17.Поняття звичаю як джерела міжнародного права.Особливості його застосування та відміність договору від звичаю.

Особливість міжнародного звичаю як джерела міжнародного права полягає у тому, що, порівняно з міжнародним договором, у ньому набагато складніше провести відмінність між правотворчою процедурою і нормативним результатом. У той час як договір, що виникає у рамках формальних переговорів, існує у вигляді нормативного акта, відповідно звичай створюється практикою держав і функціонує у вигляді норми, яка закріплює цю практику. Оскільки для звичаю здебільшого характерна відносна нечіткість нормативного змісту, відповідно, застосування звичаєвих норм на практиці супроводжується низкою проблем. Вони виникають і при визначенні сфери застосування норм договору, що виражають через процедуру ратифікації, тоді як застосування норм звичаєвого права ґрунтується на мовчазних формах згоди держав. Усе це в кінцевому підсумку веде до спорів стосовно їх обов'язковості для конкретних держав. Особливість звичаю як форми існування правових норм полягає втому, що, порівняно з договірними нормами, звичай не має офіційного письмового формулювання. Однак це зовсім не означає, що звичаєві норми не можуть мати письмової форми. Загалом ця обставина ніколи не відігравала вирішального значення, хоча й надавала звичаю додаткового авторитету. А тому, коли йдеться про звичаї, то не тривалість, а розумність їх існування повинна слугувати визначальним фактором. Час, який необхідний для створення звичаю, залежить від конкретних обставин і може змінюватися. Міжнародний договір і міжнародний звичай наділені єдиною юридичною силою, у них загальна правова природа і єдина функція. Вони не суперечать один одному, а знаходяться у взаємодії.

18.Зупинення і призупинення дії міжнародних договорів.

Віденські конвенції передбачають підстави припинення дії міжнародного договору: 1. До прямих підстав належать ті обставини, коли є згода всіх учасників або вимога однієї зі сторін; у цьому випадку дія договору припиняється в цілому з указівкою причин .2. До непрямих належать ті обставини, коли зацікавлена сторона здійснює своє право вважати договір таким, що втратив дію. Спільними підставами припинення дії договору є: — згода сторін для заміни міжнародного договору на новий договір; — закінчення терміну дії міжнародного договору; — припинення дії міжнародного договору в зв'язку з досягненням цілей, поставлених у договорі; — денонсація міжнародного договору; — припинення існування одного із суб'єктів міжнародного договору; — неможливість виконання договору; — застереження про обставини, що змінилися, — так звані регулятивні умови (наприклад, міжнародний до говір був розрахований на мирний час, але почалася війна); — невиконання договору однією зі сторін. До умов недійсності договору відносять: абсолютну недійсність (незначність) договору і відносну недійсність (оспоримість) договору. Абсолютна недійсність договору не залежить від волі держав-учасниць, від того, оголосили вони його недійсним або ні. Віденська конвенція 1969 року перераховує такі підстави, що дозволяють вважати договір недійсним: 1) якщо укладання договору явилося результатом загрози силою або її застосування в порушення принципів міжнародного права; 2) якщо в момент укладання договір суперечить основним принципам міжнародного права. У Віденській конвенції також указуються такі підстави, на які може посилатися сторона, що оспорює дійсність договору: 1) якщо держава уклала договір під впливом облудних дій іншої держави, що приймала участь в переговорах (стаття 49); 2) якщо згода держави на обов'язковість для неї договору була виражена в результаті прямого або непрямого підкупу її представника іншою державою, що приймала участь в переговорах 3) якщо згода держави на обов'язковість для неї договору була виражена в результаті примусу її представника діями або загрозами, прямованими проти нього (стаття 51); 4) якщо під час підписання договору була допущена помилка, котра стосується факту або ситуації, що, по припущенню держави, яка заявила, існували при укладанні договору і являли собою суттєву основу для її згоди на обов'язковість для неї договору (стаття 48); 5) якщо було допущене порушення положення внутрішнього права, що стосується компетенції укладати договори, за умови, що порушення було явним, об'єктивно очевидним для будь-якої держави (стаття 46). Перегляд (ревізія) договору може бути зроблений не інакше ніж за згодою всіх його учасників із метою пристосування договору до нових обставин або поліпшення договірних умов. Ревізія може бути зроблена як у рамках колишнього терміну дії договору, так і з установленням нового. Денонсація — це правомірне припинення дії міжнародного договору на умовах, передбачених у самому договорі.