3. Документи, що стосуються управління медичною службою частини (план медичного забезпечення, робоча карта, розпорядження по медичній службі)

Відпрацьоване рішення з медичного забезпечення оформляється у вигляді плану медичного забезпечення – він є основним документом медичної служби і координує дії усіх штатних та приданих сил і засобів в період підготовки та в ході бойових дій. Результати планування оформляються на робочій карті, в пояснювальній записці, в розпорядженні по службі.

На карті відображаються:

Лінія фронту (передній край оборони) і необхідні дані стосовно противника, завдання полку; розмежувальні лінії частин (підрозділів); час і місце розміщення і переміщення тилових підрозділів, а також частин (підрозділів) медичної служби, безпосередньо підлеглих і на один ступінь нижчих; сили і засоби вищої ланки медичної служби, які виконують завдання в інтересах полку, шляхи підвезення і евакуації поранених й хворих; пункти управління та інші дані в об’ємі, необхідному для керівництва медичним забезпечення.

В пояснювальній записці наводяться розрахунки (очікуваних санітарних втрат, потреби в силах і засобах медичної служби та забезпеченість ними) і коротко викладаються:

Завдання медичної служби, лікувально-евакуаційні заходи; основні санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, заходи медичної служби щодо захисту особового складу від зброї масового ураження; захист частин (підрозділів) медичної служби; організація забезпечення медичним майном і медичною технікою; заходи взаємодії між частинами підрозділами) медичної служби; організація управління медичною службою.

Завдання підлеглим ставляться шляхом віддання розпоряджень, вони повинні містити ті дані, що необхідні для виконання поставлених завдань, бути короткими, чіткими; їх зміст не повинен допускати різного тлумачення. Усі розпорядження, які віддаються усно, обов’язково записуються.

При підготовці медичного забезпечення майбутнього бою начальник медичної служби полку подає матеріали по медичній службі в наказ по тилу. Ці матеріали повинні мати наступні дані:

• в полку: місце і терміни розгортання медичного пункту полку до початку бою, його переміщення в ході бою; об’єм медичної допомоги на МПП і МПБ, організація збору та евакуації поранених і хворих на МПП; засоби підсилення медичних пунктів батальйонів; резерв сил і засобів медичної служби до початку бою і порядок його використання; основні заходи медичної служби по захисту особового складу від зброї масового ураження; санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи; заходи по захисту підрозділів медичної служби, проведення яких потребують рішення командування полку; порядок забезпечення медичним майном.

4. Організація управління медичною службою в ході бойових дій та організація зв’язку

В ході бойових дій керівництво підлеглими силами і засобами зі сторони начальника медичної служби повинно бути направлене на реалізацію усіх заходів, передбачених планом медичного забезпечення. При цьому необхідно взяти до уваги, що маневрений характер бойових дій і пов’язана з цим різка зміна обстановки, а також можливість виникнення масових санітарних втрат можуть привести до невідповідності із раніше встановленим порядком медичного забезпечення військ, нових завдань, які постали перед медичною службою в ході бойових дій. Через це до організації медичного забезпечення необхідно постійно вносити поправки відповідно до обстановки, що постійно змінюється. Для цього начальник медичної служби повинен постійно орієнтуватись в обстановці.

В ході бою начальник медичної служби полку зобов’язаний:

• своєчасно мати і аналізувати дані обстановки, які можуть вплинути на медичне забезпечення; приймати (уточнювати) рішення, наполегливо добиватись виконання підлеглими завдань, поставлених перед ними; при необхідності, доповідати командиру полку і начальнику медичної служби дивізії про зміни обстановки і рішення, які приймаються;

• підтримувати постійний зв’язок з підлеглими і приданими підрозділами медичної служби, своєчасно ставити їм завдання і контролювати їх виконання;

• надавати допомогу підлеглим, а при необхідності – підсилювати підрозділи медичної служби особовим складом, транспортом і медичним майном;

• своєчасно подавати встановлені донесення (звіти).

Оперативно-тактична обстановка (тилова і медична), яка аналізується в ході бою, дозволить зробити висновки про:

• ступінь виконання полком поставлених завдань;

• можливий характер бойових дій в найближчі часи;

• умови діяльності медичної служби і завдання, які стоять перед нею в обстановці, що склалася;

• характер (величину і структуру) санітарних втрат в даний момент, завантаженість пораненими і хворими етапів медичної евакуації та організацію лікувально-евакуаційних заходів;

• необхідність маневру об’ємом медичної допомоги;

• потребу в допомозі, яка може бути надана командуванням і старшим медичним начальником.

В результаті оцінки обстановки даного моменту виникає необхідність корегування раніше розробленого плану.

Тобто, в ході бойових дій в зв’язку з виникненням важкопередбачуваних факторів, які впливають на організацію медичного забезпечення, порядок лікувально-евакуаційного, санітарно-протиепідемічного забезпечення проводиться відповідно до обстановки, яка змінюється. Виникає необхідність оперативно приймати рішення з медичного забезпечення і ставити завдання підлеглим.

Особлива увага в ході бою повинна надаватись організації маневру силами і засобами медичної служби медичної служби. Форми маневру можуть бути різними і визначаються конкретними умовами обстановки, завданнями, які виникають перед медичною службою, і характером наявних сил і засобів.

Розрізняють маневр розгорнутими і резервними медичними пунктами, ОМедБ, ОМЗ, особовим складом медичної служби, санітарно-транспортними засобами. Своєрідним маневром є зміна об’єму допомоги на етапах медичної евакуації, переведення потоку на рівноцінний етап медичної евакуації або евакуаційні напрямки.

Велике значення для своєчасного і безперервного медичного забезпечення мають завчасно створені систематично поповнювані резерви сил і засобів медичної служби, які не використовуються в даний момент і призначені для вирішення виникаючих в ході бою завдань у зв’язку із обстановкою, що змінилась.

Резерв сил і засобів повинні мати медичні начальники усіх рівнів.

Особливо важливу роль відіграє резерв при організації лікувально-евакуаційних заходів у вогнищах масових санітарних втрат. Начальник медичної служби в ході бою повинен знаходитися там, де його присутність найнеобхідніша. В той же час, начальник медичної служби повинен постійно отримувати інформацію про тактичну і медичну обстановку й вирішувати питання взаємозв’язку з іншими службами, постійно підтримувати зв’язок з начальником медичної служби дивізії. Таким місцем роботи начальника медичної служби полку може бути командний, або тиловий, пункт управління.

У всіх випадках, для підтримання безперервності і своєчасності керівництва підлеглими силами та засобами особливе значення має стійкий зв’язок начальника медичної служби з підлеглими.

В залежності від умов обстановки, для управління медичною службою використовуються різні засоби зв’язку: радіо, рухомі і сигнальні засоби зв’язку.

Зв’язок медичної служби здійснюється також через осіб, які супроводжують поранених і хворих, водіїв санітарного транспорту і спеціально призначених зв’язкових.

Безперервний зв’язок з підлеглими та іншими службами, постійна поінформованість щодо обстановки і особиста присутність на найбільш відповідальних ділянках роботи дають можливість начальнику медичної служби забезпечити виконання завдань медичної служби в будь-яких умовах обстановки.

Виходячи із тієї системи зв’язку, яку прийнято в дивізії (полку), можна вважати основним місцем перебування начальника медичної служби тиловий пункт управління. Начальник тилу полку має радіозв’язок, в якому працює радіостанція МПП. З ТПУ зв’язок донизу організовується до батальйонів, вверх – на КП полку, ТПУ дивізії.

Штатна радіостанція (Р-107) МПП і ОМедБ забезпечує радіозв’язок на відстані до 80 км.

В обороні можуть використовуватись дротяні засоби зв’язку.

При масовому застосуванні противником засобів масового ураження підрозділи і частини медичної служби можуть частково або й повністю втратити боєздатність. Для відновлення управління необхідно завчасно передбачити взаємозаміну особового складу, провести заходи з морально-психологічної підготовки, організувати можливість виходу на зв’язок медичних пунктів батальйонів, передбачити сили і засоби, які виділяються до загону з ліквідації наслідків застосування ЗМУ, створити резерв сил і засобів.

Таким чином, управління медичною службою – складний і трудомісткий процес, який потребує від начальників медичних служб глибоких професійних медичних знань, воєнних знань, вміння швидко аналізувати умови медичного забезпечення і знаходити оптимальні варіанти організації цього забезпечення.

Для якісного вирішення завдань з медичного забезпечення військ необхідна чітка взаємодія медичної служби з іншими службами тилу.