5. Соціальна робота з різними групами дітей

У всі часи і у всіх народів існували формальні і неформальні норми і правила, що захищали дітей від несприятливих і небез­печних дій з боку природного і соціального середовища, що га­рантують дітям певні соціальні переваги і привілеї в порівнянні з іншими віковими групами населення. Уявлення про того, кого і на якій підставі можна вважати дитиною багато в чому схожі в різних культурах і традиціях. Відповідно до Конвенції ООН про права дитини (1989), дитиною визнається персона у віці до 18 років, якщо національним і державним законодавством не вста­новлений менший вік повноліття.

Основні методи соціальної роботи з різними групами дітей в основному можна звести до таких:

1. Соціально-психологічні, орієнтовані на внутрішній світ дитини ідопускають певну корекцію системи її цінностей і орієнтацій, а також уявлень і переваг, вдосконалення її психо­логічних можливостей і надання відповідної підтримки і допо­моги (методи психодіагностики і психокорекції, психологічне консультування тощо).

2. Соціально-педагогічні, що дають можливість підвищити освітній та інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекват­ну систему ціннісних орієнтацій і уявлень (методи освіти і на­вчання, педагогічної корекції і педагогічного консультування);

3. Соціально-медичні, призначені для надання дитині необ­хідної медичної допомоги (лікування, соціально-медична реабі­літація й адаптація, організація необхідного і комфортного се­редовища життєдіяльності);

4. Соціально-правові, певні процедури, що включають опе­рації, які дозволяють привести процес життєдіяльності дити­ни у відповідність з чинними нормами закону і права (юридич­ний і правовий захист інтересів дитини, правова освіта, право­вий контроль, правові санкції);

5. Соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем матеріального добробуту дитини, створення необхідних для по­вноцінного життя і розвитку економічних умов (розширення і вдосконалення системи економічних прав і можливостей дітей, матеріальна підтримка і допомога, працевлаштування);

6. Соціально-групові, що дозволяють соціальному працівни­кові та іншим фахівцям вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відносин у дитячому колективі і організація дитячих колективів, орієн­тованих на позитивну діяльність).

Сьогодні чітко окреслено основні категорії дітей, які по­требують соціального захисту: дезадаптовані діти, для яких характерне порушення процесів соціалізації, соціального фун­кціонування і соціального розвитку; безпритульні діти, що не мають батьківського або державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних занять, необ­хідного догляду, систематичного навчання і розвиваючого ви­ховання; діти зі специфічними соціальними і особистими по­требами і проблемами, які потребують підтримки і допомоги з боку держави і суспільства.

Література до підрозділу: 3, 40, 48, 86, 111, 123, 142, 151, 163,1 75,1 79,180,185, 209.

4. Концептуально-організаційні моделі соціальної роботи за рубежем

1. Моделі соціальної роботи в зарубіжних країнах Державний патерналізм (Німеччина). Ще в 30-і р. XX ст. в Німеччині панував патерналізм і цінності «ми» переважали над цінностями «я». Сьогодні Німеччина - основа європейського лібералізму з його опорою на особу, включену в добровільні асо­ціації. Німецьке суспільство 30-х р. XX ст. було найбільш мілітаризованим за характером масової свідомості, а нині пере­творилося на одне з наймиролюбніших.

Патерналізм (лат. раіегпиз - батьківський). У трудових від­носинах у деяких країнах - це система додаткових пільг, суб­сидій і виплат на підприємствах за рахунок підприємців з ме­тою закріплення кадрів, підвищення продуктивності праці, пом’якшення соціальної напруги. У державі - політика спря­мована щодо своїх громадян на всебічний розвиток і благопо­луччя всіх членів суспільства. Дана політика характеризується проголошенням гасла «Держава для народу», і водночас над­класовою (лавірування між класовими інтересами) політикою, яка можлива лише при сильній вертикальній владі. Зазвичай, патерналізм можна назвати як опіку батька (державної влади) над дітьми (громадянами), при задоволенні потреб громадян максимально використовується політика невтручання у сфери бізнесу (особливо малого і середнього). На відміну від соціаліз­му, головною цінністю патерналізму є кожна особа, а не сус­пільство в цілому.

Патерналістська модель. Патерналістська модель (сьо­годні найбільш близька до цієї моделі соціал-демократична мо­дель, поширена в скандинавських країнах), майже повністю знімає з людей турботу про вирішення власних соціальних про­блем. Вона заснована на стратегії відповідальності і батьківсь­кої турботи держави, на її домінуючій ролі в задоволенні прак­тично всіх потреб і інтересів людей. Дана модель позбавляє гро­мадян стимулу до самореалізації. В той же час негативний досвід переходу до ринку показав, що не слід іти шляхом то­тальної приватизації, повної відмови від державного регулю­

вання. Патерналістською моделлю не передбачалось прямих пільг, які були замінені адресною соціальною допомогою і сис­темою заходів з підвищення доходів відповідних категорій на­селення.

Патерналізм і система соціального страхування. В умо­вах високої міри соціальної однорідності і домінування серед­нього класу в Німеччині, принцип солідарності поколінь у сис­темі пенсійного забезпечення при збереженні нинішніх темпів народжуваності скоро взагалі перестане працювати. При збере­женні традиційної системи соціального страхування проблему можна вирішити лише за умови постійного нарощування соці­альних внесків. Але вони і без того в більшості країн ЄС вже досягають 85-90% від прямої погодинної заробітної плати. Заз­начимо, що співвідношення зарплати, принесеної працівником додому, і загальними витратами на працю зменшується, рос­туть загальні витрати (а витрати на працю вже давно стали виз­начальною статтею собівартості продукції), що знижує конку­рентоспроможність німецької (так само як і французької або бельгійської) продукції. Активний і всеосяжний державний па­терналізм знижує схильність не тільки до ризику, але і до ухва­лення самостійних рішень, які вимагають власних інвестицій. Німеччина кінця XX ст. - краща демонстрація цього. Німці обе­режно ставляться до акцій (як цінних паперів) і до участі у при­ватизації. Вони не хочуть інвестувати в освіту з власних коштів, міняти роботу і місце проживання (щоб отримати кращу робо­ту) і, навіть у безвихідній ситуації, погоджуватися на погано оплачувані робочі місця - краще взагалі не працювати або зай­матися «сірим» заробітком. Прагнучи допомогти безробітним і створити для них гідні умови життя, соціальна держава відбила в останніх всяке бажання шукати роботу. Програми навчання і підвищення кваліфікації, підвищення ефективності служб зай­нятості нічого не дадуть, якщо допомога по безробіттю стано­вить дві третини колишньої зарплати і виплачується до 3 років. Скорочення термінів виплати допомоги у зв’язку з безробіттям і заміна допомоги безробітним (вона менше за розмірами, але діє після припинення виплат допомоги практично без обмежен­ня за часом) соціальною допомогою, передбачені програмою ре­форм канцлера Г. Шредера. Соціальна допомога порівняно з до­помогою безробітним не пов’язана з попередньою зарплатою і для всіх сімей (рівних за розміром) однакова. Вона є великою і підриває стимули до праці. За даними професора Ганса-Верне- ра Зінна: якщо мінімальна зарплата становить 8,7 євро за годи­ну, то в сім’ї з двома дітьми зарплата батька сімейства після вирахування податків і внесків, але з додаванням соціальної субсидії становитиме 1 696 євро; якщо ж батько взагалі не пра­цюватиме, то соціальна допомога сім’ї складе 1 550 євро. Різни­ця не така принципова, щоб працювати 155 годин на місяць.

Серед безробітних у Німеччині велика частка осіб з низь­ким рівнем освіти (14,2%) або взагалі без освіти (близько 20%), тоді як серед тих, хто закінчив університет, безробітних всього 2,6%. Але це відбувається не тому, що для осіб з поганою осві­тою взагалі немає роботи, а тому, що вони не згодні отримувати адекватну цій роботі низьку зарплату. Фактично це веде до своє­рідної зрівнялівки, яка не враховує якість людського капіталу. Соціальна допомога необхідна для заохочення активного пошу­ку роботи (особливо у молоді), а не сидіння в кріслі біля теле­візора чи в пивних барах. Допомога повинна не замінювати за­робіток, а доповнювати його, якщо він дуже низький. При будь- якій зарплаті працювати має бути вигідніше, ніж просто отри­мувати соціальну допомогу. Багато експертів вважають, що така модель «активізуючої соціальної допомоги» допоможе ліквіду­вати головну причину безробіття в Німеччині.

Рівень доходів у східних землях Німеччини майже досяг західнонімецького рівня, хоча продуктивність праці нижче 60% цього ж рівня, іншими словами, благополуччя не заробляється, а забезпечується трансфертами із заходу (до цих пір, за оцінка­ми Іфо-інституту, сюди щорічно закачується близько 85 млрд. євро державних коштів у рамках « Пакту солідарності-2 », тобто тільки за рахунок стягування податку « надбавка солідарності», до 2019 р. намічено перевести ще 156 млрд. євро). Формально більш кваліфіковані працівники на сході насправді не мають потрібних для ринкової економіки знань і умінь. І більшість з них не поїхали на захід шукати роботу, а задовольнялися соц­іальною допомогою.

Соціальна інтеграція, компенсація, лібералізм (Англія). Лібералізм — є сукупністю поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму самоорганізованого ринку, як єдиного ефективного регулятора господарських процесів. Ідеї економічного лібералізму ґрунтовно розробив А. Сміт. За дер­жавою залишається функція лише охорони діючої системи. Методологічною основою лібералізму є принцип індивідуаліз­му, згідно якого повинна існувати природна свобода людини від суспільства, а обстоювання своїх інтересів окремими індиві­дами зумовлює задоволення суспільних інтересів, забезпечує досягнення суспільного добробуту. Принцип індивідуалізму конкретизувався у вигляді «кожний іде своїм шляхом». Ідеї економічного лібералізму панували до кризи 1929-1933 рр.

Соціальне страхування в Англії вирішує не тільки фінансові проблеми щодо компенсації втрати заробітку. Чітко окреслено функції соціального страхування: фінансова - компенсація втра­ти заробітку у зв’язку з тимчасовою і постійною втратою пра­цездатності або місця роботи; перерозподільна - перерозподіл доходів у суспільстві (від багатих до бідних) з метою вирівнюван­ня доходів широких прошарків населення; відтворювальна - за­безпечення частини відтворення робочої сили шляхом проведен­ня широкомасштабних програм з організації лікування, реабі­літації інвалідів, оздоровлення трудящих і членів їх родин; соці­альна - пом’якшення соціальної напруженості в суспільстві шля­хом забезпечення стабільного доходу, доступності медичного об­слуговування. Формування соціального капіталу - особливого не­матеріального активу, пов’язаного з якістю взаємин між людь­ми і рівнем довіри в суспільстві відбувається через зміцнення солідарності і зв’язку між поколіннями.

Функції соціального страхування в Англії роблять ефектив­ним механізм соціального захисту і є важливим фактором за­безпечення економічної безпеки і соціальної стабільності в суспільстві. Соціальне страхування є найважливішим інститу­том соціального розвитку, який служить для реалізації ідей со­лідарності і доступності соціального захисту.

В основі поняття «соціальної держави» знаходиться понят­тя «ліберальна держава» та ідея лібералізму. Ідея соціальної держави іноді протиставляється ліберальній ідеї. Соціальна і ліберальна держави теоретично і практично в більшості ви­падків розглядалися як антиподи. Це робить лібералізм однією із альтернатив поняттю «соціальна держава». Основним прин­ципом лібералізму є ідея індивідуальної свободи. Лібералізм - це доктрина, яка обґрунтовує необхідність обмеження влади держави і суспільства над індивідом.

Ліберальна і соціальна точки зору є визначальними при аналізі реальних історичних епізодів у рамках науково-техніч- ного і суспільного розвитку. В Англії, наприкінці XIX ст., про­тистояння лібералізму і соціалізму переходить переважно в еко­номічну площину. Реалізація ліберальних принципів в еко­номіці під впливом соціальних потреб суспільства і об’єктив­них вимог, пов’язаних з розвитком продуктивних сил, привела до появи неолібералізму, який став допускати необхідність об­меження економічної свободи державою, а також проводити соціально орієнтовану політику і здійснювати перерозподіл сус­пільного багатства.

Неолібералізм XX ст. допускає певні обмеження економіч­ної свободи особи і посилення державного регулювання еконо­мічних і соціальних процесів. Неолібералізм розділяє положен­ня соціальної доктрини, що кожна людина має право на гідне існування і держава зобов’язана забезпечити для цього не­обхідні умови. Держава повинна надати людині не тільки сво­боду, але і матеріальні можливості користуватися нею. У лібе­ральному маніфесті 1947 р. проголошується необхідність поліп­шення умов праці і життя людей, визнаються необхідність співробітництва праці і капіталу і важливість соціальних прав.

Сучасний лібералізм вважає за необхідне побудову в Англії суспільства з високим рівнем споживання, надання допомоги незаможним, але виступає проти вимог загального «благоден­ства», побоюючись породити у соціальних низів завищені очі­кування і утриманство. При цьому деякі автори не без підстав вважають, що англійський лібералізм лежить в основі спожив­чого, утриманського ставлення людей до держави. Ліберальний підхід обмежує роль соціальних функцій держави стабілізацією розвитку суспільства, згладжуванням конфліктів і утверджен­ням у суспільстві відносин солідарності і партнерства. Анг­лійська соціальна держава для лібералів - це, насамперед, дер­жава соціальних послуг.

Інтеграція ліберальних і соціальних принципів у єдину конструкцію соціальної держави, з одного боку, стала резуль­татом процесу зближення позицій, а з другого - закономірним підсумком об’єктивних вимог еволюційного процесу. Теза про те, що «немає соціальної держави без свободи», на певних ета­пах розвитку соціальної держави з гасла трансформувалася в його сутнісну властивість, що забезпечує необхідні функції. Такою властивістю стала наявність громадянського суспільства. В основі громадянського суспільства, як вищої ланки демок­ратії лежить класичний постулат лібералізму про протистав­лення особистості державі. Розвинуті інститути громадянсько­го суспільства одночасно забезпечують досягнення цілей со­ціальної держави та реальних свобод і гарантій особистості.

Англійська сучасна соціальна держава, реалізуючи свої специфічні властивості, на відміну від держави загального бла­годенства, що абсолютизує принцип перерозподілу, здійснює компроміс між свободою і рівністю завдяки зняттю суперечності між законами ринку і соціальними цілями. На відміну від дер­жави загального благоденства сучасна соціальна держава повин­на відмовитися від патерналістської ролі, а також від тотально­го перерозподілу доходів.

Відмінність англійської ліберальної соціальної держави полягає у появі нових для держави функцій: компенсація аси­метрії прав і обов’язків; усунення антагонізму між соціальни­ми цілями і вимогами ринку; забезпечення досягнення висо­ких економічних показників за рахунок соціальних факторів; захист від соціальних, не страхових ризиків за рахунок ефек­тивної економіки на основі принципу компенсації збитку.

Обов’язок соціальної держави забезпечити всім громадянам прийнятний рівень життя, зафіксований у багатьох чинних кон­ституціях, наприклад, Англії. Сучасний лібералізм не вдово­лений рекомендацією, що «кожний зобов’язаний працювати» за ідею субсидіарної держави, заснованої на принципі допомо­ги людині з боку держави тільки в тому випадку, якщо їй самій не вдається забезпечити прийнятне існування.

Солідаризм (Нідерланди ). Офіційна назва країни - Королів­ство Нідерланди. Часто уживається і інше - Голландія. Гол­ландці іменують свою країну Нідерланди.

Солідаризм у Нідерландах запровадив взаємодію між трьо­ма головними елементами суспільства: корпораціями (праце­давцями), народом (працівниками) і державою. Урівноважую­чи внутрішні елементи Нідерландів, солідаризм виконує своє завдання. Солідаризм пропонував класове примирення і шукав способи його запровадження без зміни суті капіталізму - при­ватної власності і конкуренції, а також виступав як альтерна­тива капіталізму. Солідаризм замість швидкого перерозподілу багатств обіцяв лише «стриману експлуатацію» і «розумно-до- статній соціальний захист». Він тривалий час був периферій­ним вченням.

На думку вчених (В.Ю. Данилів) система солідаризму виз­нає суспільство носієм економічних функцій: заступаючи прин­цип приватної власності, вона залишає за собою право унормо­вувати і регулювати взаємини між економічною діяльністю індивіда, суспільства і держави. Солідаризм намагається усу­нути вади лібералізму і соціалізму, залишаючи позитивні еле­менти обох систем. Індивід з його природними правами сприй­мається, і водночас належна увага приділяється і всьому сус­пільству.