2. Особливості функціонування соціально-виховних установ

Соціологи і педагоги в Італії відзначають особливу важ­ливість педагогічної, виховної системи усередині громадсько­го життя. Вони критикують традиційні методи надання допо­моги, де перевага віддається якійсь «технічній» роботі, тера­певтичному підходу, коли патологія є домінантним чинником, але при цьому ігнорується людський компонент. Практика свідчить, що часто допомогу надає оточення, близькі. Тому на­копичення ресурсів і потенціалу відбувається в рамках грома­ди, Комуни. Так, Роберто Сегуї визначає низку дій, що харак­теризують сучасний стиль життя в комуні: дії, направлені на соці-альну зміну структури відносин усередині громади; дії, спрямовані на сприяння підвищенню рівня здібностей слабких членів громади.

Отже, концепція громади, на думку Роберто Сегуї - це ком­петентна, виховуюча група, здатна мобілізувати своїх членів.

направляти ресурси на вирішення соціальних проблем. Таким чином, громада - це первинна, так звана «установа» надання соціальної допомоги. Лія Санікола, італійський педагог-фахі- вець у галузі соціальної роботи підрозділяє допомогу, що на­дається в рамках громади, за такими напрямами: неформальна допомога (вирішення проблем, що не включає професій-не втру­чання); проміжна фаза (допомога вчителів, духовних осіб, поліції та ін.); формальна допомога (допомога, що надається професіоналами).

Неформальна допомога здійснюється, насамперед, члена­ми сім’ї, батьками, друзями, колегам, сусідами, тобто тими, хто складам мережу. Таким чином, в общині визначаються групи, які називаються групами самодопомоги. їх діяльність обумов­лена конкретними соціальними проблемами. Таке явище сприяє розвитку «співучасті» (сприйняття проблем сусідів) як соціального феномена.

Проміжна фаза надання допомоги є чинником співучасті зсередини мережі професіоналів, що беруть участь у формуванні життя громади: вчителі, духовні особи, поліція.

Професійна допомога здійснюється фахівцями соціальних служб. Співвідношення непрофесійної, професійної і про­міжної фаз допомоги можна схемно відобразити таким чином:

Технологія функціонування соціальної служби в комуні.

Соціальна система: сім’я:

1. порушення стабільності в рамках сім’ї;

2. порушення соціально-економічного стану;

3. порушення психофізичного стану;

4. кризові ситуації іншого плану.

Система неформальної допомоги «Громада»:

5. батьки - сусіди;

6. друзі - колеги.

Проміжна система допомоги:

7. вчителі;

8. священики;

9. поліцейські;

10. інші особи, працівники соціальних установ.

Система формальної спеціалізованої допомоги:

1. соціальні служби;

11. медичні служби;

12. громадські установи;

13. виховні установи;

14. соціально-виховні установи;

15. реабілітаційні центри;

16. інші служби.

Визначено основні напрямки, необхідні для соціальної ро­боти в рамках комуни (Дж. Мазотті):

17. юридична, антропологічна і соціологічна бази відношен­ня особа-комуна;

18. поглиблення соціальної теорії;

19. робота в мережах.

Робота в мережах - давній метод, який поступово упрова­джувався в контекст діяльності представників різних професій у сфері соціальної служби. Соціальна мережа - це співтовари­ство тих, хто живе поряд, єдність відносин, які встановлюються сімейними, сусідськими, дружніми і робочими зв’язками. Підхід роботи в мережах розглядає соціальну роботу в комуні не лише з погляду діяльності професіоналів, але має на увазі участь волонтерів, проте основною рушійною силою є співтова­риство тих, хто живе поряд, і називається соціальною мережею.

Робота в мережі має певні принципи, форми і стадії.

Принципи допомоги в соціальних мережах:

20. враховувати клієнта в контексті мереж (зв’язків), що ви­ходять за рамки сім’ї;

21. визначити порушення у функціонуванні тієї чи тієї мережі;

22. уникнути прямого втручання при визначенні проблеми;

1. навчити представників мережі своєчасно виявляти про­блеми соціального порядку і використовувати власні ресурси, внутрішні і зовнішні в процесі їх рішення.

Форми допомоги в соціальних мережах:

23. активне спостереження: соціальний працівник креслить мапу мережі, складає гіпотезу, яким чином можливе об’єднан­ня оточення, що виключає формальну допомогу соціальних ус­танов;

24. часткова допомога: соціальний асистент, спілкуючись з представниками первинної мережі (не тільки сім’я, але і сусі­ди, друзі), а також установ проміжної допомоги (школа, лікарні), намагається залучити особу, що має ускладнення, в процес активації власних ресурсів у контексті свого оточення;

25. комплексне надання допомоги: соціальний асистент без­посередньо діє в мережі свого клієнта, намагаючись внести до неї зміни, він сприяє мобілізації ресурсів її представників, за­безпечуючи тим самим ресурси мережі для допомоги клієнтові.

Здійснюючи діяльність мережі, соціальний асистент (ви­хователь) працює з клієнтами в контексті його оточення. Він покликаний оцінити ресурси оточення і сприяти допомозі. Тому у соціальній мережі в Італії існують такі тенденції: перехід від простої допомоги до взаємодопомоги; перехід від ізольованого підходу до підходу в контексті.

Робота в комуні, безумовно, важливий напрям у вирішенні соціальних проблем, що дозволяє трансформувати квартал, гро­маду, комуну з територіально-географічного утворення, зазна­ченого в конституції, у співтовариство людей.

Характеристика спеціалізованих установ Італії. Для Італії характерна європейська модель соціального обслуговуван­ня, модернізована в реформістську і допоміжну моделі. Допо­міжна модель є сьогодні в Італії-найбільш конструктивною, тому саме вона була прийнята за основну. Практика дії спеціалізова­них установ дозволяє зробити висновок, що функціонування соціальних установ Італії здійснюється при взаємодії трьох та­ких рівнів:

Теоретичний: на цьому рівні можна виокремити безпосе­редній зв’язок інституту соціальної служби з Університетами Італії, в умовах яких розробляються теоретичні основи, методо­логічна база для функціонування наукових центрів, впрова­дження в життя різних наукових теорій. Крім того, варто відзна­чити, що в Італії здійснюється дослідження нових технологій, постійно створюються і розробляються нові експериментальні курси, проводиться моніторинг якості підготовки фахівців.

Організаційний: у рамках цього рівня задіяна складна ме­режа взаємозв’язків державних і приватних організаційних структур, установ третього сектора: волонторіата, окремих осіб (індивідуальних ініціатив). Всі вони зацікавлені в реалізації соціально-педагогічної допомоги на певній території, в конк­ретному регіоні, місті. В рамках цього рівня варто також назва­ти діяльність різних курсів з підвищення кваліфікації для со­ціальних педагогів (професійних вихователів), соціальних пра­цівників (асистентів) та інших професійних категорій, задія- них у сфері соціальної служби.

Практичний рівень: цей рівень є показником функціональ­ності перших двох складових. Це реальна практична робота, що реалізується соціальною службою.

Відтак, схема соціальних установ в Італії складена відпові­дно таким чином: структура установ за організаційно-право­вими формами (за секторами економіки); типи установ: за фор­мою перебування; за профілем; за функціональною спрямован­істю.

Спеціалізовані установи (установи реабілітації), згідно законодавства Італійської республіки, можуть бути представ­лені у вигляді структури, в основі якої лежать три економічні сектори: перший сектор - Державні установи; другий сектор

2. Приватні установи; третій сектор - Некомерційні (non­profit) установи. •

Основним принципом функціонування італійських установ є їх взаємодія, співпраця, у зв’язку з чим багато установ, що особливо функціонують у рамках третього сектора, отримали назву «кооперативи», а принцип їх взаємодії - робота в мережі. Робота в мережі традиційно здійснюється на рівні комуни.

У процесі організації соціальної допомоги в мережі, відбу­вається взаємодія різних ланок: об’єднання соціальної служби, що знаходяться на території даної комуни, адміністрація кому­ни, школи, сім’ї, державні і приватні установи, які займають­ся організацією соціальної роботи.

Технології соціальної роботи в центрах реабілітації,. Якщо розглядати центри за типом, то можна виділити: Реабілітаційні центри денного перебування; Стаціонарні (амбулаторні) цент­ри; Центри перебування за індивідуальним графіком клієнта.

Центри денного перебування — це установи, призначені для забезпечення допомоги, шляхом створення умов для соціальної інтеграції осіб, які тимчасово перебувають у скрутній ситуації, для придбання клієнтом певних якостей, що впливають на їх успішну соціалізацію і інтеграцію в суспільство.

Клієнтами реабілітаційних центрів денного перебування є:

26. особи з фізичними і психічними порушеннями у віці від 16 до 26 років. У рамках центру здійснюється навчання, про­фесійна орієнтація, трудова і соціальна терапія;

27. особи у віці від 27 до 65 років з психофізичними порушен­нями. У роботі з клієнтами даної категорії здійснюється голов­ним чином соціально-побутова реабілітація, сприяння в розвит­ку комунікативних навичок (уміння входити в контакт з най­ближчим оточенням), а також приймається ціла низка заходів з максимальної інтеграції осіб у соціум.

Види допомоги:

28. виховання; перевиховання; абілітація; реабілітація.

29. підтримка сім’ї; консультативна допомога батькам дітей- інвалідів.

У центрах денного перебування здійснюється діяльність, спрямована на: забезпечення всіх необхідних умов для перебу­вання клієнтів, харчування, необхідне обладнання, відповідний персонал; забезпечення різних видів роботи з клієнтами (роз­виток навичок самостійності, сприяння в розвитку логічного і критичного мислення, розвиток естетичного смаку, сприяння у впровадженні клієнта в соціум); створення довгострокових і короткострокових індивідуальних програм при співпраці з різними приватними і державними установами; створення спеціальної комісії для проведення моніторингу якості послуг, що надаються.

Зазначимо, що для кожного клієнта Центру денного пере­бування розробляється індивідуальна програма реабілітації (ІПР). Крім того, в рамках програми особлива увага приділяєть­ся активізації як потенціалу самого клієнта, так і потенціалу всієї його сім’ї, що сприяє досягненню максимального рівня сформованості навичок клієнтів, необхідних для соціалізації та інтеграції в соціум.

Соціально-виховні (реабілітаційні) центри. Це установи, в яких здійснюються процес сприяння соціалізації, реабілітації, а також лікування і виховання осіб, які опинилися в скрутній ситуації, з психічними і фізичними відхиленнями.

Основними функціями установи є: підтримка і навчання щоденним побутовим функціям; сприяння у встановленні міжособистісних відносин; пряме і непряме сприяння в інтег­рації клієнтів центру; педагогічна підтримка сім’ї клієнтів (ви­ховна робота з батьками і близькими.

У таких центрах працюють фахівці, які підготовлені до ро­боти з даною категорією клієнтів: психолог-координатор; пред­ставники управління (адміністрації); професійні вихователі; психіатр; фізіотерапевт; музикотерапевт; арттерапевт тощо.

Одним із прикладів подібного виду центрів є соціально-ви­ховний центр реабілітації для осіб з фізичними і психічними порушеннями «АРКА», розташований у центрі Італії. Основ­ними напрямами в його роботі є діяльність, пов’язана з віднов­ленням таких здібностей як: комунікативні; когнітивні; рухові; вербальні. Основною метою діяльності, здійснюваної в центрі, є сприяння максимальному досягненню клієнтами в само­стійності, з урахуванням типу патології. Тому діяльність гру­пи фахівців підрозділяється на окремі секції: аналіз проблем клієнтів; організація діяльності; підбір і затвердження відпов­ідного персоналу; моніторинг і планування. У секторі «Аналіз проблем клієнтів» визначаються методики роботи: зустріч і знай­омство; встановлення довіри у відносинах.

Визначаються потреби і цілі: потреба в системі взаємозв’­язків з іншими людьми, в рамках яких відбувається розвиток індивідуальності клієнта; потреба в комфортному існуванні як з погляду психологічного стану, так і в плані фізичних можли­востей; потреба самостійно долати труднощі повсякденного життя; потреба в реальному знанні навколишньої дійсності; потреба діяти в реальному світі (за допомогою ігор, цікавих за­нять, роботи);

Сектор «Організація роботи» передбачає: розпорядок дня; графік роботи персоналу; функціональне визначення фахівців центру, серед яких: вихователь-координатор, вихователь-ані- матор, додатковий персонал (психолог, фізіотерапевт, соціаль­ний асистент, медик), реабілітолог; діяльність, здійснювана в центрі, - заняття ритмікою, музичні заняття, постановка теат­ральних вистав, виїзд на екскурсії або зустрічі, малювання, діяльність з розвитку рухових здібностей, заняття садівницт­вом, розваги; специфічні види діяльності: психомоторика, му­зикотерапія, заняття у воді, фізіотерапія, неструктурована діяльність, окупаціональна терапія.

У секторі «Моніторинг і планування» планується і здійсню­ються: регулярні зустрічі команди фахівців, аналіз результатів, подальше планування діяльності.

Згідно з міжнародними стандартами, суть реабілітації, здійснюваної в спеціалізованих центрах Італії - це не завжди відновлення фізичних можливостей (часто це практично немож­ливо), а забезпечення соціального функціонування. Отже, в Італії існує безліч центрів соціальної і трудової реабілітації. Клієнта­ми цих центрів є колишні наркомани, злочинці та інші подібні категорії. Важливою для цих центрів є діяльність, пов’язана із забезпеченням дружнього співіснування, сприяння в набутті клієнтом відчуття власної гідності. У зв’язку з тим, що особи часто мають труднощі з входження в соціум у зв’язку зі своїм минулим, подібні центри надають можливість для трудової діяль­ності клієнтів. Такі центри належать до Кооперативів.

Клієнти одного із подібних центрів «Піноккіо», наприклад, займаються такими видами робіт, як: виготовлення душових ка­бінок, догляд за зеленими насадженнями, очищення міських ву­лиць. На ринку праці робота клієнтів подібних центрів високо цінується, при цьому вона вигідна працедавцям, оскільки опла­та їх праці здійснюється за зниженими стандартами.

Ще одним типом центру соціальної реабілітації є притулки для сімей іммігрантів або для самотніх матерів, які не мають певного місця проживання і коштів для існування: Асоціація Св. Августина, Притулок Сан Феліче. Асоціація Св. Августина надає тимчасове житло для самотніх жінок-іммігранток і для їхніх дітей (традиційно з країн Південної Америки і Африки). Функціонування даної установи і соціальних послуг, які нада­ються клієнтам, підтверджено законодавчими актами Комуни Флоренція (1991). Основною турботою комуни є створення умов для підтримки материнства і дитинства серед іммігрантів. У центр приймаються вагітні жінки, або мами з дітьми на період до 2 років. Одночасно в центрі проживають до 10 неповних сімен.

Основною метою в роботі є: встановити відносини з клієнт­ками установи і визначити їх основні потреби: забезпечити до­помогу по догляду за дітьми (психологічну, педагогічну, ме­дичну. матеріальну): забезпечити умови щодо інтеграції ма­терів у суспільство (допомога в отриманні робочого місця, по­шуках житла).

Для досягнення цих цілей педагог-координатор розробляє і представляє соціально-педагогічний проект, що передбачає:

30. компетенцію працівників (координатор проекту, про­фесійні вихователі, психолог, медик, професійні консультанти);

31. організаційно-законодавчу компетенцію (необхідні знан­ня в галузі законодавства щодо відповідної категорії клієнтів, обізнаність про можливості, що надаються Комуною, знання основної мережі установ на даній території);

2. психолого-педагогічну компетенцію (знання основних методик і прийомів у роботі з мамами і дітьми, уміння визначи­ти їхні проблеми і потреби та спланувати відповідну техноло­гію соціально-виховної дії);

32. специфічну компетенцію (знання, відповідні профілю фахівця).

Що стосується змісту роботи, то в ньому робиться акцент на таких видах діяльності:

33. робота з мамами (допомога в придбанні основних навичок турботи про дітей, сприяння в розвитку навичок самостійності, самореалізації, емпатії);

34. робота з дітьми (догляд за дітьми, медичний супровід дітей);

35. організація життя в будинку (сприяння в організації доб­розичливої обстановки в будинку, розподіл обов’язків серед жінок, організація спільних заходів);

36. допомога матерям у працевлаштуванні.