3. Система служб соціального забезпечення

У Канаді широко практикується надання допомоги дітям, які потребують захисту. Вони перебувають під захистом держа­ви. «Знаходитися під захистом» звичайного включає такий юридичний статус дитини, коли батьки позбавляються прав опіки або їх права обмежуються на певний час. Турботу про ди­тину бере на себе держава. При цьому соціальний працівник керується принципом: рівень втручання ґрунтується на інте­ресах дитини і мінімальному втручання в її життя.

Програми «послуги вдома» направлені на надання допомо­ги батькам у розвитку навичок необхідного догляду за дітьми. Дитина, яка потребує догляду, живе удома, асоціальний праців­ник визначає, що саме потрібно зробити для покращення умов життя дитини. Проводиться аналіз, оцінка ситуації і взаємин у сім’ї, виробляється план дій. Агентства, громадські няні, вчи­телі - всі беруть участь у наданні допомоги дитині і сім’ї.

Головною метою такого виду послуг є збереження сім’ї і дитини в ній. Якщо ж це неможливо (у разі відмови батьків), про дитину піклується агентство з соціального захисту дітей. Для багатьох дітей у такій ситуації кращими умовами життя буде проживання в прийомній родині. Цим сім’ям платять за те, що вони забезпечують догляд за дитиною в сімейній атмо­сфері. Прийомні батьки наймаються агентством і проходять спе­ціальне навчання.

Догляд дітей в стаціонарі. Органи соціального забезпечен­ня представляють широку мережу державних або приватних установ. Це можуть бути маленькі котеджі (приблизно 4 або 6 дітей у кожному будинку), інтернати для дітей з нервовими, розумовими вадами (близько 20% дітей, що перебувають на дер­жавному забезпеченні, живуть у таких закладах). Обслуговую­чий персонал проживає разом з дітьми, здійснюючи за ними 24-годинний догляд. Великі установи такого типу вважаються менш ефективними, оскільки в маленьких будинках діти ближ­че до сімей і громад.

Усиновлення дітей. Останнім часом роль агентств у прове­денні таких програм зменшилася. Раніше усиновлювалися не­мовлята і маленькі діти. Зараз же, у зв’язку з дозволом абортів, можливістю багатьох молодих матерів самим виховувати своїх дітей (при матеріальній підтримці), кількість маленьких дітей для усиновлення скоротилася. Проте зросло число дітей (стар­шого віку) з фізичними недоліками.

І хоча всі програми (з соціального забезпечення дітей) чи­мось відрізняються одна від одної, головне в них - відпові­дальність уряду Канади за те, щоб діти були одягнені, нагодо­вані, мали житло. Метою всіх програм є: підтримка і збережен­ня сім’ї; зменшення вірогідності того, що дитина потребувати­ме державного піклування.

Література до підрозділу: 26,36,57,59, 76, 78,84,113,157, 190.

2.4. Технології соціальної роботи в Росії 2.4.1. Технології соціального прогнозування

Технології соціального прогнозування (від грец. prognosis

4. предбачення, прогноз) - незамінний інструментарій соціаль­ного передбачення, дослідження і вирішення соціальних про­блем сучасного світу.

Будь-яке соціальне явище мінливе і володіє здатністю сти­хійного саморозвитку. Прогнози можуть бути прикладом «не­гативного» варіанту розвитку. Слід також відмітити, що розви­ток соціального явища відбувається незалежно від того, чи на­креслений його теоретичний шлях чи ні, і якщо розвиток яви­ща співпадає з його прогностичним описом, то цей збіг ніколи не буває ідеальним.

Зміст і основні аспекти технологій соціального прогнозу­вання і моделювання визначаються ключовими характеристи­ками даних понять. Розробка прогнозу - спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку якого-небудь явища (у нашому випадку соціального). Мета прогнозування - не просто передбачати ті чи ті явища майбутнього, а сприяти ефективнішій дії на них у потрібному напрямі.

Так, за твердженням академіка П.К. Анохіна, соціальне передбачення є випереджаючим віддзеркаленням дійсності. Організми виживають не тому, що «уміють» миттєво реагувати на дію, а тому, що їх реакції спираються на своєрідний спогад «про майбутнє», на закодований в організмі прогноз майбут­нього стану зовнішнього середовища. У мозку людини перед здійсненням якої-небудь дії створюється модель «потрібного майбутнього», і з цією моделлю звіряються результати, поки вони не будуть задоволені.

Зрозуміло, що випередження віддзеркалення на соціаль­ному рівні відрізняється від віддзеркалення на біологічному рівні. Структура соціального прогнозування може бути пред­ставлена як поєднання його філософських аспектів і технологіч­них підходів: 1) гносеологія і логіка наукового передбачення; 2) методологія соціального прогнозування; 3) методика соціаль­них прогнозів (анкетування, екстраполювання, моделювання, прогнози на базі аналізу патентів тощо).

Соціальне прогнозування залежно від глибини прогнозно­го дослідження може бути розкрите і уточнене за рахунок вве­дення додаткових інформаційних даних з різних блоків - нау­ково-технічного, інформаційного, медико-біологічного, соці­ально-економічного, демографічного, етнічного, етичного, еко­номічного, соціологічного, освітньо-культурного.

В даний час налічується близько 150 різних методів і про­цедур прогнозування. їх розділяють на три основні групи: за- гальнонаукові, інтернаукові, приватнонаукові, - основу яких складають як практичні, так і теоретичні дані.

До загальнонаукових методів належать аналіз, синтез, ек­страполяція, інтерполяція, індукція, дедукція, аналогія, гіпо­теза, експериментування і ін. Інтернауковими є індуктивний метод, мозкова атака, метод Дельфі 2, а також утопія і фантас­тика. Частина методів заснована на переробці науково-техніч­ної інформації (прогнозування розвитку науки і техніки) і на різних теоріях (морфологічного аналізу, огинаючих кривих, на основі вирішуючих матриць, методу проб і помилок. Приватно- наукові методи - це прогнози за ізобаричними картами, швид­кості добігання хвилі, за тестами.

Збільшений інтерес до пізнання соціального спонукає до розробки все нових і нових технологій соціального розвитку. В світі накопичений достатньо великий науковий матеріал, що розкриває як зміст соціальних позицій, так і прогностичний характер проблем. Поетапне створення прогнозу технологічно за своєю суттю. Складність полягає не в представленні характе­ристики таких технологій, а в їх практичному застосуванні.

Соціальне прогнозування тісно пов’язане з інноваційною діяльністю, оскільки є прийомами, направленими на техноло­гічне забезпечення реалізації ініціатив, які викликають якісні

зміни в різних сферах соціального життя, приводять до раціо­нального використання прогностичних знань, матеріальних і інших ресурсів суспільства.

Так, масштабні технології соціального прогнозування гло­бальних процесів були розроблені і представлені членами Міжнародної футурологічної організації «Римський клуб». Це роботи Всесвітньої федерації дослідників майбутнього, Міжна­родного центру «Людство в 2000 році», Міжнародного інститу­ту життя.

Засновником глобального прогнозування на основі систем­ного аналізу є американський учений Дж. Форрестер. Результа­ти соціального прогнозу дозволили авторам зробити такий вис­новок: якби збереглися ті, що існували на кінець 60-х pp. тен­денції і темпи розвитку економіки і зростання населення, то глобальна екологічна катастрофа була б неминучою.

Картина представлялася такою: значна частина населення Землі помре з голоду і виснаження, природних ресурсів не вис­тачить на виробництво необхідних матеріальних благ, навко­лишнє середовище буде настільки забруднено, що непоправно деградує і стане непридатним для проживання в ньому людини.

На підставі створеного соціального прогнозу фахівці запро­понували негайно звести до нуля зростання народонаселення і виробництва. Прогнозне бачення авторів відкидає неминучість «єдиної» глобальної екологічної катастрофи. Майбутнє людства вони представляють як ланцюг тривалих, різноманітних криз

5. екологічних, енергетичних, продовольчих, сировинних, де­мографічних, - що можуть поступово охопити всю планету, якщо суспільство не сприйме їх рекомендації переходу до «органічного зростання », що зводиться в їх трактуванні до зба­лансованого і диференційованого розвитку всіх частин плане­тарної системи за прикладом живого організму, кожна клітка, кожен орган якого функціонують на користь цілого.

Зрозуміло, розробка прогнозних сценаріїв розвитку такого складного соціального об’єкта, як людство в цілому, представ­ляє значні труднощі і багато конкретних прогнозів за минулі 30-35 років не виправдалися. Проте увага учених, політиків і практиків соціального перетворення до технологій прогнозу­вання не слабшає. Досвід показує, що їх використання тим ефек­тивніше, чим вужчий сегмент соціального поля вивчається.

Інформаційний аспект у технологіях соціального прогно­зування займає особливе місце - це сукупність знань, відомос­тей, даних і повідомлень, які формуються і відтворюються в суспільстві і використовуються індивідами, групами, органі­заціями, класами, різними соціальними інститутами для регу­лювання соціальної взаємодії, суспільних відносин між люди­ною, суспільством і природою. Адекватне, достатнє повне знан­ня, що відображає об’єктивні соціальні процеси і їх зв’язки, повинно бути комплексним, заснованим на інтеграції даних всіх галузей суспільствознавства, на міцній взаємодії суспіль­них і природничих наук, оскільки на стику різних областей і форм знання може бути отриманий більший обсяг інформації. Функціонування інформації здійснюється за допомогою різних каналів і засобів її поширення і зберігання, як інституціоналі- зованих, так і не інституціоналізованих.

За своїм змістом і якості соціальна інформація може бути істинною і помилковою, науковою і ненауковою. Характерною відмінною рисою наукової інформації є її істинність. Змістовна її сторона визначається такими чинниками: рівень пізнання об’­єкта передбачення, компетентність суб’єкта передбачення, якість інформації. Виділяють також таке поняття, як оптималь- ність соціальної інформації. Для соціального передбачення особ­ливий інтерес представляють такі основні види соціальної інфор­мації, як економічна, політична і правова, а також джерела інфор­мації: суспільна діяльність, різні сфери суспільного життя, різноманітні документи, книги, журнали, патенти.

Соціально-економічні прогнози складають одну з найбільш розвинених галузей. Економічне прогнозування - це процес формування імовірнісних думок про стан економічних процесів і явищ у певний момент у майбутньому і про альтернативні шля­хи їх досягнення. Для отримання достовірного соціально-еко­номічного прогнозу необхідно вивчити закони розвитку народ­ного господарства, визначити причини і рушійні сили цього розвитку, основними чинниками якого є соціальні потреби, технічні можливості і економічна доцільність. Соціально-еко- номічний прогноз має комплексний характер і розробляється з урахуванням даних демографічного прогнозу, прогнозу ре­сурсів, прогнозу попиту і пропозиції.

Соціологічне прогнозування має три рівні досліджень: за­гальнотеоретичний, приватно теоретичний і емпіричний. У со­ціологічних прогнозах загальним об’єктом дослідження є сус­пільство як соціальний організм. Конкретні, приватні об’єкти соціології - це соціальні групи, інститути, людина. Сукупність соціальних механізмів обумовлює розвиток і функціонування суспільства як соціального організму; тут виявляється конкрет­на соціальна проблема, породжена особливістю розвитку соці­альної системи.

Проблема прогнозування соціально-психологічних процесів має дві сторони: психологія поставляє певні відомості про об’єкти прогнозування в суспільстві, виробництві, науці, культурі, ос­кільки ці об’єкти володіють специфічними психологічними ха­рактеристиками. З іншого боку, психологія вивчає суб’єкти про­гнозування: людину або колектив людей, які самі здатні розроб­ляти і запроваджувати в життя прогнозні рішення.

Юридичне прогнозування - це систематичне дослідження перспектив розвитку державно-правових процесів, їх темпів і особливостей, що в сучасних умовах стає важливою функцією юридичної науки, виділяється в самостійну область науково- практичної діяльності з метою зміцнення законності, вдоско­налення процесу правотворчості і законодавства. Об’єктом юри­дичного прогнозування є держава і право. Даний вид прогнозу­вання зачіпає всі елементи і підсистеми правової надбудови сус­пільства, досліджує соціальні об’єкти, що все відносяться до неї, що характеризуються великою кількістю різних ознак, якіс­ними і кількісними показниками.

При організації і проведенні прогностичних досліджень у сфері законодавства об’єктом прогнозних оцінок є такі його рівні і структурні елементи: 1) розвиток законодавства в цілому (найбільш істотні риси); 2) об’єктивні тенденції розвитку і вдос­коналення окремої галузі законодавства; 3) тенденції розвитку і вдосконалення окремого правового інституту, його найважли­віших елементів і правових форм; 4) тенденції і перспективи розвитку окремої правової нормиї Кожен з об’єктів юридично­го прогнозування може мати цілу низку вужчих техноло-гічних напрямів. Методики розробки технології юридичного прогно­зування ґрунтуються на аналізі специфічних закономірностей,

властивих державі і праву, і належать до складних взаємозв’­язків між станом економічного, соціально-політичного, ідеоло­гічного, культурного розвитку суспільства, з одного боку, і ста­ном держави і права як найважливіших підсистем правової над­будови - з другого боку. Конкретні технології юридичного про­гнозу включають методи опиту експертів, методи розробки кібернетичних і математичних моделей функціонування і роз­витку правової системи, методи виявлення громадської думки у сфері права.

Робота над технологіями соціального прогнозування - це комплексний процес, що складається з низки самостійних тех­нологічних етапів. У сучасних умовах будь-який співробітник соці-альної служби прогнозує свою роботу. Це може бути як вузь­ка перспектива (обслуговування одного клієнта), так і прогноз розвитку діяльності соціальної служби і всієї соціальної сфери. Прикладне значення соціального прогнозування полягає в тому, що розроблені технології здатні впливати на управлінські рішен­ня з соціальних питань, тобто оптимізувати і коректувати їх.

Визначити відсоток достовірності прогнозів у соціальній роботі можна, використовуючи зіставні вимірювання рівня життя і її соціальної стабільності: чим менше прогнозований об’єкт, тим простіше створити для нього сценарій прогнозного розвитку. Достовірнішими є технології соціального прогнозу­вання, розраховані на короткострокові тимчасові терміни. Складнішими за своєю технологічною побудовою є середньо- і довготермінові прогнози.

Поетапно, процес соціального прогнозування може бути представлений таким чином:

1. вибір об’єкта соціального прогнозування; це може бути будь-який соціальний об’єкт - від індивіда до людства як скла­дової частини ноосфери;

2. вибір напряму дослідження: економічне, соціологічне, юридичне, власне соціальне і т.д.; в дослідженнях соціальної сфери дуже важко дотримуватися певного напряму, тому знач­на частина досліджень має комплексний характер;

1. підготовка і обробка інформації з прогнозної проблеми; відповідна вимогам інформація - одна з гарантій достовірності прогнозу, а значить, ключовий момент технології соціального прогнозування;

2. вибір способу прогнозу, одного з методів або сукупності методів у певній послідовності, що відповідає вимозі науковості дослідження;

3. власне прогнозне дослідження;

4. обробка результатів, аналіз отриманої інформації стосовно проблеми дослідження;

5. визначення достовірності прогнозу.

Можливість дати оцінку проведеному прогнозному дослі­дженню надається лише після того, як пройшов час, на який був розрахований даний прогноз.

Таким чином, соціальне прогнозування з його технікою і технологією, математичним апаратом є важливим інструмен­том соціальної сфери життя, посилення її наукового потенціа­лу і результативності для сучасної Росії.