3. Національні особливості технологій соціальної роботи

Технології соціальної роботи з жінками. Найбільша іта­лійська жіноча організація «Діференца Донна» (Інша Жінка), яка виробляє стратегію і методику боротьби з насильством, та визначає, яку роль у цьому можуть відіграти некомерційні орга­нізації.

Існує національна програма з протистояння чоловічому на­сильству над жінками в Італії. Ведеться законодавча і профілак­тична робота в цій сфері. Державна система взаємодіє з гро­мадськими організаціями, які утримують «притулки» - спеці­альні центри, де жертви чоловічого насильства проходять реабі-

літацію і фактично вчаться жити заново. Робота центрів будуєть­ся на волонтерській основі: лікарі, юристи, психологи й інші співробітники працюють з жінками на безплатній основі. Це вдяч­на, але дуже складна робота, тому, щоб уникнути професійного вигорання, склад співробітників (окрім директора) оновлюється кожного місяця. Центри ведуть прийом цілодобово і тісно співпрацюють з поліцейськими і медичними службами.

У центрі жінки можуть перебувати до півроку, іноді довше, оскільки в його роботі пріоритетом є індивідуальний підхід до кожної людини. Повноцінне утримання клієнтів притулків оп­лачує держава. Кінцевою метою роботи Центру є повернення сильної, самостійної, здорової й економічно незалежної жінки в італійське суспільство. Для цього жінкам, які постраждали від насильства, надають не тільки медичну, психологічну і юри­дичну допомогу, але й допомагають отримати спеціальність, знайти роботу, житло. Навіть після того, як жінки переходять на автономне існування, центр продовжує відстежувати їх долю і допомагати у разі потреби.

Такі притулки створюються по всій Італії, вони мають свою спеціалізацію. Так, один притулок займається жінками, що вирішили остаточно вийти з кола насильства і почати самостійне життя, інший притулок для тих, хто хоче тимчасово сховатися від жорстокого чоловіка. Існує центр для жінок - жертв торгівлі людьми та ін.

Цією проблемою в італійському суспільстві займаються не тільки уряд і жіночі організації, але й чоловічі НКО (Клуби са­мопізнання). На своїх зустрічах вони обговорюють сімейне жит­тя, відносини між чоловіками і жінками, прагнуть зрозуміти витоки насильства, навчитися поважати жіночу точку зору.

Технології роботи з розлученими чоловіками. Перший гур­тожиток для розлучених чоловіків відкрився в італійському місті Больцано. Після розлучення в 90% випадків суд в Італії, країні, де розвинений культ матері, залишає дітей і будинок подружжя жінці. На чоловіків покладається обов’язок допома­гати колишній сім’ї матеріально. Багатьом чоловікам доводить­ся віддавати велику частину зарплатні, тому грошей на купів­лю або оренду нового житла у них не залишається.

Для таких італійців, яким загрожує небезпека перетвори­тися на осіб без певного місця проживання, організація під на­звою «Асоціація допомоги розлученим чоловікам» відкрила гур­тожиток. Місяць мешкання в ньому коштує 200 євро. У гурто­житку є спеціальна кімната, де чоловіки можуть гратися зі свої­ми дітьми. Господарство в гуртожитку ведеться колективно, продукти купуються у складчину.

Соціальна робота з іммігрантами-інвалідами. Конституцій­ний суд Італії гарантує щомісячну допомогу з інвалідності іно­земним іммігрантам. Допомога надається не тільки іноземцям, що отримали дозвіл на проживання в Італії після п’ятирічного перебування в країні, але і решті іммігрантів (у тому числі і не з країн ЄС), незалежно від часу їх перебування на території Італії, які мають для цього необхідні реквізити (звичайно, окрім нелегальних іммігрантів) і не можуть працювати через інвалідність. Допомога доволі низька, всього 242 євро, які вип­лачуються 13 разів на рік, але необхідно мати на увазі кількість іммігрантів, які претендують на неї. Крім того, після отриман­ня офіційного статусу інваліда, іммігрант може претендувати і на інші додаткові соціальні пільги, відповідно до його статусу, такі як допомога на супроводжуючу інваліда особу, а також по­в’язані з цим податкові витрати.

Соціальна робота з дітьми-сиротами. Інтернатів для дітей- сиріт в Італії не існує з 2005 року. Був прийнятий закон, який передбачає, що інтернати повинні бути закриті або перепрофі- льовані. Це було зроблено для того, щоб зменшити кількість покинутих дітей. Що стосується форм опіки над дітьми, то в Італії поширено усиновлення, встановлення опіки, є також при­клади будинків сімейного типу, що входять у категорію опіки. А ще існують комуніти - це будинок, в якому живе невелика кіль­кість дітей, з якими займаються вихователі і кілька фахівців. Там діти проживають, перш ніж їх віддадуть під опіку або на усиновлення. Головна мета цієї комуніти - надати кожній ди­тині сім’ю. Для цього є два шляхи - або знайти їй нову сім’ю, або повернути в біологічну сім’ю, саме останньому в Італії віддається перевага. Дитина має право бути усиновленою лише тоді, коли її неможливо повернути в біологічну сім’ю.

Інтернаціональне усиновлення в Італії не дуже розвинене. Кількість сімейних пар, які хочуть усиновити дитину, набага­то більше, ніж кількість покинутих дітей, тобто попит переви­щує пропозицію. Це досить позитивне явище, оскільки свідчить про високий рівень розвитку опікунства. Найчастіше на уси­новлення йдуть ті пари, які не можуть мати власних дітей. Але росте і кількість тих сімей, які мають своїх дітей і хочуть мати ще й усиновлених. Для дітей, яких беруть під опіку або усинов- люючих сімей, державою не передбачені соціальні пільги і ма­теріальні заохочення. Людей стимулюють на це лише моральні і власні високі ідеї. Взагалі усиновлення не спонсорується дер­жавою. Причини, за якими сім’я не може взяти дитину під опі­ку, визначаються психологами і агентами соціальних служб, що працюють з ними перед усиновленням. Зокрема, майбутніх батьків-усиновителів або опікунів перевіряють, чи не було у них раніше судимості. Також є загальноприйняті положення, що дають право сім’ї усиновити дитину: пара повинна бути обов’яз­ково одружена, різниця між віком дитини і віком батьків по­винна бути від 18 до 45 років.

Головним пріоритетом в Італії залишається біологічна сім’я. Якщо вона не в змозі задовольнити потреби дитини, шукають­ся інші сім’ї, які можуть це зробити і які отримали відповідний дозвіл від психологів і агентів соціальних служб. В Італії існує спеціальний суд для неповнолітніх, який вирішує, чи можна сім’ю позбавити батьківських прав, як бути далі з дитиною тощо. Вирішення суду для неповнолітніх завжди спирається на вирі­шення агентства соціальних служб і психолога. По суті, це два ключові фахівці, які займаються проблемами дітей-сиріт.