2. Соціальна робота з наркозалежними

В даний час у Росії різко загострилися проблеми, пов’язані зі зловживанням алкоголю, наркотиків та інших психоактив- них речовин (ПАР). На обліку перебувають понад 2,2 млн. хво­рих алкоголізмом і більше 150 тис. хворих наркотоксикоманією (остання цифра потребує коректування, оскільки, за експерт­ними оцінками, кількість осіб, які так чи так залучилися до наркотиків, складає більше 1,5 млн. чоловік). А відтак, поси­люються проблеми, обумовлені сумісним мешканням з особа­ми, що зловживають ПАР, для членів їх сімей. Таким чином, кількість осіб, що потребують різних видів медико-соціальної допомоги у зв’язку зі зловживанням ПАР, становить у Росії не менше 12 млн. осіб.

Алкоголізм, наркоманія і токсикоманія - найбільш значущі соціальні хвороби. ІІАР можуть розглядатися як історично ви­явлені і соціально закріплені адаптогени, тобто засоби, що спри­яють адаптації (істинної або ілюзорної) до умов і вимог життя завдяки своїй дії на психічний стан - настрій, емоції, тонус, поведінку. Як соціальні адаптогени ПАР включаються в меха­нізми індивідуальної і групової поведінки, масової культури, займаючи важливе місце в побутових звичаях, традиціях, фор­мах комунікації і дозвілля. Психобіологічний негативний вплив алкоголю і наркотиків на індивідів і соціум у цілому обумовлю­ють їх соціальну роль.

Наркологічні хвороби розвиваються в індивідуума, який є членом макро- і одночасно мікросоціуму. У їх розвитку задіяна сукупність біологічних, психологічних і соціальних чинників.

Оточення хворого, перш за все його сім’я, характеризуєть­ся особливою стійкою деформацією поведінки і психоемоцій­ного стану. Цей соціально-психологічний феномен називаєть­ся співзалежностю, тому потрібні спеціальні заходи для його корекції і усунення.

Таким чином, визначено широке коло соціальних проблем, які, з одного боку, безпосередньо або опосередковано обумовлю­ють масове та індивідуальне зловживання алкоголем або нарко­тиками і розвиток наркотичних захворювань, а з другого боку, обумовлені неадекватним у соціальному плані ставленням до вживання ПАР або різними негативними проявами і наслідка­ми наркологічної патології. Всі ці проблеми вимагають уваги з боку суспільства і цілеспрямованої роботи по їх вирішенню.

Споживання алкоголю, наркотиків, інших ПАР - це сис­темне біопсихосоціальне явище, соціальні, медичні, еко­номічні, кримінальні наслідки якого впливають на суспільний добробут.

Аналізуючи комплекс соціальних проблем, пов’язаних з вживанням ПАР, доцільно виокремити ті з них, які формують­ся на доклінічному, постклінічному і клінічному рівнях, і ті, які є вторинними, похідними від певної наркологічної патології. Це важливо в плані визначення спрямованості і змісту окремих технологій соціальної роботи в цій сфері, диференціації її спе­цифічних видів, орієнтованих на різні контингенти і групи на­селення.

Необхідно зважати на специфіку медико-соціального ста­тусу різних груп пацієнтів наркологічного профілю при скла­данні програм медико-соціальної роботи. Група підвищеного ризику розвитку наркологічних захворювань характеризуєть­ся наявністю клінічної і субклінічної патології, що формує схильність до вживання ПАР і розвитку наркологічних захво­рювань, а також спадковими ускладненнями. Прояв власне нар­кологічних проблем залежить від сукупності внутрішніх і зов­нішніх чинників, які сприяють залученню клієнта до алкоголь­ної і наркотичної залежності. Правові проблеми можуть виник­нути у зв’язку із забороною вживання певних ПАР у суспільст­ві, проявами неадекватної поведінки членів сім’ї, наявністю статусу біженця або інваліда, а також здійсненням правопору­шень у зв’язку з конфліктами, участю в кримінальних групах.

Перераховані особливості цієї групи повинні враховуватися у процесі медико-соціальної роботи. Проводиться профілактика несприятливого розвитку і декомпенсації соматичного і психіч­ного статусу, виявляється приналежність особи до конкретної групи ризику, регулярний контакт з клієнтами, проводиться цілеспрямована робота, щоб змусити клієнта відмовитися від вживання ПАР. Потрібна комплексна психокорекційна робота, що включає груповий та індивідуальний тренінг соціальних і комунікативних навичок та прийомів саморегуляції, залучення таких осіб до нормального соціального мікросередовища.

Члени сімей наркологічно хворих і їх найближче оточення є групою, особливостями якої є медичні проблеми, пов’язані з особистою реакцією на тривалу або гостру психотравмуючу си­туацію. Потреба в медичній допомозі виникає періодично в пе­ріод загострень конфліктів або на «вершині» фрустрації, при­чому організація цієї допомоги ускладнюється у зв’язку зі стра­хом членів сім’ї хворого щодо соціального розголосу. Власне наркологічні проблеми виникають за наявності «сімейного пи­яцтва» , зокрема в рамках феномена співзалежності. Соціальна дезадаптація обумовлюється як тяжкістю дезадаптивної пове­дінки хворого члена сім’ї, так і власними особистими і мікросо- ціальними проблемами. Правові проблеми можуть виникнути у зв’язку з неправильною поведінкою хворого члена сім’ї, влас- ною неадекватною реакцією на ситуацію, порушеннями пове­дінки в рамках співзалежності або формування наркологічної патології.

Особливість соціальної роботи з цією групою - цілеспрямо­вана профілактика як неадекватної поведінки хворого члена сім’ї, так і розвитку декомпенсації психічного і соматичного статусу у членів його сім’ї і його найближчого оточення, інфор­мування відповідних служб про наявність соціальних проблем, організація наркологічної і іншої допомоги з метою оптимізації особового і соціального статусу.

До заходів, спрямованих на соціальне оздоровлення, відно­сять комунікативний тренінг, соціально-психологічний тренінг, техніку самоконтролю, сімейну психотерапію, оцінка соціального статусу сім’ї в цілому і окремих її членів, виявлен­ня потенційних проблем, залучення до соціально благополуч­ного кола спілкування.

Для групи пацієнтів наркологічного профілю, котрі трива­ло і часто хворіють, характерні медичні проблеми, обумовлені тяжкістю основного захворювання, його ускладненнями і на­слідками; чи одночасною залежністю від декількох ПАР. Не­рідко спостерігається патологічна адаптація до хвороби, відсутність виражених терапевтичних установок, можливі на­ростаюча вторинна соціальна дезадаптація і співзалежність у найближчому соціальному мікрооточенні, а також виникнен­ня правових проблем через наркологічну патологію і залучення до лікування.

Особливості медико-соціальної роботи з цією групою клієнтів є сприяння у забезпеченні специфічного довгостроко­вого лікування в оптимальних умовах, вирішенні проблем виз­начення працездатності й інвалідності, сімейне консультуван­ня і сімейна психотерапія, виявлення потенційних проблем і їх попередження, сприяння включенню в роботу терапевтичних співтовариств.

Працюючи з групою хворих наркологічного профілю, що мають виражені соціальні проблеми, фахівці враховують тяжкість наркологічних розладів, що часто супроводжуються супутніми особистими і психічними відхиленнями, антисоці­альними установками; аналізують соціальну дезадаптацію в одній або кількох фазах соціального функціонування, кримі­нальний анамнез, проходження примусового лікування в ми­нулому й актуальні правові проблеми.

Окрім того, медико-соціальна робота з даною групою клієнтів передбачає виявлення неблагополучного контингенту навколо хворого і його оздоровлення, особистісно-орієнтована психотерапія, психічна саморегуляція, сприяння в проведенні наркологічного лікування і реабілітації в умовах, що оптимізу- ють соціальний статус (терапевтичні співтовариства, групи взає­модопомоги), комплексна оцінка соціального статусу і попере­дження потенційних проблем, сприяння в рішенні матеріаль­них проблем хворого за рахунок реалізації його власного потен­ціалу (зокрема, професійне навчання і працевлаштування). Правова допомога разом з юридичним консультуванням орієн­тована на попередження суспільно-небезпечних дій, взаємодію з правоохоронними органами.

Специфічною групою серед даних клієнтів є інваліди, при­чому інвалідність у даному випадку встановлюється не за ос­новним захворюванням наркологічного профілю, а за його уск­ладненнями і супутніми захворюваннями. Це пояснюється відсутністю критеріїв визначення міри залежності від ПАР. Для даної групи хворих характерна наявність важкої і різноманіт­ної патології, втрата працездатності, у зв’язку з чим вони пос­тійно потребують лікування і медичного спостереження. Дег­радація особи, зниження інтелектуального рівня, патологічна адаптація до хвороби, сильна психічна залежність від ПАР обу­мовлюють виникнення психологічних проблем. Як правило, соціальна дезадаптація інвалідів проявляється в багатьох сфе­рах - мікросоціальній, сімейній і трудовій; є потреба в соці­альній опіці. Деякі пацієнти мають кримінальний анамнез або правові проблеми; характерні економічна залежність і матері­альні потреби.

Перераховані проблеми визначають спрямованість медико- соціальної роботи з цією групою хворих: сприяння в отриманні допомоги у зв’язку із захворюванням наркологічного профілю і захворюванням, яке є причиною інвалідності; профілактика зривів і рецидивів хвороби; сприяння в проходженні медико- соціальної експертизи; сімейне консультування і сімейна те­рапія; забезпечення нормального соціального мікрооточення;

вирішення проблем працевлаштування (відновлення професій­ної кваліфікації, сприяння перекваліфікації, зміна режиму і характеру праці); сприяння в отриманні пенсій, соціальної до­помоги і виплат; сприяння у вирішенні житлових проблем, включаючи направлення таких хворих у спеціальні гуртожит­ки або інтернати. Правова допомога таким клієнтам - це участь у визначенні дієздатності, в можливій опіці і опікуванні; спри­яння в здійсненні батьківських функцій; при необхідності кон­троль за дотриманням режиму адміністративного нагляду.

Технології медико-соціальної роботи з наркологічними хво­рими передбачають профілактичні, лікувальні і спеціалізовані програми. Профілактичні програми спрямовані на попереджен­ня споживання алкоголю і (або) наркотиків, зловживання ними, а також попередження будь-яких форм девіантної поведінки. Об’єкти цілеспрямованої дії - це в основному діти і підлітки в цілому, а також ті групи, в яких ризик залучення до прийому ПАР особливо великий. До груп ризику належать діти з обтя- женою (особливо в наркологічному плані) спадковістю; що ви­ховуються в неблагополучних, дисфункціональних сім’ях; що виховуються в сім’ях з наявністю осіб, що зловживають алкого­лем або хворих алкоголізмом або наркоманією; обтяжені в орга­нічному, особовому, поведінковому плані, зокрема зі зниженим рівнем інтелекту, що відстають в особистісному і соціальному розвитку. Робота з такими групами ризику ведеться в навчаль­них закладах, спеціалізованих установах.

Лікувальні програми передбачають раннє виявлення і на­правлення на лікування хворих з певною наркологічною про­блематикою. Центральне місце займають власне терапевтичні програми, мета яких - надання хворим лікувальної допомоги, утримання їх у режимі тверезості або відмови від прийому нар­котиків (тобто в ремісії), проведення вторинної і третинної про­філактики (відновлення фізичного, особистого і соціального ста­тусу хворих). Не менш важливі програми, в рамках яких здійснюється соціально-психологічна допомога членам сімей і найближчому оточенню клієнтів, коригується їх особистісний, сімейний і трудовий статус, є програми «Допомоги на робочих місцях» (безпосередньо на підприємствах, установах, організа­ціях).

Спеціалізовані програми, нерозривно пов’язані з терапев­тичними, передбачають реабілітацію, реадаптацію, ресоціалі- зацію наркологічно хворих. У рамках цих програм долаються розриви і суперечності між особистістю і суспільством. Ко­лишній хворий знову може інтегруватись у макро- і мікросоці- ум з максимальним врахуванням його індивідуальних особли­востей, нахилів, можливостей, а також з урахуванням реалій його сімейного і трудового статусу, даної громади, соціально- економічної ситуації в ній.

Мережа установ соціального обслуговування в Росії, що зай­маються профілактикою і вирішенням наркологічних проблем, лише почала формуватися. Створюється нормативно-правова база діяльності соціальних працівників у наркології.

Прикладом технології медико-соціальної роботи у сфері наркології є діяльність відділень медико-соціальної допомоги дітям і підліткам, що діють у деяких наркологічних диспансе­рах. У них здійснюються:

33. лікувально-діагностична і психокорекційна допомога дітям і підліткам та їхнім сім’ям;

34. виявлення джерел і причин соціальної дезадаптації непов­нолітніх;

35. профілактична робота щодо попередження пияцтва, алко­голізму, наркоманії серед дітей і підлітків;

36. розробка і забезпечення реалізації індивідуальних програм соціальної реабілітації дітей і підлітків, що включають профес- ійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий і інші компоненти;

37. підготовка рекомендацій і взаємодія з сім’ями дезадапто­ваних дітей і підлітків з метою забезпечення безперервності коректувально-реабілітаційних заходів у домашніх умовах;

38. взаємодія з відомствами, які зацікавлені у вирішенні по­дальшої долі неповнолітніх.

Відділення складається з амбулаторно-поліклінічної час­тини і стаціонарів денного і цілодобового перебування (останній відіграє роль притулку, перш за все, для дітей з сімей алко­голіків і наркоманів).

У амбулаторно-поліклінічній частині відділення реалізу­ються профілактична, лікувальна і спеціалізована програми.

Вони тісно взаємозв’язані і спрямовані на виявлення, лікуван­ня і соціальну реабілітацію підлітків з алкогольною або нарко­тичною залежністю, членів їх сімей, дітей з сімей алкоголіків і наркоманів, а також на профілактику хімічної залежності се­ред дітей і підлітків.

2. Соціальна робота з особами без визначеного місця проживання Відповідно до Указу Президента РФ «Про заходи з попе­редження бродяжництва і жебрацтва» з метою надання соціаль­ної, медичної та іншої допомоги особам без визначеного місця проживання, а також забезпечення санітарно-епідеміологічно- го благополуччя населення і зміцнення громадського порядку, Федеральному Уряду і органам виконавчої влади в регіонах до­ручена реорганізація приймачів-розподільників органів внутрішніх справ для осіб, затриманих за бродяжництво і жеб­рацтво, в центри соціальної реабілітації.

Згідно цьому указу на органи внутрішніх справ покладаєть­ся виявлення осіб, що займаються бродяжництвом і жебрацт­вом, їх затримання, супровід у центри соціальної реабілітації і встановлення особи затриманих. Органам охорони здоров’я до­ручено проведення медичного огляду осіб без визначеного місця проживання і, при необхідності, направлення їх на лікування. Працевлаштування цієї категорії громадян і визначення вип­лати з безробіття віднесене до Федеральної служби зайнятості Росії. На органи соціального захисту покладається направлен­ня осіб без певного місця проживання до установ соціального захисту, а також визначення підстав і порядку виплати пенсій.

Уряд Російської Федерації своєю Ухвалою «Про заходи по розвитку мережі установ соціальної допомоги для осіб, що опи­нилися в екстремальних умовах без певного місця проживання і занять» від 5 листопада 1995 р. (№1105) підтримав ініціативу органів соціального захисту населення про створення системи соціального захисту для осіб без визначеного місця проживання.

Рішення про організацію відповідних інституцій віднесе­но до ведення органів виконавчої влади регіонів. Витрати, по­в’язані зі створенням і утриманням соціальних установ для осіб без визначеного місця проживання, віднесені за рахунок бю­джетів суб’єктів Російської Федерації.

У 1996 р. Уряд РФ прийняв ще одну ухвалу, яка стосується осіб без визначеного місця проживання, «Про затвердження Зразкового положення про встановлення соціальної допомоги для осіб без певного місця проживання і занять» (№670), яка регулює діяльність установ соціальної допомоги особам без пев­ного місця проживання і занять.

У низці регіонів Росії адміністраціями і органами соціаль­ного захисту населення сформовані і реалізуються програми соці­альної підтримки і допомоги бездомним, зокрема шляхом органі­зації для них безкоштовного харчування, видачі одягу і надання фінансової підтримки [95; 106]. Сьогодні в Російській Федерації склалися чотири типи соціальних установ, що надають допомогу безпритульним особам: будинки нічного перебування; спеціальні будинки-інтернати для інвалідів і літніх людей; центри соці­альної адаптації; соціальні готелі і притулки.

У соціальних зазначених установах безпритульним особам надається безкоштовний нічліг, надається медична допомога, проводиться санітарна обробка, видаються талони на безкош­товне харчування. При необхідності надається долікарняна до­помога, а тих, хто потребує спеціалізовану медичну допомогу, направляють до установ охорони здоров’я.

Для забезпечення громадського порядку в будинку нічного перебування виставляється пост міліції. Тут приймаються осо­би без певного місця проживання (в першу чергу - інваліди і люди похилого віку), які звертаються самі або направлені орга­нами внутрішніх справ або органами соціального захисту.

У низці регіонів отримало розвиток обслуговування бездом­них літніх людей і інвалідів з числа тих, що звільнилися з місць позбавлення волі. Ця категорія громадян прямує з приймаль- ників-розподільників органів внутрішніх справ у спеціальні будинки-інтернати для літніх людей та інвалідів.

Спеціальні будинки-інтернати для інвалідів і літніх людей є медико-соціальними установами. Вони служать для мешкан­ня в них громадян, що потребують стороннього догляду та побу­тової і медичної допомоги, з числа звільнених з місць позбав­лення волі, а також осіб без певного місця проживання і занять, які направляються органами соціального захисту.

Ця форма соціальної роботи з безпритульними особами з числа ув’язнених, що звільнилися, дозволяє літнім людям та інвалідам не тільки вирішити соціально-побутові проблеми, але й відновити втрачені соціальні зв’язки з суспільством.

Центри соціальної адаптації призначені для працездатних осіб, звільнених з місць позбавлення волі, знятих з обліку органів внутрішніх справ і затриманих за бродяжництво. Дані установи вирішують питання побутового і психологічного характеру, а також надають допомогу в працевлаштуванні. Тут проводяться попереджувально-профілактичні заходи та культурно-масова робота. Такі центри мають гуртожитки, де безпритульним на­дається можливість проживати до шести місяців. За цей період клієнтам надається допомога у вирішенні різних правових пи­тань, а також у відновленні втрачених соціальних зв’язків.

Соціальні притулки (готелі) надають можливість протягом десяти днів безкоштовно мешкати, а також отримати необхідні консультації з питань побуту і працевлаштування, пенсійного забезпечення. У соціальних притулках (готелях) надається та­кож медична допомога. В період проживання безпритульні осо­би отримують безкоштовні гарячі обіди, постільну білизну і предмети культурно-побутового призначення.

Аналіз діяльності будинків нічного перебування, спеціаль­них інтернатів, адаптаційних центрів, соціальних притулків і готелів засвідчує, що через дефіцит бюджетного фінансування вони не в змозі вирішувати всі проблеми осіб без певного місця проживання і занять, а обмежуються лише підтримкою у нор­мальному стані установи і виплатою заробітної плати співробіт­никам, хоча у таких особливо важких умовах не можна не відзна­чити заслуг добродійних організацій - «Нічліжка», «Лікарібез кордонів », « Армія порятунку ».

Так, у Москві з травня 1992 р. Міжнародна неурядова асоці­ація «Лікарі без кордонів» (Бельгія) надає соціальну і первин­ну медичну допомогу особам без певного місця проживання і занять біля 5 московських вокзалів (Курський, Павелецький, Ленінградський, Ярославський, Казанський), де функціону­ють пересувні автобуси-амбулаторії. Лікарі проводять медич­ний огляд, діагностику і лікування захворювань, що не вимага­ють госпіталізації; видають ліки і проводять перев’язку гнійних ран і виразок. Асоціація співробітничає з 4 лікарнями міста і передмістя, зокрема з туберкульозною лікарнею №11, які прий-

мають для госпіталізації хворих з числа бездомних. Крім того, асоціація допомагає особам без певного місця проживання і за­нять у відновленні документів, проводить консультації з соці­альних, правових, побутових і медичних питань.

Представляє інтерес і робота Цільового добродійного фонду «Нічліжка» (Санкт-Петербург), в якому кожен міг отримати талони на безкоштовне харчування. Фонд організував соціаль­ну їдальню.

Незважаючи на зусилля окремих міністерств і відомств, а та­кож низки громадських організацій, проблема осіб без певного місця проживання залишається однією із найгостріших, у рам­ках якої не вирішений цілий комплекс не тільки соціальних, але й організаційно-технологічних питань. Не визначений статус осіб без певного місця проживання; відсутня державна система їх об­ліку; недостатньо розвинена мережа соціальних установ для допо­моги вказаній категорії населення. Практично відсутня система підготовки кадрів (соціальних працівників, соціальних психо­логів, соціальних педагогів, медичних психологів) для роботи з особами без певного місця проживання і занять.

Постала необхідність створення і здійснення Цільової Фе­деральної програми по організації соціальної підтримки і допо­моги особам без певного місця проживання і занять у Росії та вирішення низки завдань:

39. організація наукових досліджень проблем бездомності в Росії;

40. підвищення ефективності профілактичної роботи з попе­редження бродяжництва;

4. вдосконалення правової бази;

5. надання особам без певного місця проживання і занять можливості комплексної соціально-психологічної і медичної реабілітації (адаптації) з метою інтеграції їх у суспільство;

41. створення матеріально-технічної і фінансової бази для широкої мережі соціальних установ для бездомних;

42. підготовка кадрів фахівців різного профілю для роботи з особами без певного місця проживання і занять;

43. об’єднання зусиль всіх зацікавлених міністерств і відомств, громадських і добродійних організацій у наданні допомоги осо­бам без певного місця проживання і занять.

Таким чином, для вирішення проблем осіб без певного місця проживання необхідне комплексне вивчення ситуації в соці­альному, соціально-економічному, правовому, медичному і мо­рально-етичному аспектах. Украй важливе залучення до орган­ізації допомоги особам без певного місця проживання громадсь­ких і добродійних організацій.

Література до підрозділу: 20, 22, 24, 36, 37, 38, 73, 95, 97, 98, 99,101,106,160,1 76,199', 213.