Модуль 1. Соціальний супровід клієнтів як технологія соціальної роботи

Тема1. Аналіз змісту поняття «соціальний супровід»

Індивідуальна робота з клієнтом, яка передбачає надання допомоги у розв’язанні психологічних, міжособистісних, соціальних проблем на основі вивчення індивідуальних потреб і можливостей особистості, є широко застосовуваним і ефективним методом соціальної роботи. У процесі такої взаємодії соціальний працівник вибудовує схему надання клієнту соціальної допомоги, в першу чергу, враховуючи його індивідуальні особливості і потреби. Персоніфікація соціальної підтримки в кожному конкретному випадку дозволяє використовувати наявні резерви, комплексно і ефективно вирішувати проблеми клієнта.

Як у методичній літературі, так і в практиці однією із поширених форм індивідуальної соціальної роботи з клієнтом є «ведення випадку» або «робота з випадком» [13, 14], що досить широко використовується в практиці соціальної роботи різних країн (care management – у Великій Британії, casework – у США). В Росії використовуються поняття «работа с индивидуальным случаем» [1]. В Україні соціальна робота, спрямована на вирішення індивідуальних потреб клієнта, визначена у нормативних документах терміном «соціальний супровід», хоча паралельно у різних виданнях використовуються також терміни «ведення випадку», «соціальне супроводження».

Можна сказати, що терміни «ведення випадку», «соціальний супровід», «соціальне супроводження» відображають суть єдиної моделі соціальної роботи, що, безперечно, враховується як науковцями, так і соціальними працівниками-практиками.

Термін «соціальний супровід» в Україні вперше було запроваджено у 1998 році під час проведення соціального експерименту з створення інституту прийомної сім’ї. Технологія роботи з сім’єю, яка бере на виховання дитину-сироту, що по суті реалізується у формі соціального супроводу, була опублікована у 1999 році Українським інститутом соціальних досліджень (з 2005 року – Державний інститут розвитку сім’ї та молоді) [7]. Розробка технології соціального супроводу прийомної сім’ї будувалася на основних положеннях моделі «ведення випадку», що передбачає здійснення послідовних дій: оцінку конкретної ситуації, визначення першочергових потреб, розробку послідовного плану діяльності, надання соціальної допомоги, періодичну оцінку ефективності надання послуг, корекцію плану подальшої діяльності, з урахуванням результатів оцінювання.

У 2006 році в новій редакції Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (наказ Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту від 31 жовтня 2006 р. № 3685) введено новий термін «соціальне супроводження». Він визначає методику та принципи надання соціальної підтримки сім’ям, які взяли на виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування [8]. Використання даного терміну, на думку юристів, які візували документ, є більш вдалим лінгвістичним аналогом соціального супроводу.

Протягом 2005–2010 років методика соціального супроводу як форма надання соціальних послуг окремим клієнтам і сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, знайшла широке використання у практиці діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді [6, 7, 10, 15, 16].

Зміст терміну «соціальний супровід» як виду індивідуальної соціальної роботи розкривається у Законах України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» (від 21 червня 2001 р. № 2558-ІІІ) та «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (від 13 січня 2005 року № 2342-IV) [2, 3]. Відповідно до закону: соціальний супровід – вид соціальної роботи, спрямованої на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

Відповідно до наведеного тлумачення, завданнями соціального супроводу є: подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу клієнтів. Означені завдання реалізуються через такі форми: соціальна опіка, соціальна допомога, соціальний патронаж. У цьому контексті супровід визначається не як окремий вид соціальної роботи, а як складова певних технологічних підходів. Проте запропоноване і нормативно закріплене формулювання терміну «соціальний супровід» через три інші види соціальної роботи – опіку, допомогу і патронаж, не розкриває як його особливостей, так і специфіки реалізації даного виду соціальної роботи, що потребує деталізації.

У нормативних документах [8, 9], що стосуються діяльності центрів соціальних служб з різними категоріями сімей та клієнтів, наведено формулювання поняття «соціальний супровід», враховуючи конкретні особливості і потреби надання соціальної підтримки. Зокрема, відповідно до Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (наказ Мінсім’ямолодьспорту 23.09.2009 № 3357), поняття «Соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» – тлумачиться як робота, що передбачає здійснення фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді заходів, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, зокрема надання соціальних послуг [8].

У свою чергу, у Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах (наказ Мінсім’ямолодьспорту 25.04.2008 № 1795) міститься таке визначення: соціальний супровід є формою соціальної підтримки та передбачає надання конкретній особі чи сім’ї комплексу соціальних послуг. Мета соціального супроводу – подолання життєвих труднощів, мінімізація негативних наслідків чи навіть повне розв’язання проблем сім’ї або особи [9].

Наведені визначення термінів мають ряд розбіжностей і водночас демонструють відсутність єдиного підходу до опису сутності технології соціального супроводу. Все це спонукає до вирішення проблеми: це вид соціальної роботи, форма соціальної підтримки чи комплекс соціальних послуг?

Не можна обійти той факт, що науково-методичні та навчальні посібники містять також різні трактування терміну «соціальний супровід».

Так, соціальний супровід сім’ї (за І.Д.Зверєвою, О.В.Безпалько) – це вид соціальної роботи, спрямованої на забезпечення оптимальних умов життєдіяльності сімей, дітей і молоді, шляхом надання необхідних соціальних послуг, допомоги та здійснення відповідних заходів. Його здійснює соціальний працівник, діяльність якого спрямована на підтримку сім’ї в різних видах її життєдіяльності, формуванні здатності сім’ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім’ям з метою розв’яза­ння різних проблем [5]. Сутність індивідуальної роботи з сім’єю розглядається через комплексну діяльність із залученням різних видів соціальної роботи: соціальні послуги, соціальна допомога, а також реалізацію заходів. Завданням соціального супроводу передбачається зовнішня підтримка сім’ї, спрямована на формування умов самостійного вирішення членами родини сімейних проблем.

Соціально-педагогічний супровід неблагополучних сімей (за І. Трубавіною) – це довготривала, різноманітна допомога різним типам неблагополучних сімей, спрямована на створення умов для усунення причин неблагополуччя (чи їх можливої компенсації), форсування процесу формування здатності сім’ї самотужки розв’язувати свої проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенціал, права в суспільстві, корекцію і покращення внутрішньосімейних стосунків сім’ї із мікро- і макросередовищем [18].

Соціальний супровід (за Комаровою Н.М., Пєшою І.В.) – це діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників) спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Причому завданнями соціального супроводу є створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, умов для розвитку дітей з урахуванням їх індивідуальних потреб, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей [16, с.59].

Наведені визначення несуть у собі різні підходи щодо характеристики соціального супроводу: або через окремі форми соціальної роботи, або відповідно до завдань, що мають бути вирішеними. Щоб сформулювати визначення поняття «соціальний супровід» як специфічного виду соціальної роботи, необхідно проаналізувати мету, завдання, принципи такої діяльності, що є цілком можливим за умови узагальнення теоретичних та практичних підходів.

Можливо, зокрема говорити про соціальний супровід, як вид комплексної соціальної підтримки, який надається окремим клієнтам та сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Здійснюється соціальний супровід спеціалістами районних та міських центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також спеціалізованими закладами. Складна життєва ситуація – ситуація, яка суб’єктивно сприймається особою як складна особисто для неї або такою, що об’єктивно порушує її нормальну життєдіяльність (інвалідність, сирітство, безробіття тощо) [17, с.77].

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» складні життєві обставини – обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (стаття 1) [3].

Термін «складні життєві обставини», визначений даним Законом, вміщує широкий перелік життєвих обставин, що порушують нормальну життєдіяльність особи: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо.

Поряд з тим у Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах (наказ Мінсім’ямолодьспорту 25.04.2008 № 1795), що визначає практичні механізми реалізації соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, перелік складних життєвих обставин дещо обмежений. Зокрема, об’єктами соціального супроводу визначено:

• сім’ї з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх за допомогою власних засобів та можливостей, у зв’язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного або обох з членів сім’ї, перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, складними стосунками в сім’ї тощо;

• сім’ї, в яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

• одинокі матері чи батьки (у тому числі неповнолітні), яким потрібна підтримка;

• сім’ї, члени яких є випускниками інтернатних закладів;

• сім’ї, члени яких перебували у виховних, виправних колоніях, слідчих ізоляторах та повернулися з них або були засуджені до покарань без позбавлення волі, відбували альтернативні види покарань;

• діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування (за потреби), та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які є випускниками інтернатних закладів;

• матері (у тому числі неповнолітні), які мали або мають намір відмовитися від новонароджених дітей;

• молоді особи, які перебували у виховних, виправних колоніях, слідчих ізоляторах та повернулися з них, або були засуджені до покарань без позбавлення волі, відбували альтернативні види покарань.

Як бачимо, простежується невідповідність між нормативною термінологією та критеріями, які визначають сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах, і є об’єктом діяльності центрів соціальних служб для молоді. Це дозволяє окреслити завдання соціального супроводу осіб та сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Такими можна назвати: надання своєчасної допомоги, здійснення комплексу заходів, спрямованих на вихід сім’ї або особи зі складних життєвих обставин, наслідки яких вона не в змозі самостійно подолати за допомогою наявних засобів та можливостей, створення умов для самостійного розв’язання та подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу сім’ї або особи, яка опинилася у складних життєвих обставинах [9].

Враховуючи спрямування соціальної роботи з сім’єю на забезпечення безпечних і гармонійних умов розвитку і виховання дитини у ній, можна розкрити зміст поняття «сім’я з дітьми, яка перебуває у складних життєвих обставинах», яка виступає об’єктом діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді завдяки реалізації саме виховної функції.

Сім’я з дітьми, яка опинилася у складних життєвих обставинах це така сім’я, яка втратила свої виховні можливості у зв’язку з виникненням складних життєвих обставин, що порушують нормальну життєдіяльність одного або кількох членів сім’ї, негативно впливають на життя та розвиток дитини, причому наслідки цих обставин сім’я не може подолати самостійно.

Виходячи із такого визначення терміну, завданням соціальної підтримки таких сімей є відновлення в ній здатності здійснювати саме виховну функцію, забезпечувати умови розвитку та виховання дитини у сім’ї.

Механізми реалізації соціального супроводу окремих категорій сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, в Україні визначаються наказами міністерств:

1. Порядок здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах (наказ Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді від 25.04.2008  № 1795);

2. Порядок взаємодії кримінально-виконавчої інспекції і центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо забезпечення соціального супроводу і контролю за поведінкою дітей та молоді, які засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі звільнені від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково (наказ Державного департаменту виконання покарань, Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді від 04.12.2008  № 1159/15850);

3. Заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей (Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки України, Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді України, Державного департаменту виконання покарань, Міністерство праці та соціальної політики України від 23.11.2007  № 740/1030/4154/321/614а);

4. Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та управлінь (відділів) освіти щодо підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації (Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України від 28.09.2007 № 3455/853).

Соціальний супровід перелічених категорій осіб та сімей здійснюється з метою подолання життєвих труднощів, мінімізації негативних наслідків чи навіть повного розв’язання проблем сім’ї або особи і може передбачати:

• здійснення соціальної допомоги, надання соціальних послуг і соціальної реабілітації відповідно до потреб особистості та характеру самих проблем;

• соціальне виховання, що включає створення умов та проведення форм роботи, спрямованих на оволодіння і засвоєння загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування соціально-позитивних ціннісних орієнтацій;

• психологічну, соціальну та юридичну підтримку, призначенням якої є надання професійної посередницької допомоги у розв'язанні різноманітних проблем;

• консультування, у процесі якого виявляються основні напрями подолання складних життєвих обставин;

• збереження, підтримку і захист здоров'я сім'ї чи особи, сприяння у досягненні поставленої мети і розкритті їх внутрішнього потенціалу тощо [9].

Ще однією категорією сімей, які перебувають під соціальним супроводом (соціальним супроводженням) є сім’ї, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (від 13 січня 2005 року № 2342-IV), об’єктами соціального супроводу є:

• діти, які перебувають на вихованні у сім’ях опікунів, піклувальників;

• прийомні діти – вихованці прийомних сімей;

• діти-вихованці дитячих будинків сімейного типу;

• особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Соціальний супровід може здійснюватися також і стосовно усиновленої дитини, якщо ця діяльність не порушує таємницю усиновлення і виконується за згодою або на прохання усиновлювача або дитини (стаття 15) [2].

Завдання соціального супроводу сімей, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, охоплюють різні аспекти життя дітей: сприяють адаптації дитини в новій сім’ї, створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, умов розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, забезпечення оптимальних умов життя дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та захист їх прав.

До речі, у практиці декларативне визначення потреби надання соціально підтримки усім сім’ям, які беруть на виховання дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, впроваджується частково.

Під соціальним супроводом перебувають також прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Соціальна робота з сім’ями, які виховують дітей-сиріт, у першу чергу, спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку саме вихованців. Проте, враховуючи потребу забезпечення нормальних умов сімейного оточення дітей, робота проводиться і з батьками, і з біологічними дітьми, а за потреби із іншими членами родини та соціальним оточенням. Комплексність соціальної роботи з такими сім’ями визначається терміном «соціальний супровід прийомних сімей/дитячих будинків сімейного типу», на противагу «соціальному супроводу прийомної дитини/дитини-вихованця у сім’ї».

Механізм соціальної підтримки таких сімей визначено у Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу [8]. Об’єктами соціального супроводу є: прийомні діти; діти-вихованці дитячого будинку сімейного типу; прийомні батьки; батьки-вихователі; рідні діти прийомних батьків та батьків-вихователів; інші особи (члени сім’ї), які спільно проживають з прийомними батьками, батьками-вихователями.

Метою соціального супроводу є створення належних умов для забезпечення індивідуальних потреб кожної прийомної дитини та дитини-вихованця у її розвитку та вихованні. Змістові складові спрямовані, в першу чергу, на:

• створення та підтримку позитивного соціально-психологічного клімату в сім’ї;

• адаптацію дитини в нових умовах;

• підтримку контактів дитини з її біологічними родичами;

• підготовку дитини до виходу з прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, в тому числі і до самостійного життя.

Соціальний супровід сімей опікунів/піклувальників та сімей усиновителів здійснюється за умови, якщо батьки не виконують належним чином обов’язки опікунів або усиновителів. У такому випадку сім’я розглядається як така, що опинилася у складних життєвих обставинах, і робота з нею проводиться у згідно з Порядком здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах [9].

Суб’єктом соціального супроводу виступають центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Що стосується технології соціального супроводу, то це така модель соціально-педагогічної роботи, коли соціальний працівник відповідає не лише за організацію, а й за надання необхідних послуг клієнтові, які можуть бути реалізовані різними установами. Соціальний працівник виступає в ролі соціального менеджера: організовує надання соціальної допомоги та здійснює координацію її надання різними спеціалістами, установами та організаціями.

Це свідчить про те, що соціальний супровід передбачає роботу спеціаліста на двох рівнях:

1) контактний, при якому відбувається безпосередня взаємодія соціального працівника з клієнтом;

2) організаційний або опосередкований, коли взаємодія відбувається у системі: соціальний працівник – організації – клієнт [15].

При веденні індивідуального випадку, соціальний працівник виступає у ролі соціального менеджера, який виконує низку різних функцій, зокрема:

• оцінюючу – вияв конкретних потреб клієнтів та ресурсів;

• допоміжну – забезпечення послуг клієнтам, які не здатні самостійно вирішувати свої проблеми;

• організаційну – об’єднання зусиль різних установ і фахівців з метою задоволення потреб клієнтів та забезпечення якості послуг;

• освітньо-виховну – забезпечення необхідними знаннями і отримання необхідних навичок;

• консультативну – наділення клієнтів інформацією про ресурси, які є і про допомогу іншим фахівцям щодо вибору найефективнішого методу допомоги;

• посередницьку – направляти клієнтів у відповідні установи і до конкретних фахівців;

• координаційну – координація процесу допомоги, яка надається різними установами та фахівцями;

• адвокатську – захист прав та інтересів клієнта;

• адміністративну – здійснення діяльності щодо планування заходів, наданню допомоги клієнтам і оцінки її ефективності;

• аналітичну – збір та аналіз інформації, яка необхідна для прийняття рішень [7].

Це, у свою чергу, потребує, щоб соціальний працівник мав комплексну теоретичну підготовку та володів практичними уміннями, які дозволяють йому розумітися на великій кількості випадків, виконувати конкретну практичну діяльність, а також мати певний банк методів щодо надання соціальної допомоги та підтримки.

Виходячи із вищезазначеного, можна коротко підсумувати інформацію щодо характеристики складових процесу соціального супроводу:

1. суб’єкт соціальної роботи – спеціалісти центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

2. об’єкт – окрема особа або сім’я, які опинилися у складних життєвих обставинах. Причому, потрібно зауважити, що не усі клієнти або сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, мають перебувати під супроводом, а лише ті із них, що мають комплексну проблему і не можуть самостійно її вирішити! Більш точне формулювання об’єкта соціального супроводу є таким: окрема особа (клієнт) або сім’я, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують соціальної підтримки;

3. мета реалізації соціального супроводу – створити умови для виходу сім’ї або особи зі складних життєвих обставин, наслідки яких вона не в змозі подолати самостійно;

4. завдання, що вирішуються під час реалізації даної технології і дозволяють досягнути передбаченої мети, мають включати:

• соціальну підтримку клієнта або сім’ї у вирішенні проблем, які вони не мають змоги самостійно розв’язати;

• організацію самодопомоги – вміння клієнта самостійно вирішувати проблемні життєві обставини, ефективно використовувати внутрішні та зовнішні ресурси

• залучення та ефективне використання внутрішніх і зовнішніх ресурсів клієнта або сім’ї.

Соціальний супровід з боку соціального працівника виступає як комплексна соціальна допомога клієнту, що планується на підставі індивідуального діагностування потреб і ресурсів клієнта і здійснюється на підставі активної взаємодії працівника і клієнта. Завдання соціального супроводу – створення умов, за яких клієнт має змогу самостійно вирішувати власні життєві проблеми.

Наведені вище міркування дозволяють здійснити уточнення терміну. Соціальний супровід – це вид соціальної роботи з особою або сім’єю, які опинилися в складних життєвих обставинах, наслідки яких вони не можуть подолати самостійно, що передбачає надання комплексної індивідуальної соціальної допомоги. Завдання соціального супроводу – створення умов для сім’ї або особі для самостійного подолання складних життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу.

Принципи та форми реалізації соціального супроводу

Соціальний супровід, як вид соціальної роботи, що базується на впровадженні комплексного індивідуального підходу до вирішення проблем клієнта/сім’ї і здійснюється шляхом надання різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів клієнта сім’ї в органах державної влади [11, с. 35].

Лактіонова Г.М. і Петрочко Ж.В. визначають форми соціальної роботи, які використовуються у процесі соціального супроводу: відвідання сім’ї, телефонна розмова, бесіда, організація зустрічей, тестування, діагностика, інтерв’ю, проведення тренінгів, організація груп взаємопідтримки, написання звітів, листів, клопотань, звернень, документування тощо [12, с.84].

Зокрема Звєрева І.Д. звертає увагу на те, що основними формами соціальної роботи, які виступають базовими для соціального супроводу, є:

• індивідуальна, суть якої полягає у здійсненні соціальної допомоги, соціальних послуг і соціальної реабілітації відповідно до потреб конкретної особи й характеру самих проблем;

• соціально значуща діяльність, у тому числі і громадський дитячий та молодіжний рух;

• соціальне навчання, що здійснюється у різних типах державних, приватних освітніх закладах і пов’язана з отриманням певного рівня соціальної освіти;

• соціально-психолого-педагогічна та юридична підтримка, призначенням якої є надання професійної допомоги та посередницька діяльність професіоналів із соціальної роботи у розв’язанні різноманітних проблем;

• консультування, у процесі якого виявляються основні напрями виходу з проблеми, що хвилює особистість;

• науково-обґрунтовані й своєчасно застосовані дії держави, соціальних інституцій, зокрема, й центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціальних установ, професіоналів і волонтерів, спрямовані на запобігання можливим фізичним, психологічним та соціокультурним колізіям у розвитку окремих індивідів і груп ризику; збереження, підтримка і захист нормального рівня життя та здоров’я сімей, молоді; сприяння молодим людям у досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішнього потенціалу [5].

Враховуючи комплексний та індивідуальний підходу до реалізації соціального супроводу, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей клієнта/сім’ї, формується програма/план соціального супроводу, який включає різноманітні форми і методики соціальної роботи. Вибір відповідних форм і методів надання соціальної допомоги залежить від ряду факторів, які знову ж таки є унікальними у кожному конкретному випадку. Зокрема, це:

• рівень зацікавленості (вмотивованості) клієнта/сім’ї у впровадженні окремих форм і методів соціальної роботи;

• внутрішні ресурси клієнта/сім’ї;

• зовнішні ресурси – мережа соціальних зв’язків;

• наявність системи соціальних інститутів;

• професійний рівень соціального працівника, який здійснює соціальний супровід.

Науково-методична література, що пропонує технології соціальної роботи з різними категоріями клієнтів, вміщує перелік етичних та професійних принципів соціального супроводу,як різновиду соціальної роботи [4, 15, 17, 18]. Запропоновані базові принципи відповідають традиційним формам соціальної допомоги і соціальної роботи – вільного, добровільного і свідомого звернення за допомогою.

Нормативно-законодавче визначення базових принципів соціального супроводу міститься у Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах [9]. Зокрема, називаються такі:

• добровільність при прийнятті допомоги;

• активна участь сім’ї або особи в подоланні складних життєвих обставин;

• повага до людини, визнання її цінності незалежно від реальних досягнень та поведінки особистості;

• реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання в сім’ї.

• індивідуальний та диференційований підхід до кожної особи, кожної сім’ї з урахуванням їхніх потреб та особливостей;

• системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальних послуг;

• толерантність та гуманізм, відповідальність за дотримання норм професійної етики;

• пріоритетність інтересів сім’ї в цілому й окремих її членів, збереження цілісності сім’ї.

Наведений перелік принципів реалізації соціального супроводу, безперечно на є повним, хоча і представляє як загальні принципи соціальної роботи так і такі, що можна розглядати як специфічні вимоги, що стосуються виключно цього виду соціальної роботи. Звичайно, кожен із зазначених принципі певною мірою впливає на характер діяльності соціального працівника і на якість вирішення проблем конкретної особи або сім’ї.

Принцип добровільності. При виборі інформації та прийнятті рішення про соціальний супровід сім’ї або клієнта має враховуватися його право на вільний вибір власного шляху розвитку (якщо спосіб життя не загрожує життю і здоров’ю дітей чи навколишнього оточення). Соціальний супровід не має призначатися у примусовому порядку, а має бути добровільним вибором клієнта. При цьому принцип добровільності характеризується наявністю мотивації клієнта до змін, розумінням і бажанням змінювати наявні складні життєві обставини.

Даний принцип лежить у основі роботи з прийомними сім’ями і ДБСТ – здійснення такої діяльності є обов’язковим атрибутом життєдіяльності таких сімей. Обов’язковою умовою соціального супроводу сімей та осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, є згода сім’ї або окремої особи. Єдине, що потребує певного уточнення – це згода усіх членів сім’ї, чи хоча б одного із них.

Згода клієнта або сім’ї на соціальний супровід оформлюється у вигляді угоди (договору), що підтверджує дотримання принципу добровільності та взаємодії. Соціальний договір, що підписується на початку роботи, вміщує взаємні обов’язки та домовленості сторін (клієнта і соціального працівника) щодо взаємодії, завдань та цілей, які мають бути досягнутими в ході соціального супроводу.

Принцип конфіденційності. Це базовий етичний принцип соціальної роботи. У процесі планування і реалізації соціального супроводу соціальний працівник має зберігати таємницю, що стосується особистісної інформації про клієнта або сім’ю, оскільки дотримання конфіденційності є запорукою налаштування довірливих стосунків між клієнтом та спеціалістом, що сприяє налагодженню взаємодії.

Проте, слід зазначити, що принцип конфіденційності може порушуватися у випадку винесення справи особи або сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, на розгляд дорадчого органу. Це питання має бути врегульованим, оскільки такий підхід суперечить не лише вимогам організації соціального супроводу, а й загальним етичним принципам соціальної роботи.

Принцип самодопомоги орієнтує і спеціаліста, і клієнта на те, що надання соціальної допомоги здійснюється з метою наснаження, організації самодопомоги. Тобто, соціальний працівник має навчити клієнта самостійно справлятися з життєвими проблемами, ефективно використовувати внутрішні та зовнішні ресурси. Клієнтові необхідно допомогти усвідомити, що реальні життєві обставини, які склалися, і його активна позиція у їхньому вирішенні є найбільш вагомою і першочерговою позицією, а отримання соціальної допомоги і сторонньої підтримки є вторинним чинником, допоміжним і короткотерміновим.

Принцип взаємодії. Результативний соціальний супровід базується на принципах взаємодії соціального працівника і клієнта, передбачає створення умов для осмислення клієнтом своїх позицій щодо спеціаліста і спільної з ним роботи.

У процесі планування і здійснення соціального супроводу, враховуючи завдання, які потребують самостійного вирішення клієнтом власних проблем, має відбуватися розподіл відповідальності між клієнтом і спеціалістом, а також і поетапна і поступова передача її клієнту.

Відхід від принципу взаємодії і намагання спеціалістів в односторонньому порядку допомагати клієнту вирішити життєві проблеми (без його зацікавленості й участі у процесі) призводять до формування патерналістських стосунків, перекладання клієнтом відповідальності за власне життя на працівників, які надають соціальну допомогу.

Індивідуальний підхід досить повноцінно відображається у моделі соціальної роботи – «ведення випадку», тобто надання соціальної допомоги конкретному клієнту або сім’ї. При цьому соціальний супровід, поряд із формулюванням індивідуальних потреб та проблем клієнта/сім’ї, передбачає також використання реальних можливостей і ресурсів, використання позитивних можливостей розвитку особистості без штучного нав’язування цілей і завдань, які можуть стосуватися інших людей.

Технологія соціального супроводу відповідає технології реалізації соціального проекту, об’єктом впровадження якого є конкретна особа (клієнт) або сім’я. В цьому контексті вивчення ситуації та планування форм і методів соціальної допомоги здійснюється на підставі розгляду конкретної життєвої історії і має індивідуальне наповнення і спрямування.

Принцип врахування сильних сторін. Одним із завдань соціального супроводу є усвідомлення і використання внутрішніх ресурсів клієнта або сім’ї. Одним із позитивних стимулів до змін є пошук і виявлення позитивних переконань або життєвих обставин клієнта/сім’ї – сильних сторін, – які є відправним моментом налагодження взаємодії та продуктивного планування. Соціальна допомога у такому разі орієнтована на позитивні моменти і є ефективним мотиваційним чинником на противагу системі зовнішнього тиску і примусу.

У практичній роботі соціальним працівникам, які працюють з кризовими категоріями населення, часто важко визначити позитив у житті клієнта, особливо на початку. Тому використання принципу врахування сильних сторін вимагає від спеціалістів при побудові системи стосунків з клієнтом переходу від формату «суб’єкт – об’єкт» до формату «суб’єкт – суб’єктної» взаємодії.

Об’єктивна оцінка потреб клієнта. Планування соціальної взаємодії між клієнтом і спеціалістом базується на докладному вивченні життєвої ситуації, вивченні негативних і сильних сторін, внутрішніх та зовнішніх ресурсів, які можна залучати при вирішенні конкретних проблем (попередня, базова оцінка). При цьому спеціалістам необхідно враховувати, що кращим експертом ситуації, життєвих обставин, що склалися, і можливих варіантів виходу із них, є сам клієнт.

Причому оцінка ситуації дозволяє визначати цілі і завдання соціального супроводу відповідно до потреб і можливостей клієнта або сім’ї, без спрямованості до нездійсненних цілей і придуманих ідеалів. Об’єктивна оцінка допомагає визначити основні проблеми, які клієнт/сім’я не може вирішити самостійно, та напрями соціальної роботи, спрямовані на розв’язання означених проблем.

Принцип планування. Здійснення соціального супроводу передбачає розробку плану поетапної реалізації соціальної допомоги, в якому фіксуються завдання, форми та терміни виконання окремих позицій. Однією із вимог є активна участь клієнта у прогнозуванні та плануванні шляхів виходу із складної життєвої ситуації, а також визначення відповідальності працівника та клієнта за виконання окремих пунктів запланованої діяльності.

На практиці соціальні працівники на етапі розробки плану соціального супроводу дуже часто пропонують клієнтам виходи із складних життєвих обставин, що базуються на їхньому власному баченні проблеми, без включення клієнта у процес планування. У такому разі знову ж таки перекладається відповідальність за подальші кроки у зміні життєвих обставин лише на спеціаліста.

Вимоги, які ставляться до планування, підказують, що у ньому найбільш активним має бути сам клієнт. Це, зокрема, стосується:

а) реальності вимог і завдань, виходячи із реальних умов і бажання допомогти;

б) принципу побудови «від простого до складного»;

в) конкретного формулювання завдань;

г) можливості постежити і оцінити якісь виконання кожного запланованого етапу.

Обмеження терміну соціального супроводу. Виходячи із стратегічної мети соціального супроводу, можна сказати, що це самостійне вирішення клієнтом/сім’єю власних проблем, соціальна допомога має бути обмеженою у часі. Звичайно, точний термін надання допомоги неможливо визначити на початку планування, оскільки в кожному конкретному випадку клієнту/сім’ї для відновлення життєво необхідних функцій потрібні різні межі часу, що залежить від багатьох факторів: як внутрішніх ресурсів, так і зовнішнього оточення.

Комплексне вирішення проблеми. Концептуальні підходи до соціального супроводу спрямовані на інтегрування, комплексне вирішення проблем клієнта/сім’ї, що є важливим за умови необхідної зміни життєвої ситуації. Планування та здійснення соціального супроводу передбачає використання чималого спектру форм та методів соціальної роботи, що добираються залежно від індивідуальних потреб і можливостей клієнта та сім’ї і мають максимально ефективний вплив.

Вибір варіанту соціальних послуг і соціальної допомоги є суто індивідуальним і залежить від рівня професійної майстерності соціального працівника; рівня вмотивованості клієнта; наявних внутрішніх ресурсів клієнта; мережі підтримки соціального оточення тощо.

Міжвідомчий і міждисциплінарний підхід. Вирішення проблем людей та сімей, які потрапили у складні життєві обставини, є не лише сферою інтересів соціальних служб, але й інших організацій та відомств, що визначає потребу у використанні міжвідомчого і міждисциплінарного підходу до планування і здійснення соціального супроводу. Спеціалістам соціальної сфери не можна вирішити проблеми клієнтів без контакту з іншими установами – центрами зайнятості, лікарнями, школами, державними адміністраціями тощо.

Координація зусиль спеціалістів різних відомств у вирішенні проблем сімей та клієнтів, які опинилися у складних життєвих обставинах, покладається на дорадчий орган, який є колегіальним представництвом спеціалістів різних відомств на рівні місцевих органів виконавчої влади. При винесенні рішення про взяття сім’ї або особи під соціальний супровід розглядається перелік структур і спеціалістів, яких можна і необхідно залучити до вирішення конкретних проблем даного випадку [8].

Етичним кодексом спеціалістів соціальної роботи в Україні визначено етичні принципи діяльності соціальних працівників: повага до гідності кожної людини, пріоритетність інтересів клієнта, толерантність, доступність послуг тощо. Досвід роботи Представництва благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні засвідчив, що дотримання соціальними працівниками низки етичних принципів дозволяє максимально скоротити час адаптації клієнта до фахівця, є запорукою побудови ефективної взаємодії [4]. Кожен із зазначених принципів несе в собі емоційне і психологічне навантаження, яке проявляється у діяльності соціального працівника.

Принцип доброзичливості, співчуття і розуміння. Людям, які опинилися в складних життєвих обставинах, необхідно не осуд, а співчуття і підтримка. Прихід у сім’ю соціального працівника клієнти часто сприймають з острахом, адже, як правило, вони вже мають негативний досвід спілкування зі спеціалістами. Для успіху справи для соціального працівника важливо, щоб сім’я погодилася на співпрацю. Формування комфортних взаємин з клієнтом залежить від того, наскільки соціальний працівник проявлятиме свою доброзичливість, співчуття, зацікавленість та розуміння. Будь-яка ситуація, в якій опинилася людина, – зловживання алкоголем, перебування дитини у інтернатному закладі – потребує співчуття і розуміння.

Принцип довіри. Як свідчить практика, плідна взаємодія між спеціалістом та клієнтом базується на взаємній довірі один до одного. Відомо, що під соціальний супровід підпадають особи та сім’ї, які, як правило, самі зневірилися у можливості змінити життєві обставини. Щоб подолати складні життєві обставини, клієнт потребує сторонньої підтримки людини, яка щиро вірить у можливість позитивних змін. Соціальне оточення такої психологічної підтримки надати не в змозі, оскільки воно як і сам клієнт зневірилося у можливості позитивного вирішення кризових питань. Спеціаліст має довіряти і підтримувати клієнта навіть за умов відсутності позитиву чи отриманні негативної інформації, що є запорукою партнерських стосунків, які дають надію на позитивний результат.

Принцип партнерства, співпраці і діалогу. Успішний результат діяльності соціального працівника може бути за умови, що клієнт і соціальний працівник дотримуються партнерських стосунків. Процес співпраці передбачає взяття певних зобов’язань кожним із учасників соціального супроводу, які прописуються у договорі про співпрацю. Клієнт/сім’я має сприймати соціального працівника не як сторонню особу, а як партнера у спільному подоланні складних життєвих обставин. Формування паритетних стосунків передбачає розуміння з боку клієнта обов’язковості виконання взятих ним на себе зобов’язань.

При цьому соціальний працівник не має займати домінуючу роль. На етапі планування соціального супроводу його роль має зводитися до корегування всього плану, а не лише його складання, оскільки основні позиції має виконувати клієнт/сім’я. У процесі реалізації соціальний працівник залучається до вирішення лише тих питань, які клієнт не може виконати самостійно, решта кроків він здійснює сам особисто. Формування співпраці можливо за умови налагодження конструктивного діалогу між клієнтом і соціальним працівником щодо виконання обов’язків і завдань кожної із сторін.

Принцип неупередженого ставлення. Основою соціальної роботи є гуманне і уважне ставлення до клієнта, прийняття його таким, яким він є, без осуду й оцінки. Для налагодження довірливих і партнерських стосунків з клієнтом/ сім’єю, необхідно виробити неупереджене ставлення до будь-якої категорії клієнтів/сімей, навчитися розуміти ситуацію й аналізувати причини негараздів.

У процесі вивчення життєвих обставин клієнта/сім’ї соціальний працівник має уникати оцінки подій і обставин, що склалися. Він має лише констатувати їх, не використовуючи оцінок на кшталт «жахливо», «неприпустимо», «добре-погано». Спеціаліст описуючи подію, має враховувати факт, що для нього важливі не власні переживання, а оцінка ситуації клієнтом. Оскільки особисте усвідомлення клієнт власних проблеми і необхідності сторонньої підтримки є вагомою мотивацією до змін. Якщо ж негативні ситуації оцінюються лише соціальним працівником, то, природно, лише він і буде прагнути до змін.

Принцип доступності диктує умову, щоб у своїй діяльності соціальний працівник був максимально досяжним до клієнта/сім’ї. Іноді від того, наскільки швидко і вчасно соціальний працівник зможе зреагувати на обставини, які потребують термінового вирішення, залежить настільки ефективно і швидко буде подолана складна життєва ситуація.

З іншого боку, враховуючи особисті інтереси соціального працівника і захист його особистого життя, клієнт має розуміти, що термінове реагування можливо лише за умови крайньої необхідності. Адже соціальний працівник не має розглядатися як член родини, який впливає і вирішує усі, без винятку, проблемні питання.

Надання інформації клієнтам у зрозумілій для них формі. Ця норма у роботі спеціаліста під час спілкування з клієнтом/сім’єю диктує необхідність враховувати рівень освіти, попередній досвід контактів з структурами й організаціями, мову спілкування тощо. Мова спеціаліста має бути максимально доступною, а іноді наближеною до мови клієнта. Обов’язково необхідно мінімізувати вживання наукових термінів та професіоналізмів, а якщо їх не можна уникнути, то необхідно детально пояснити що він означає. У разі, коли клієнт не розуміє спеціаліста, з’являється загроза, що клієнт уникатиме подальшого спілкування.

Питання та завдання до теми:

1. Здійснити аналіз нормативного визначення завдань соціального супроводу відповідних категорій клієнтів або сімей.

2. Порівняти мету та завдання соціального супроводу сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та прийомних сімей.

3. Охарактеризувати функції соціального працівника, які він виконує у процесі здійснення соціального супроводу.

4. Обґрунтувати термінологічне формулювання поняття «соціальний супровід».

5. Пояснити сутність будь-якого (за вибором) принципу і навести приклад його реалізації під час соціального супроводу.

Література до теми:

Гончарова А.Н. Проблема согласования общественных и личных интересов в процессе построения гражданского общества: Моногр. – Краснояр.: Гос. Ун-т. Красноярск, 2001. – 160 с.

Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (від 13 січня 2005 року № 2342-IV) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

Закон України «Про соціальні послуги» (від 19.06.2003 № 966-IV) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

Зберегти сім’ю, соціальна робота з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах / [автори-упорядники: Мороз О.М., Постолюк Г.І., Семигіна Т.В., Шепіленко О.С.]. – К.: ЕКМО, 2008. – 160 с.

Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Харченко С. Я. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / [заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової]. – К.: Наук. світ, 2003. – 117 с.

Комарова Н.М., Пєша І.В. Методика здійснення соціального супроводу прийомних сімей // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2006. – № 3 (15). – С. 90–101.

Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / [Г.М.Бевз, Л.С.Волинець, А.Й.Капська та ін.]. – К.: УІСД, 1999. – 103 с.

Наказ Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді «Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» (вiд 16.10.2009 № 966/16982) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту «Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах» (від 25.04.2008 № 1795) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

Соціальна робота: технологічний аспект / [за ред. проф. А.Й.Капської]. – К.: ДЦССМ, 2004. – 364 с.

Соціальний супровід сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах: Методичний посібник. / [І. Д. Звєрєва та ін.]. – К.: Держсоцслужба, 2006. – 104 с.

Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих будинків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс / [за заг. ред. Г.М.Лактіонової, Ж.В.Петрочко]. – К.: Науковий світ, 2006. – 270 с.

Теорії і методики соціальної роботи. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / [за ред. Т.В.Семигіної, І.І.Миговича]. – К.: Академвидав, 2005. – 328 с.

Теорія та методи соціальної роботи / [за ред. Т.Семигіної, І.Григи]. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 224 с.

Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді : Методичний посібник / [С. В. Толстоухова, О.О. Яременко, О. В. Вакуленко та ін.]. – К.: ДЦССМ, Державний ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.

Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Збірник методичних матеріалів / [авт. кол. Г. М. Бевз, А. Й. Капська, Н.М.Комарова та ін.].  К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003.  188 с.

Трубавіна І.М. Соціальний супровід неблагополучної сім’ї. Науково-методичні матеріали. – К. : ДЦССМ, 2003. – 86 с.

Фирсов М.В. Технология социальной работы: Уче. пособие для вузов. – М.: Академический Проект; Трикста, 2009. – 486 с.