19.Порядок заключення міжнародних договорів.Стадії заключення.

Виділяють одинадцять стадій укладення міжнародного договору: — призначення уповноважених для ведення переговорів; — пред'явлення і перевірка повноважень; — узгодження тексту договору; — обговорення і прийняття тексту договору; — аутентифікація (парафування) договору; — підписання договору; — заява застережень; — ратифікація договору; — обмін і депонування ратифікаційних грамот; — промульгація (опублікування) договору; — реєстрація договору в ООН. Для участі в будь-якій стадії укладання договору представник держави або міжнародної організації повинен мати на це відповідні повноваження. Певні посадові особи в силу своїх функцій вправі представляти свою державу без спеціальних повноважень (ex officio). До них належать: — глави держав; — глави урядів; — міністри закордонних справ. Віденські конвенції (статті 7) містять і більш загальне положення, відповідно до якого особа вважається такою, що представляє державу, якщо з практики або з інших обставин виявляється, що ця особа розглядалася як така, що представляє державу, без пред'явлення повноважень. Глава дипломатичного представництва не потребує повноважень для прийняття тексту договору між державою і країною, що представляється, у якій він акредитований. Проте для підписання договору йому необхідні спеціальні повноваження. Сучасне міжнародне право встановлює певні принципи, що повинні дотримуватися під час переговорів з укладання міжнародних договорів, щоб ці переговори дали позитивні результати. До них належать: — принцип рівноправністі сторін; — неприпустимість дискримінації в запрошенні заінтересованих учасників; — неприпустимість диктату і втручання у внутрішні справи. Процедура, за допомогою котрої прийнятий текст договору об'являється остаточним, називається встановленням автентичності тексту. Це особлива стадія в укладанні міжнародного договору, тому що всякий уряд, перед тим, як узяти на себе зобов'язання за договором, повинен точно знати, який же його остаточний текстуальний зміст. Процедура встановлення автентичності тексту визначається або в самому тексті, або шляхом угоди між державами, що домовляються.

20.Умови дійсності і недійсності міжнародних договорів.Абсолютна і відносна недійсність їх значення.

З огляду положень Віденських конвенцій дійсність договору означає, що він укладений згідно з їх нормами і може оспорюватись тільки на основі застосування цих конвенцій. Дійсність включає в себе правомірність, але не обмежується лише нею. Поняття "дійсність" є значно ширшим від поняття "правомірність": це юридична повноцінність міжнародного договору у площині не лише його відповідності міжнародному праву, а й наявності у ньому сторін, котрі наділені міжнародною правоздатністю, узгодження їх воль та ін. Дійсність передбачає дію міжнародного договору. Але це правило не є абсолютним, оскільки міжнародний договір може діяти, не будучи при цьому чинним. Прикладом цього можна назвати пакт Молотова - Ріббентропа, котрий був укладений з порушенням міжнародного права. У ст. 45-53 Віденської конвенції 1969 р. закріплені конкретні обставини недійсності міжнародного договору. Він вважається недійсним, якщо:1) укладений з явним порушенням положень внутрішнього права, які стосуються компетенції і порядку укладення договору (ст. 46);2) згода на обов'язковість для держави згідно з договором дана помилково, коли помилка стосується факту або ситуації, які, за припущенням цієї держави, існували при укладенні договору і були істотною основою для її згоди на обов'язковість договору (ст. 48);3) держава уклала договір під впливом обманних дій іншої держави, яка брала участь у переговорах (ст. 49);4) згода держави на обов'язковість для неї договору була виражена в результаті прямого або непрямого підкупу її представника іншою державою, яка брала участь у переговорах (ст. 50);5) згода держави на обов'язковість для неї договору було виражена в результаті примусу її представника діями або погрозами, спрямованими проти нього (ст. 51);6) укладення договору стало результатом погрози силою або її застосуванням на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН (ст. 52);7) договір на момент укладення суперечить імперативній нормі загального міжнародного права ("jus cogens") (ст. 53).

21.Форма,структура і мова міжнародних договорів.

Форма договорів. Вона вибирається на розсуд сторін - держав та інших суб'єктів міжнародного права. Міжнародне правоне наказує обов'язкової форми договору, і вона не робить впливу на дію договору. Існують дві основні форми: письмова та усна. Домінуючою в міжнародній практиці стала письмова форма. Міжнародний договір Російської Федерації означає міжнародну угоду, укладену з іноземною державою (або державами) або з міжнародною організацією в письмовій формі. Угода, не зафіксована ні в яких документах, прийнято називати джентльменською угодою.Структура договорів. Договір представляє собою єдину систему взаємопов'язаних норм, які всі разом і кожна окремо обов'язкові для сторін. Договір, як правило, складається з трьох основних частин: преамбули (вказує мотиви укладання договору і його цілі), змісту договору (статті договору, що визначають предмет договору, права і обов'язки сторін) та заключної частини (постанови про порядок вступу договору в силу, термін дії та його припинення). Іноді є четверта, додаткова частина договору - додатки (містять техніко-юридичні норми щодо виконання умов договору), що володіють, як правило, силою постанов основної частини договору.

Мова договору. Міжнародне право не містить приписів про загальнообов'язкове мовою договорів. Текст двостороннього договору найчастіше складається на мовах обох договірних сторін. Обидва мовних варіанти визнаються при цьому автентичними, т. з. які мають однакову силу, равноподліннимі.Багатосторонні договори можуть бути складені на одній мові, на офіційних мовах ООН або на всіх мовах держав-учасників. 22.Поняття та види державних кордонів.

У теорії міжнародного права державний кордон розглядають як позначену на картах і закріплену маркуванням на місцевості лінію та вертикальну площину, що проходить по ній і визначає зовнішні межі державної території (сухопутної, водної, повітряної) Залежно від особливостей проходження лінії державного кордону кордони поділяють на орографічні, геометричні й астрономічні.Під орографічними (природними) кордонами розуміють лінію державного кордону, яка визначається відповідно до особливостей рельєфу місцевості (по берегах озер, по гірських хребтах тощо).Геометричні кордони характеризуються тим, що встановлення державного кордону відбувається за рахунок проведення з однієї точки в іншу прямих ліній без урахування рельєфу місцевості. Лінії астрономічних кордонів, на відміну від орографічних та геометричних, збігаються із паралеллю чи меридіаном географічної сітки. В Африці, наприклад, 40 % кордонів є саме астрономічними. Відповідно до іншої класифікації кордонів, в основу якої покладено критерій складових частин державної території, кордони поділяють на сухопутні, повітряні, водні.Водні кордони держави (річкові, озерні, морські) визначають у спосіб підписання спеціального договору, нормами національного законодавства або поєднанням цих двох способів. Повітряним кордоном держави вважається уявна площина, що вертикально прилягає до сухопутної, водної території і простягається вгору на 100-110 км.