції) суми нарахованої пені.

Тож, наприклад, якщо підприємство здійснило платіж за продукцію 3000дол. неперевіреному постачальнику і не отримало куплений товар, то воно зобов’язане в продовж року виплатити до державного бюджету 100% сплачених за кордон коштів. Виплата такої пені призупиняється тільки за рішенням Міжнародного арбітражного суду, тільки офіціальний позов до якого коштує мінімум 2400дол. і пропорційно збільшується відповідно суммі позову до контрагента. З цього випливає, що виникають додаткові фінансові витрати підприємств на обов’язкову перевірку імпортера або експортера, або втрати 200% -300% сплачених за кордон коштів, що також стримує зовнішньоекономічну торгівлю.

Перевищення 90-денного терміну отримання валютної виручки або продукції згідно імпортного контракту можливе лише при індивідуальному дозволі обласного управління НБУ за місцем реєстрації резидента. Підставою для продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях є висновки відповідних міністерств та відомств, які підтверджують належність контракту резидента з іноземною фірмою до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, постачання складних технічних виробів та товарів спеціального призначення. Продовження термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях дається на термін, що, як правило, не перевищує 90 календарних днів. В окремих випадках обласні управління НБУ можуть продовжувати строки вже наданих індивідуальних дозволів на загальний термін не більше 270 днів.

Валютне регулювання в Україні відбувається і в певній специфіці здійснення резидентами іноземних інвестицій.

4. Одним із головних факторів валютно-фінансового впливу на світову торгівлю є порядок здійснення міжнародних розрахунків, що використовується контрагентами, що суттєво впливає на строк сплати за продукцію, суму платежу, та рівень валютного контролю.

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами [32].

Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН та ін.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). У міжнародній практиці використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну.

Міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931 р., Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р., Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких здійснена Міжнародною торговельною палатою у 1933 р.; Уніфіковані правила для інкасо 1996 р. та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Такий рівень уніфікування міжнародних розрахунків із боку світового співтовариства спричинений інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

Документарні форми розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельній практиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, Північної Америки, Японії, тобто з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризик партнерських зв'язків з Україною і низьку платоспроможність українських імпортерів. Під час експортних операцій українські підприємства і банки використовують акредитиви в розрахунках із країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюється низько. Водночас багато українських підприємств успішно використовують недокументарні форми розрахунків.

Однак кожна форма розрахунків передбачає певний ризик для експортера або імпортера, це залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.

У сучасних умовах основними формами міжнародних розрахунків виступають акредитив, інкасо, відкритий рахунок. Переважна більшість міжнародних розрахунків вітчизняних господарюючих суб'єктів здійснюється у вигляді банківського переказу.

Акредитив — це зобов'язання банку здійснити за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документарний акредитив — це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Відзивний акредитив — акредитив, який може бути змінений або взагалі анульований (за наказом апліканта) у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Він не е юридичним документом, який зобов'язує банк здійснити платіж. Відзивний акредитив не забезпечує бенефіціару належного ступеня безпеки і не може бути підтверджений банком-кореспондентом. Тому сьогодні використання відзивних акредитивів при здійсненні міжнародних розрахунків не дуже поширено. Найчастіше застосовуються безвідзивні акредитиви, тобто чіткі зобов'язання банку-емітента здійснити оплату. Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без попередньої згоди з боку бенефіціара.

У разі використання непідтвердженого безвідзивного акредитива банк-кореспондент просто повідомляє бенефіціара про те, що на його користь відкрито акредитив. При цьому він не бере на себе ніяких зобов'язань щодо оплати за цим акредитивом. І якщо бенефіціар надасть банку-кореспонденту документи до оплати, то останній не буде зобов'язаний сплатити визначену в акредитиві суму. Таким чином, при непідтвердженому акредитиві бенефіціар залежатиме від закордонного банку, який відкрив акредитив. Це означає, що дана форма акредитива прийнятна у тому разі, коли ступінь політичного та валютного ризику незначні.

Підтверджений безвідзивний акредитив. Підтверджуючи акредитив, банк-кореспондент зобов'язується сплатити документи, надані бенефіціаром, які оформлені відповідно до умов акредитива. У цьому разі бенефіціар отримує не тільки зобов'язання з боку банку-емітента, але й незалежну гарантію сплати з боку банку-кореспондента. З юридичної точки зору ця гарантія має таку ж вагу, як і зобов'язання банку-емітента.

Використання даної форми акредитива значно підвищує ступінь безпеки експортера, оскільки підтвердження звичайно надається банком, розташованим з ним в одній країні. Найнадійнішим для експортера є безвідзивний акредитив, підтверджений банком, в якому відкритий його рахунок.

Акредитив на пред'явника. При використанні цього акредитива бенефіціар одержує оплату відразу після пред'явлення означених в акредитиві документів при повному дотриманні вказаних в ньому умов.

При використанні акцептного акредитива оплата здійснюється у формі строкового переказного векселя, виписаного на імпортера, банком-емітентом або банком-кореспондентом. Як тільки бенефіціар виконає умови акредитива, він може вимагати, щоб переказний вексель був акцептований та повернений йому.

Бенефіціар може пред'явити акцептований вексель у свій банк для оплати з настанням строку або для врахування, залежно від того, бажає він отримати кошти відразу після пред'явлення векселя чи ні.

Акцептний акредитив застосовується у тому разі, коли імпортеру необхідний деякий проміжок часу, щоб здійснити платіж.

Акредитив з відстроченим платежем. При використанні такого акредитива бенефіціар одержує оплату не відразу після надання документів, а у визначений в акредитиві строк. Подаючи необхідні документи, бенефіціар отримує від банку офіційне письмове зобов'язання сплатити кошти з настанням строку. При цьому імпортер стає власником відповідних документів (а отже, товарів і послуг) до виникнення в нього заборгованості на суму, обумовлену в акредитиві.

У разі використання акредитива з "червоним застереженням" експортер може одержати позику на визначену суму від банку-кореспондента. Вона витрачається на виробництво або купівлю товарів, які мають бути вказані в документарному акредитиві. Позика виплачується банком-кореспондентом, але при цьому передбачається, що відповідальність за неї несе банк-емітент.

Пропозиція банку-кореспондента оплатити позику традиційно пишеться червоними чорнилами, звідси і назва — акредитив з "червоним застереженням".

Автоматично відновлюваний (револьверний) акредтив застосовується в тому разі, коли товари відправляються партіями через визначені часові інтервали. Сума, що сплачується кожного разу за акредитивом, дорівнює вартості часткового відвантаження товару, яке здійснюється у цей момент.

Револьверний акредитив може бути кумулятивним або некумулятивним. Кумулятивність означає, що часткові суми, не використані або використані частково у попередніх проміжках часу, можуть бути сплачені у наступних проміжках. Якщо акредитив некумулятивний, то ці суми не використовуються в подальшому.

Оборотний акредитив. Оборот означає купівлю та продаж переказного векселя або іншого прийнятного для продажу ("оборотного") розрахункового документа. Оборотним є товарний акредитив, відкритий банком-емітентом у валюті тієї країни, де цей банк розташований. Цей акредитив уповноважує названого в ньому бенефіціара виписати вексель на банк-емітент, на будь-якого іншого трасата чи на апліканта цього акредитива. Бенефіціар потім може надати цей вексель будь-якому банку для обороту разом з оригінальним акредитивом та документами, обумовленими в ньому.

Допоміжний акредитив використовується в основному в США. За його допомогою гарантуються такі види оплати та контрактні зобов'язання: оплата строкового переказного векселя; виплата банківських позик; оплата товарів; поставка товарів відповідно до умов контракту.

Трансфертні акредитиви добре адаптовані до сучасних вимог міжнародної торгівлі. Торговець (посередник), який одержує оплату від покупця у формі трансфертного документарного акредитива, може скористатися ним для розрахунків зі своїми постачальниками, що дає йому можливість здійснити цю трансакцію практично без використання власних ресурсів. Покупець уповноважує банк відкрити безвідзивний акредитив на користь торговця. Банк-емітент повинен чітко вказати, що акредитив є трансфертним.

Серед зазначених видів акредитивів виділяються покриті та непокриті. Тобто може бути передбачене або непередбачене валютне покриття, що виступає забезпеченням та джерелом платежів бенефіціару за даним акредитивом. Покриття може перераховуватись одночасно з виставленням акредитива на всю суму або в міру фактичних виплат з акредитива.

Головна перешкода для ефективного використання акредитивів — це значна невідповідність між документами, що вимагаються та подаються за акредитивом. В операції з акредитивом всі документи мають відповідати його термінам та умовам із здійснення платежу (акцепту).

Щоб запобігти цьому, експортер має бути впевненим, що акредитив відповідає контракту про купівлю-продаж. Вирішення потенційних проблем експортер має розпочинати одразу після одержання акредитива, оскільки заявник (покупець/імпортер) може не погодитися з невідповідностями в документах, або невідповідності виявляться після відвантаження товарів. За наявності невідповідностей, неприйнятних для експортера, він може просити імпортера відкоригувати акредитив у банку-емітенті. Запит імпортера щодо коригування акредитива необхідно здійснити до моменту відвантаження товарів.

На відміну від передоплати, акредитив надає експортерові надійну гарантію повної оплати. Вигідний для експортера, цей метод розрахунків у зовнішньоторговельних операціях також дуже зручний для імпортера.

Переваги акредитивних розрахунків для експортера:

- мінімальний ризик несплати. Експортер, погоджуючись з термінами та умовами акредитива для здійснення оплати за продукцію, яку він має намір закупити, звертається до банку-емітента чи до підтверджуючого банку з метою зробити оплату. Банк не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне зобов'язання щодо цієї операції;

- швидкість та зручність: оплата банком здійснюється швидше і значно надійніше, ніж інкасо від експортера.

Недолік акредитивних розрахунків для експортера полягає у зниженні конкурентоспроможності. Оскільки імпортер зазнає значних витрат і здійснює великий обсяг роботи з паперами, експортер, який продає товари лише за акредитивом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів у пошуку покупців.

Переваги акредитивних розрахунків для імпортера:

- можливість кредитування та фінансування;

- безпека операції: імпортер може бути впевнений, що експортерові доведеться дотримуватися всіх термінів та умов акредитива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність наданих документів, імпортер все-таки залежить від надійності експортера. Отже, імпортер може бути впевненим тільки у відповідності документів акредитиву.

Недоліком акредитивних розрахунків для імпортера збільшення витрат та незручність. Найчастіше імпортер є єдиним, хто здійснює витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати здійснює експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформлення.

Для експортера покритий акредитив із погляду надійності, безумовно, привабливіший, ніж непокритий, оскільки мінімізує ризики, пов'язані з країною імпортера.

Аналіз практики застосування акредитивної форми розрахунків дає підстави сформулювати три основних способи надання покриття:

а) відкриття банком-емітентом депозиту у виконуючому банку;

б) кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті чи іншому банку;

в) надання виконуючому банку права списувати суму акредитива з відкритого в ньому кореспондентського рахунку банку-емітента.

Слід зазначити, що і в науковій літературі, і в банківській практиці під "покритими акредитивами" мають на увазі акредитиви, які відкриваються банком-емітентом після того, як заявник надасть цьому банку покриття. У даному випадку виконання акредитива здійснюється банком-емітентом за рахунок не власних коштів, а коштів, попередньо наданих йому заявником акредитива. Така схема покриття характерна для роботи банків-резидентів України зі своїми клієнтами.

Якщо український резидент є експортером і бенефіціаром за виставленим на його користь акредитивом, вибір його виду (покритого чи непокритого) залежить від надійності банку-емітента. При цьому, як правило, застосовується така формула: за високої надійності банку-емітента використовується непокритий акредитив, за недостатнього рівня надійності — покритий.

Практика роботи вітчизняних банків засвідчує переважне використання покритих акредитивів. Покриті акредитиви застосовуються насамперед як форма страхування ризиків, пов'язаних із економічною і політичною ситуацією в країні імпортера, а також — зі складністю проведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення заборгованості в разі невиконання банком-емітентом зобов'язань за акредитивом. Під поняттям "складність" мають на увазі передусім недостатню обізнаність з міжнародним законодавством та брак коштів, які мав би виділяти експортер на претензійно-позовні дії.

Незважаючи на наявність серйозних ризиків, зазначені акредитиви все ж застосовуються у процесі зовнішньоторговельного обороту. Однак ступінь їх застосовності зумовлений не природою цих акредитивів, а загальною торговою та інвестиційною ситуацією в країнах розташування зовнішньоторговельних партнерів.

Поширеною формою міжнародних розрахунків у сучасних умовах виступають інкасові операції.

Інкасо — це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

- одержання акцепту та (або) платежу;

- видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

- видачі документів на інших умовах.

Залежно від документів, що надаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо — це інкасо векселів, чеків, платіжних розписок та інших документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, однак всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи приходить до згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу. Наприклад, "документи проти оплати (documents against payment)" або "документи проти акцепту (documents against acceptance)". Встановлені умови оплати визначають такі типи документарного інкасо.

Документи проти платежу (D/P). Банку, якому пред'являються документи, надається право передати їх трасату тільки у тому разі, якщо він здійснить негайний платіж. Слово "негайний" (immediate) в міжнародній торгівлі означає "не пізніше дати прибуття товарів".

Документи проти акцепту (D/А). Банк, якому пред'являються документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, котрий сплачується, як правило, протягом 30-180 днів після пред'явлення або у визначений строк у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пред'явить покупцю документи до оплати. Одночасно він збирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат, сертифікат походження тощо) і надає їх своєму банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Банк пересилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про надходження документів, а також ознайомлює його з умовами передачі цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержує документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що переслав документи, котрий, у свою чергу, кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

- експортер (продавець, принципал);

- банк, що пересилає документи;

- банк, що пред'являє документи (інкасо-банк). Термін "інкасо-банк" може бути застосований до будь-якого банку (за винятком банку, що пересилає документи), який бере участь у виконанні інкасованої платіжної вимоги;

- імпортер (покупець, трасат).

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. Це наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє платіжне доручення в обслуговуючий його банк;

3) банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунка банку імпортера до банку експортера;

5) банк експортера зараховує одержані кошти на рахунок експортера та авізує експортера про находження на його користь відповідної суми коштів.

При надходженні коштів на користь клієнта українського уповноваженого банку іноземний банк-кореспондент зараховує відповідну суму на його коррахунок та надсилає авізо на його адресу. Український банк, у свою чергу, зараховує кошти на поточний валютний рахунок клієнта-експортера та авізує його про надходження на його користь відповідної суми в іноземній валюті.

На сьогодні переважна більшість міжнародних міжбанківських платежів здійснюється через Всесвітню систему міжбанківських фінансових телекомунікацій — SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications). Ця система зараз об'єднує понад 1800 банків — дійсних членів та близько 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу. Система SWIFT забезпечує найбільшу швидкість та велику надійність і безпеку здійснення міжбанківських розрахунків.

У цілому використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками.

Щодо української банківської системи, то на сучасному етапі найбільш поширеною розрахунковою формою залишається банківський переказ.

5. Фіскальними важелями впливу на ЗЕД є оподаткування суб’єктів ЗЕД, яка діє в межах загальної системи оподаткування.

Основні принципи оподаткування ЗЕД в Україні [31]:

1. податки і пільги, що надаються суб'єктам господарської діяльності, встановлює і відміняє лише ВР України на основі пропозицій Кабміну;

2. ставки податків для суб'єктів ЗЕД встановлює та відміняє ВР України;

3. рівень ставок податків для суб'єктів ЗЕД встановлюються виходячи з таких передумов:

- необхідність досягнення самоокупності суб'єктів ЗЕД;

- необхідність забезпечення самофінансування;

- необхідність досягнення бездефіцитності бюджету України.

4. стабільність оподаткування для суб'єктів ЗЕД. Стабільність кількості і розміру податків для суб'єктів ЗЕД гарантується державою на термін не менше 5 років. Заборона встановлювати інші податки крім тих, що затверджені ВР України;

5. ставки податків є офіційними для суб'єктів ЗЕД і визначаються по товарній ознаці при експорті/імпорті товарів (митний податок).

6. ставки податків для суб'єктів ЗЕД повинні стимулювати експорт готової продукції, а не сировини.

Схема оподаткування суб 'єктів ЗЕД та можливі ставки податків і зборів представлені в табл. 5.2.

Податкові пільги можуть мати такі суб'єкти ЗЕД:

1. Суб'єкти ЗЕД, у яких обсяг експорту перевищує обсяг імпорту за фінансовий рік.

2. Суб'єкти ЗЕД, у яких обсяг експорту складає не менше 5% від обсягу товарів, що реалізовані за фінансовий рік.

3. Податкові пільги надаються суб'єктам ЗЕД, які стабільно експортують:

- наукові товари (ліцензії, патенти, ноу-хау);

- науковомісткі товари (електрообчислювальна техніка, прилади, нові матеріали);

- товари, у вартості яких частка доданої вартості складає не менше 30%.

Таблиця 5.2.

Оподаткування суб 'єктів ЗЕД

Суб'єкти-імпортери	Суб'єкти-експортери	Суб'єкти ЗЕД в Україні (дистриб'ютори, СП тощо)
1. Податок на прибуток (18%)	1. Податок на прибуток (18%)	1. Податок на прибуток (18%)
2. ПДВ (20%)	2. ПДВ (20%), бартерні операції (0%), інші (20%)	2. ПДВ (20%)
3. Акцизні збори (10-90%)	3. Акцизні збори (10-90%)	3. Акцизні збори (10-90%)
4. Митні податки (5-50-90%)	4. Митні податки (5-50-90%)	4. Митні податки (5-50-90%)
5. Митні збори 0,2% від вартості контракту	5. Митні збори 0,2% від вартості контракту	5. Митні збори 0,2% від вартості контракту

Джерело: [31].

Загальна податкова пільга суб'єктам ЗЕД України полягає у скороченні терміну амортизації основних виробничих фондів. Суб'єкти ЗЕД мають право збільшити фонд амортизації за рахунок прибутку. При цьому ця частина прибутку не оподатковується.

Податкові пільги суб'єктам ЗЕД на практиці застосовуються у вигляді норм прискореної амортизації основних фондів суб'єктів ЗЕД:

1. такі норми прискореної амортизації встановлюють суб'єкти ЗЕД, які використовують відповідні основні фонди для виробництва експортних товарів. Саме на ці фонди поширюються норми прискореної амортизації.

2. норми прискореної амортизації основних фондів встановлюються для тих основних фондів, які створені за рахунок інвестицій. При цьому умовою надання пільг є те, що ці основні фонди повинні використовуватися при виробництві експортних товарів.

3. такі норми прискореної амортизації встановлюються і на імпортне устаткування, яке використовується для виробництва експортних товарів. Ця норма амортизації має бути не менше тих норм, які встановлені в країні походження даного устаткування.

Механізм надання податкових пільг:

1. суб'єкти подають заяву та встановлені законодавством документи, необхідні для отримання податкових пільг у Департамент зовнішньоекономічних зв'язків при Міністерстві економіки та питань Європейської інтеграції України.

2. Міністерство економіки та відповідні його органи розглядають документи і приймають рішення про надання податкових пільг конкретному суб'єкту ЗЕД.

Рішення Міністерства економіки про надання пільг відповідним суб'єктам ЗЕД є обов'язковим для виконання державними, фінансовими та податковими органами України.

Основними законами, що регулюють оподаткування ЗЕД підприємств, є закони України "Про оподаткування прибутку підприємств" і "Про податок на додану вартість" [33]. Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цими законами, то застосовуються норми міжнародного договору. Однак у разі укладення договорів з нерезидентами не дозволяється включення до контракту податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов'язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів.

Обкладення податком на прибуток експортних операцій здійснюється за загальною схемою і не має будь-яких особливостей. Тобто валовий дохід по експортних операціях виникає на дату будь-якої події, що сталася раніше. Такою датою може бути:

- дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), які підлягають продажу;

- дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податків.

Сума валового доходу, отриманого за експортною операцією, визначається як сума доходу, отриманого в іноземній валюті, перерахована у гривні за офіційним обмінним курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягає перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду. Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні експортної операції (дебіторська або кредиторська, залежно від того, яка подія сталася раніше - отримання валюти чи відвантаження), також бере участь у формуванні об'єкта обкладення податком на прибуток. Причому до складу валового доходу або валових витрат відносять тільки різницю, що виникла внаслідок зміни курсу Національного банку України у період між такими датами:

- якщо заборгованість виникла і погашена в одному і тому ж податковому кварталі — між датою виникнення і датою погашення;

- якщо заборгованість виникла в одному, а погашена в наступному кварталі — між датою виникнення й останнім робочим днем кварталу, а в наступному кварталі — між останнім робочим днем попереднього кварталу і датою погашення.

Обкладення податком на додану вартість експортних операцій має низку особливостей. Перша з них полягає в тому, що при продажу товарів, які були вивезені платником податків за межі митної території України, податок на додану вартість обчислюється за нульовою ставкою. Якщо експорт був здійснений на території України, обкладення ПДВ здійснюється за звичайною ставкою 20 %. Не дозволяється застосування нульової ставки до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України згідно з Законом "Про податок на додану вартість".

Однією з особливостей відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій є те, що гривневий еквівалент суми в іноземній валюті не є раз і назавжди зафіксованою величиною, а підлягає перерахунку на певну дату за офіційним курсом Національного банку України.

Витрати платника податків в іноземній валюті у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять до валових витрат, визначаються в сумі, яка має дорівнювати балансовій вартості такої інвалюти. Тобто балансова вартість іноземної валюти визначається таким чином:

- якщо іноземна валюта отримана як виручка, то її балансова вартість визначається за курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання доходу; - якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за гривні, то її балансова вартість дорівнює сумі гривень, сплачених у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, які здійснюють конверсійні операції);

- якщо іноземна валюта самостійно придбана підприємством за іншу інвалюту, то її балансова вартість дорівнює балансовій вартості проданої інвалюти;

- якщо іноземна валюта надійшла на валютний рахунок у попередньому податковому періоді, то для поточного податкового періоду її балансова вартість визначається за курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день попереднього звітного періоду.

Оскільки підприємство може розраховуватися з постачальником за конкретну партію товарів інвалютою, загальна сума якої складається з окремих сум, що надійшли на підприємство в різний час і з різних джерел, то необхідно вести оперативний облік для визначення балансової вартості інвалюти. Підприємство може розрахуватися з постачальниками заздалегідь або з відстрочкою платежу. Якщо вийде так, що першою подією буде отримання товарів (робіт, послуг), тоді до складу валових витрат вартість такого товару (робіт, послуг) буде включена за курсом Національного банку України на дату оформлення вантажної митної декларації (підписання акта), але при другій події, коли вже буде відома балансова вартість інвалюти, що перераховується, необхідно відкоригувати суму, раніше включену до складу валових витрат. Якщо ж першою подією буде оплата товарів (робіт, послуг), то нічого коригувати не треба, адже вже при першій події відома балансова вартість переказаної у вигляді авансу інвалюти.

У разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 % вартості цих товарів (робіт, послуг).

При цьому під терміном "нерезиденти, що мають офшорний статус" розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента.

Законодавство України передбачає усунення подвійного оподаткування при здійсненні ЗЕД. Так, суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими зазначеним Законом. Розмір зарахованих сум податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду. Не підлягають зарахуванню у зменшення податкових зобов'язань такі податки, сплачені в інших країнах:

- податок на капітал (майно) та приріст капіталу;

- поштові податки;

- податки на реалізацію (продаж);

- інші непрямі податки незалежно від того, підпадають вони під категорію прибуткових податків чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав;

- суми податку, сплачені з пасивного прибутку (дивідендів, процентів, страхування, роялті).

Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток здійснюється за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору України про усунення подвійного оподаткування доходів, ратифікованого Верховною Радою України.

Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні імпортної операції (дебіторська або кредиторська, залежно від того, яка подія сталася раніше — перерахування валюти або отримання товарів (отримання результатів робіт, послуг), також бере участь у формуванні об'єкта обкладення податком на прибуток. Що ж стосується обкладення податком на додану вартість імпортованих товарів (робіт, послуг), то датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної декларації зі вказівкою в ній суми податку, що підлягає сплаті.

Датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті робіт (послуг) є дата списання грошових коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом, залежно від того, яка з подій сталася першою.

База обкладення податком на додану вартість визначається згідно з Законом "Про податок на додану вартість". Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат на сплату податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Платники ПДВ при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю простий вексель на суму податкового зобов'язання (податковий вексель). Порядок випуску, обігу і погашення податкових векселів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.1997 р. № 1104. Податковий вексель з ПДВ не може бути виданий при ввезенні підакцизних товарів (крім тютюнової сировини) і товарів, які відносять до товарних груп 1—24 Гармонізованої системи опису і кодування товарів. Податковий вексель складається на суму податкового зобов'язання, тобто на суму податку на додану вартість, яка нарахована і має бути сплачена при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. При митному оформленні ввезеного (пересланого) на митну територію України товару сума податкового зобов'язання за однією вантажною митною декларацією не може бути частково оплачена векселем, а частково коштами. Вексель видається на повну суму податкового зобов'язання, нарахованого за вантажною митною декларацією, і окремо для кожної вантажної митної декларації. Строк, на який видається податковий вексель, не може перевищувати 30 днів, включаючи дату його видачі. У разі ввезення (імпортування) товарів документом, що засвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість. Сума, зазначена в податковому векселі, включається до суми податкових зобов'язань платника податку в звітному (податковому) періоді, в якому вексель підлягає погашенню. При цьому податковий вексель вважається погашеним. У наступному звітному (податковому) періоді сума, зазначена в податковому векселі, включається до складу податкового кредиту платника податку. За умови здійснення оплати векселя шляхом перерахування коштів до строку погашення векселя, до податкового кредиту зазначена сума коштів включається у тому звітному періоді, в якому відбулося таке погашення. Обов'язки з погашення податкового векселя не можуть передаватися іншим особам, податковий вексель не підлягає індосаменту; проценти або інші види плати за користування податковим векселем не нараховуються. Податкові векселі, виписані платниками податку, що мали протягом останніх 12 місяців обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) більше п'яти мільйонів гривень та проти яких не порушено справу щодо банкрутства, не підлягають забезпеченню. Довідка щодо відповідності статусу імпортера зазначеним вимогам безоплатно видається податковим органом за запитом платника податку та поновлюється кожні три календарні місяці. Податкові векселі, виписані іншими платниками податку, підлягають підтвердженню комерційними банками шляхом авалю.

ПДВ за експортними операціями обчислюється за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України у випадку, якщо їх вивезення (експорт) засвідчене належним чином оформленою вантажною митною декларацією (ВМД). Застосування нульової ставки ПДВ для операцій з продажу товарів, вивезених (експортованих) за межі митної території України, але декларування яких було здійснене на внутрішній митниці, можливе тільки за умови підтвердження фактичного вивезення цих товарів за межі митної території України. У випадках, якщо фактичне вивезення за межі митної території України не підтверджується, операції з продажу товарів розглядаються як операції з продажу на митній території України, що підлягають обкладенню ПДВ на загальних засадах за ставкою 20 %.

Оподаткування за нульовою ставкою передбачено також щодо операцій з надання транспортних послуг для перевезення вантажів за межами митного кордону України, а саме від пункту проведення митних процедур по випуску вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України. Тому в разі надання окремих послуг для транспортування вантажів, які знаходяться під митним контролем, тільки між внутрішньою митницею і митницею на кордоні, тобто без перетинання державного кордону України, операції з надання таких послуг вважаються операціями, здійсненими на митній території України. Оподаткування послуг для транспортування вантажів, які пройшли митне оформлення на внутрішній митниці, до митниці на кордоні здійснюється за ставкою 20 % незалежно від того, резидентам чи нерезидентам України такі послуги надаються. Застосування нульової ставки ПДВ для операцій з транспортування експортних вантажів можливе тільки за умови підтвердження транспортними організаціями факту надання послуги міжнародного перевезення і фактичного перетинання цими вантажами митного кордону України.

Слід пам'ятати, що не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України згідно з Законом "Про податок на додану вартість".

До експортних обсягів продажу товарів (робіт, послуг) з метою оподаткування не зараховуються майнові добровільні пожертвування на користь нерезидентів, майнові внески для продовження будь-якої спільної з нерезидентом діяльності за межами України, майнові внески, які повертаються іноземному інвесторові.

На операції з товарами (майном), які вивозяться за межі митної території України за зовнішньоекономічними договорами й оформлені належним чином з метою тимчасового вивезення протягом одного року, з товарами, які поставляються на консигнацію, з переробленою давальницькою сировиною нерезидента, що повертається його власникові, а також на операції з експорту товарів без фактичного їх вивезення з митної території України, нульова ставка ПДВ не поширюється. Експорт товарів без фактичного їх вивезення з митної території України митними органами не оформлюється. Податок на додану вартість за нульовою ставкою нараховується при продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розташованими на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 р. № 984. Продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування ПДВ може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам і знаходяться за межами митних кордонів України. При цьому ПДВ за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів і супровідних щодо таких товарів (робіт, послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів або ліцензійних складів. Під час здійснення операцій з подальшого вивезення (пересилання) товарів і супровідних щодо таких товарів (робіт, послуг) з території безмитних магазинів або ліцензійних складів за межі митного кордону України (експорту) ПДВ не справляється (у тому числі за нульовою ставкою).

Тож будь-які зміни в оподаткуванні ЗЕД є факторами, що стимулюють або стримують експортно-імпортні операції.