Тема 2. Немовлячий вік та його особливості
Методичні вказівки
Контакт дитини з навколишнім світом здійснюється через дорослого. Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається протягом першого року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л.С.Виготський назвав "Ми" (схема 6).
Життя немовляти повністю залежить від життя дорослого. Дорослий не лише задовольняє органічні потреби дитини, а й є своєрідним посередником між дитиною і предметним світом, привертає увагу до предметів, наочно демонструє способи дії з ними, часто безпосередньо допомагає дитині виконати дію, а дитина завжди готова вступити у спілкування з ним.
З одного боку, спільна діяльність стимулює виникнення потреби в спілкуванні, а з другого - вона (спільна діяльність) сама задовольняє цю потребу в спілкуванні.
Потреба в спілкуванні є психічним новоутворенням цього віку. Вона виникає не сама собою, а під впливом певних умов: перша - це об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуванні навколишніх; друга - це поведінка дорослого, звернена до дитини.
Важливо підкреслити думку Л.С.Виготського про те, що дитина від самого народження є істотою соціальною, протиставивши поглядам інших психологів (3.Фрейда, Ж.Піаже), які стверджували, що дитина в перші місяці життя істота асоціальна, яка живе в замкнутому світі.
У процесі спілкування в немовляти виникає комплекс пожвавлення. Виникнення комплексу пожвавлення є межею між періодом новонародженості і немовлячим періодом. Ця позитивна емоційна реакція була описана Н.М.Щеловановим, Н.Л.Фігуріним, М.П.Денисовою. Вона проходить (за С.Ю.Мещеряковою) три етапи розвитку. Для виникнення "комплексу пожвавлення" недостатньо лише задоволення органічних потреб. Радісне переживання викликається отриманням вражень, особливо тих, що пов'язані з дорослим.
Спілкування дорослого з дитиною на цьому етапі має ситуативно-емоційний і діловий характер.
Форми спілкування: від народження до 5-6 місяців - ситуативно-особистісна; з 6 місяців - ситуативно-ділова.
Спілкування з дорослим як провідна діяльність у немовлячому віці найбільшою мірою сприяє психічному розвитку дитини, переходу її на наступний віковий ступінь.
На схемі 7 показано розвиток рухової сфери дитини і формування її психічних процесів.
Розвиток рухів протягом першого року життя йде дуже швидкими темпами. Дитина навчається тримати голову, сидіти, повзати, рачкувати, приймати вертикальне положення і робити перші кроки; починає тягнутися до предметів, схоплювати і утримувати їх, накінець, маніпулювати ними. Це прогресивні рухи і дії. Поряд з прогресивними рухами і діями за несприятливих умов виховання у дитини можуть виникати і закріплюватися гальмівні рухи і дії. Це ссання пальців, розглядання руки, піднесеної до обличчя, розкачування на четвереньках.
У віці 7-10 місяців дитина не тільки оволодіває достатньо тонкою моторикою, а й набуває здатності самостійно переміщатися у просторі. її дії мають уже маніпуляційний характер.
Зорово-моторна координація досягає високого рівня розвитку.
Після 10 місяців дії з предметами набувають диференційованого характеру.
Прогресивні рухи і дії успішно формуються тільки при постійній увазі до дитини з боку дорослих і мають велике значення для психічного розвитку. Вони є показниками рівня розвитку дитини. Особливо важливу роль відіграє
оволодіння активним слідуванням у просторі (повзанням, а потім ходьбою), хапанням предметів і маніпулювання ними.
Повзання - перший вид самостійного переміщення, який виникає до кінця першого - початку другого півріччя життя, коли діти намагаються дістати іграшку, яка їх приваблює.
Сидіти дитина повинна тільки тоді, коли вона може сісти самостійно і самостійно вийти із цього положення. Цим вона оволодіває на восьмому місяці.
Вставати і опускатися без опори малюку важче, і вміння це виробляється пізніше, до року.
У 9-Ю місяців дитина швидко ходить уздовж нерухомих предметів, тримаючись за них руками.
Особливе місце займає розвиток рухів рук: хапальні рухи, маніпулювання, дії двома предметами та ін.
Для рухової активності дитини в перші 6 місяців характерні нерозчленовані дії, які потім стають орієнтувальними. При цьому слід мати на увазі, що у малюка не відразу формуються узгоджені дії руки, ока і предмета.
На 3-4 місяці дитина починає оволодівати діями хапання. При цьому спостерігаються труднощі у виділенні предметів у зоровому полі, визначенні напряму, в якому вони розміщені і віддалі до них та в спробі схопити, що не завжди вдається. Послідовне наближення руки до предмета складається до восьми місяців, але прямим, без відхилень воно стає тільки до кінця року.
Як тільки дитина в змозі утримувати в ручці предмет, вона починає ним маніпулювати. Розвиток маніпулювання полягає в переході від зовнішніх орієнтувальних дій рук у план зорового сприймання. Хапальні рухи і маніпулювання з предметом формує рухову навичку, дитина ознайомлюється з властивостями речей, що веде до розвитку предметності і константності сприймання. Це суттєво змінює характер психічної активності дитини.
У ході спілкування починає розвиватися мовлення дитини, яке у своєму розвитку проходить декілька послідовних етапів. До кінця немовлячого віку засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає одним із важливих засобів розширення можливостей спілкування дитини з дорослим.
У цей період основними показниками розвитку когнітивної сфери є предметні дії дитини та її здатність наслідувати дії дорослого. Орієнтування немовляти в навколишньому світі, яке здійснюється з допомогою зовнішніх рухів і дій, виникає раніше, ніж орієнтування, яке виконується з допомогою психічних процесів (сприймання, мислення) і слугує його основою. Слід підкреслити, що пам'ять у немовлячому віці не є самостійним процесом, вона включена у сприймання і відчуття, а значить, матеріал запам'ятовується ніби "сам собою", мимовільно. У дії дитина вчиться мислити, наслідувати власні і чужі рухи.
Всі ці факти говорять про те, що до кінця немовлячого віку на основі організованої дорослими системи рухів і дій дитини у неї виробляються початкові уявлення про навколишній світ і передумови до засвоєння різних видів суспільного досвіду, що і відбувається в ранньому дитинстві.
Немовлячий вік - найважливіший період, коли закладаються передумови до розвитку особистості. Немовля має власне і достатньо різноманітне психічне життя. Протягом першого року життя воно накопичує досвід взаємодії з навколишнім світом, у ході якої складаються ставлення до себе, до інших людей і предметів.
У кінці немовлячого віку виникають певні протиріччя. Самостійність дитини, яка зросла завдяки ходьбі і першому слові, робить рамки єдності матері і дитини надто вузькими. У зв'язку з кризою в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим.
Кризу першого року не вважають гострою. Установлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності в дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом'якшують характер кризи.
Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної (наприкінці першого року дитина вимовляє перші слова) та предметної (дитина освоює довільні дії з предметами навколишнього світу) дій.
Комплекс пожвавлення є межею між періодом новонародженості і
немовлячим періодом.
Етапи розвитку "комплексу пожвавлення" (СЮ. Мещерякова):
етап - складається з окремих компонентів (завмирання, зосередження, усмішки, аукання) і виявляється як реакція на зовнішні впливи (на 2-му місяці).
етап - формується в цілісну систему і стає основною формою поведінки (на 3-му місяці).
III етап - стає звичною формою будь-яких позитивних емоційних переживань.
