1. Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів

Нові умови діяльності медичної служби викликали необхідність перебудови системи лікувально-евакуаційних заходів у військах. В її основі вже лежали принципи системи етапного лікування з евакуацією за призначенням періоду Великої Вітчизняної війни. Але, разом з тим, існує ряд важливих нових положень:

• максимальне обмеження багатоетапності в лікувально-евакуаційному процесі;

• надання одноразової вичерпної допомоги;

• висування медичних пунктів і лікувальних закладів до районів виникнення масових санітарних втрат (якщо дозволяють обставини) з подальшою організацією на місці лікування тих контингентів поранених і хворих, які не підлягають евакуації за межі фронту;

• широкий маневр не тільки об’ємом, але і видами медичної допомоги, що надається на етапах медичної евакуації;

• можливий попередній розподіл евакуаційних потоків, необхідність постійного поєднання лікувально-евакуаційних заходів із заходами по захисту поранених і хворих, а також сил і засобів медичної служби від зброї масового ураження.

Відповідно до таким чином проведеної оцінки, почався неухильний процес уточнення, зміни, доповнення, внесення коректив до попередньої системи, а також спроба дати нове формулювання системі лікувально-евакуаційних заходів. Великий внесок в розробку сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів зробили: А.С.Георгієвський, Н.Г.Іванов, О.К.Гаврилів, О.С.Лобастов, Г.П.Лобанов, Д.Д.Кушинський, І.А.Кров та інші.

Становленню і розвитку нової системи лікувально-евакуаційних заходів у військах сприяли і праці вчених лікарів-спеціалістів: А.А.Вишневського, Ф.І.Комарова, К.М.Лисицина, В.В.Гембицького та інших.

Система медичного забезпечення, прийнята в даний час, формувалась на протязі післявоєнних десятиліть. В її основу були покладені принципи етапного лікування поранених і хворих з евакуацією їх за призначенням. Розвиток і удосконалення системи лікувально-евакуаційних заходів у військах проходили під значним впливом змін у військовій справі, у формах і методах ведення боротьби, обумовлених науково-технічною революцією.

На ХІХ пленумі Вченої Медичної Ради ЦВМУ МО СРСР в березні 1962 року за результатами проведених наукових досліджень, тактико-спеціальних, оперативно-тактичних командно-штабних (військово-медичних) навчань за картами, проведених у військово-медичній академії ім.. С.М.Кірова, у військових округах, групах військ та на флотах, були уточнені й сформульовані основні принципи і положення системи лікувально-евакуаційних заходів, які, в цілому, зберігають своє значення і в даний час.

Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів – це подальший розвиток системи етапного лікування поранених і хворих з евакуацією їх за призначенням.

Ця система, що склалася в період Великої Вітчизняної війни, в основному відповідає сучасним вимогам і забезпечує успішне виконання поставлених перед медичною службою задач.

В новій “Настанові по медичному забезпеченню бойових дій Сухопутних військ (з’єднання, частина, підрозділ)” дано більш точне порівняно з попереднім визначення суті цієї системи, яка полягає в послідовному і взаємозв’язаному проведенні необхідних пораненим і хворим лікувальних заходів на полі бою (у вогнищах масових втрат) і на етапах медичної евакуації, з їх подальшою евакуацією до лікувальних частин, закладів, що забезпечують надання вичерпної медичної допомоги і повноцінного лікування.

У визначенні суті системи лікувально-евакуаційних заходів до нової редакції введено дуже важливий елемент – надання медичної допомоги на полі бою (у вогнищах масових санітарних втрат).

Успішне виконання лікувально-евакуаційних заходів досягається:

1. створенням угрупувань сил і засобів медичної служби, що відповідає конкретній обстановці і задачам, які необхідно вирішити, вмілим та ефективним використанням цих сил і засобів, а також максимально можливим наближенням до районів (вогнищ) найбільших санітарних втрат;

2. пошуком, збором і вивезенням (винесенням) поранених та хворих в короткі терміни, своєчасним наданням повноцінної першої медичної і долікарської (фельдшерської) медичної допомоги, своєчасної і обережної евакуації на етапах медичної евакуації;

3. своєчасним розгортанням етапів медичної евакуації, чіткою їх роботою, що забезпечує надання пораненим і хворим медичної допомоги в достатній кількості і в найкоротші терміни;

4. активним впровадженням на практиці ефективних методів діагностики, надання медичної допомоги і лікування поранених й хворих;

5. чітким веденням медичної документації.

Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів не тільки не виключає можливості евакуації поранених і хворих у тил країни, а навпаки – пропонує її.

В тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я евакуації підлягають (при наявності можливості для цього) контингенти поранених і хворих, що потребують особливо тривалих термінів лікування, складних відновлювальних операцій або таких, що не мають перспективи повернення в стрій після виздоровлення.

Розглянемо положення, які визначають сучасну систему лікувально-евакуаційних заходів:

• санітарні втрати в сучасній війні характеризуються масовістю, одномоментністю і нерівномірністю їх виникнення за часом та в просторі;

• в основі бойової патології сучасної війни лежать комбіновані ураження різними засобами масового ураження, з переважанням важких уражень ядерною зброєю;

• при масових санітарних втратах розчленування ешелонування медичної допомоги є вкрай необхідним але своєчасне надання медичної допомоги може бути забезпечене тільки при умові раннього розподілу евакуаційних потоків на усю глибину евакуаційних ліній;

• основною задачею медичної служби в районах бойових дій військ і вогнищ масового ураження є виконання невідкладних заходів з метою збереження життя поранених і хворих та підготовка їх до подальшої евакуації;

• своєчасне винесення поранених з поля бою і вогнищ масового ураження може бути забезпечене тільки при участі особового складу і транспортної техніки військ. Винесення поранених і хворих повинно бути механізованим;

• на сучасному рівні розвитку медицини можлива деяка зміна термінів у первинній хірургічній обробці ран (для організації медичного забезпечення військ – має велике значення);

• особливості бойової патології потребують створення умов для надання спеціалізованої допомоги значній частині уражених в багатопрофільних лікувальних закладах;

• евакуація поранених і хворих в тил країни часто буде неможливою і недоцільною. Тільки особи, які повністю втратили перспективи повернення в стрій, можуть бути евакуйовані в тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я країни;

• технічна оснащеність медичної служби на ТВД повинна відповідати рівню технічної озброєності військ.

Опираючись на ці принципові положення, в систему етапного лікування з евакуацією за призначенням були внесені наступні доповнення та зміни, які в сукупності характеризують сучасну систему лікувально-евакуаційних заходів:

1. максимальна механізація виносу і збору поранених з поля бою;

2. розробка нових способів збору поранених і надання їм першої медичної допомоги (рятувальні загони, загони ліквідації наслідків ядерного нападу);

3. перегляд об’єму медичної допомоги на етапах медичної евакуації в бік його скорочення;

4. скорочення кількості етапів медичної евакуації, через які проходять поранені і хворі на театрі воєнних дій;

5. централізація госпітальних засобів у фронтовій ланці медичної служби (виведення госпітальних засобів із армійської ланки медичної служби);

6. взаємозамінність частин і закладів медичної служби в різних її ланках;

7. створення умов для висування сил і засобів медичної служби до вогнищ масових санітарних втрат з метою своєчасного надання вичерпної одномоментної медичної допомоги з наступною організацією лікування на місці тих контингентів, які не підлягають евакуації за межі фронту;

8. створення передумов для раннього розподілу евакуаційних потоків, як по фронту, так і в глибину, а також – для широкого маневру не лише об’ємом, але й видами медичної допомоги, що надається на етапах медичної евакуації.

Основними в розвитку системи лікувально-евакуаційних заходів є наступні тенденції:

• Впровадження в систему лікувально-евакуаційних заходів результатів НТР в області біології та медицини.

• Забезпечення механізації збору поранених та їх евакуації з поля бою.

• Підвищення рухомості підрозділів, частин, закладів медичної служби.

• Уніфікація діагностичних і лікувальних прийомів для їх застосування в умовах масового надходження поранених.

• Збільшення можливостей медичної служби стосовно евакуації поранених і хворих автомобільним, залізничним та авіаційним транспортом, а також створення більш сприятливих умов транспортування.

• Створення нових частин і закладів медичної служби, що відповідають новим умовам роботи медичної служби. Удосконалення військової медичної служби, формування багатопрофільних госпіталів і з’єднань медичної служби, автономізація медичних закладів, з’єднань і служби в цілому.

• Покращення внутрішньої організації підрозділів, частин і закладів медичної служби, удосконалення їх оснащення.

• Скорочення термінів формування засобів медичної служби і скорочення термінів їх висування на театр воєнних дій.

• Широке використання авіації (особливо вертольотів) для транспортування майна, для створення літаючих операційних, санепідемлабораторій, рентгенівських установок і т.д.

• Подальше удосконалення оснащення усіх ланок медичної служби, в т.ч. – сучасними радіотехнічними засобами і електронно-обчислювальною апаратурою.

• Покращення системи управління підрозділами, частинами, закладами медичної служби.

Вказані положення дозволили чітко визначити принципи сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів.

Вони зводяться до наступного:

1. Проведення ефективних заходів з надання першої медичної допомоги, збору та евакуації поранених і хворих з поля бою та з вогнищ масових санітарних втрат шляхом максимального використання сил і засобів військової медичної служби, посилених медичними засобами.

2. Оперативне висування і масоване застосування сил та засобів медичної служби оперативних об’єднань, окремих лікувальних і евакотранспортних частин і закладів з метою проведення вичерпних заходів щодо надання пораненим й хворим кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги в безпосередній близькості до вогнищ (районів) виникнення масових санітарних втрат.

3. Широке застосування сучасних евакуаційно-транспортних засобів, що мають високу прохідність і оптимальні умови транспортування для швидкої доставки поранених і хворих на етапи медичної евакуації, що забезпечують надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги при всіх видах сучасної патології, з максимальним скороченням проміжних етапів.

4. Проведення ефективного медичного сортування, що базується на використанні сучасної апаратури і техніки й дозволяє з мінімальними затратами часу об’єктивно і достовірно визначити характер, об’єм, черговість проведення лікувально-евакуаційних заходів при надходженні на етапи медичної евакуації масових потоків поранених і хворих, з врахуванням обстановки, що складається, і наявності сил та засобів медичної служби.

5. Застосування ефективних засобів та методів діагностики і лікування поранених й хворих із сучасною бойовою травмою, що забезпечує отримання якомога кращих результатів лікування в польових закладах, в умовах масового надходження поранених і хворих.

6. Організація заходів, які передбачають швидку евакуацію до лікувальних закладів тилу країни поранених та хворих з важкими пораненнями й захворюваннями різного характеру, які вимагають тривалих термінів лікування, і несприятливих в прогностичному відношенні як в плані збереження життя, так і відновлення боєздатності.

Складовими елементами (частинами) сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів є: організація надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх лікування і медична евакуація. Обидва ці процеси тісно пов’язані між собою і проводяться як один комплекс заходів.