Термінологічний словник

Віковий, індивідуальний і особистісний підхід - слід мати на увазі, що загальні закони психічного розвитку проявляються у кожної дитини індивідуально, своєрідно і неповторно, включаючи закономірні та особливі

риси.

Детермінізм - будь-яке психічне явище взаємозв'язане з іншими, воно викликається цілим комплексом як зовнішніх, так і внутрішніх причин.

Дитяча психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічного розвитку дитини на різних вікових етапах, а також закономірності переходу з одного вікового етапу на інший.

Єдність свідомості і діяльності - взаємовплив свідомості і діяльності.

Історизм або генетичний підхід - під час вивчення явищ дитячої психології з'ясовується, як вони виникли, як розвиваються і змінюються під впливом взаємодії дитини з дорослими, її власної діяльності і спілкування з однолітками.

Комплексність, системність і систематичність - вивчення дитини проводиться послідовно, через певні проміжки часу; досліджуються не окремі параметри, а всі сторони розвитку психіки дитини в сукупності. Методологія - система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності.

Науковість і об'єктивність - вивчення психічного розвитку, його механізмів і закономірностей у поняттях саме дитячої психології, а не з точки зору інших наук або за аналогією з психічними особливостями дорослого. Психіка (гр. - душа) - здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу.

Ретельність і регулярність - старанне простежування процесу формування психіки дітей при активному, спеціально організованому керівництві з боку психологів і педагогів.

Розвиток психіки, свідомості в діяльності - всі психічні особливості дитини перебувають у процесі становлення, і основною умовою їх прояву і розвитку є та чи інша діяльність.

Факт психологічний (від лат. factum - зроблене) - одна з центральних і"" категорій теоретичного пізнання; предмет психологічного вивчення.

Тема. 2. Методологія і методи дитячої психології

Методичні вказівки

Під час вивчення теми слід враховувати складність і специфічність прояву психіки дитини, які обумовлюють своєрідність методів дитячої психології. Однак ця своєрідність повинна бути підпорядкована неодмінній вимозі об'єктивності психологічного дослідження.

Основними фактами, які використовує дослідник, є дії дитини та її мовлення, оскільки в них насамперед об'єктивуються психічні процеси і стани. Як додатковий психологічний факт розглядаються виразні рухи: міміка, жести, інтонація мовлення, у яких виражається загальний емоційний стан і ставлення до того, що робить малюк або про що він говорить. Від об'єктивно зібраних фактів залежить хід подальшого дослідження. А збір фактів залежить від того, наскільки дослідник володіє методами вивчення дитячої психіки.

Слід звернути увагу на те, що, хоча всі методи мають своєю метою розкриття закономірностей розвитку психіки і поведінки дитини, кожний метод здійснює це відповідно до властивих йому особливостей. Про переваги і недоліки кожного методу у студента повинно скластися чітке уявлення.

Традиційно методи дослідження розподіляються на основні і допоміжні (схема 3). Основні методи - спостереження та експеримент - здатні дати достовірну інформацію про специфіку дитячого розвитку. Допоміжні методи дослідження - тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод - дають інформацію ілюстративного плану. На основі отриманих даних у цьому випадку можна тільки побудувати гіпотези і припущення.

Необхідно розкрити специфіку кожного методу та умови його застосування.

Спостереження. Основна особливість методу полягає в тому, що спостереження проводять у природній ситуації, дослідник не вмішується в хід психічних проявів піддослідних, і вони протікають природно. Спостереження можна вести як за однією дитиною, так і за групою дітей. Цей метод зручний для вивчення у групі дошкільного закладу.

Метод спостереження незамінний для початкового накопичення фактів. Але він вимагає великої затрати часу і сил, неможливо повторно відтворити з

достатньою точністю умови, у яких спостерігався той чи інший процес, неможливо варіювати умови протікання психічного явища.

Експеримент. Це більш активний метод, який дозволяє досліднику виявити прояви дитячої психіки, які його цікавлять, простежити залежність психічного явища від зовнішніх умов. Ця перевага експериментального методу пояснює його дуже широке застосування у дитячій психології. Основна маса емпіричних фактів отримана експериментальним шляхом. Найбільш продуктивним і поширеним у дитячій психології є природний експеримент. На відміну від лабораторного, він зберігає достоїнство спостереження - природність умов проведення, не допускаючи викривлення психічних процесів, створюючи звичні умови, дослідник активний стосовно дитини.

Метод бесіди (опитування). Метод опитування для вивчення дітей використовується обмежено; бесіда у власному значенні слова стає можливою після чотирьох років.

Він застосовується на різних стадіях дослідження: як для первинного орієнтування, так і для уточнення висновків, отриманих іншими методами, особливо методом спостереження. Уміле застосування методу бесіди може дати досить цінні результати.

Метод аналізу продуктів діяльності. Дає цінну інформацію про внутрішній світ дитини, її ставлення до навколишнього, про особливості її сприймання та інші сторони психіки.

Продукти діяльності (зображувальної, конструктивної, музичної та ін.) дають багатий матеріал для дослідження, що дозволяє розкрити такі сторони психіки, які не можуть бути вивчені з допомогою інших методів.

Аналіз результатів діяльності не показує, як дитина працювала над отриманням того чи іншого продукту. Цей метод тому і є допоміжним.

Метод тестів. Теоретично обґрунтовані і експериментально апробовані тести можуть мати наукове і практичне значення для дослідника.

Тестування не вимагає великих часових затрат. Дослідження можна проводити в групі піддослідних. Спосіб обробки результатів достатньо простий. До серйозних недоліків тестування належить нездатність тесту передбачати подальший хід розвитку дитини.

Соиіометуичний метод. Застосовується при вивченні стосунків, які складаються між дітьми, місце, яке займає дитина в групі однолітків. Але він дає тільки зовнішню картину стосунків між дітьми. Причини прихильності та антипатії повинні встановлюватися з допомогою інших методів дослідження.

Вивчення дітей вихователем дошкільного закладу відрізняється від науково-психологічного дослідження. Він не встановлює загальних закономірностей психічного розвитку дітей, не формулює психологічних законів, не виділяє механізмів психічного розвитку, а простежує їх прояви в кожному конкретному випадку у своїх вихованців; вивчає індивідуально-психологічні особливості кожної дитини, що дозволить знайти найбільш доцільні форми індивідуального підходу до неї.

Головне, що потрібно пам'ятати під час вивчення дитини, - необхідно відокремлювати зовнішні прояви поведінки від їх психічного тлумачення.

Таке тлумачення можливе тільки на основі аналізу всієї сукупності отриманих фактів.

Результатом вивчення розвитку дитини є психологічна характеристика.