Специфіка мови професійного спілкування

Мова професійного спілкування є соціальним варіан­том сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Професіонал володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наяв­ність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці.

Професійна мова забезпечує різні комунікативні потреби в професійній сфері, виділяється відповідно до сфери трудової діяльності, в якій вона функціонує, і відрізняється від інших професійних мов своєю лексико-семантичною системою.

У кожному виді професійної мови виокремлюють нау­кову мову, професійну розмовну мову певного виду діяль­ності, яку формують, зокрема, професіоналізми, жаргоніз­ми, і розподільну мову (наприклад, мова продавця, мова реклами, мова агітації тощо). З огляду на таку стилістич­ну неоднорідність професійних мов, вчені розробили їх багатошарові моделі. Наприклад, професійна мова техніки: мова науки (мова теорії, спеціальна терміно­логія), мова виробництва (цехова мова, професійна роз­мовна мова, власне виробнича мова, спеціалізована за дрібними галузями); політична професійна мова: наукова мова, ділова мова, професійна розмовна мова; професійна мова хімії: наукова мова, жаргон, вжи­ваний у лабораторіях, мова підручників, мова викладачів; медична професійна мова: наукова мова, профе­сійна розмовна мова, мова підручників, мова практика (мова клінік) та ін.

В основу професійної діяльності покладено наукові знання. Відповідно мова професійного спілкування тісно пов'язана з науковим стилем. Наукове спілкування теж належить до професійного спілкування, але не тотожне йому, оскільки не охоплює всі сфери трудової діяльності.

Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності. Функціонує ця мова переважно в усній формі, хоч можлива і писемна форма; послуговуються нею як в офіційних, так і неофіційних умовах спілкування. її використання актуалізують насам­перед ситуації спілкування в межах спеціальної сфери – науки, техніки, виробництва, управління, сільського гос­подарства, транспорту, зв'язку, медицини, дипломатії тощо. Тематика спілкування, пов'язана із професійною діяльністю, відповідна мета розмови спонукають фахівців говорити професійною мовою, тобто використовувати велику кількість термінів, професіоналізмів.

Висока культура мовлення фахівця означає досконале володіння літератур­ною мовою у процесі спілкування та мовленнєву професійну майстерність. Основ­ними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення фахівця є правильність, точність, логічність, змістов­ність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Професійній мові, як і науковій, властиві певні кому­нікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об'єктивність. Крім того, вона має бути чистою, виразною, естетичною.

Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, гра­матична, стилістична нормативність, написання відповідно до право­писних і пунктуаційних норм.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням пред­мета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова пов­ністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лек­сичним значенням.

Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) воло­діння мовленнєвими навичками говорити про щось, використовуючи багатство мови.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутріш­ня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знан­нях об'єктивної реальної дійсності. Логічним називається мовлення, що забезпечує смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті.

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та під­порядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.

Доречність – ознака мовлення, яка організує йо­го точність, логічність, чистоту, вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають меті й умовам спіл­кування. Доречне "мовлення відповідає темі висловлю­вання, його логічному змісту, емоційному забарвлен­ню. Доречне мовлення фахівця обов'язково вимагає врахування ситуацій, складу мовців, форм (усної чи писемної) мови.

Умови доречності мовлення такі:

1) розуміння необхідності доречності мовлення;

2) володіння культурою мовлення і спілкування за допомогою мови;

3) висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей;

4) досконале знання мови, її функцій, форм і різновидів.

Чистота професійної мови полягає передусім у відповідності сучасній літературній нормі. Вона просте­жується на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії – літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії – грамотне письмо; на рівні лексики – відсут­ність чужих слів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів; на рівні граматики – правильна, завершена побудова речень, нормативні словоформи; з погляду стилі­стики – відповідність меті, завданням, ситуації спілку­вання, стилям, підстилям і жанрам мовлення.

Чистота мовлення фахівця – це повна відповідність нор­мам літературної мови. Для чистоти професійного мовлення важ­ливими є правильна літературна вимова, вживання слів, що відповідають літературній нормі. В чистому мовленні не вживаються діалектизми, лайливі слова, слова-паразити (ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумі­єш та ін.), їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням. Чистота мовлення на рівні ви­мови досягається суворим дотриманням орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних звуків, звуко­сполучень, наголос у словах). Тому недопустимі такі порушення: лі[т’]ература (треба література), зеркало (треба [дз]еркало) тощо. Чистота мовлення за­лежить від дикції (чіткої, виразної вимови).

Чистота мовлення фахівця – це відсутність суржику.

Багатство мовлення – це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, ре­чень), які відрізняються за смислом і будовою.

Показник багатства мовлення – великий обсяг активно­го словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтакси­чних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена – 6-9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше. Багатство мовлення досягається мовними засоба­ми, які в тексті не повторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї і тієї ж думки різними мовними засобами.

Різноманітність мовлення – використання різ­них мовних засобів для вираження однієї і тієї ж думки.

Умови багатства і різноманітності мовлення фахівця такі: 1) багатство словникового запасу кожної людини; 2) уміння використовувати у своєму мовленні різні мовні засоби; 3) уміння інтонувати мовлення; 4) постійне удосконалення і збагачення власного мовлення.

Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення фахівця означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мов­лення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Великою мі­рою – це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності – дихання, інтонація, темп, жест, міміка.

Естетичність професійної мови спирається на точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які У взаємодії та пропорційності створюють гармонію усного чи письмового тексту. Одноманітний, нечіткий, невираз­ний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення. Естетика про­фесійної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задо­волення викликає ввічливе, дотепне мовлення.