Лекція 7. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ НАПРЯМ СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИКИ
Функціоналізм як напрям сучасної лінгвістики.
Функціональна лінгвістика як нова галузь мовознавства.
Школи лінгвістичного функціоналізму.
Принцип функціонального аналізу.
Аспекти поняття “функція”.
Функціонально-семантична категорія.
Теорія функціонально-семантичного поля.
Функціоналізм як напрям сучасної лінгвістики.
В. Гумбольдт сформулював головну мету науки про мову як намагання перейти у вивченні мови від дослідження системно-мовних явищ до аналізу мовленнєвої діяльності. Перші кроки до такої лінгвістики зроблено у психолінгвістиці, функціональному мовознавстві, лінгвістиці тексту з переходом їхньої орієнтації до теорії комунікації, дискурсу, мовленнєвих актів. Найбільш вагому роль у такому переході виконує саме функціональна лінгвістика як наука про мову в дії.
Якщо сприймати функціоналізм як загальну наукову парадигму дослідження об’єкта у його взаємодії з середовищем, то він претендує на широку комплексну дефініцію методології мовознавства, спрямованої на аналіз різних видів комунікативної діяльності в сукупності її когніції, психологічного механізму, антропоцентризму, інтерсуб’єктивності, стратегічності й ефективності.
Філософські корені функціоналізму як методології можна знайти у працях І.Канта, В.Джемса, Ф.Шіллера, К.Поппера, Л.С.Виготського, В.Франкла та ін., у дослідженнях з квантової фізики, у теорії відносності А.Ейнштейна. Функціональна методологія не отримала повноцінного відображення в гуманітарних науках, зокрема в лінгвістиці – внаслідок надмірного захоплення ідеями реалізму, емпіричного позитивізму, раціоналізму на загальному тлі “бесчеловечности современной лингвистической парадигмы” (Ю.М.Караулов). Поворот мовознавства до людини в мові визначив активізацію у лінгвістиці методології функціоналізму, найбільш яскравими виразниками якої до того були представники казанської, празької та лондонської мовознавчих шкіл.
Діяльнісний характер функціоналізму зумовлює значну інтегрованість, комплексність дослідження мовних явищ, оскільки “мова в дії” передбачає супутність чинників широкого діапазону (психологічних, ментальних, прагматичних тощо). Подолання численних перешкод на шляху до такої інтегрованості можливе лише за допомогою об’єктивної методики аналізу, першоосновою якої став функціоналізм у вузькому розумінні як функціональний підхід. Часом методологія підмінюється окремими теоріями і методиками (біхевіористською, когнітивною, генеративно-трансформаційною, теоріями мовленнєвих актів тощо), дисциплінами (філософією, логікою, соціологією), напрямами (формальним та функціональним, семасіологічним та ономасіологічним), уведення яких у науковий обіг кваліфікується як епізод методологічного перевороту.
Функціональна лінгвістика як нова галузь мовознавства.
Розрізнюючи функціоналізм як методологію і як методику, ми виходимо з того, що перше у лінгвістиці визначає сучасний стан її існування як спробу руху до дослідження мови — енергеї, друге є однією з методик аналізу, напрямом першого, новою галуззю мовознавства — функціональною лінгвістикою.
Функціональний підхід передбачає аналіз множинної функціональної природи мовних явищ, виходячи з їхньої семантики, структури, взаємодії з іншими одиницями, категоризації, функціонування у мовленні. Таке звуження об’єкта не зменшило ефективності та перспективності функціональних досліджень як закономірного етапу розвитку мовознавства (В.Г.Гак, О.В.Бондарко, Г.О.Золотова, М.О.Шелякін та ін.).
Останнє десятиліття характеризується поєднанням певних аспектів функціональної лінгвістики з когнітологією та теорією мовної комунікації, особливо у зв’язку з актуалізацією концепції універсальних граматик. Л.Деже зауважує: “До універсального семантичного компонента граматики має вихід семантична категорія як інваріантні категоріальні ознаки, що виступають у тих чи інших варіантах у мовних значеннях”.
Поняття категоріальної ситуації спрямовує функціональний аналіз до сфер комунікації. Зразок поєднання функціоналізму та когнітивізму дають X.Зайлер, кельнська школа лінгвістики, В.Б.Касевич, О.С.Кубрякова. Відзначається, що інтеграція функціоналізму в когнітивну парадигму пояснюється не в останню чергу початковою телеологічністю, установкою на динаміку та пріоритети мовця, формуванням і встановленням ономасіологічного підходу та деякими іншими рисами. Неконфронтативність когнітивної парадигми у лінгвістиці детермінована її інтегрувальною роллю, хоча між когнітивізмом та функціоналізмом як методологіями існує глобальна суперечність: якщо функціоналізм передбачає наявність свого об’єкта (інваріантної та індивідуальної мовленнєвої діяльності) залежності від досвіду, практичної діяльності особистості, то когнітивізм у багатьох своїх напрямах характеризується апріорним логіцизмом або інтуїтивізмом.
У сучасній науці про мову відбувається не стільки інтегрованість функціональних досліджень у когнітивну парадигму і не взаємозбагачення, скільки обов’язкова щодо функціоналізму доповнюваність аналізу мовленнєвої діяльності орієнтацією на довербальні операції мислення, пам’ять, досвід, знання тощо (таким же чином функціональна лінгвістика потребує залучення даних психолінгвістики, нейролінгвістики, лінгвістичної семантики).