Тема 6. Соціальний супровід прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу

Термін «соціальне супроводження» як вид соціальної роботи з прийомною сім’єю, на заміщення терміну «соціальний супровід» було введено у 2006 році. Оскільки поняття «соціальний супровід» і «соціальне супроводження» – це один і той самий вид (технологічний алгоритм) соціальної роботи, хоча у нормативних документах має різне звучання, ми при описі методики роботи з прийомною сім’єю і дитячим будинком сімейного типу будемо використовувати термін «соціальний супровід».

В основі соціального супроводу лежить оцінка та планування послуг. Складовою цього процесу є індивідуальна оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця та прийомної сім’ї/ДБСТ для визначення потрібного типу та рівня соціальної допомоги.

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від моменту їх утворення. Така діяльність передбачає надання прийомним батькам/батькам-вихователям та прийомним дітям психологічних, соціально-педагогічних та інших послуг, організацію соціальної реабілітації та інтеграції дітей. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем сімей, які виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Соціальний супровід прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу здійснюється постійно, поки на вихованні перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Підставою припинення соціального супроводу є позбавлення прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу юридичного статусу.

Технологія здійснення соціального супроводу регламентується Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, затвердженого наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту № 966/16982 від 16 жовтня 2009 р. Документ визначає нормативну базу, принципи, етичні норми, зміст, завдання, процедури здійснення соціального супроводу від початку до завершення надання соціальної допомоги прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу.

Утверджений порядок здійснення соціального супроводу поширюється не тільки на центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, але й на органи місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування (в т.ч. органи опіки та піклування, служби у справах дітей, управління у справах сім’ї, молоді та спорту); навчальні заклади, позашкільні навчальні заклади; медичні установи; заклади культури тощо. Тобто, в нормативному документі закладено міжгалузеве співробітництво щодо сприяння розвитку дитини.

Згідно до Порядку соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу зміст поняття «соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» визначається як робота, що передбачає здійснення фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді заходів, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, і зокрема, – надання соціальних послуг.

Соціальний супровід є формою державної підтримки сім’ї в інтересах дитини. Його здійснює центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання/знаходження прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, а у разі його відсутності – міський або обласний центр соціальних служб.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід. Безпосередньо соціальний супровід здійснює працівник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який, згідно посадової інструкції, відповідає за здійснення соціальної роботи з прийомними сім’ями та дитячими будинками сімейного типу і який пройшов відповідну підготовку. Соціальний працівник закріплюється за прийомною сім’єю або дитячим будинком сімейного типу наказом директора відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на підставі рішення органів місцевого самоврядування про створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу.

Відповідно до порядку, один соціальний працівник може здійснювати одночасно соціальний супровід не більше 30 прийомних дітей та дітей-вихованців. Навантаження щодо кількості на одного соціального працівника залежить від ряду факторів: новостворені прийомна сім’я чи дитячий будинок сімейного типу, чи уже мають досвід функціонування; кількості дітей у них, їх вік, стан здоров’я; рівень складності соціально-психологічних проблем, які підлягають розв’язанню; місце проживання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту від 3 січня 2006 р. №2670, і мати відповідний сертифікат.

Навчальна програма передбачає оволодіння спеціалістами теоретичними знаннями щодо причин та наслідків поширення в Україні соціального сирітства; форм сімейного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; етапів роботи з прийомними сім’ями; технології соціального супроводу сімей, які виховують дитину-сироту; функціональних обов’язків та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу; принципів та механізмів оцінювання ефективності функціонування. Водночас спеціалісти опановують уміннями реалізації державної програми розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; налагодження співпраці спеціалістів, які здійснюють захист прав дітей; здійснення рекрутування та попередньої роботи з кандидатами на створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу; юридичного оформлення і соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Спеціалісти, які здійснюють соціальний супровід прийомних сімей, в яких виховуються діти, уражені ВІЛ-інфекцією, мають пройти курс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерства охорони здоров’я. Окрім основних положень щодо роботи з прийомною сім’єю, курс підготовки вміщує інформацію про специфіку ВІЛ-інфекції, соціально-медичні аспекти роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми, специфічні вимоги та потреби сімей, які приймають на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією.

Однією із умов ефективної роботи соціальних працівників, що здійснюють соціальний супровід, є вимога підвищення рівня їх професійної кваліфікації, що здійснюється не рідше, ніж один раз на п’ять років. Організація підготовки спеціалістів, що здійснюють соціальний супровід, та підвищення їхньої кваліфікації покладається на обласні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

До здійснення соціального супроводу на різних етапах можуть залучатися спеціалісти з різних сфер діяльності, які є або працівниками центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей, або інших підприємств, установ, організацій (лікарі, юристи, психологи та ін.). Рішення про необхідність залучення фахівців приймається директором центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за поданням соціального працівника. У здійсненні соціального супроводу можуть брати участь також і волонтери. Соціальні працівники можуть взаємодіяти з громадськими об’єднаннями, які мають досвід роботи у сфері захисту прав дитини, відповідно до укладених з ними угод про співробітництво.

Метою соціального супроводу є захист та забезпечення дотримання прав та інтересів дитини, створення належних умов її життя та розвитку з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу.

Реалізація соціального супроводу спрямована на вирішення певних конкретних завдань залежно від терміну влаштування дитини у сім’ю та її основних потреб. Зокрема, соціальний супровід прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу орієнтовано на:

• адаптацію дитини в новій сім’ї;

• створення позитивно спрямованого психологічного клімату у родині;

• забезпечення оптимальних умов життя;

• забезпечення захисту прав дитини;

• створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг;

• підготовка дитини до виходу з прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, в тому числі – і до самостійного життя.

Виходячи із необхідності найкращого забезпечення інтересів дитини, яка приходить на виховання у сім’ю, до сфери соціального супроводу залучаються не лише прийомні діти, діти-вихованці, прийомні батьки та батьки-вихователі. Об’єктами соціальної роботи визначено і найближче оточення дитини та сім’ї, що у сукупності забезпечує нормальні умови адаптації та розвитку вихованців. Соціальний працівник у процесі соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу взаємодіє з рідними дітьми прийомних батьків та батьків-вихователів; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; родинами прийомних дітей, дітей-вихованців; найближчим оточенням прийомних батьків та батьків-вихователів; найближчим оточення прийомних дітей та дітей-вихованців; членами громад, до складу яких входить прийомна сім’я/ дитячий будинок сімейного типу.

Можна стверджувати, що за таких умов допомога надається не лише дитині, прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу, а й усьому оточенню, щоб потім сім’я, соціальне оточення дитини, громада могли спільно створювати умови для правильного розвитку дитини. Допомога заради самодопомоги – головний принцип соціального супроводу.

Вирішення поставлених перед соціальним працівником, що здійснює соціальний супровід, завдань відбувається завдяки наданню прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу комплексу соціальних послуг, які можна умовно розділити на такі напрями: соціально-економічні, юридичні, соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні. Кожен із цих напрямів сприяє вирішенню конкретних проблем.

Соціально-економічні послуги:

• допомога у залученні додаткових ресурсів для задоволення потреб прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, необхідних для лікування,оздоровлення тощо;

• допомога у своєчасному отриманні батьками державних виплат на утримання дитини; допомога у вирішенні побутових проблем, працевлаштування прийомних дітей, дітей-вихованців після досягнення ними повноліття чи закінчення навчання.

Юридичні (правові) послуги:

• консультування з питань застосування чинного законодавства;

• представлення та захист прав і законних інтересів прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу та дітей, що в них виховуються, в органах державної влади та інших установах, організаціях, підприємствах незалежно від форм власності та підпорядкування; допомога в оформленні документів, необхідних для розв’язання проблем клієнтів;

• здійснення правової освіти прийомних батьків/батьків-вихователів та дітей, що виховуються в таких сім’ях; співпраця з різними установами та фахівцями для надання фахової юридичної допомоги.

Соціально-педагогічні послуги:

• допомога у вирішенні питань навчання прийомних дітей, здобутті ними освіти; організація додаткових занять, навчання;

• виявлення необхідності розвитку різнобічних інтересів і потреб прийомних дітей та вихованців дитячих будинків сімейного типу;

• залучення до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини до клубу, гуртка, секції; забезпечення доступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку шляхом індивідуального навчання;

• просвітницька робота щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини;

• сприяння формуванню здорового способу життя;

• організація навчання батьків з метою оволодіння ними ефективними методами виховання дітей без покарання, мобілізації власних ресурсів сім’ї для вирішення проблем у подальшому; допомога батькам у здійсненні статевого та гендерного виховання;

• встановлення та підтримка стосунків з біологічною сім’єю, якщо це не суперечить інтересам дитини;

• участь у формуванні життєвих навичок дитини: планування нею свого життя та його здійснення; допомога у розв’язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання; підготовка до виходу з сім’ї у самостійне життя; організація зустрічей дітей з біологічними батьками/особами, що їх замінюють; підготовка біологічних родин до повернення їм дітей;

• здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого поводження та насильства;

• представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах (здійснення функцій посередника між сім’єю і адміністрацією школи, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами опіки і піклування тощо);

Соціально-психологічні послуги:

• адаптація дитини до нової сім’ї та сім’ї до дитини, створення належного психологічного клімату, для якого характерними є повага, любов, турбота, емоційні зв’язки;

• допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів між членами сім’ї, в т.ч. рідними дітьми;

• участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекватної самооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції;

• мінімізація негативних наслідків психологічних травм;

• організація реабілітаційних форм роботи, спрямованих на подолання затримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем, пов’язаних з занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням або насильством, які зазнала дитина до влаштування в прийомну сім’ю/дитячий будинок сімейного типу; корекція поведінки дитини;

• консультування з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем; організація сімейної психотерапії;

• проведення психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації; надання методичних порад;

Соціально-медичні послуги:

• допомога прийомним батькам/батькам-вихователям у вирішенні питань збереження, підтримки та охорони здоров’я прийомних дітей/дітей-вихованців;

• надання необхідної інформації, настанов щодо організації здорового способу життя, профілактики туберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу;

• допомога у проходженні прийомними дітьми/дітьми-вихованцями обов’язкового медичного огляду та, у разі потреби, контроль за виконанням призначень лікаря;

• допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичного обслуговування;

• допомога у вирішенні питань щодо оздоровленням прийомних дітей/дітей-вихованців та рідних дітей (до 18-ти років);

• налагодження, у разі потреби, ефективної співпраці із закладами охорони здоров’я та іншими організаціями соціального спрямування, які надають допомогу ВІЛ-позитивним дітям;

Інформаційні послуги:

• інформування про ресурси громади та допомога щодо їх використання на користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи та заняття, про діяльність дитячих, молодіжних громадських організацій, турпоходи, культурні заходи);

• надання довідкової інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації, надання інформації про послуги, які можна отримати в ЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров’я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; розповсюдження буклетів, листівок, пам’яток, плакатів соціального спрямування.

Порядок здійснення соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу вміщує детальне роз’яснення стосовно того, які види соціальної допомоги має надавати соціальний працівник прийомній сім’ї та дитячому будинку сімейного типу. Проте слід враховувати, що перелічені послуги мають надаватися за потреби, враховуючи індивідуальні запити сім’ї та вихованця, вони не є обов’язковими до виконання для усіх прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, що перебувають під соціальним супроводом.

Щодо того, яким чином соціальний працівник надає соціальні послуги прийомним сім’ям та дитячим будинкам в процесі соціального супроводу, то перелік форм та методів такої роботи є досить широким. Здійснення соціального супроводу передбачає відвідування сім’ї; телефонні розмови з членами родини та соціальним оточенням; бесіди; консультування; організацію зустрічей дитини з біологічними батьками; проведення тестувань; інтерв’ю; навчання; організацію груп взаємопідтримки; написання запитів, листів, клопотань, звернень; документування тощо.

Етапи соціального супроводу. Теоретично існує три етапу соціального супроводу: аналіз ситуації й розробка плану соціального супроводу, здійснення плану соціального супроводу та оцінка здійсненого процесу. Проте, враховуючи практику реалізації соціального супроводу прийомних сімей, Порядком реалізації соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу визначена детальна процедура початку, реалізації та завершення надання соціальної допомоги. Зокрема, передбачені такі етапи реалізації соціального супроводу:

1) початок соціального супроводу;

2) перевірка документів на дитину;

3) оцінка потреб дитини та прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу;

4) планування соціального супроводу;

5) реалізація соціального супроводу прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу;

6) періодична оцінка результатів соціального супроводу;

7) планування виходу дитини із сім’ї;

8) завершення соціального супроводу.

Кожен із зазначених етапів вирішує низку питань, які передують наступному етапу.

Початок соціального супроводу. Соціальний супровід розпочинається після прийняття офіційного рішення про створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу та передачу на виховання дитини/дітей.

Початок соціального супроводу фіксується виданням відповідного наказу центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на основі рішення про створення прийомної сім’ї /дитячого будинку сімейного типу та договору/угоди між органом, що прийняв таке рішення та прийомними батьками/батьками-вихователями про влаштування дитини/дітей у сім’ю.

Наказ центру соціальних служб про початок соціального супроводу видається не пізніше семи днів з дати надходження до центру соціальних служб копії рішення про створення прийомної сім’ї /дитячого будинку сімейного типу та договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім’ї/угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Відповідним наказом за створеною прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник, який має здійснювати її соціальний супровід. Практика доводить, що доцільно закріпляти за сім’єю того спеціаліста, який провадив попередню роботу з батьками у якості кандидатів на створення сім’ї, надавав їм допомогу у процесі взаємодобору дитини.

В окремих випадках центр соціальних служб може запропонувати укладання з прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу договору/угоди про здійснення соціального супроводу, у якому конкретизуються права та обов’язки кожної із сторін, умови надання послуг, принципи взаємодії, визначаються відповідальні за виконання зобов’язань тощо. Таке офіційне оформлення необхідне у випадку чіткого розмежування обов’язків спеціаліста та прийомних батьків/батьків-вихователів, що попереджує формування патерналістських стосунків і визначає межі відповідальності за розв’язання нагальних потреб дитини та сім’ї.

На початку соціального супроводу соціальний працівник перевіряє наявність копій документів на дитину, згідно переліку, визначеному пунктом 12 Положення про дитячий будинок сімейного типу та пунктом 10 Положення про прийомну сім’ю.

Документи на дитину, яка влаштовується у прийомну сім’ю/дитячий будинок сімейного типу готуються службою у справах дітей і передаються прийомним батькам та батькам-вихователям як законним представникам прав та інтересів дитини.

До центру соціальних служб службою у справах дітей передається копія обліково-статистичної картки дитини, яка влаштована в сім’ю, та копію індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування.

Копії документів на дитину, яка влаштовується в сім’ю, мають бути передані до центру соціальних служб службою у справах дітей у триденний термін після прийняття рішення місцевим органом виконавчої влади про створення прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. У разі якщо на момент прийняття рішення індивідуальний план не складено, його копія передається у триденний термін після його затвердження.

Безумовно, на кожного вихованця прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу може бути свій перелік документів, але на початковому етапі документи, які стосуються життя та розвитку дитини, є підставою до окреслення першочергових потреб та проблем кожного вихованця. Інформація, що міститься в документах дитини, використовується при оцінці її потреб.

Соціальний працівник, при потребі, уточнює та доповнює інформацію про загальний стан здоров’я, щеплення, результати психодіагностичних досліджень, навчання дитини, характер її стосунків з біологічними батьками/особами, що їх замінюють, родичами, звертаючись до відповідних установ, фахівців. Термін перевірки документів та збору інформації становить один місяць. При його подовженні у плані соціального супроводу обов’язково зазначається, що стало підставою для такої затримки.

Відсутність того чи іншого документу засвідчує який напрямок діяльності ще неопрацьований. Наприклад, в особистій справі дитини немає копії рішення органу опіки та піклування про визначення форми спілкування дитини з біологічними батьками та іншими родичами. Постає запитання щодо ходу соціального супроводу: чи потрібен дитині контакт з рідними родичами, якщо «так», то з якими. Соціальний працівник не може самостійне вирішувати це питання, він може подати свої пропозиції, а вирішувати його буде опікунська рада.

Інший приклад, в особистій справі дитини немає фотографій з попереднього міста перебування. Така, на перший погляд, незначна деталь може стати у подальшому для дитини проблемою в встановленні історії свого життя. Тому з самого початку соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, має звернутися до дитячого будинку чи родини і отримати фотографії чи інші пам’ятні речі дитини.

Відсутні документи необхідно отримати, залучивши спеціалістів служб у справах дітей, які безпосередньо мають забезпечити повний пакет документів на дитину, яка влаштовується до прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу.

Оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця. Розробка планів соціального супроводу та визначення ефективності виховання дитини у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу базується на початковій інформації щодо потреб дитини та можливостей конкретної сім’ї. Така інформація починає збиратися ще на етапі попередньої роботи з кандидатами на створення прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу та здійснення взаємодобору дитини та сім’ї. Детальне оформлення отриманих даних провадиться соціальним працівником в перший місяць проживання дитини у родині у вигляді Оцінки потреб прийомної дитини, дитини-вихованця.

Збір інформації про прийомну дитину/дитину-вихованця починається ще на етапі взаємодобору, із залученням осіб, які контактували з дитиною, а в перший період проживання у сім’ї вона надходить від батьків та спеціалістів, які безпосередньо працюють з дитиною. Термін отримання додаткової інформації стосовно дитини становить один місяць, протягом якого проводиться перша оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця.

Оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця здійснюється з використанням таких джерел:

• загальна інформація про дитину, яка міститься у документах;

• інформація від осіб, які спілкувалися з дитиною до влаштування у сім’ю;

• інформація від батьків та спеціалістів про перші місяці проживання дитини в сім’ї.

Оцінка потреб складається на кожну дитину окремо і передбачає визначення окремих аспектів життєзабезпечення та розвитку дитини, їхніх характеристик на етапі проведення оцінювання та потреб та проблем дитини, що мають бути предметом розгляду у процесі соціального супроводу. Результати оцінювання є базовою інформацією для здійснення періодичної оцінки змін розвитку та життєзабезпечення дитини, яка виховується у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу. При цьому кожна складова оцінювання потреб дитини має свої характеристики.

Стан здоров’я. Дана складова характеризується трьома основними показниками:

• стан фізичного здоров’я – хронічні хвороби, ускладнення, захворювання протягом останнього періоду тощо;

• фізичний розвиток – відповідність розвитку дитини віковим показникам, будова тіла тощо;

• стан психічного здоров’я – наявність відхилення від норм, емоційний стан, самооцінка;

• дотримання графіка щеплень.

Здоров’я дитини є проблемою перших кількох місяців, коли вирішуються питання щодо усунення гострих захворювань, таких, як короста, різні інфекції та ін. Після цього питання стосується хронічних захворювань, які, як правило, потребують тривалого лікування.

Тобто, на підставі аналізу стану фізичного здоров’я дитини можна спланувати потреби дитини в медичній допомозі. Стан фізичного здоров’я дитини дає медичну складову до плану соціального супроводу на перший період (від 1 до 3 місяців) щодо лікування гострих та інфекційних хвороб, а на тривалий час – щодо лікування хронічних захворювань, а також проведення необхідних щеплень.

Стан фізичного розвитку допомагає визначити не тільки відповідність розвитку середнім показникам за віком та статтю, а й визначити потребу в хірургічних операціях, необхідних фізичних заняттях та ін.

Складним є визначення стану психічного здоров’я. Не завжди в районних та міських центрах соціальних служб є можливість залучити до такої роботи кваліфікованого спеціаліста. Проте слід враховувати, що для визначення психічного стану дитини доволі часто не потрібен психолог, досить досвідченого педагога, який зможе оцінити емоційний стан, протестувати самооцінку дитини тощо. Такий аналіз може бути відповідною позицією для виявлення необхідності психологічної чи педагогічної корекції.

Досвід показує, що самооцінка у дітей, які не мали батьківської опіки, зазвичай потребує підвищення. Для цього необхідно здійснювати розвиток існуючих здібностей, участь в дитячих чи молодіжних організаціях, любов близьких тощо. Підвищення самооцінки є надійним засобом профілактичної роботи щодо паління, алкоголю, наркотиків: особи з високою самооцінкою не потребують самоутвердження через такі дії.

Форма оцінки потреб дитини вміщує реальну картину стану здоров’я на момент оцінювання, а також передбачає прогнозування очікуваних змін. Така робота є передумовою планування соціального супроводу дитини на перший місяць та півроку проживання у сім’ї, і визначає пункти плану соціального супроводу.

Наприклад, у дитини 6-х років виявлено діатез, слабкий зір, замкнутість. Першим бажаним результатом, звичайно, буде зняття прояву діатезу, яка досягається лікуванням (в план соціального супроводу пишемо «лікування діатезу»). Другим бажаним результатом буде консультування та лікування у окуліста. Планувати реально в перший місяць перебування в сім’ї корекцію замкнутості недоцільно. Може бути таке, що вона зникне, коли дитина адаптується до нового оточення, а в результаті лікування шкіра дитини стане чистою, а зір (лікування чи окуляри) дозволить адекватно спілкуватися з оточуючими.

Адаптація в прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу. Рівень пристосування дитини до нового соціального середовища – прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу – визначається за такими показниками:

• емоційна реакція дитини на членів нової сім’ї;

• взаємостосунки з членами сім’ї, їхніми родичами, друзями тощо.

Можливо вивчення адаптації прийомної дитини в прийомної сім’ї/ДБСТ не є актуальним при першому оцінюванні потреб дитини, оскільки спочатку на більшість членів сім’ї та друзів реакція дитини буде настороженою. Як правило, дитина вибирає одного із членів родини: маму чи батька як безпечний об’єкт спілкування. До інших дитина ставиться насторожено, обережно. Тому протягом першого місяця перебуванні дитини в сім’ї плануються загальні заходи щодо адаптації дитини. При цьому конкретні заходи не планується, тому що дитина не потребує додаткової уваги. Її слід залишити лише з членами родини, виключити спілкування з рештою родичів та знайомих.

Після оцінки потреб через три місяці, півроку перебування в сім’ї, можуть проявитися проблеми адаптації, що потребує внесення в план соціального супроводу відповідних пунктів.

Взаємостосунки з дитячим оточенням. Стосунки дитини-вихованця з дитячим оточенням оцінюються відповідно за кількома рівнями:

• специфіка побудови відношень дитини з однолітками;

• наявність друзів, товаришів;

• взаємовідносини в дитячих колективах дошкільних закладів, шкіл, інших навчальних закладів;

• взаємовідносини з дітьми за місцем проживання;

• можливості розширення кола спілкування з однолітками – участь у діяльності позашкільних закладів, громадських організацій.

Ця проблема є актуальною не лише на етапі влаштування дитини у сім’ю, вона може виникати на різних етапах проживання дитини в прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу, залежно від віку дитини. Найбільш актуальною вона є для підлітків. У цьому віці потрібно допомогти не тільки берегти існуючих друзів, а й находити спільну мову з новими. Для малюків ця проблема практично не існує і не потребує уваги в плані соціального супроводу.

Слід зауважити, що досвід функціонуючих в країні прийомних сімей показує, що проблеми адаптації з ровесниками в деяких випадках на певний час стають головною проблемою дитини в прийомної сім’ї.

Контакти з біологічними родичами. Оцінка підтримання контактів з біологічними родичами дитини стосується:

• можливості налагодження позитивних контактів з біологічними батьками дитини;

• контактів з іншими біологічними родичами.

Проблема контактів з біологічними батьками є не завжди приємною і прийнятною для прийомних батьків та батьків-вихователів, які в більшості випадків, не можуть простити біологічних батьків за покинутих дітей. У той же час самі біологічні батьки не дуже бажають зустрічі зі своїми дітьми, тому реально проблема не є такою актуальною, як, на перший погляд, здається.

Можна визначити кілька груп біологічних батьків, які бажають спілкуватися з дітьми. В першу чергу, – це психічно хворі особи. Потребу налагодження контактів з такими батьками визначає опікунська рада, залежно від діагнозу і стану здоров’я батьків. Залежно від рішення, соціальний працівник визначає свою діяльність і діяльність прийомних батьків/батьків-вихователів щодо необхідності підтримки кровних зв’язків дитини.

Ще одна категорія батьків, які можуть прагнути до підтримки контактів з дітьми, але при цьому має бути рішення на момент влаштування дитини у сім’ю. Це стосується батьків, які перебувають у місцях позбавлення волі. Одним із очікуваних результатів оцінювання потреб має стати визначення необхідності підтримання контактів дитини з батьками чи повна відмова від стосунків.

У випадку можливості повернення дитини до біологічних батьків після закінчення терміну ув’язнення, прийомні батьки та батьки-вихователі мають бути зорієнтованими на підтримку контактів біологічних батьків та дитини. Якщо контакти дитини з біологічними батьками, які перебувають у місцях позбавлення волі, суперечать інтересам дитини, цей факт має бути визначеним на рівні рішення опікунської ради і бути зафіксованим в одному із пунктів соціального супроводу, де має бути визначено прийняття рішення суду щодо позбавлення батьків батьківських прав.

При визначенні потреби підтримки контактів дитини не слід також забувати про інших біологічних родичів – бабів, дідів, тіток та інших. Кровні зв’язки стануть у нагоді дитині у дорослому житті. Тому слід підтримувати стосунки з біологічними родичами при можливості з дитинства, за умови що вони не суперечать інтересам дитини. В цьому контексті одним із пунктів плану подальшої роботи соціального працівника є відстеження впливу контактів з родичами на стосунки дитини з прийомними батьками/батьками-вихователями. На практиці спостерігаються непоодинокі випадки, коли біологічні родичі налаштовують дітей-вихованців на негативне сприйняття прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, в такому випадку в плані соціального супроводу має бути передбачена робота з біологічними родичами, а у випадку непорозуміння – прийняття рішення щодо припинення контактів як таких, що суперечать інтересам дитини.

Освіта та навчання. Оцінка потреб щодо освіти та навчання дітей здійснюється за такими показниками:

• успішність у навчанні;

• розвиток особистісних здібностей;

• рівень умінь і навичок дитини відносно вікового розвитку.

Відповідно до свого віку дитина має володіти певними уміннями та навичками, що є базовими у її поступальному успішному розвитку. Діти, яких беруть на виховання в основному не мають необхідних умінь та навичок, що пояснюється специфічними умовами їхнього попереднього життя. Тому прийомні батьки та батьки-вихователі мають бути готовими до необхідності розвитку у дитини ряду вмінь, якими вона не оволоділа в певний період свого життя. Це стосується і гігієнічних процедур, вміння користуватися елементарними побутовими приладами, і навичок самообслуговування тощо.

Щодо рівня успішності у навчанні, то це найбільш відомий напрям оцінювання потреб дитини – бажаний результат будь-якої родини, що виховує дитину, – гарна успішність. Для дітей, які приходять на виховання в прийомні сім’ї і дитячий будинок сімейного типу, проблема навчання є дуже актуальною. Слід попередити, що дії щодо підвищення успішності вихованців, є дуже копіткою роботою і не завжди досягають бажаних батьками результатів. Є багато прикладів, коли за декілька місяців діти досягають чималих успіхів у навчанні, проте при визначенні рівня очікуваних результатів мають враховуватися можливості дитини щодо засвоєння матеріалів і мотивації успішного навчання.

Розвиток особистісних здібностей дитини є не менш значущим у досягненні гідного рівня успішності. Діти, яких беруть на виховання, як правило, мають занижену самооцінку, а визначення і розвиток їхніх талантів створює підґрунтя до формування у дитини мотивацій успіху, престижу, що, у свою чергу, сприяє у вирішенні ряду психологічних проблем, налаштування контактів з дитячим оточенням., організації змістовного дозвілля. Розвиток особливих здібностей може стати пріоритетним напрямом у забезпеченні подальшого влаштування молодої людини у самостійному дорослому житті.

Самостійність. Формування самостійності є проблемою постійною, яка ускладнюється з віком дитини і стосується таких параметрів:

• наявність сформованих життєвих навичок і умінь подбати про себе (відповідно до віку), самообслуговування; володіння побутовою технікою тощо;

• наявність навичок вирішувати побутові проблеми за межами місця проживання (придбання товарів в магазинах, аптеках, звернення за необхідними довідкам та документами до різних інстанцій тощо);

• досвід використання кишенькових грошей;

• уміння організовувати змістовне дозвілля.

Формування навичок самостійного обслуговування залежать від віку, в якому дитина прийшла в сім’ю. Найбільш складною є ситуація, коли в прийомну родину, до дитячого будинку сімейного типу влаштовується підліток, який не має сформованих елементарних навичок самостійного вирішення власних проблем та забезпечення потреб. З метою розвитку самостійності у підлітків соціальним працівникам необхідно передбачити проведення спеціальних тренінгів, рольових ігор, що значно полегшує завдання прийомних батьків/батьків-вихователів щодо «прискореного» розвитку у дитини життєво необхідних навичок.

Підготовка до самостійного життя після виходу з прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. Забезпечення самостійного життя вихованця передбачає розв’язання двох життєво необхідних потреб:

• профорієнтація та набуття професії;

• вирішення питання місця проживання після виходу із сім’ї.

Для підлітків і прийомних батьків/батьків-вихователів дана проблема є найбільш актуальною, оскільки забезпечує безболісний вихід дитини із сім’ї у доросле самостійне життя. На сьогодні не існує реальних гарантії для вихованців прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу на отримання житла, працевлаштування з гідним рівнем заробітку. Тому питання професійної орієнтації та житлового забезпечення мають розглядатися на рівні оцінки потреб дитини, виходячи з її інтересів, здібностей як основи професійної орієнтації. Означене питання має стати одним із пунктів плану соціального супроводу вихованця-підлітка (див табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця

№	Складові оцінювання	Стан на момент оцінки	Конкретні потреби дитини
1.	Стан здоров’я
	1.1. Стан фізичного здоров’я (
	1.2. Фізичний розвиток
	1.3. Стан психічного здоров’я
	1.4. Дотримання графіку щеплень
2.	Адаптація в прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу
	2.1. Емоційна реакція дитини на членів сім’ї
	2.2. Взаємостосунки з членами сім`ї, їхніми родичами, друзями тощо
3.	Взаємостосунки з дитячим оточенням
	3.1. Специфіка побудови відношень дитини з однолітками
	3.2. Наявність друзів, товаришів
	3.3. Взаємовідносини в дитячих колективах дошкільних закладів, шкіл, інших навчальних закладів
	3.4. Взаємовідносини з дітьми за місцем проживання
	3.5. Можливості розширення кола спілкування з однолітками
4.	Контакти з біологічними родичами
	4.1. Можливість позитивних контактів з біологічними батьками
	4.2. Контакти з іншими біологічними родичами
5.	Освіта та навчання
	5.1. Успішність в навчанні
	5.2. Розвиток особливих здібностей
	5.3. Рівень умінь і навичок дитини відносно вікового розвитку
6.	Самостійність
	6.1. Наявність сформованих життєвих навичок і вмінь подбати про себе (відповідно до віку), самообслуговування; володіння побутовою технікою тощо
	6.2. Наявність навичок вирішування побутових проблеми за межами місця проживання (навички придбання товарів в магазинах тощо)
	6.3. Досвід використання кишенькових грошей
	6.4. Вміння організовувати свого дозвілля
7.	Підготовка до самостійного життя після виходу з прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу
	7.1. Профорієнтація та придбання професії
	7.2. Вирішення проблеми майбутнього місця проживання

Зазначені вище показники оцінювання потреб дитини визначають пункти плану соціального супроводу дитини на перші півроку-рік проживання у сім’ї. Окремі позиції – зокрема розвиток здібностей, підтримка контактів з біологічними родичами – потребують більшого терміну, тому будуть складовими при плануванні протягом значного проміжку часу. У процесі функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця здійснюється раз на рік.

Паралельно з проведенням першої оцінки потреб прийомної дитини, дитини-вихованця фахівець центру соціальних служб вживає заходів, спрямованих на вирішення найбільш гострих проблем дитини стосовно її адаптації у новому середовищі. Інформація про проведену роботу та її результати відображається у Щоденнику роботи з прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу.

Форми Оцінки потреб прийомної дитини, дитини-вихованця та у Щоденника роботи з прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу затверджені наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту «Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від 23 вересня 2009 р. № 3357 (див. додаток В).

Аналіз потреб прийомної сім’ї/ДБСТ. Соціальний супровід прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу передбачає надання соціальної допомоги не тільки дитині, але й забезпечення соціальної підтримки родині, проведення соціальної роботи з членами сім’ї. Проте надання соціальних послуг сім’ї, в першу чергу, спрямоване на створення сприятливих умов щодо розвитку, виховання, утримання дитини. Тобто завданням соціального супроводу не є створення «оазису щастя» в окремої сім’ї, а створення необхідних умов для розвитку прийомної дитини.

Вивчення потреб прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу передбачає здійснення детального аналізу її функціонування, що передбачає визначення сильних та слабких сторін родини, ресурсів самої сім’ї та її найближчого оточення, найбільш ефективних для даної сім’ї форм і методів виховання, надання соціальних послуг.

Щоб оцінити, наскільки сім’я є здатною, спроможною на реагування в ситуації змін (зовнішніх чи внутрішньо-сімейних), доцільно проаналізувати її функції. Розуміння соціальної та внутрішньосімейної спрямованості функціонування сім’ї є базовим для визначення сильних та слабких сторін її функціонування за умови виховання прийомної дитини [5].

Таблиця 5.2.

Складові характеристики функцій сім’ї

Внутрішньо-сімейні функції	Соціальні функції
склад сім’ї та його структура; сімейна комунікація; сімейна згуртованість; здатність сім’ї переживати труднощі та перелік засобів, які вона для цього використовує	соціальний статус; місце проживання; матеріальний достаток; рівень освіти; стан здоров’я; соціальна інтеграція; сімейна історія

Функції сім’ї реалізуються як при задоволенні потреб її членів, так і при виконанні замовлення соціального оточення, а отже вони можуть бути соціальними (щодо запитів соціуму) та індивідуальними (стосовно задоволення потреб особистості).

Сім’я, яка гармонійно реалізує свої внутрішньосімейні та соціальні функції має досить високу самооцінку, безпосередню та ясну комунікацію, гнучкі та зрозумілі правила поведінки. Члени таких сімей зорієнтовані 1) на соціальне зростання, 2) їхні соціальні зв’язки тяжіють до відкритості, 3) на позитивні установки та надії, незалежно від етнічного чи соціального стану.

Соціальна та сімейна динаміка функцій проявляється в тому, що їхній перерозподіл відбувається між членами сім’ї відповідного до компетенції останніх та можливостей задоволення їхніх потреб в сім’ї, громаді та суспільстві.

Набуття сім’єю статусу «прийомної» або «дитячого будинку сімейного типу», влаштування на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дещо змінюють звично діючі в сім’ї функції, надаючи їм іншого забарвлення та розширюючи їхнє соціальне значення. Прийомна сім’я зобов’язана

• вести більш відкритий спосіб життя, ніж раніше,

• мати трішки більший внутрішньо-сімейний запас стресостійкості,

• дещо по-іншому організовувати взаємостосунки в своїй родині та планувати проведення свого вільного часу тощо.

Зміни у виконанні сімейних функцій пов’язані із включенням в життя сім’ї низки чинників:

• цільове матеріальне утримання прийомної дитини;

• повноваження батьків та членів сім’ї стосовно прийомної дитини;

• розширення своїх контактів за рахунок родичів прийомної дитини;

• внесення відповідної регламентації життя, зумовленої розширенням соціального компонента.

Влаштування на виховання двох і більше дітей значно розширює коло соціальних функцій сім’ї. У випадку створення дитячого будинку сімейного типу відбувається перерозподіл не лише соціальних функцій, а й внутрішньо сімейних установок – родина стає більш орієнтованою на виховній та соціалізуючий функціях, що певним чином деформує родинні стосунки.

Зміна звичного способу виконання своїх функцій членами родини за рахунок розширення їхнього соціального значення може привести до неочікуваних і небажаних змін, різних викривлень, як-то: гіпертрофічного сприймання нової своєї ролі, чи її недооцінки тощо. Така ситуація стає стресовою для сім’ї, може ініціювати включення механізмів психологічного захисту і тим самим призвести до деформації сімейних стосунків, що може негативно впливати на розвиток та виховання дитини/дітей.

Необхідно враховувати ситуації, коли у функціонуванні сімейної системи виникають порушення, які можуть провокуватися влаштуванням на виховання нового члена родини:

1) функціональна цінність члена сім’ї по-різному трактується її членами;

2) функція виконується спотворено чи частково;

3) ігнорується поведінка одного із членів сім’ї;

4) функція нав’язується члену сім’ї і не відповідає його індивідуальним або віковим особливостям;

5) зміни в ситуації зумовлені необхідністю різкої переміни звичного сімейного життя: переїзд, зміна виду діяльності тощо;

6) розуміння внутрішньосімейних функцій вступає в протиріччя з їхнім загально соціальним тлумаченням, релігією, територіально діючими традиціями тощо.

Створення прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу розширює соціальну сторону всіх сфер функціонування родини, висуває підвищені вимоги до її внутрісімейного життя. Одним із завдань соціального працівника в таких ситуаціях є оцінка потреб прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, що становить основу планування соціальної підтримки родини в процесі реалізації соціального супроводу.

Процес вивчення потреб родини є аналогічним до вивчення потреб дитини. Першим кроком вивчення ситуації в прийомної родині чи дитячому будинку сімейного типу є аналіз різних характеристик сім’ї, ознайомлення з сімейними традиціями, визначення ресурсів її та її найближчого оточення шляхом будь якого з наведених вище способів. Це дозволить розуміти наявні й потенційні зміни в сім’ї [5].

Таблиця 5.3.

Оцінка потреб прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу щодо створення сприятливих умов щодо розвитку, виховання і утримання дитини

	Складові оцінювання	Стан на момент оцінки	Очікувані зміни
1.	Стан здоров’я членів сім’ї
2.	Адаптація сім’ї до прийомної дитини/вихованця
3.	Взаємостосунки між членами сім’ї (наявність конфліктів, проблем та ін.)
4.	Готовність членів сім’ї до контактів дитини з біологічними батьками, родичами
5.	Створення умов для проживання дитини
6.	Взаємостосунки біологічних і прийомних дітей/вихованців
7.	Вміння батьків вирішувати проблеми дітей
8.	Орієнтованість батьків на підготовку дитини до самостійного життя

Стан здоров’я членів сім’ї багато в чому є результатом способу життя родини, в першу чергу, ставленням до свого здоров’я. Тому в плані соціального супроводу (в частині допомоги сім’ї) важливо не тільки звернення до лікарів, а й формування здорового способу життя в сім’ї.

Адаптація сім’ї до прийомної дитини/вихованця, взаємостосунки між членами сім’ї (наявність конфліктів, проблем та ін.), готовність членів сім’ї до контактів дитини з біологічними батьками, родичами, створення умови для проживання дитини, взаємостосунки біологічних і прийомних дітей/вихованців, вміння батьків вирішувати проблеми дітей, орієнтованість батьків на підготовку дитини до самостійного життя більш детально буде розкрито в наступних розділах.

Готовність батьків до виховання прийомних дітей передбачає достатній рівень розуміння власного життя та його усвідомлення, наявність у них певних особистісних якостей та рівень їх розвитку [1]. Оцінити рівень готовності батьків до виконання нових соціальних функцій – вихователів дітей, позбавлених батьківського піклування, можливо лише за умови використання методик соціальної діагностики (див. тему 4).

Планування соціального супроводу. Реалізація соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

План соціального супроводу містить конкретні заходи, які є актуальними на відповідний строк його реалізації щодо забезпечення потреб дитини у розвитку та вихованні, створення умов для підвищення виховного потенціалу сім’ї для утримання, виховання та розвитку прийомної дитини, дитини-вихованця.

План соціального супроводу розробляється для кожної дитини персонально на основі оцінки потреб прийомної дитини/дитини-вихованця та індивідуального плану дитини. План соціального супроводу складається з двох частин: план забезпечення потреб дитини у розвитку й вихованні та план створення умов щодо розвитку й виховання дитини в прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу.

Базова інформація щодо розробки плану соціального супроводу при влаштуванні дитини до прийомної сім’ї/ДБСТ міститься в оцінці потреб дитини і сім’ї. Процес планування здійснюється за участю прийомних батьків/батьків-вихователів й дитини, якщо дозволяє вік, стан здоров’я. При складанні Плану створення умов щодо розвитку і виховання дитини у прийомній сім’ї/ ДБСТ використовується інформація та рекомендації спеціалістів регіонального центру, які здійснювали підготовку даних про прийомних батьків, батьків-вихователів і проводили їх навчання з метою розвитку та підвищення виховного потенціалу.

План соціального супроводу затверджується директором центру соціальних служб, котрий відповідає за здійснення соціального супроводу. Протягом першого року функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу план соціального супроводу складається на півріччя. При складанні плану на друге півріччя враховується перша оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця, яка за потреби переглядається та коригується. Надалі план соціального супроводу формується на рік.

Структура плану соціального супроводу. Структура плану соціального супроводу визначена з орієнтацією на основні проблеми: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров’я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачено 1) розробка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розвитку та вихованні і 2) створення умов щодо розвитку й виховання дитини в прийомній сім’ї / дитячому будинку сімейного типу

Забезпечення дитини щодо розвитку та виховання передбачає характеристику позицій, відносно яких провадилася оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця. Планування заходів щодо створення умов для розвитку й виховання дитини в прийомній сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу базується на пунктах, які попередньо були визначені при оцінці потреб сім’ї.

У плані соціального супроводу фіксуються такі позиції:

• конкретні потреби – питання, які мають бути вирішені – проведення медичного обстеження дитини, пошук біологічних родичів, організація оздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;

• необхідні заходи для забезпечення потреб – що необхідно зробити для його вирішення конкретного питання;

• термін виконання – планований термін розв’язання проблеми;

• результат – що планується досягти в процесі реалізації запланованих заходів

• виконавець – особа, яка відповідає за розв’язання проблеми (соціальний працівник, батьки, дільничний педіатр та ін.)

План соціального супроводу розробляється на основі інформації про індивідуальні потреби конкретної дитини і має включати ті позиції, які є актуальними на відповідний термін реалізації соціального супроводу.

Доволі часто в практиці реалізації соціального супроводу прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу при плануванні певних заходів щодо надання соціальної допомоги соціальні працівники зміщують акценти обов’язків по вирішенню окремих потреб та проблем, беручи на себе ряд повноважень, які мають вирішувати прийомні батьки та батьки-вихователі. У процесі налагодження взаємодії з батьками соціальний працівник має усвідомлювати, що прийомні батьки та батьки-вихователі є законними представниками інтересів дитини і тому при влаштуванні прийомної дитини в сім’ю саме батьки беруть на себе основні обов’язки щодо виховання, розвитку, забезпечення дитини.

Соціальний супровід виступає не як заміна піклування про прийомну дитину або дитину-вихованця, а як організація соціальної підтримки та допомоги прийомним батькам та батькам-вихователям у розв’язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати.

Йдеться про те, що соціальний працівник при розробці плану соціального супроводу за умови потреби розвитку ігрових навичок дитини не буде щоденно приходити і гратися з вихованцем, а акцентує увагу батьків на необхідності використання певних ігрових методик, проконсультує або надасть методичну пораду щодо того, яким чином це робити. У випадку необхідності проходження медичного огляду дитини соціальний працівник налагодить контакти з медичною установою щодо можливості проходження огляду всіх спеціалістів за один день і скерує батьків на те коли і де це буде відбуватися.

Виходячи із обов’язків прийомних батьків,батьків-вихователів більша частина пунктів плану соціального супроводу має фіксувати їх як безпосередніх виконавців. При цьому, залучення соціального працівника та фахових спеціалістів доцільно планувати у тих випадках, коли батьки не можуть самостійно забезпечити вирішення проблем: юридичне оформлення документів, налагодження взаємодії між представниками різних структур, захист інтересів дитини на рівні органів місцевого самоврядування тощо.

Якщо розглядати розподіл обов’язків прийомних батьків/батьків-вихователів та соціальних працівників щодо забезпечення основних життєво необхідних потреб вихованців, то переважна більшість пунктів буде визначена як «спільна взаємодія». Проте процес соціального супроводу не повинен перетворюватися на постійну та інтенсивну опіку прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу. Основним завданням має бути досягнення максимальної самостійності сім’ї виконувати внутрішньосімейні та соціальні функції.

У випадку, якщо дитина, яка виховується у прийомній сім’ї/ дитячому будинку сімейного типу, має суттєві розлади зі здоров’ям (інвалідність, ВІЛ-інфікована, хронічні захворювання, травми) і потребує постійного медичного нагляду, соціальний працівник спільно з дільничним педіатром розробляє план медичного супроводу дитини, в якому фіксуються медичні заходи, що є необхідними для забезпечення здоров’я та розвитку дитини, а також термін їхнього виконання. План медичного супроводу підписується завідувачем відділення медичного закладу і визначає медичні показання, яких мають дотримуватися прийомні батьки, дільничний педіатр та соціальний працівник. План медичного супроводу переглядається раз на рік при проходженні прийомною дитиною/дитиною-вихованцем обов’язкового медичного обстеження або ж корегується за потребою.

Корегування плану соціального супроводу. План соціального супроводу, за потребою, але не рідше, ніж раз на рік, аналізується та корегується за участю прийомних батьків/батьків-вихователів та дитини з урахуванням її віку та стану здоров’я. При цьому беруться до уваги результати супервізії соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, щорічна інформація про ефективність функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, переглянутий індивідуальний план соціального захисту дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування..

У разі необхідності, при появі обставин, які потребують термінового вирішення (необхідність медичного консультування, корекція стосунків між членами родини тощо), може бути проведена корекція плану соціального супроводу. Соціальний працівник оформлює відповідну пояснювальну записку щодо обставин, що потребують корегування плану, та переоформлює план відповідно до нагальних потреб дитини.

Здійснення соціального супроводу прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу. Соціальні працівники центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді використовують різноманітні форми надання соціальних послуг батьками та дітям-вихованцям: консультації, групи взаємодопомоги, тематичні тренінги, тематичні вечори, проведення організованого оздоровлення тощо. Один з напрямів реалізації соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу – посередницька діяльність соціального працівника між батьками та службами, установами, які захищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями для забезпечення якнайкращих умов виховання дитини у сім’ї.

Візити у сім’ю. Зустрічі соціального працівника та прийомних батьків/батьків-вихователів, частота візитів у сім’ю залежить від етапу адаптації дитини у сім’ї, соціально-психологічного клімату в сім’ї, розвитку стосунків прийомних дітей, дітей-вихованців з членами сім’ї, уміння батьків самостійно розв’язувати проблеми дітей тощо. Рекомендовано, щоб в перший місяць перебування дитини у сім’ї необхідно відвідувати її щотижня, наступні три місяці – один раз на два тижні, в подальшому, протягом першого року функціонування, – за потреби, але не рідше одного разу на місяць; в подальшому – не рідше одного разу на два місяці. Проте ці норми є рекомендованими, якщо цього вимагають потреби дитини або про це просять прийомні батьки, то візити у сім’ю можуть відбуватися частіше. Також слід частіше зустрічатись, за умови, якщо прийомні батьки/батьки-вихователі не мають досвіду виховання дитини-сироти, якщо дитина влаштовується вперше, якщо планується перехід дитини до іншої сім’ї, якщо виникає кризова ситуація або якщо дитина потребує спеціальної допомоги.

Рідше зустрічі можуть бути за обопільною домовленістю між соціальним працівником та прийомними батьками, виходячи із міцності їх стосунків та вимог дітей і їх батьків, визначених планом соціальних послуг. Проте ні за яких обставин не можна зустрічатись рідше, ніж раз на два-три місяці.

Соціальний працівник веде Щоденник роботи з прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу, в якому фіксуються окремі проблеми та питання, які вирішуються під час соціального супроводу, форми соціальної допомоги прийомній сім’ї/ дитячому будинку сімейного типу. До таких форм роботи можна віднести: зустріч з батьками, дитиною, телефонну бесіду з батьками, відвідання сім’ї, організацію консультування спеціалістів, оздоровлення дитини тощо.

Зафіксовані види соціальної роботи з сім’єю дають змогу простежувати появу та шляхи подолання кризових ситуацій у родині, крім того демонструють практичну роботу соціального працівника у процесі реалізації соціального супроводу. Записи візитів та реалізації окремих форм роботи, які здійснює спеціаліст, що реєструються у Щоденнику, є підставою для розробки гнучкого графіка роботи соціального працівника.

Ефективність соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу підвищується за умови, якщо окремо з дитиною щодо її проблем і потреб, контактує інший спеціаліст, а не той, хто здійснює соціальний супровід сім’ї і безпосередньо спілкується з прийомними батьками/батьками-вихователями. Такий розподіл сфер діяльності і спілкування підвищує рівень довіри дитини, дозволяє виявити проблемні питання, що не завжди розкриваються батькам та соціальному працівнику, який з ними контактує.

Соціальний працівник повинен підтримувати постійний зв’язок з дитиною, яка знаходиться в прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу, з метою забезпечення її постійної безпеки та задоволення потреб дитини у розвитку. Зустрічі спеціаліста з дитиною мають проводитися щонайменше один раз на місяць., хоча вони можуть відбуватися і частіше, якщо цього вимагають потреби дитини або з таким проханням звертаються батьки. Соціальний працівник, який контактує з дитиною/дітьми, співпрацює з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід сім’ї та визначає першочергові потреби і проблеми дитини.

Виходячи із незначної кількості спеціалістів центрів, практика розподілу соціальних працівників, які працюють з прийомними батьками і дітьми, на жаль, не визначена як обов’язкова умова. Практичний досвід роботи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді різних регіонів доводить ефективність і доцільність такого розподілу обов’язків.

Соціальний працівник центру у ході соціального супроводу веде Особову справу прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу. На початку створення прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу до особової справи обов’язково включаються такі документи:

• копію рішення про створення прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу;

• копію договору про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім’ї або угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу;

• копію паспортів прийомних батьків, батьків-вихователів;

• копію свідоцтва про шлюб (розлучення) прийомних батьків, батьків-вихователів (для подружжя);

• копію свідоцтва про народження дитини;

• копію висновку про стан здоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини;

• копію довідки/атестата про освіту або (за необхідності) висновку про рівень розвитку, наданого за висновком психолого-медико-педагогічною консультації;

• копію рішення про надання батькам-вихователям службового житла для функціонування дитячого будинку сімейного типу;

• копію рішення про визначення форми спілкування дитини з біологічними батьками та іншими родичами (за наявності);

• копію довідки про проходження прийомними батьками, батьками-вихователями курсу підготовки, перепідготовки;

• копію наказу про початок соціального супроводу;

• копію обліково-статистичної картки дитини;

• копію індивідуального плану.

Особова справа прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу поповнюється необхідними документами, які формуються чи накопичуються в процесі їх функціонування. Можуть долучатись фото-, відеоматеріали, листування тощо. Справа прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу є документом для службового користування. Відповідальність за її оформлення несе соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід.

Документація щодо здійснення соціального супроводу зберігається у центрі за місцем проживання прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, а в разі відсутності місцевого центру – у міському або обласному центрах.

Міжгалузева взаємодія спеціалістів. Соціальний працівник у ході соціального супроводу виступає як менеджер інтересів дитини і сім’ї у різних установах та організаціях.

За необхідності, враховуючи потреби дитини та сім’ї, соціальний працівник може залучати до співпраці представників та спеціалістів різних структур: місцеві органи виконавчої влади; ограни опіки та піклування; службу у справах дітей; відділ реєстрації актів громадянського стану; паспортний стіл; територіальне дитяче медичне об’єднання; територіальне медичне об’єднання для дорослих; відділ освіти; службу працевлаштування; відділ соціального забезпечення; кримінальну міліцію; міжнародні та громадські організації тощо.

До здійснення соціального супроводу на різних етапах роботи з сім’єю, за потреби, можуть залучатися спеціалісти різного фаху (працівники центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та інших установ і організацій – юристи, лікарі, педагоги, психологи, медичні працівники тощо). В результаті формується мультидисциплінарна команда фахівців, обізнаних з проблемами та потребами конкретної сім’ї. При потребі прийняття рішень соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, щодо форм роботи з дитиною, сім’єю, які потребують різнобічного вирішення, проводиться зібрання спеціалістів з метою обговорення проблеми та прийняття рішень, враховуючи, в першу чергу, інтереси та індивідуальні потреби дитини, яка виховується в сім’ї.

Потреба в залученні до роботи з прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу того чи іншого спеціаліста визначаються соціальним працівником відповідно до індивідуальних потреб сім’ї та вихованця в кожному конкретному випадку. Пропозиції щодо залучення фахівців до роботи з прийомною сім’єю/дитячим будинком сімейного типу затверджуються директором центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Основні повноваження структурних підрозділів місцевих органів виконавчої влади (місцевого самоврядування) на етапах створення та функціонування прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу спрямовані на вирішення низки питань, які впливають на якість роботи з сім’єю [5].

Ефективність взаємодії спеціалістів різних структур підвищується у випадку проведення інформаційних заходів щодо висвітлення специфіки функціонування сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які організуються на рівні району, міста. Чим більше інформації отримують спеціалісти, тим легше скоординувати їх діяльність щодо захисту інтересів дитини, вихованця прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу.

Розвиток мережі прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу як соціальних інститутів захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує налагодження системної міжгалузевої співпраці спеціалістів різних державних структур, що є основною умовою повноцінного забезпечення функціонування таких сімей.

Таблиця 5.4.

Питання, які вирішуються спеціалістами установ та організацій в процесі соціального супроводу прийомної сім’ї/ДБСТ

Установи, організації	Проблем ПС/ДБСТ
центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді	соціальний супровід; психологічні консультації; групова робота з батьками та дітьми-вихованцями;
відділи у справах сім’ї та молоді	оздоровлення дітей;
управління (відділи) освіти	оформлення документів на дітей; освіта дітей (школа, дитячий садок)
відділи реєстрації актів громадянського стану	оформлення свідоцтва про народження; відомості про реєстрацію дітей, біологічних батьків;
служба у справах дітей	визначення соціального статусу дітей; захист житлових та майнових прав дітей; пошук біологічних батьків; вирішення питань доцільності контактів з біологічними батьками, родичами;
паспортний стіл	прописка дитини;
територіальне медичне об’єднання	обстеження потенційних прийомних батьків та батьків-вихователів; оформлення медичних документів на дітей; медичний супровід дітей;
управління (відділи) соціального захисту населення	соціальні виплати на дітей (аліменти, пенсії, грошові виплати); виплати соціальні виплати на дітей-вихованців та грошове утримання батьків;
служба працевлаштування	працевлаштування підлітків; професійна орієнтація;
кримінальна міліція	відомості про дітей, які потребують опіки; розшук біологічних батьків.

Вирішення конфліктних ситуацій. У разі, якщо між соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід, та членами сім’ї виникають конфліктні ситуації, візити у сім’ю він має здійснювати не самостійно, а разом з колегами, представниками обласного центру, офіційними особами. За результатами такого візиту складається протокол про результати візиту, який підписується всіма представниками, котрі відвідували сім’ю, а також прийомними батьками/батьками-вихователями.

У випадку наявності постійних конфліктних ситуацій (спільні візити у сім’ю протягом трьох місяців) директор соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді повинен з’ясувати причини таких обставин і, за відсутності можливості налагодження контакту між працівником і членами сім’ї, розглянути питання про зміну спеціаліста, що затверджується відповідним наказом.

Скарга на дії соціального працівника членами родини, яка перебуває під соціальним супроводом, подається згідно з чинним законодавством. Для розгляду скарг на дії соціального працівника створюється комісія на рівні республіканського (Автономна Республіка Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, яку очолює директор. До складу комісії входять досвідчені спеціалісти, які здійснюють супервізію, директор центру соціальних служб за місцем роботи соціального працівника. До складу комісії, за їх згодою, залучаються представники місцевих органів самоврядування, громадськості. Персональний склад комісії формує її голова. Рішення комісії доводяться до відома заявника впродовж місяця з дати подання заяви, скарги. У окремих випадках чи при розгляді повторних скарг Державна соціальна служба призначає до складу комісії свого представника.

Захист прав та інтересів прийомних дітей та дітей-вихованців. Реалізація соціального супроводу прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу спрямована не лише на забезпечення соціальної підтримки сім’ї, а й на здійснення контролю за дотриманням прийомними батьками/батьками-вихователями своїх обов’язків. Проведення бесід та спостереження за батьками, дітьми та особами з їх оточення для перевірки забезпечення дотримання прав прийомної дитини/дитини-вихованця, попередження жорстокого поводження та насильства над нею.

При здійсненні соціального супроводу соціальний працівник має право на відвідування сім’ї без попередження заздалегідь (не менше 3-х раз протягом першого року існування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу) з метою здійснення перевірки умов життєдіяльності, задоволеності інтересів та потреб дітей та сімей. Про можливість проведення таких перевірок кандидати у прийомні батьки, батьки-вихователі попереджаються на етапі їхньої підготовки.

У разі виявлення фактів неналежного виконання прийомними батьками/батьками-вихователями своїх обов’язків відповідно до договору про влаштування дитини на виховання та спільне проживання у прийомній сім’ї або угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, виникнення конфліктних ситуацій між спеціалістом центру соціальних служб і сім’єю, відмови від співробітництва з соціальним працівником ЦСССДМ, який здійснює соціальний супровід, застосовується ряд заходів:

• соціальний працівник готує відповідну службову записку, копія якої зберігається в особовій справі дитини;

• директор ЦСССДМ протягом однієї доби: вживає заходи щодо з’ясування причин ситуації, що склалася, можливості соціального працівника співпрацювати з сім’єю, можливостей прийомних батьків/батьків-вихователів виконувати свої обов’язки належним чином;

• письмово попереджає відповідну службу у справах дітей.

Директор центру соціальних служб вживає заходів щодо проведення соціального інспектування прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу спільно з службами у справах дітей (за необхідності) представників освіти, охорони здоров’я, внутрішніх справ без попереднього погодження з прийомними батьками/батьками-вихователями. Інспектування має відбутися не пізніше, ніж через п’ять робочих днів після офіційного звернення соціального працівника.

Результати соціального інспектування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу виносяться на розгляд комісії з питань захисту прав дітей з метою вирішення питань, пов’язаних з подальшим перебуванням прийомних дітей, дітей-вихованців у прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, та визначення заходів, які необхідно вжити щодо захисту прав дитини тощо.

Порядок здійснення соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу містить ґрунтовне визначення обставин, які характеризують неналежне виконання прийомними батьками/батьками-вихователями своїх обов’язків, що в такому випадку є підставою для вжиття заходів щодо попередження порушення прав дитини, яка виховується в сім’ї, а саме:

• відсутність у дитини необхідного одягу згідно сезону, окремого спального місця, засобів особистої гігієни, призначених ліків, спеціальних пристосувань в межах коштів, що виплачуються державою на утримання дитини;

• несвоєчасне звернення до лікувальних закладів у випадку загрози життю та здоров’ю дитини;

• педагогічна занедбаність дитини з причини неналежного догляду за нею;

• ознаки фізичного/ психологічного насилля;

• скарги дитини, сусідів, педагогів, медиків, представників державних та недержавних організацій, що контактували з дитиною, які не знайшли свого очевидного спростування;

• відмова від передачі дитини біологічним батькам / особам, що їх замінюють, відповідно до рішення органу опіки та піклування;

• нецільове використання коштів, що виплачуються державою на утримання дитини;

• використання праці дитини для здобуття матеріальної вигоди, заробітку;

• тиск на дитину щодо сповідування нею релігії прийомних батьків/батьків-вихователів;

• втягування дитини до протиправної діяльності;

• приховування від державних органів фактів, що несуть загрозу життю, фізичному та психічному здоров’ю дитини, її моральному стану;

• порушення умов договору про створенню прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу;

• невмотивована відмова від розмови з соціальним працівником, від надання інформації щодо прийомної дитини/дитини-вихованця чи умов їх виховання; у контактуванні з дитиною;

• невиконання рішення опікунської ради про форму та порядок спілкування дитини з біологічними родичами / особами, що замінюють батьків;

• перешкоджання соціальному працівнику у відвідуванні помешкання прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу;

• інші протиправні дії відповідно до чинного законодавства.

У випадку відсутності належного реагування з боку прийомних батьків/батьків-вихователів щодо усунення недоліків, виявлення фактів порушення прав дитини, а також виникнення загрози життю та здоров’ю дитини, соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, негайно інформує про це службу у справах дітей.

Супервізія соціального супроводу. З метою забезпечення якості соціального супроводу, вдосконалення і оптимізації діяльності соціального працівника провадиться супервізія його роботи. Завданням супервізії є професійна підтримка, навчання та наставництво соціального працівника в процесі виконання ним соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, визначення ефективних шляхів такої діяльності.

Супервізія здійснюється за потребою, за особистим запитом соціального працівника або планово. Періодичність обов’язкових заходів щодо оптимізації соціального супроводу здійснюється не рідше одного разу на 3 місяці для сімей, які перший рік виховують дітей, позбавлених батьківського піклування, та один раз на 6 місяців для решти прийомних сімей/дитячих будинків сімейного типу.

Планові супервізії здійснюються безпосередньо керівником соціальної служб, у якій працює соціальний працівник. За необхідності залучаються фахівці та спеціалісти як державних установ, так і громадських організацій, виходячи з того питання, яке потребує фахового розгляду. Позапланові супервізії здійснюються спеціалістами районних, міських, обласних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді.

За результатами проведення супервізії готується письмовий звіт, що містить конкретні рекомендації для соціального працівника, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо ефективної реалізації соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу.

Періодична оцінка результатів соціального супроводу. Оцінювання ефективності виховання дитини у прийомній сім’ї/ дитячому будинку сімейного типу передбачає збір інформації, її аналіз, складання висновків про створення оптимальних умов виховання дитини, визначення вихованого впливу сім’ї на розвиток дитини і спрямоване на розробку рекомендацій щодо шляхів їх удосконалення.

Таке оцінювання не можна проводити «загалом», воно має ґрунтуватися на порівнянні певних характеристик за певний термін. Вихідним відліком такого порівняння стає Оцінка потреб прийомної дитини, дитини-вихованця, яка здійснюється соціальним працівником та прийомними батьками/батьками-вихователями протягом першого місяця влаштування дитини у родину. В першу чергу, така інформація є основою для розробки стратегії соціального супроводу дитини та сім’ї, в той же час вона є базовою для подальшого оцінювання ефективності виховання та розвитку дитини у сім’ї.

Періодичне оцінювання ефективності діяльності прийомних сімей/дитячих будинків сімейного типу проводиться соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід, спільно з прийомними батьками/батьками-вихователями. Метою обстеження є оцінювання ефективності виховання дитини у сім’ї та рівень виконання плану соціального супроводу. Оцінювання слід проводити щорічно.

Щорічна оцінка результатів соціального супроводу прийомних сімей/дитячих будинків сімейного типу передбачає аналіз двох аспектів: оцінювання ефективності функціонування сім’ї та оцінювання розвитку і виховання дитини у сім’ї. Оцінювання здійснюється на підставі візитів у сім’ю, спілкуванні з батьками та дитиною, спостереження спеціалістом за умовами проживання, розвитку дитини, догляд за нею.

Перше поточне оцінювання ефективності функціонування прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу та розвитку прийомних дітей/дітей-вихованців провадиться через півроку після влаштування дитини у сім’ю.

Завданням цього оцінювання є:

• первинна реабілітація прийомної дитини/дитини-вихованця;

• аналіз процесу входження у прийомну сім’ю/ дитячий будинок сімейного типу;

• корекція плану соціального супроводу прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу.

Перші півроку перебування дитини у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу є особливо важливим для подальшого налагодження стосунків між дитиною і батьками. Саме протягом цього періоду зав’язуються перші тривалі контакти дитини з членами нової родини, її оточенням, дитячим мікросередовищем тощо. З’являються також і нові проблеми, які не можна було передбачити під час планування соціального супроводу, або ж, навпаки, проблеми, актуальні на початковому етапі входження дитини в сім’ю, які вже вирішені.

Перше поточне оцінювання дозволяє визначити актуальність і доцільність запропонованих спеціалістом спільно з батьками підходів та можливих варіантів соціального супроводу і вирішення проблем дитини. Воно має порушувати такі сторони життя та розвитку дитини: освіта, стан здоров’я, умови проживання, психологічна терапія, взаємостосунки дитини та членів родини.

Протягом перших місяців перебування дитини у сім’ї доцільно простежити за станом її здоров’я. По-перше, уточнюється діагноз захворювань дитини. Досвід свідчить про те, що не всі попередні діагнози підтверджуються, а часто виявляються нові хвороби. Наприклад, діагноз «затримка психічного розвитку» може бути наслідком педагогічної занедбаності і дитині для реабілітації потрібен не психотерапевт, а психолог, педагог або просто цілеспрямована професійна робота батьків. Дуже часто такі процеси спостерігається у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

На першому етапі перебування дитини у сім’ї батьки, як правило, успішно вирішують питання гострих захворювань – лишаї, отити, грибкові, вірусні хвороби, застуди, хвороби, пов’язані з додержанням санітарно-гігієнічних вимог. В результаті дитина потребує медичної допомоги значно менше.

З іншого боку, в результаті повторних медичних оглядів дитини виявляються нові хвороби. Часто це хронічні хвороби шлунково-кишкового тракту, психічні захворювання та інші, що уже розвинулися у неонатальному та грудному віці. Встановлення додаткового діагнозу потребує нових видів лікування, не передбачених до цього планом соціального супроводу.

Освіта. Протягом перших місяців перебування дитини у сім’ї відбуваються значні зміни, пов’язані з освітою, у дітей шкільного віку (якщо за часом він не збігається з шкільними канікулами). Перш за все, уточнюється реальний рівень освітньої підготовки дитини та її здібності. Часто у прийомних дітей, дітей-вихованців спостерігається низький рівень знань. З метою вирішення цієї проблеми можуть організовуватись додаткові заняття з педагогами або батьками, а іноді дитина на певний час переводиться на навчання за індивідуальним планом.

Слід зазначити, що проблеми психологічного стану дитини, з якими вона прийшла в сім’ю, протягом перших кількох місяців, як правило, не вирішуються. Проте перший досвід спільного проживання, спостереження за поведінкою дитини з однолітками, дорослими, вчителями дозволяє внести необхідні зміни до методики проведення психологічної корекції. І ця співпраця з спеціалістом поступово замінюється самостійною роботою батьків щодо психологічної реабілітації дитини – сімейною терапією.

Взаємостосунки в сім’ї. Перший місяць проживання дитини у прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу виявляється для неї найтяжчим, оскільки формуються симпатії та антипатії дитини і водночас всіх членів сім’ї. Якщо є потреба, необхідно організувати роботу з членами сім’ї з метою зміни їхньої поведінки стосовно вихованця та розкрити і роз’яснити дитині особливостей життя прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу.

Стосунки з біологічними родичами. Протягом півроку перебування дитини у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу можуть з’явитися різні ситуації у стосунках з біологічними родичами. По-перше, це може бути надмірна увага біологічних родичів, що іноді заважає процесу розвитку та виховання дитини. У такому разі соціальний працівник повинен організувати роботу по захисту інтересів прийомної дитини. По-друге, може простежуватися позитивний контакт з біологічними родичами (з бабусями, тітками та іншими), що сприяє розвитку та вихованню дитини, а отже, збереженню стосунків з біологічними родичами. Тому в плані соціального супроводу слід розширити складову «контакт з біологічними родичами». По-третє, якщо біологічні родичі не підтримують зв’язків з дитиною або ці контакти небезпечні для дитини, то для вирішення подальшої долі дитини необхідно визначити їй соціальний статус.

Наступне поточне оцінювання ефективності виховання прийомної дитини проводиться через наступні півроку після її влаштування у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу. Від першого поточного оцінювання воно відрізняється тим, що за його результатами вже оцінюється роль сім’ї у розвитку і вихованні дитини. Тому завданням цього етапу є оцінювання:

• тенденцій розвитку і виховання дитини;

• ефективності догляду та виховання дитини прийомними батьками/батьками-вихователями;

• коригування плану соціального супроводу.

Оцінюються всі складові плану соціального супроводу за винятком тих, які втратили актуальність.

Слід нагадати, що головним завданням соціального працівника, який здійснює соціальний супровід є прагнення до того, щоб сім’я вирішувала проблеми, пов’язані з вихованням дитини, в основному за рахунок внутрішніх ресурсів. Безумовно, це ідеальний варіант, оскільки є прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу, які ніколи не зможуть існувати без допомоги соціального працівника, а є й такі, що вже через півроку самостійно вирішують поточні питання. Тому через рік перебування дитини у сім’ї необхідно оцінити, наскільки прийомна сім’я/дитячий будинок сімейного типу спроможні самостійно справлятися з власними проблемами.

Ефективність функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу щодо догляду та виховання дитини оцінюється за такими складовими:

• фізичний стан дитини;

• психологічний стан;

• соціальна поведінка;

• соціальна адаптація;

• самостійність;

• пізнавальні здібності;

• стосунки з біологічними батьками / родичами

• умови життєдіяльності.

Результати, отримані за аналізом перерахованих складових порівнюються з показниками, які були зафіксовані на момент влаштування дитини у сім’ю і визначені в Оцінці потреб прийомної дитини, дитини-вихованця.

На підставі порівняння отриманої інформації соціальний працівник готує загальний висновок щодо ефективності функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. Висновок містить характеристику послуг, наданих дитині і сім’ї за період оцінювання, здійснюється їх аналіз та робиться висновок щодо позитивних і негативних тенденцій розвитку та виховання дитини. Головною складовою висновку є пропозиції щодо покращання ситуації у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу.

Оцінювання ефективності функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу проводиться спільно з прийомними батьками/батьками-вихователями. З’ясовуючи позитивний і негативний вплив окремих членів сім’ї на прийомну дитину/дитину-вихованця, соціальному працівникові не варто акцентувати увагу виключно на негативних аспектах. Тут важливо діяти так, щоб члени сім’ї зрозуміли проблеми і навчилися робити правильні висновки. Тобто, щоб батьки усвідомили, що вплив може бути як позитивним, так і негативним.

Обговорення з прийомними батьками/батьками-вихователями шляхів подолання проблем та пошуку виходу з проблемних ситуацій дозволяє соціальному працівникові зрозуміти, на що зорієнтована сім’я: чи розраховує вона не допомогу ззовні, чи мобілізує внутрішні ресурси, чи залучає людей з найближчого оточення.

Описання позитивних якостей, досягнень, навичок та здібностей, яких набула дитина за півроку перебування в прийомній сім’ї/ дитячому будинку сімейного типу, а також труднощів, що з’являються у розвитку, вихованні, поведінці дитини, дозволяє соціальному працівникові оцінити тенденції розвитку і виховання дитини, а в разі необхідності – внести корективи до плану соціального супроводу.

Щорічне оцінювання ефективності прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу передбачає аналіз двох аспектів:

• оцінювання ефективності функціонування прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу;

• оцінювання розвитку і виховання дитини.

Методика щорічного оцінювання ідентична методиці поточного оцінювання ефективності діяльності через рік після влаштування дитини у прийомну сім’ю/дитячий будинок сімейного типу. Єдина відмінність полягає в тому, що результати розвитку та виховання дитини порівнюються з показниками, які були зафіксовані при проведенні попереднього оцінювання ефективності. Таке обстеження проводиться в кінці кожного календарного року.

Так само, як і при оцінювання через півроку після влаштування дитини у прийомну сім’ю/дитячий будинок сімейного типу, щоб отримати відповіді на зазначені питання, соціальний працівник повинен поговорити як з дорослими членами сім’ї, так і з прийомною дитиною/дитиною-вихованцем, якщо її вік і рівень розвитку дозволять це зробити. Таку бесіду краще проводити за місцем проживання прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. У випадку, якщо сім’я велика і важко зібрати всіх її членів разом, можна провести декілька зустрічей. З прийомними дітьми, вихованцями дитячого будинку сімейного типу потрібно говорити окремо (якщо дозволяє рівень їхнього розвитку).

За результатами проведення поточного оцінювання, соціальний працівник складає Інформацію про ефективність функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу та розвитку прийомних дітей/дітей-вихованців. Форма та критерії успішності реалізації соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу визначаються Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Інформація візується соціальним працівником і затверджується директором центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Головна складова оцінки – пропозиції щодо покращання ситуації в сім’ї, вирішення проблем розвитку та виховання дитини, позиції до розробки плану соціального супроводу на наступний термін.

На підставі оцінки результатів соціального супроводу соціальний працівник готує і подає службі у справах дітей інформацію до щорічного звіту про стан виховання та спільне проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомній сім’ї.

Головним показником ефективності функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу є позитивні тенденції у розвитку та вихованні дитини. Ці тенденції визначаються на основі порівняння результатів щорічних обстежень. Зіставлення результатів аналізу даних за різними розділами, дозволяє побачити динаміку чи статику у розвитку дитини.

Критеріями успішності соціального супроводу є:

• достатнє задоволення фундаментальних життєвих потреб дитини (безпеки, житла, якісної їжі) та забезпечення належних побутових умов (одяг, окреме робоче місце, місце для сну та відпочинку тощо);

• використання ресурсів та потенціалу громади для повноцінного розвитку дитини, її успішної соціалізації;

• досягнення у особистісному розвитку дитини – покращення показників навчання, залучення до гурткової роботи, спортивних секцій, громадських формувань, наявність успіхів у формуванні соціальних навичок;

• забезпеченість належного догляду за збереженням здоров’я дитини, прийняття, у разі необхідності, адекватних мір щодо його покращення;

• достатній рівень підготовленості дитини до самостійного життя – сформованість професійних планів, вирішення/знання шляхів вирішення житлової проблеми, вміння розпоряджатися коштами, сформованість вміння вибудовувати стосунки, уникати небезпечних ситуацій, вести здоровий спосіб життя; здатність до прийняття самостійних рішень та відповідальності за них; працелюбність, наявність друзів, вміння співпрацювати;

• володіння навичками самообслуговування – наявність практичних навичок самостійно їсти, вдягатися; прибирати кімнату, мити посуд; користуватися побутовою технікою; самостійно приготувати нескладну їжу, сформованість навичок особистої гігієни відповідно віку тощо;

• достатній рівень самоусвідомлення, самоідентифікації дитини – володіння дитиною рідною мовою, можливість, за бажанням, відкрито сповідувати свою релігію; відчуття дитиною себе як окремою особистістю, яку цінують; позитивне сприйняття своїх здібностей, теперішньої ситуації загалом відчуття приналежності до родини, громади; знання дитиною своїх кровних родичів чи інформації про них; належна самооцінка та позитивне світосприйняття; усвідомлення культурної та релігійної приналежності;

• встановлення та розвиток стосунків дитини з біологічною сім’єю, повернення до біологічної сім’ї (при відсутності заборони на такі стосунки згідно з рішенням суду);

• самопочуття дитини в сім’ї – впевнено, комфортно, почуває прив’язаність до членів сім’ї, тепло відгукується про них, має дружні стосунки з усіма або з окремими членами сім’ї;

• відсутність/успішне вирішення/попередження гострих конфліктів, неадекватних відносин у прийомній сім’ї/дитячого будинку сімейного типу;

• виконання прийомними батьками /батьками-вихователями плану соціального супроводу;

• дотримання прийомними/батьками-вихователями умов договору про організацію діяльності прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу;

• наявність позитивного морально-психологічного клімату у прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу – стосунки довіри, взаємоповаги між прийомними та рідними дітьми, іншими членами сім’ї, родичами; залучення обох батьків у процес виховання, відсутність розчарування, невиправданих очікувань.

На підставі щорічної Інформації про ефективність функціонування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу та розвитку прийомних дітей/дітей вихованців, соціальним працівником готується інформація, що складена за відповідною формою та подається у службу у справах дітей за місцем проживання прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу. Ця інформація є складовою частиною щорічного звіту про стан виховання та спільне проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомній сім’ї/дитячому будинку сімейного типу.

Планування виходу дитини із сім’ї. Стратегічним напрямом соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу є визначення перспектив подальшого влаштування дитини після досягнення нею повноліття (або закінчення навчання) – працевлаштування, забезпечення житлом, продовження освіти. Саме ці проблеми мають вирішуватися батьками та соціальними працівниками протягом усього періоду проживання дитини у сім’ї.

Перелік заходів, передбачених планом соціального супроводу, що складається за два-три роки перед виходом дитини у самостійне доросле життя, мають передбачати вирішення життєво необхідних потреб молодої людини: профорієнтацію, освіту, визначення подальшого місця проживання, налагодження контактів з родичами та батьками (за можливості) тощо.

Відповідно до забезпечення найкращих інтересів дитини може прогнозуватися її вихід із прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу до досягнення нею повноліття. Підставою для такого рішення може стати: повернення до біологічних батьків, родичів; усиновлення; переведення до іншої прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу; влаштування до спеціалізованого закладу. Такий перехід має бути передбачений у плані соціального супроводу, а його здійсненню передувати робота щодо застереження травмування вихованця при зміні місця проживання та звичного соціального оточення.

При переведенні дитини до іншої родини або при влаштуванні до соціального закладу, план соціального супроводу в частині підготовки до виходу дитини з прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу повинен містити ряд заходів, залежно від потреб дитини:

• участь у пошуку біологічних батьків/осіб, що їх замінюють, родичів, для повернення в біологічну сім’ю, взяття під опіку дитини, усиновлення;

• здійснення соціального інспектування сім’ї, до якої є можливість у подальшому влаштувати дитину; вивчення її мотивації та ставлення дитини до цієї сім’ї з використанням інструментарію психодіагностики;

• спостереження за дитиною при зустрічах з майбутніми вихователями з відповідною фіксацією вчинених дій та збереженням цієї інформації в особовій справі дитини;

• організація зустрічей дитини з кандидатами у прийомні батьки/батьки-вихователі та громадянами, на чиє виховання планується передати дитину за участю соціального працівника, а при потребі – психолога, з поступовим збільшенням кількості зустрічей та їх тривалості, що фіксується в особовій справі дитини, з переходом на самостійне спілкування дитини з сім’єю, яка приймає її на виховання;

• вивчення умов виховання, мікроклімату в колективі вихователів та дітей, ставлення дитини до виховання в закладі, де вона має навчатися, з відповідною фіксацією дій та збереженням інформації в особовій справі дитини;

• організація зустрічей дитини, прийомних батьків/батьків-вихователів та вихователів закладу, до якого планується передати дитину, за участю соціального працівника, при потребі, – психолога, з поступовою тенденцією до збільшення кількості зустрічей та їх тривалості, формування умов контактування дитини з вихованцями закладу, що фіксується в особовій справі дитини, з поступовим переходом на самостійне спілкування дитини з вихованцями закладу та вихователями;

• формування позитивного психо-емоційного сприйняття дитиною нових умов проживання та виховання (шляхом адаптації дитини до нового місця проживання з урахуванням сформованих звичок дитини тощо);

• попереднє інформування центру соціальних служб за майбутнім місцем проживання дитини, визначеним рішенням органу опіки та піклування, (в т.ч. направлення завірених копій документів на дитину) про необхідність взяття дитини на облік і надання соціальних послуг;

• надання дитині інформації про прийомних батьків/батьків-вихователів, соціального працівника, який здійснював соціальний супровід, установи та організації, з якими дитина раніше взаємодіяла (якщо дозволяє вік та стан здоров’я дитини);

• надання сім’ї або адміністрації відповідного державного закладу рекомендацій щодо особливостей дитини та рекомендованої роботи щодо подальшого її гармонійного розвитку;

• налагодження співпраці між сім’єю, центром соціальних служб за місцем проживання сім’ї та центру соціальних служб, який здійснював соціальний супровід дитини.

Соціальний працівник, що здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, разом із прийомними батьками/батьками-вихователями має підготувати дитину до переходу з прийомної сім’ї до біологічної сім’ї, до іншого варіанту постійного влаштування або іншого закладу. Рішення про готовність дитини вийти з прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу та повернутися до біологічних батьків, перейти до іншої сім’ї, іншого закладу або варіант проживання поза межами сім’ї повинно прийматись відповідно до плану соціального супроводу. До цього процесу мають бути залучені спеціалісти служби у справах дітей, органу опіки та піклування та, якщо доцільно, суду; соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід; дитина відповідно до її віку та рівня розвитку; прийомні батьки/батьки-вихователі; біологічні батьки дитини а також інші члени сім’ї, якщо це необхідно.

Завершення соціального супроводу. Підставою припинення соціального супроводу є позбавлення сім’ї юридичного статусу прийомної або дитячого будинку сімейного типу, зафіксоване рішенням місцевого органу виконавчої влади, або вибуття дитини із сім’ї. За результатами здійснення соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу готується звіт про підсумки соціального супроводу, що містить визначення причин завершення соціальної роботи з сім’єю.

Завершенню соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу передує підготовка інформації про ефективність даного процесу, яка разом із копією наказу директора центру соціальних служб про припинення соціального супроводу передається до служби у справах дітей протягом тижня з моменту припинення існування прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу.

Якщо з прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу вибуває окрема прийомна дитина або дитина-вихованець, то інформація про ефективність функціонування сім’ї подається до служби у справах дітей щодо дитини, яка вибуває.

Після припинення соціального супроводу прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу або вибуття з прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу дитини до особової справи сім’ї вносяться такі копії документів:

• рішення про вибуття прийомної дитини, дитини-вихованця, припинення функціонування прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу;

• наказ про припинення соціального супроводу;

• акт про повернення дитини біологічним батькам, усиновлювачам, опікунам, піклувальникам;

• інформація про ефективність функціонування сім’ї щодо дитини, яка вибула;

• лист до центру за майбутнім місцем проживання дитини про необхідність узяття дитини на облік і надання соціальних послуг, якщо ця діяльність не порушує таємницю усиновлення.

Нормативно-законодавче визначення єдиного механізму надання соціальної підтримки сім’ям, які виховують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначає основні вимоги та потреби спеціалістів, які здійснюють соціальний супровід прийомних сімей/дитячих будинків сімейного типу. Тому наступним кроком розвитку системи підтримки альтернативних форм виховання дітей-сиріт має стати спеціальна підготовка професійних кваліфікованих фахівців до роботи з такими сім’ями на місцевому рівні.

Стрімкий ріст показників створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, що розпочався у 2006 році, вимагає забезпечення професійного соціального супроводу їхньої діяльності. А це можливо лише за умови збільшення штатної чисельності спеціалістів районних та міських центрів соціальних служб для молоді, забезпечення діяльності курсів їхньої підготовки та перепідготовки, створення дієвої системи морального та матеріального заохочення роботи спеціалістів.

Забезпечення діяльності розгалуженої системи професійної соціальної підтримки прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу є першочерговою потребою, що має розглядатися однією із ланок реформування державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Питання та завдання до теми:

1. Дати характеристику умов підготовки спеціалістів до соціального супроводу прийомних сімей/дитячих будинків сімейного типу.

2. Здійснити аналіз показників, за якими здійснюється оцінка потреб прийомної дитини.

3. Окреслити умови підписання договору/ угоди про створення прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу.

4. Визначити напрями міжгалузевої взаємодії у процесі соціального супроводу прийомної сім’ї/ дитячого будинку сімейного типу.

5. Розкрити сутність та методи проведення супервізії соціального супроводу прийомних сімей.

Література до теми:

Бевз Г. М. Складові психологічної готовності прийомних батьків до заміщувальної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсьвого піклування / [за ред.Максименко С.Д.]. – К.: 2003. – Т.V, ч.4. – С.23–31.

Комарова Н. М., Пєша І. В. Посібник для соціальних працівників щодо підго­товки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-х кн.  К.: Держсоцслужба, 2006. – Кн. 1. – 118 с.

Комарова Н.М., Пєша І.В. Методичні рекомендації для соціальних працівників, державних службовців щодо розвитку сімейних форм виховання. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2006.  92 с.

Методичні рекомендації щодо навчання прийомних батьків, соціаль­них працівників, національних та регіональних тренерів / Н. М. Комарова, І. В. Пєша.  К.: Держсоцслужба, 2006.  168 с.

Посібник для соціальних працівників щодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. / [Г. М. Бевз, Бондаренко Т. В., Комарова Н. М., Пєша І. В. та ін.]/  К.: Держсоцслужба, 2006. – Кн. 2.  180 с.

Створення та соціальний супровід прийомих сімей і дитячих будинків сімейного типу: Навч.-метод. комплекс / [за заг. ред. Г.М.Лактіонової, Ж.В.Петрочко]. – К.: Науковий світ, 2006. – 270 с

Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Збірник методичних матеріалів / [авт. кол. Г. М. Бевз, А. Й. Капська, Н.М.Комарова та ін.].  К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003.  188 с.