3. Система соціального захисту

Для Італії характерна вища, ніж в інших країнах Західної Європи, частка незайнятих жінок, число яких у загальній чи­сельності безробітних становить 16% (що майже удвічі переви­щує рівень чоловічого безробіття - 9% і молоді, рівень безробіт­тя серед якої також достатньо високий - 12.4%).

Негативну роль в італійській системі соціального захисту відіграє паралельне існування недостатньо соціально гаранто­ваних секторів економіки і секторів, в яких завдяки певним

обставинам (наприклад, широкий розвиток профспілкового руху, особливо на півночі країни) гарантованість соціальних послуг вища. Крім того, сюди також належить і незадовільний захист від ризику людей, які з різних причин опинилися без доходів. Через ці обставини італійська соціальна політика час­то характеризується як «рудиментарна».

Асиметрична структура соціальних витрат також є серйоз­ною проблемою. Найбільшу частку соціальних витрат складає пенсійне забезпечення - 15,4% ВВП, а на підтримку сім’ї, мате­ринства, освіти і політику зайнятості витрачаються зовсім не­значні кошти (близько 0,8%). З цієї причини Італію іноді нази­вають країною пенсіонерів, хоча до 1992 р. система пенсійного забезпечення Італії була, мабуть, найбільш «щедрою» порівня­но з іншими країнами ЄС. Законом гарантувалося без визначен­ня меж пенсійного віку отримання пенсії після 35 років страху­вання. Державні службовці мали право на повну пенсію вже після 20-річного страхового стажу. Серед інших країн ЄС Італія мала найбільше число пенсіонерів у віці до 60 років. Оскільки розмір пенсії розраховувався на підставі доходу останніх трудових років, характерні «зрушення» в кар’єрі перед виходом на пенсію стали частим явищем у країні. Для отримання пенсії по інвалідності необхідно мати 5 років виплати страхових внесків.

Нова епоха в італійській соціальній політиці почалася в 1992 p., коли урядом Джуліано Амато були зроблені кроки до реформи у сфері соціального захисту. Незважаючи на те, що соціальна пол­ітика Італії як і раніше залишається в компетенції держави, проте економічна політика Європейського союзу робить на неї певний вплив. З одного боку, ЄС не втручається в соціальну пол­ітику країн-учасниць, з другого боку, економічна політика Євро- союзу побічно впливає на економіку країн-учасниць. «Європеї­зація» стала важливим чинником для проведення соціальних реформ в Італії не в останню чергу і тому, що на відміну від інших країн Європи, де Євросоюз часто розглядався як нова бю­рократична структура, що обмежує повноваження національ­них держав, в Італії з європейським об’єднанням завжди пов’я­зували надію на поліпшення у власній країні.

Література до підрозділу: 7. 63, 91,188,194,216,217,218, 219. 220.231'

2. Система соціального захисту та соціальної роботи у Німеччині

• Основні напрямки соціальної роботи

Методики соціальної роботи, поширені в Німеччині, є ре­зультатом вивчення досвіду роботи в США. Це патронажний ме­тод, який був використаний у Веймарській республіці у зв’язку з наслідками війни, безробіттям, масовим зубожінням населен­ня. Розширена концепція цього методу містила в собі, насампе­ред, питання про причини появи потреб нужденних. Принципа­ми патронажного методу є: повага до людської особистості; ак­тивна й свідома участь клієнтів у подоланні своїх труднощів; знання соціальним працівником своїх власних сильних і слаб­ких сторін; відповідальність окремих осіб перед суспільством.

У 1926 р. Аліса Саломон опублікувала в Німеччині працю з соціальної роботи «Соціальний діагноз», ідеї якої були запози­чені з однойменної книги Мері Річмонд, що вийшла в США у 1917 р. З приходом фашистів до влади (1933-1945) в Німеччині був припинений демократичний розвиток країни. Людиноне­нависництво мали тоді місце й у соціальній сфері. Так, наприк­лад, добродійність була підмінена «гігієною раси». Соціальна робота була зведена до жорсткого контролю над населенням і стала одним із політичних механізмів нацистів. Після звільнен­ня німецького народу від фашизму в країні почалося відро­дження демократичних основ життя і водночас демократичних норм соціального життя. Інтенсивно використовувався досвід соціальної роботи США. Патронажний метод одержав свій по­дальший розвиток у середині 50-х p. XX ст., коли соціальні пра­цівники перейшли від взаємодії з окремими клієнтами до робо­ти із певними групами. Це було зумовлено впливом егопсихо- логії, яка розглядала людину в цілому, а не її захворювання або зміни в поведінці, сформовані ситуаціями на даний момент. Соціальна сфера з середини 60-х p. XX ст. мала єдиний підхід до роботи з групами клієнтів. У 70-і p. XX ст. вчені та практики з соціальної роботи у Німеччині обґрунтували недостатність використання класичних методів соціальної роботи та терапев­тичних засобів. У цей період було виокремлено основні моделі і принципи сучасного розвитку соціальної роботи на національ­ному рівні. У 1880 р. за ініціативою Німецького конгресу на основі добродійної діяльності був заснований Німецький доб­родійний союз турботи про бідних. Пізніше він був переймено­ваний у Німецький союз державного і приватного опікування. Німецький союз є основою для співдружності практиків, соці­альних педагогів і вчених у справі координації соціальних ініціатив у сфері соціальної допомоги, зокрема допомоги мо­лоді щодо охорони здоров’я. Після об’єднання НДР і ФРН (з жовтня 1990 р.) число учасників Союзу зросло до 3 000. Держа­ва в цій організації представлена на федеральному рівні, рівні федеральних земель, вільних міст і округів. Від громадських організацій у Союз входять Об’єднання добродійності для робо­чих, католицький «Карітас», Паритетний союз, Німецький Червоний Хрест, Союз милосердя Євангельської церкви і т.д. Також до нього увійшли: соціальні працівники, управлінці, керівники правлінь і об’єднань, відомі громадські діячі. У ро­боті Союзу беруть участь навчальні заклади, дослідницькі інсти­тути, установи практичної соціальної роботи.

Статут був затверджений зборами членів Союзу 2 жовтня 1991 р. в Хейльбронні. Головною метою Союзу є втілення ідей соціальної роботи. Завдання Союзу: впровадження ініціативи в галузі соціальної політики, вироблення практичних рекомен­дацій по здійсненню державної, громадської і приватної соці­альної роботи; експертна діяльність у галузі соціального права; створення інформаційного банку для фахівців; підвищення ква­ліфікації провідних кадрів і співробітників у соціальній сфері; підтримка значущих для соціальної роботи наук; вивчення дос­віду та оцінка розвитку соціальної роботи в інших країнах; роз­виток міжнародної співпраці і обміну досвідом; видання праць та інших публікацій з питань соціальної сфери.

Союз переробив і опублікував у 1992 р. свої «Рекомендації для реалізації майнових інтересів у сфері соціальної допомо­ги », які враховуються в параграфі 88 Федерального закону про соціальну допомогу. В документі подано рекомендації з витрат на лікування клієнтів соціальних служб, по допомозі бездом­ним, облік пропозицій експертів Союзу з надання допомоги членам родини, вказівка із задоволення попиту в одязі й речах. Союз у XXI ст. відіграє істотну роль як центр соціальної роботи

та має значний вплив у правлячих колах Німеччини на феде­ральному рівні.

Професія соціального працівника в Німеччині виникла на початку XX ст. як суто жіноча. Перші законодавчі акти про підготовку соціальних працівників з’явилися в Прусії у 1918 р. Термін «соціальний працівник» як юридичне позначення про­фесії існує з 1959 p., коли були створені спеціальні вищі школи соціальної роботи. Цей термін замінив колишній - працівник сфери соціального забезпечення, добродійної установи, народ­ний опікун. Назва «дипломований соціальний працівник» вве­дена з 1980 р. після затвердження закону про вищу школу.

Специфічні завдання і проблеми, які вирішуються соціаль­ним працівником, витікають з характеру взаємин, що склали­ся між людиною і її життєвою ситуацією. При цьому соціаль­ний працівник виступає в різних ролях - організатора або коор­динатора необхідної допомоги. У процесі з’ясування причин ускладнень життєвої ситуації він зобов’язаний залучати, як правило, широку громадськість - інших членів сім’ї, сусідів, друзів, колег по роботі, різних фахівців. Надання допомоги має не тільки вирішувати нагальні потреби, але й бути орієнтова­ним на довготривалі зміни в житті клієнта.

У Німеччині окреслено професії соціальної сфери: помічник соціального працівника по догляду за людьми похилого віку; соціальний працівник по догляду за старими; психотерапевт з дитячих і юнацьких проблем; дипломований соціальний педа­гог; помічниця з ведення домашнього господарства на селі; консультант з сімейних питань; вихователь; помічник з сімей­ного побуту; помічниця у справі виховання дітей; соціальний працівник по догляду за інвалідами; вихователь дитячого бу­динку; організатор дозвілля дітей і молоді; відповідальний пра­цівник з молоддю на місцях (особа, відповідальна за втілення молодіжної політики Німеччини у місцевих органах самовря­дування); працівник у справах дітей і юнацтва; консультант з питань реабілітації; соціальний педагог; соціальний працівник у справах іноземців.

Сфери діяльності соціального працівника. У Німеччині фа­хівець, який має диплом з соціальної роботи, знаходить робоче місце у різних сферах: благодійних установах, оплачуваних з бюджету громад, на кошти церкви, іноді з державних коштів. Завдання соціального працівника як професіонала - надати під­тримку особам, які потрапили в тяжке соціальне становище. Соціальний працівник включається у сфери діяльності, які охоп­люють: державні установи, громадські і приватні організації, різні центри і служби соціального забезпечення, лікарні, під­приємства, а останнім часом також організації і групи самодо­помоги. Для соціальних послуг характерним є те, що вони із приватного незалежного сектора усе більше переходять під опі­ку держави.

Для вирішення соціальних питань клієнтів користуються також послугами добровольців (волонтерів), які безоплатно на­магаються допомогти людям, котрі потрапили в проблемну си­туацію та послугами оплачуваного персоналу. Часто серед клієн­тів, які потерпіли від соціальних негараздів, виникають групи взаємодопомоги або самодопомоги. Основними напрямами діяльності соціальних працівників є: соціальна допомога сім’ї, окремим членам або групам людей, всі види діяльності соціаль­ної служби, допомога молоді, іншим віковим категоріям, літнім людям, інвалідам і хворим, консультування, охорона здоров’я, робота в притулках, з іноземними громадянами, психіатрична соціальна робота, робота з соціально знедоленими або занедба­ними дітьми і дорослими.

Соціальний педагог у Німеччині - це фахівець, зайнятий у сфері соціальної роботи або виховної діяльності. Це поняття, використовуване для позначення професії і диплома про освіту (дипломований соціальний педагог), відносно нове. Воно було введене в обіг тільки після створення вищих спеціальних шкіл соціальної педагогіки в 1966-1967 н.р.

Типологізація соціальних послуг у Німеччині відбувається за їх змістом: консультаційні; лікарські; інформаційні; правові (з контрольною функцією); за загальним доглядом (виключаю­чи лікарські); організаційні. Соціальні послуги у Німеччині - це допомога слабо захищеним верствам населення, яка надаєть­ся в некомерційних установах і спрямована на вирівнювання життєвого рівня громадян.

Гарантована система соціальних послуг існує для громадян з моменту їх народження. Іноземці, що проживають у Німеч-

чині, також користуються соціальними послугами. Надання соціальних послуг у Німеччині спирається на правову базу фе­дерального законодавства і законодавства федеральних земель.

У даний час сфери соціальної роботи і соціальної педагогіки в Німеччині не розділяють, але питання про ідентичність обох понять ще остаточно не вирішено. До Першої світової війни сфера соціальної роботи називалася соціальною добродійністю. В даний час соціальна робота - це збірний термін, що позначає всю систему соціальної допомоги. Слід відзначити, що у Німеч­чині існує межа між соціальною роботою і соціальною педагогі­кою. Соціальна робота пов’язана з допомогою, доглядом і тур­ботою по відношенню до клієнта. Соціальна педагогіка зай­мається в основному питаннями безпосереднього виховання і освіти клієнтів. Завдяки діяльності соціального працівника на практиці утілюється соціальна політика держави. Соціальний працівник зайнятий вирішенням соціальних проблем. Здійс­нення соціальної роботи стає важливим суспільно-політичним чинником. Держава ставить перед соціальними працівниками завдання щодо подолання їх клієнтами залежності від соціаль­ної допомоги, включення колись безробітних у процеси, що відбуваються на ринку праці. Реалізуються також і інші прин­ципи розвитку соціальної держави, які себе виправдали і на яких будується майбутнє. До них відносять: а) самоврядування у сфері соціального забезпечення; б) забезпечення у старості; в) розви­ток системи незалежної добродійної допомоги.

Соціальна педагогіка розвивалася насамперед в універси­тетах і вищих педагогічних школах. Німецькі фахівці вважа­ють, що сам термін «соціальна педагогіка», що увійшов до нау­кового обігу і отримав широке визнання, особливо в Німеччині, слід розглядати як певний внесок у розвиток соціально-педаго­гічної думки в міжнародному масштабі. Це стосується єдиного курсу «Соціальна робота», введеного в спеціальних вищих шко­лах соціальної роботи; законодавчого затвердження назви про­фесії «дипломований соціальний педагог і соціальний праців­ник» і ін. Німецькі науковці мотивують правомірність визнан­ня єдиної професії спільністю цілей, функцій і завдань, які сто­ять перед соціальною роботою і соціальною педагогікою. Важко розділити сфери діяльності і підпорядкувати їх соціальній пе­дагогіці, або соціальній роботі (наприклад, початкову проблем­ну ситуацію, адресат, моделі).

На сучасному етапі теорія і практика соціальної роботи і соціальної педагогіки в Німеччині отримала значний розвиток. Активізація соціально-педагогічної діяльності мотивувалася процесом вдосконалення соціальної структури суспільства, що поставило перед соціальною роботою і соціальною педагогікою багато нових і складних проблем, починаючи з допомоги біжен­цям, переселеним з інших країн цілими сім’ями, літнім і мало захищеним людям, роботи в соціально-педагогічних інститу­тах і різних соціальних службах і аж до кооперації з громадсь­кими ініціативами і групами самодопомоги в соціальній роботі в даний час.

Суть соціальної роботи і соціальної педагогіки у XXI ст. по­чала мінятися і набувати міждисциплінарного характеру. У соці­ально-педагогічній роботі почали використовуватися результа­ти інших соціальних наук (політико-економічних основ теорії держави і соціальної політики, теорій соціалізації та ін.). Ко­лишні вузькопрофільні підходи, орієнтовані або на суб’єкта, або на суспільні умови, були доповнені новими концепціями, що пов’язують соціальну теорію з технологіями і позначають кон­тури компетенцій соціально-педагогічних дій у цілому. Проте багато проблем у зв’язку з цим залишаються ще дискусійними, як відзначають німецькі автори.

Часто проблеми соціальної роботи і соціальної педагогіки в Німеччині є спільними: вимоги і завдання, які ставлять перед людиною складні життєві ситуації; можливості стимулювання і розвитку процесів у будь-якій ситуації; подолання або послаб­лення негативних явищ; налагодження взаємин між соціаль­ними працівниками і соціальними педагогами завдяки впро­вадженню спільних професійних методів, спеціальних техно­логій та освітніх концепцій.

Завдяки таким чинникам соціальні працівники і соціальні педагоги стимулюють у клієнтів розвиток їх власних сил, прий­няття самостійних рішень; допомагають знайти конструктив­не розв’язання проблемних і конфліктних ситуацій; вирівню­ють соціальний дефіцит; прагнуть інтегрувати, привертати до участі у вирішенні проблем всіх членів соціуму відповідно до їх

можливостей. Соціальні працівники і соціальні педагоги мо­жуть бути задіяні в державних соціальних службах, різного роду вільних і незалежних установах, а також виступати самостійно як організатори соціальної допомоги клієнтам. їх діяльність базується на юридичній основі і визначається цільовими уста­новками відповідних органів управління, а також потребами, очікуваннями і бажаннями людей.

Звичайно, існує певне (умовне) розмежування функцій со­ціальної роботи і соціальної педагогіки. У соціальній роботі роб­ляться особливі акценти на необхідності вирішення конфлікт­них ситуацій, виконання посередницької місії в умовах надан­ня професійної допомоги і вирівнювання соціального дефіци­ту. Для соціальної педагогіки основні акценти концентрують­ся на питаннях, пов’язаних з наданням виховної й освітньої до­помоги. Проте, все вище зазначене, не виключає спільної діяль­ності соціальних працівників і соціальних педагогів у багатьох соціальних сферах.