27. Вербальна і невербальна комунікації.

Комунікація може бути вербальною або невербальною. Вербальна комунікація — це наше звичне використання мови. До невербальної комунікації відносять міміку, жести, позу, тип одягу (наприклад, коли людина готується виступити на вечорі ветеранів, то вона одягнеться не так, як одяглася б на зустріч із молоддю), зачіска, а також інтонація, тембр голосу тощо. Так, у США низький голос завжди був ознакою мужності, тому чимало людей спеціально зривали свій голос, намагаючись зробити його низьким. Сюди ж віднесемо також імітацію голосу видатних людей, популярних співаків чи акторів. Людина краще керує вербальною інформацією, частіше залишаючи поза увагою комунікацію невербальну. І це зраджує її. Бо за тембром голосу можна визначити, говорить людина правду чи ні. В переговорах за допомогою невербальної інформації можна довідатися, до якої межі здатна дійти супротивна сторона, а потім використовувати цю інформацію для продовження переговорів. Вербальна комунікація має системніший, структурованіший характер. Невербальна комунікація не є такою чіткою, хоча й вона несе в собі досить інформації.

Функції невербальних комунікацій

Невербальні комунікації виконують основні, базові функції (інформаційна, прагматична, експресивна) та деякі специфічні, характерні для всієї групи невербальних комунікацій. ^

Специфічні функції невербальних комунікацій

• Функція доповнення мови (вербальних комунікацій): невербальні комунікації несуть додаткову інформацію, яка зовсім відсутня або недостатня під час застосування мовних засобів;

• функція заміщення мови: в умовах, у яких з певних причин неможливе застосування мовних засобів, уся інформація передається невербальними комунікаціями.

Види вербальної комунікації

• Контакт масок — формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуються звичні маски (ввічливості, чемності, байдужості, скромності, співчутливості тощо) — набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.

• Світське спілкування — його суть у безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на те чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікації. Наприклад: формальна ввічливість, ритуальне спілкування.

• Формально-рольове спілкування — це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо..

• Ділове спілкування — це процес взаємодії в спілкуванні, при якому відбувається обмін інформацією для досягнення певного результату. Тобто це спілкування цілеспрямоване. Воно виникає на основі і з приводу певного виду діяльності. При діловому спілкуванні враховують особливості особистості, характеру, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

• Духовне міжособистісне спілкування (інтимно-особистісне) — розкриваються глибинні структури особистості.